Література на літо

Ми продовжуємо читати. Цей тиждень ми провели «у компанії» із текстами Джуліана Барнза, Тані Малярчук, Крістофера Баклі і Джона Тірні та американською поезією. Залюбки ділимося враженнями від прочитаного. Надихайтеся і будьте з нами.

Юлія Клебан

Антологія молодої поезії США / пер. з англ. Тараса Малковича, Андрія Любки, Павла Матюша, Любові Якимчук; упор. Тарас Малкович. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. – 280 с.

Уже майже тиждень я живу в оточенні міріад неймовірних та неповторних метафор, які прийшли в мій світ разом з «Антологією молодої поезії США». Ніколи не вірила, що поезію можна читати збірками – тепер не можу випустити книжку з рук. Коли я вперше почула про проект Малковича, то не могла не згадати «Антологию поэзии битников» від російської «Ультра.Культури». І купила примірник в надії на щось відносно схоже. А отримала вишукану колекцію істинно американських голосів в українському аранжуванні.

Бо коли серед розмов про Бруклін, Джекі Кеннеді та ураган Сенді прослизають власне українські слова, відчуваєш і подив, і насолоду, і вдячність. Особливо важливими є дві передмови до антології, що їх підготували Тарас Малкович та Том Гілі та які щиро запрошують читача поглинутися поезією тридцяти п’яти молодих поетів та поеток. Ця збірка схожа на яскраво червону вишеньку, що плаває в твоєму алкогольному коктейлі. Ти його повільно п’єш, побовтуєш. А саму вишеньку, наповнену алкоголем, з’їдаєш наприкінці, щоб якомога довше ласувати і насолоджуватися.

Філіп Маринович

Паризькі конвульсії

Твій капелюх у моєму кутку
на тумбочці
ти забув його з минулого разу
я хочу щоб якось вночі ти
прийшов за ним
щоб я кинув тебе на ліжко
і цілував тобі груди
відчував як серце б’ється
до моїх губ притиснуте
твоя дівчина зачекає
вона сьогодні рано заснула
але ми не спимо
ввімкнули радіо а повну гучність
п’ємо вино говоримо
про політику наші мови повняться гнівом
ці конвульсії будуть нам друзями
коли візьмемо їх до танцю й цілунку

Ірина Ніколайчук

Джуліан Барнз. Шум часу / пер. із англ. В. Кузнецова. – К.: Темпора, 2016. – 248 с.

Коли найсвіжіший роман одного з тих сучасних британських письменників, які вже встигли стати живими класиками і твоїми улюбленцями, з’являється в перекладі в українських книгарнях раніше, аніж у всіх інших східноєвропейських – це страшенно приємно. Можливо, подібній оперативності на книжковому ринку України ще далеко до тенденції – але тішить те, що є аж такі яскраві прецеденти. У читача залишається тільки одна, хоч і часто дуже вагома проблема: як знайти час на читання. Втім, власним прикладом доведено: коли вже знаходиться час на читання Барнза – то його виявляється потрібно не так уже й багато: текст прочитується на одному диханні. І «Шум часу» не став винятком.

Романізована біографія російського композитора, що жив у часи сталінізму, написана британським письменником, – річ за замовчуванням неоднозначна. З самого початку як мінімум цікаво, якою постане радянська Росія у саме цей період своєї історії в інтерпретації носія зовсім іншого типу свідомості. Проте Барнз не був би Барнзом, якби не усвідомлював усіх небезпек, які його чекають на цьому шляху – тому фокусується не на намаганні створити якомога більш історично достовірну картину, а на заглибленні в характер персонажа, яким стає Дмітрій Шостакович для його тексту.

Під час вивчення джерел Барнз, як він сам зазначає в післямові до свого твору, зосередився більше на тих із них, які допомогли йому краще зрозуміти природу і мотивації Шостаковича-людини, аніж Шостаковича-композитора. Зрештою він створює романізовану біографію, позбавлену ореолу оспівування геніальності і таланту, як і взагалі будь-якої пафосності. Такий «не сент-бевівський» тип біографізму стає найбільш плідним для романізованих біографій останніх років – як результат, їхні персонажі, класики, генії і значні фігури, стають близькими і зрозумілими, зрештою, стають олюдненими.

«Він не хотів перетворюватися на драматичного персонажа. Часом, коли думки шарпалися досвітніми годинами, він думав: ось до чого дійшла історія. Поривання, ідеалізм, надія, наука, мистецтво й сумління – ось як усе закінчується: чоловік стоїть біля ліфта з портфеликом і папіросами, нижньою білизною і зубним порошком; стоїть і чекає, коли його заберуть»

Страх – не лише перед репресивною машиною, яка дивом так і не розчавила його, а й перед життям як таким, безпорадність і внутрішня невизначеність – зовсім «негеройські» якості, які виявляються ключовими для Шостаковича-персонажа. Жодної з «героїчних» іпостасей він так і не спромігся втілити, не ставши ні хорошим батьком, ні чоловіком, за яким – «как за каменной стеной», ні, зрештою, героєм свого часу і композитором, який би став голосом і рупором сучасної йому Росії. І йому – це частково споріднює його з Мерсо, персонажем роману Камю «Сторонній», – не хочеться всієї цієї епіки: ні відповідальності, ні лаврів визнання, ні навіть стереотипного Родинного Щастя.

Трагедія Шостаковича – і людини, і композитора – виявляється в романі Барнза саме в цій болючій невідповідності часу, в якому персонаж живе, і часу, в якому він хотів би опинитися і де міг би бути наодинці зі своєю творчістю. З тим, що у нього виходить найкраще. З тим єдиним, що у нього виходить добре. Поза часом, який своїм шумом заглушає музику в його голові.

Інна Мочарник

Таня Малярчук. Забуття. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 256 с.

Відомі письменники,  яких класичне літературознавство уподібнює до пам’ятників і влаштовує поклоніння їм виключно з нагоди круглих дат, викликають нудьгу ще зі шкільної парти. Десь те саме відбувається і з політичними та культурними діячами попередніх століть, а що вже говорити про тих, яких історія та суспільна думка відкинули на маргінеси.

Роман Тані Малярчук «Забуття» якраз про одного з таких «забутих», українського історика польського походження, політика-романтика, засновника українського монархізму – В’ячеслава Липинського (Вацлава Ліпінського). У романі історична особистість оживає через оповідь нашої сучасниці, яка береться простежити певний відтин життєвого шляху Липинського, щоб знайти таким чином дорогу до себе. Відтак роман має кілька сюжетних ліній: одна з них пов’язана з безіменною оповідачкою, друга з Липинським та його оточенням.

Хоча розповідь історичного персонажа без героїні з сучасності не відбулася б, проте її сюжетна лінія є «другим голосом», який тільки посилює основний, ненав’язливо оповідає короткі епізоди з історії сім’ї дівчини і дає таким чином частину пазлу, якої не вистачало, щоб сполучити людей на відстані у сто років. Оповідь від першої особи спонукає вірити у правдивість прочитаного.

Справжнє занурення в описану добу через друковані видання, відтворення місцями дуже непростих стосунків між політичними й культурними діячами в часи української революції 1917-1920 рр. і потім, в екзилі, дає відчуття особистого знайомства з Липинським та його сучасниками: Василем Доманицьким, Осипом Назаруком, Євгеном Чикаленком, Віктором Піснячевським, Михайлом Грушевським та іншими. Історичні постаті в романі буквально оживають. Пам’ятники сходять з постаментів і стають звичайними людьми з такими самими звичайними проблемами. І немічний Франко, який страждає від страшної недуги, і Василь Доманицький, що через сухоти помер зовсім молодим, з’являються лише в коротких епізодах, але вони прописані настільки чітко й деталізовано, що аж боляче читати про переживання і вимушені життєві рішення цих людей. Що вже казати про Михайла Грушевського, схопленого авторкою у всій складності його характеру.

Ключовим персонажем роману є час; саме він – той великий синій кит, який ковтає всіх нас і відправляє в забуття щохвилини.

«Час поглинає все живе мільйонами тонн, як гігантський синій кит мікроскопічний планктон, перемелює і пережовує до однорідної маси, так що одне життя безслідно зникає, даючи шанс іншому, наступному в черзі»

Здавалося б, картина вкрай песимістична і моторошна – раптом усвідомити, що всі твої знання, зусилля і досягнення не мають значення і не те що зникнуть разом з тобою, вони можуть забутися і за твого життя. «Забуття» – це роман про боротьбу зі страхами, хронічною непам’яттю і за кожен шматок життя. Тому можна провести аналогію з біблійною історією про Йона, який опинився в череві великого кита. Нам добре відомо, що він звідти успішно вибрався, бо його місія була незавершена. Місія головної героїні теж поки в процесі виконання, а в чому вона полягає, ви зможете дізнатися, прочитавши роман Малярчук «Забуття».

Кожен епізод, який стосується сюжетної лінії Липинського дає відчуття недомовленості, так ніби авторка знає більше, ніж відкрила нам. Особливо це підкреслює епізод зі світлиною: спочатку її розглядає героїня-сучасниця, а потім ми наче опиняємося всередині фото, і слово переходить до тих, хто зображений на ньому. Роман Малярчук нагадує хороший літературний відгук, який спонукає прочитати описану книгу, «Забуття» викликає бажання більше дізнатися про Липинського та його сучасників.

Читайте також: «Забуття» чи знаходження себе через Липинського

Ната Коваль

Кристофер Бакли, Джон Тирни. Господь ? мой брокер /

пер. с англ. В. Когана. ? М.: Астрель, CORPUS, 2011. ? 320 с.

Чи часто ви читаєте книжки, які пропонують легкий шлях до успіху: знайти друзів, кохання, себе, розбагатіти? Спочатку це точно був Дейл Карнегі з його «Як набувати друзів і впливати на людей»; потім це міг би бути Ошо з його «Десятьма заповідями», дзеном і сексуальними практиками; врешті все зводиться до книжок, на кшталт «Думай і багатій» Наполеона Хілла чи «Найбагатша людина у Вавилоні» Джорджа С. Клейсона; навіть у Дональда Трампа є книга «Мистецтво укладати угоди»; і вже аж насамкінець можна прочитати поради японки Марі Кондо. Але чи зроблять вони вас щасливим?

Про таку літературу навіть і не думав головний герой книжи — уолл-стрітівський трейдер, що полюбляє випивку — він бажає лиш спокою. І йде в монастир. Спільнота братів-ченців, у яку він потрапляє, живе дуже бідно і в певний момент виявляється на межі банкрутства. У пошуках виходу з цієї непростої ситуації отець-настоятель навіть звертається до книжок відомого гуру з особистісного розвитку Діпака Чопри. На щастя, брат Зап (як прозвали монахи колишнього трейдера) за допомогою «брокерських послуг» самого Бога перетворює монастир в успішне підприємство, разом із тим відкриваючи сім із половиною законів духовного і фінансового зростання.

Насправді книжки з назвою «Накопичити і жити в достатку» у Діпака Чопри немає, натомість є «Сім духовних законів успіху», яку, цілком імовірно, і хотіли найбільше висміяти автори видання. Тому що, крім чи то видуманого, чи то справжнього оповідача брата Запа, авторами є відомий журналіст, майстер соціальної сатири Кристофер Баклі та журналіст газети New York Times Джон Тірні. Але у них власні сім із половиною законів духовно-фінансового росту.

З першого розділу дізнаємося, як брат Зап потрапив до монастиря, що таке «Кана 20-20», що монастир занепадає і абат уже не може цілком покладатися лише на Бога, тому й використовує інші підручні засоби. Тут вперше брокер-Господь заговорив до брата Запа через требник і радіо, і після усіх перипетій народився Перший закон духовно-фінансового росту: «1. Если звонит Бог, берите трубку». Надалі кожен розділ розпочинався Ринковими медитаціями, яких теж сім із половиною. Після цих медитацій йшли певні вправи, що повинні були допомогти читачу зрозуміти попередній закон. Потому читалася молитва, як-от «Молитва блудного абонента» чи «Молитва підприємливого грішника» і так далі. Лише тоді читач міг насолоджуватися блокбастером про те, як монастир святого Тада (Тадеуша) тримався завдяки продажу гидотного вина.

Все ж наведу решту законів, може, і ви станете їх дотримуватися:

«2. Бог любит бедняков, но это не значит, что он велит вам летать вторым классом.

3. Поскольку Бог знает правду, не имеет значения, что вы говорите своим клиентам.

4. Деньги есть Божий способ сказать «Спасибо!».

5. Деньги не принесут вам счастья, если вы их не истратите.

6. Кто первым бросит камень, тот обычно и побеждает.

7. Единственный способ разбогатеть при помощи книги о том, как разбогатеть, — это написать ее.

7 ? … или купить эту книгу»

Що читала редакція Читомо у січні, а що у грудні.

І звісно, у жовтні ми теж читали.

Так-так, у липні без читання не обійшлося.

Зрештою, як і в червні.

Чільне зображення istockphoto.com