Читомо > Література на літо > Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 13 – 17 червня

Література на літо

Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 13 – 17 червня

17.06.2016 0 Автор:

Цього разу в нашій імпровізованій добірці зовсім різні речі – листи, спогади, архівні знахідки про Олександра Довженка, вірші Анни Середи, відомий роман Владіміра Набокова і бізнес без забобонів від Джейсона Фрайда і Девіда Хенссона. Словом, тиждень не пройшов намарне. 

Анастасія Івашина

redakcia_chytajeivashyna

Довженко без гриму: Листи, спогади, архівні знахідки /

упоряд. і коментар Віри Агеєвої і Сергія Тримбача. – К.: КОМОРА, 2014. – 472 с. 

 

Серед різноманітних матеріалів, які ввійшли до цієї книжки, найцікавішими, на мій погляд, є 18 любовних листів, які Олександр Довженко писав акторці Олені Черновій. І відразу ж дисклеймер: це не про пошук пікантних подробиць особистого життя, це про непересічність його особистості, а ще про красиві тексти епістолярного жанру, читати які – суцільна насолода.

Адже, окрім ніжних зізнань, Довженко ділиться тут низкою інших рефлексій: щодо своїх творчих пошуків, стосунків із оточенням, самопочуття, врешті-решт. Стає зрозуміло, що ці листи є відрадою для митця, який знайшов людину, здатну його зрозуміти. Хоча відчуваєш, що він спілкується не стільки з самою Черновою, як із образом, який він створив у своїй уяві та до якого звертається «Олесечка», запевняючи, що лише вона одна повертає його до життя.

До речі, гру уяви «сивоволосого хлопчика», як Довженко сам себе називає, неможливо не помітити. Кожен лист (а надто ж мені запам’ятався той, що під № 5) – це захопливий сюжет, кінематографічність якого вражає. Ти уявляєш надзвичайно чітку картинку й гостро відчуваєш кожен порух Довженкової душі. А порухи ці дуже мінливі й часті. То він марно намагається перебороти безсоння і віддає свою їжу щурам, аби вони перестали метушитися його темною вбогою кімнатою. То, навпаки, переживає неймовірне піднесення й пише:

«… Лезут ко мне всякие люди. Из голов у них идет пар тяжелых мыслей. У них заплетаются языки. И онучи их неудачных хождений сохнут у меня над столом и над кроватью. Вод для чего у меня последний и самый большой лозунг над столом – Улыбайтесь! Это единственное спасение, Олесечка»

Ці 18 текстів дають змогу трохи ближче пізнати суперечливу постать Олександра Довженка й вкотре переконатися, що він був змушений творити у вкрай несприятливих умовах.

Читайте також: «Довженко. Книги. Кава. Кіно» і не тільки

Інна Мочарник

redakcia_chytajemocharnyk

Анна Середа. Homo viator (листи і вірші). –

Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006. – 56 с .

Напевно, у кожного патологічного читача десь там на поличці між «придбати та почитати найближчим часом» і «порадити почитати всім, кому ще з цією порадою не набрид» є категорія «книга, яка завжди зі мною». Одного холодного грудневого дня для мене цю категорію, яка потім неодноразово поповнювалася, відкрила збірка «Homo viator» (Людина мандрівна) Анни Середи.

Зовсім невелика книга вміщує вірші (на непарних сторінках) та короткі листи (на парних). Тексти на непарних сторінках книги важко назвати віршами в класичному розумінні цього слова: це такі собі частинки пазлу, які у поєднанні з листами, схожими на поезію у прозі, та ілюстраціями, виконаними авторкою, створюють цілісний сюжет.

Homo viator – книга-подорож, в результаті якої щоразу опиняєшся в іншому, відмінному від попередніх, місці, хоч назва локації ніколи не змінюється – Львів. Запахи, оригінальні і дуже особисті зорові образи, тактильне відчуття речей і міста в «Homo viator» прописані настільки чітко й опукло, що, читаючи, поринаєш у книгу з головою; її світ стає реальним.

Для ліричної героїні тиша може ховатися у смітнику, себе можна відміряти ложками, приміщення собору нагадує солодкий перець зсередини, а життя чимось схоже на салат, і кожен із нас у ньому – окремий овоч:

Я не хочу бути поетом
Я не хочу бути художником
І навіть модельєром
Ліпше я буду квашеною капустою
Скільки проблем
відпаде
автоматично
Особливо ця –
іти чи не йти на пари
Або ця –
які вдягати колготки
Або ця –
скільки цукру давати в чай
Ну не життя, а просто рай
Лежиш собі
І не хочеться навіть,
для прикладу,
піти в душ…
Лежиш собі тихесенько
разом з дрібками
часнику і моркви
Медитація така…
СТОП!
А морква хто?
Хто морква?!
Може, ти?

Те, що на перший погляд може здатися наївністю через вільний, розкомплексований спосіб мовлення авторки, яка, здається, розмовляє з тобою своїм текстом, повністю усунувши ліричну героїню як непотрібного посередника, насправді – приватна життєва філософія, яка осмислює місце митця (а тут людини, бо ця книга змусила мене повірити в те, що кожен із нас – творець) у світі. Контрольний постріл від авторки – непідробна щирість в усьому.

Інна Левченко

redakcia_chytajelevchenko

Владімір Набоков. Лоліта [електронний ресурс]

Сам Владімір Набоков писав про себе так: «Я американський письменник, народжений у Росії, який отримав освіту в Англії, де я вивчав французьку літературу перед тим, як на п’ятнадцять років переселитися в Німеччину». До його творчості притягує увагу і той факт, що у Росії більшість знали його як Владіміра Сіріна, і його літературна творчість має на диво математичну симетрію: вісім англійських романів і вісім російських.

Думаю, «Лоліта» досі залишається провокативним романом. Зі свого досвіду можу сказати, що довго роздумувала, чи варто починати читати, але аргументи наявності книги в списку 100 кращих романів усіх часів за версією The Modern Library та журналу Time змінили мою думку.

Перше, що приваблює, – це стиль письменника. Його словесні водевілі, відсилання-напівнатяки на інші твори викликають усмішку на обличчі й у той же час створюють кольоровий вітраж стилю. Дехто й досі вважає книгу порнографічною (це доводить той факт, що в СРСР «Лоліту» надрукували лише 1989 року), але якщо читати уважно, то можна зрозуміти і думки героя, і роздуми, і віднайти пояснення його вчинкам.

Наостанок згадаю, що саме герой роману Гумберт Гумберт, можливо, вивів формулу сенсу життя:

«Что за диковинная штука — жизнь! Мы норовим восстановить против себя как раз те силы рока, которые мы хотели бы задобрить».

Читайте також: Як екранізували твори Набокова

Катерина Котвіцька

redakcia_chytajekotvitska

Джейсон Фрайд, Девід Хенссон. REWORK. –

Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 176 с.

Ще кілька років тому я би ніколи  не подумала, що купуватиму на Книжкововму Арсеналі першими книжки КСД і кайфуватиму від їх читання. Нон-фікшн про бізнес, якого останнім часом з’явилося чимало на українському ринку, як на мене, у КСД дуже достойний. Ціна, якість видання і контент відповідає потребам багатьох читачів. Одним із таких видань, у якому лаконічний текст і веселі ілюстрації структурують твоє уявлення про бізнес, потрапила і мені першою у наплічник під час Книжкового Арсеналу.

REWORK від Джейсона Фрайда і Девіда Хенссона – непоганий вибір для структурування власного уявлення про бізнес. Вони чесні з нами, коли говорять про власну справу. Виникає враження, що розмовляєш з авторами на тусовці й отримуєш потрібні поради. Частина глав нагадує демотиватори. Наприклад, коли мова йде про понаднормову роботу, плавно перетікає в організаційну культуру.

Книжка не подібна до великого масиву схожих тематично книжок. Автори ж з перших сторінок відкидають чимало правил, зокрема стратегічне планування, а діють як «руйнівники міфів».

«Використовуйте силу слова «ні», щоб визначитися з пріоритетами. Ми лиш зрідка шкодуємо, що сказали «ні», але часто доводиться шкодувати після того, як скажеш «так».

REWORK було читати легко і швидко, це все, мабуть, веселі малюнки. Чимось ця книжка нагадує мені суміш «Берись і роби» Річарда Бренсона і «Партизанського маркетингу» Джея Конрада Левінсона. Але її перевага невеликий обсяг і можливість поверхового занурення.

Тобто можна виділити дві основні переваги книги: автори мотивують через відкидання багатьох правил ведення бізнесу і дають багато корисних рекомендацій, які уже самі випробували на практиці.

 

Що читала редакція Читомо минулого тижня, а що на початку травня

І звісно, у квітні ми теж читали.

Так-так, і 14 – 18 березня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і на початку березня.

 Чільна світлина flickr.com/anastasia_surikova
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe