Новини

У межах Літературної лабораторії у Мистецькому Арсеналі відбулася дискусія «Непозбувна бентега: Що таке якісний переклад?». Захід розпочав цикл обговорень тенденцій і проблем сучасного книговидання і літературного процесу в рамках нового проекту. Кількість присутніх у залі якраз і свідчила про жвавий інтерес до теми.

Що таке якісний переклад, до кого має звертатися незадоволений читач і де видавництву взяти хороших перекладачів і редакторів говорили письменник і перекладач Андрій Бондар, головний редактор видавництва «Наш Формат» і перекладач Микола Климчук і уважна читачка, засновниця ініціативи #непозбувнабентега Ніка Новікова.

.

Оксана Щур,

кураторка Літературної лабораторії:

«Український книжковий ринок зараз переживає такий нелегкий період. По-перше, у нас зростає ринок перекладів, бо в книгарнях можна знайти щоразу більше перекладних видань. По-друге, нам справді не вистачає фахівців. Не лише дуже хороших фахівців, перекладачів із багатьох мов, але й редакторів. Оскільки у нас книжок більше, ніж тих, хто може їх якісно робити, давайте дивитися правді у вічі, ? у певних читачів є деколи претензії, або й просто питання до того, чи справді їм пропонують, хорошу, добре зроблену книжку. Виникають навіть читацькі ініціативи, або й просто поодинокі імпульси, які, можливо, замінюють критику перекладу, якої в нас теж не має в достатньому обсязі.

Тож Ніка Новікова заснувала ініціативу #непозбувнабентега, і від того, щоб просто поставити питання, чи «Маг» Фаулза справді добрий переклад, це переросло у щось більше, зокрема, у спробу контролювати якість того книжкового продукту, який пропонується читачеві. Перед тим у неї був такий же момент із іншою книжкою, з перекладом роману Ферранте «Моя неймовірна подруга», коли видавець продовжив цей діалог і все ж визнав її правоту.

Я сама працювала у видавничій сфері, і, насправді, найпоширеніша відповідь видавця на різні зауваження є така, що ми виправимо всі помилки, ми зреагуємо на ваше зауваження, коли будемо видавати наступний наклад.

У нас є також проблема у тому, що українська мова не аж так внормована, якщо порівнювати, наприклад, із російською, де правопис нормальний уже 50 років і є канонічним. Якщо ти візьмеш трьох редакторів, то це буде як у переважній більшості випадків: спершу один редактор поправить, перекладач зніме ті правки, потім другий редактор повиправляє ще щось, відповідно до своїх уявлень про правопис і мовні норми, третій зробить ще якісь правки, а потім прийде коректор і познімає літеру «ґ», яку вони тут поставили. Тому що в нас навіть із орфографією не має чітко відпрацьованих норм. Тому не зрозуміло, чи нам потрібно робити цих кілька редакторів і чи це не буде балаганом.

Якщо у нас не має фахових перекладачів, значить треба їх виховувати. Я стикалася з тим, що наші виші дають добре знання іноземної мови, але знання української мови дають погане. І потім на конкретних прикладах текстів виникають проблеми. Не знаю, чи є в нас якісь школи перекладу? Ті перекладачі, які були круті у 80-х ? 90-х і які зараз продовжують працювати, я не знаю, чи є у них учні. В Шовкуна, Логвиненка та ін…

У Росії більше перекладачів, це по-перше. А по-друге, там є те, що можна називати середнім класом перекладачів. Там більше людей, які можуть на середньому рівні перекласти ту книжку, яку потрібно перекласти. Перекладачі високого класу там можуть дозволити собі займатися штучною хорошою роботою на тих текстах, які вони самі виберуть. У нас цього середнього рівня майже не має. Ми маємо або переклади низького рівня, або дуже хороші перекладачі змушені робити ще й «прохідні» книжки. Але наші переклади в рази кращі за російські просто тому, що в нас «прохідними» роботами займаються перекладачі високого рівня. Наприклад, роман «Коханець леді Чаттерлей» у перекладі Соломії Павличко ? це штучна робота. Або «Гордійсть і упередження, і зомбі».

Читайте також: Ми працюємо над системою оновлення читацької свідомості

. 

Андрій Бондар,

письменник, перекладач:

«Я взагалі як читач дуже поблажливий до тексту. Я думаю, що якісних перекладів не існує, тому що немає цієї міри, яка встановлена згори. Ми можемо наближати будь-який текст, не лише переклад, до досконалості, але всеодно на кожній стадії роботи над перекладом книжки, ми маємо справу з людьми. Людина написала книжку, людина перекладала, людина редагувала, людина робила коректорську роботу, людина верстала, людина потім ще перечитувала переклад, знову коректор, потім людина пішла занесла в друкарню ? і все це люди. Який би на старті не був переклад, все одно пройшовши через фільтри оцих от людських інстанцій, ми завжди маємо справу з людським чинником.

У мене колись була така досить прикра історія. Я перекладав книжку, де в певний момент видавцям захотілося зробити примітки, і це мусила зробити інша людина, ніби науковий редактор. І моя робота фактично була поставлена під сумнів, бо вона була, по суті, зіпсута. До самого перекладу текстів претензій не було, ніхто, принаймні, мені їх не висловлював, а от примітки там взагалі на голову не налазили.

Переклад – це завжди симфонія. Звичайно, перекладач перший, у кого запитають, але уже редактор повинен бути, як мінімум, мудрим, бо він не мусить стежити, але він повинен інтуїтивно вловити, де міг помилитися перекладач

Редактор ? це істота над перекладачем, яка мусить відчувати, де я налажав. А оскільки кожен із нас це робив у житті, тому ми повинні знати, кому ми віддаємо тексти на редагування. Редактор в будь-якому видавничому процесі має не тільки стежити за перекладом, він має право втручатися в текст, він навіть має право переставляти шматки тексту, він має право викидати. Це дуже важлива і дуже серйозна інстанція.

Коли я працював над одним текстом і нам прислали драфт оригіналу, а потім навздогін остаточну версію, то ми хапалася за голову й не могли зрозуміти, що далі робити, тому що драфт приблизно на 50% не відповідав тому вихідному тексту. Я тоді зрозумів, що є редактор на Заході. В Америці три редактори працюють над текстом. Це неймовірна вага відповідальності.

Мій перший редактор був настільки крутий, що мені довелося прочекати 17 років, поки я знайшов того самого класного редактора. Це не тільки інтелектуальні відчуття, це ще й інтуїція. По-перше, редактор має знати на твоєму рівні мову, якою ти перекладаєш. По-друге, він мусить орієнтуватися в мові, з якої ти перекладаєш. До речі, редактор не конче має знати краще мову, це не його функція. У мене таке бачення. Але редактор мусить володіти чуттям.

Як може бути все добре у перекладацькій справі, якщо в країні така ситуація? Ми з усіх можемо вимагати якісно виконаної роботи, але подивіться ? від Президента до Верховної Ради і далі ? що робиться в країні? Зрозуміло, що інтелектуали мусять робити свою роботу добре, але давайте будемо трохи поблажливішими до видавців.

Оскільки ми збираємо такі аудиторії, то це дуже й дуже людей хвилює, турбує, бентежить ця тема, але нам треба навчитися коректно розмовляти. Нам потрібно вчитися поблажливості один до одного. Чим відрізняємося ми від політиків? Тим, що можемо зрозуміти один одного, підтримати один одного, піти один одному на зустріч.

Останнім часом мені часто доводилося зізнаватися в тому, що ось тут я недопрацював, тут я пропустив щось, бо поспішав. До речі, поспіх у перекладі ? це окрема тема для круглого столу. Чому з’являються помилки? Наприклад, 80% моїх особистих помилок від того, що я поспішаю сильно, тому що я мушу взяти наступний переклад, бо за цей переклад я не проживу.

Читайте також: Статистика перекладацьких буднів

Я ніколи не відмовлюся від книжки, яку справді хотів би перекласти. Мені важливо це зробити, і я пристану на трохи нижчий гонорар, але зроблю цю книжку тільки тому, що хочу.

Є теми, сфери, де я відверто плаваю. Наприклад, колись мені довелося дуже круто обпалитися на перекладі кількох книжок про бізнес і економіку. Після цього мені вже страшно братися за таке. Є книжки, які я візьму за нижчий гонорар, якщо це книжка художня, класична, де цікаво працювати. Коли ти перекладаєш польський репортаж, це здебільшого, за винятком кількох імен, дуже легкі тексти для перекладача. А є «Трансатлантик» Ґомбровича, з яким справді треба посидіти. Це така робота, до якої ти повертаєшся, яку можеш відкласти і знову взятися за неї через певний час.

Я думаю, що видавництва мають ділитися перекладачами, або редакторами. Це ідеальна ситуація. Хай вони на ринку змагаються у продажах ? хто зуміє краще продати книжку, але хай діляться фахівцями, які робитимуть ці книжки.

Мені здається, що є сенс у практичних майстернях, коли збираються молоді люди, які пов’язують своє майбутнє з перекладом

Можна ділити їх за певним напрямом, наприклад, англійський роман. Береться кілька прикладів англійського роману і на прикладах все це розкручується. Або бізнес-література.

Як на мене, краще непозбувна бентега, ніж вічна скорбота. Непозбувна бентега ? це внутрішній рух, робота, сумніви. Ми так граємося із цією непозбувною бентегою, а мені здається, що це просто чи не калька з російської «неизбывная грусть».

Нещодавно у Facebook у мене була одна історія, де мені довелося стати таким адвокатом для уже, на жаль, померлого українського перекладача Олекси Логвиненка, який, як на мене, був однією із зірок українського перекладу. Ішлося про його переклад «Ловця в житі» 1984 року. Я навмисне наголошую на цій даті, щоб ви зрозуміли, в чому була причина читацького незадоволення. Мій знайомий на Facebook написав нищівну критику в кількох реченнях і на конкретних прикладах, що це поганий переклад. І ці приклади стосувалися транслітерації імен і перекладу сленгу. Але дуже добре читачеві критикувати в 2016 році переклад 1984 року. І отут оця міра критики…

Читайте також: Олекса Логвиненко «зробив неймовірно багато, а ще більше – встиг»

Я переконаний, що натоді англо-українського словника в Логвиненка не було. А якщо і був, то такий червоний контрафактний, якого йому могли передати з Канади. І я уявляю страх перекладача перед цим текстом.. І взагалі, як можна було на початку 80-х років перекладати американський сленг українською мовою у Києві. А зараз дуже просто знищити цей переклад. Чому власне тексти називаються класичними? Бо кожна нова епоха має їх перекласти, адже старіє контекст. Тому, в цьому випадку, не можна критикувати цей переклад Логвиненка, інше питання, чому його досі видають таким, є ж практика покращення перекладу. Справжнім викликом буде мати два і більше перекладів «Ловця в житі» Селінджера. Бо наша мова змінюється і, може, буде з’являтися український сленг, який буквально зараз народжується.

Ми ? молода культура, дуже багато речей відбувається тут і тепер. Є багато людей, які мають у собі палахкотіння. Ми як місіонери, і в цих місіонерстких позах ми виступаємо… У ситуації фактичної двомовності.. Вибір непозбувної бентеги ? це вибір того варіанту, який буде точно відрізнятися від російського, і це буде точно не калька. І це буде перемога.

Це така юнацька хвороба. Мені здається, що ми переживемо все це і будемо рухатися в нормальному руслі. А Ніці потрібно подякувати, що вона порушила цю тему. Критикуйте, але не забувайте, що критика така амбівалентна, вона може вбити, а може спонукати до розвитку».

Читайте також: Перекладацький літтур: чого повчитися у поляків

.

Ніка Новікова,

засновниця ініціативи #непозбувнабентега:

«Я багато читаю, і це стало невід’ємною частиною мого життя, певною мірою самовираження. Я багато шукаю для себе відповідей у книжках і вважаю себе читачем, у першу чергу. Тому, коли у мене виникає певний дисонанс, чи я не знаходжу того, чого очікую, наприклад, як це сталося із перекладом «Мага». Я читала переклад російською, але мені дуже хотілося прочитати його українською.

Під час порівняння суто внутрішнього в мене вник дисонанс, і я просто вирішила про це поговорити зі своєї сторінки. Тому що такі висловлення думок я зустрічаю не так вже й часто, щодо того, що дійсно читач думає про книжки. Напевне тому, що читач не знає, як саме потрібно висловлювати свою думку щодо прочитаного. За відчуттям, є такі канони, що так треба говорити, і так треба говорити, а так не треба, бо тоді ти, можливо, поганий читач, тому тримай свою думку при собі. В якийсь момент мені просто захотілося поговорити так, як я раніше сама говорила, і я взяла на себе цю відповідальність.

У випадку з «Моєю неймовірною подругою» Елени Ферранте питання було не стільки в тому, що саме я говорила, як у тому, що це привернуло дуже багато уваги. Ми не змогли тоді дійти до якоїсь точки і зрозуміти, де саме там був фейл, але текст був з великою кількістю одруківок. Це просто був випадок, за який було прикро, адже це хороша книжка, мені хотілося її прочитати. Перший її наклад розкупили практично повністю, вона мала гарну промоцію, мене це радувало, бо у нас не так часто добре просувають книжки. Тому, коли я побачила, що саме запропоновали і на якому рівні, то було досить неприємно. І через те, що на це звернуло увагу багато людей, видавництво також мусило відреагувати. І оскільки там не могло бути конструктивного діалогу про те, добрий це переклад чи ні, тому видавництво відкликало наклад. У випадку з Ферранте не було дискусії на предмет якості, тому що там якості не було, не було про що, власне, дискутувати.

Читайте також: Ferrante Fever: пригоди навколо неаполітанської саги «Моя неймовірна подруга» 

У читача логічна претензія виникає, в першу чергу, до видавництва. Суто з ринкової точки зору: читач купив книжку, читач незадоволений, він думає про те, а навіщо я витратив на це гроші. Найперше звертаються до видавництва, мовляв, тут одруківка на одруківці, тут злиплі сторінки, або тут щось не дороблено ? це неякісний переклад. Потім уже читач, якщо він трохи такий маніяк-читач, почне розбиратися, а в чому ж там справа.

Як на мене, основна проблема – у спілкуванні читача з іншою стороною, яка готує і видає книжки. Читачам часто не вистачає фідбеку

Зараз ми можемо знайти всіх представників видавництв у соцмережах. Можна до них звертатися, читачі це роблять, але досить рідко отримують відповідь від видавництва. Цієї дискусії немає, а вона би була дуже терапевтична. Я писала на своїй сторінці у соцмережі, тегаючи й видавництво, бо, таким чином більше шансів, що на тебе звернуть увагу і з тобою поговорять. А потім вже стається інтернет-срач і дискусія стає неконтрольованою».

Читайте також: #непозбувнабентега у соцмережах: відгуки про переклад роману Джона Фаулза «Маг»

.

Микола Климчук,

головний редактор видавництва «Наш Формат», перекладач:

«Якщо читач звертається до мене з такою ситуацією, як до видавця, то редакційна рада подивилась би, чи є там раціональне зерно. Якщо воно там є, то в наступному виданні це буде поправлено, а читачу, який зробив зауваження, буде вислано комплементарний примірник книжки. У видавництва є спеціальна політика і сьогодні, наприклад, обговорювалися спеціальні механізми, за допомогою яких читачі змогли б повідомляти про помилки. Бо помилки були в книжках, були прикрі помилки, і це трапляється дуже часто. Ніка, насправді, намацала больову точку. Робити щось з усім цим треба.

На мою думку, хороший переклад не існує поза жанром. Що таке хороший переклад? Це сферичне запитання у вакуумі. В одному жанрі хороший переклад ? це один переклад, в іншому ? це зовсім інше. Якщо узагальнювати, то хороший переклад ? це той, у якому ви не впізнаєте перекладність, у якому немає синтаксичних, лексичних й інших пальців перекладу.

У кожної мови є своя синтаксична структура, дайте мені 10 сторінок тексту, приберіть автора й назву і, мені здається, я зможу сказати, це перекладний текст чи оригінальний. Українська мова влаштована інакше, ніж англійська. Це сакральне знання, про яке не знає кожен другий український перекладач. І хороший текст має читатися так, ніби він написаний українською. Тобто, не має зустрічатися конструкцій, притаманних англійському тексту. Що ми робимо з перекладами? Дуже часто завертаємо на доопрацювання. Це трапляється набагато частіше, ані ж би нам хотілося. Із тією настановою, щоб перекладачі зробили текст читабельним, переставили слова в іншому порядку.

Не треба перекладати всі слова, які ви бачите в англійській, це ще одне сакральне знання, про яке сучасні українські перекладачі дуже часто не здогадуються. Вони перекладають усі без винятку слова в тому самому порядку, в якому вони фігурують в оригінальному тексті.

Редактор не мусить звіряти текст із оригіналом, це робота перекладача. А то виходить, що хтось один зробив свою роботу погано, і хтось інший має витрачати своє життя на те, щоб повиправляти чужі помилки. З якої радості? З перекладачем, як правило, підписується контракт в Українського видавничого центру, так. По факту підписання контракту людина бере гроші за те, що називається професійним перекладачем і починає перекладати. Перекладай, але зроби це добре.

Читайте також: 5 cпособів вдосконалити англійську мову від редакторів, перекладачів і менеджерів 

У нас є внутрішні рецензії на перекладну книжку. Потреба в них є, бо це для видавця є шансом зекономити і не заплатити за погано зроблену роботу. Наші рецензенти працюють у нас у видавництві, тому мотиву писати поганої рецензії через заздрість не виникає.

З такими мовами, як фінська чи японська я не стикався, у нас досі були переклади тільки з поширених мов ? англійська, німецька, французька, де висновок можна зробити, не завдаючи собі зайвих клопотів. Але у мене є така думка, що переклад хороший або поганий сам по собі, безвідносно до того, що написано в оригіналі. Ніхто ж із читачів, за винятком непозбувно бентежних, не порівнює переклад із оригіналом. Це рідкісні випадки.

Що є переклад як такий, феноменологічно? Уявіть собі, що ви сидите на концерті і слухаєте музику. Так от, оригінал ? це нотний текст, який лежить на пюпітрі у музиканта, але ви його не бачите, ви чуєте звук. Між текстом, тобто предметом, бо ноти ? це предмет, і звуком є феноменологічна різниця. Ви не порівнюєте звук, який чуєте, з нотою, яка написана. Як відрізнити хорошого музиканта, віртуоза світового рівня від посереднього музиканта? Тексту не існує, він від вас прихований, ви чуєте звук. Ми говоримо зараз про звук. Цей звук нам не подобається, і коли він нам не подобається, у непозбувно бентежних читачів виникає спокуса зазирнути у текст, що там написано в нотах. А в нотах, виявляється, зовсім інша розбивка такту, композитор цього не писав. І тоді починається дискусія, що нам робити? Ще раз виконати цю п’єсу? Сходити в іншу філармонію? І таке подібне. Але говорячи про все це, треба мати на увазі, що нотний текст і звук ? це засадничо різні речі. Професія, яку в нас називають редактором, в англосаксонському світі виглядає інакше.

Редактор – це людина, яка відповідає за виробництво книжки від початку й до кінця, яка займається драматургією, – вибудовує структури. Таких фахівців у нас зникомо мало

Грубо кажучи, ? це акушер, який приймає пологи в цієї книжки. Це, звісно, може більше стосуватися авторського тексту. А вже потім підключаються люди, яких ми називаємо редакторами, а по факту це літературні редактори, які на Заході будуть називатися «proofreader», а не «editor», який нам уже буде близький, бо він стежить за підметами і присудками. З першими редакторами у нас біда і їх може кілька на всю країну, з другими трохи краще, але їх все одно бракує.

У нас у видавництві є постійна відкрита вакансія, на яку, за мою каденцію, прийшло людей може вже з шістдесят. Їм розіслано не складний текст, але в нього замасковані грабельки. Потім редакційна рада просто дивиться, на скільки з них ти наступиш. Із цих людей роботу отримало двоє-троє, може, четверо. Школи фактично немає, людей дуже мало. Мене дивує, чому ця робота не йде в провінцію. Я постійно чую нарікання, що редактору мало платять. Це правда. Їх робота мала би коштувати більше, так само, як і робота перекладача.

Коли Андрій говорить, що він мусить поспішати і наражатися на помилки, тому що треба брати наступну книжку ? це верхівка піраміди. В базі цієї піраміди ? тираж перекладів і вироблена система книгорозповсюдження. Для того, щоб підняти гонорари, мають вирости тиражі. Ці мізерні тиражі ? тисяча, півтори, дві, три, навіть п’ять тисяч примірників не дають видавцям можливостей наростити жирок. Для того, щоб цей ринок був нормальним, порівнюваним бодай із польським, тираж має бути 10, 20, 30 тисяч примірників. Тоді з’являється простір для розвитку, бо зараз фактично весь цех зводить кінці з кінцями, і йому це вдається дуже непросто.

Читайте також: Микола Климчук: Хороший і поганий макети книжки коштують однаково

Навіть попри те, що ці гонорари невеликі, вони все одно більші, ніж зарплата вчителя. Гонорар за середньостатистичну редакторську книжку в три рази більший, ніж місячна зарплата вчителя. Моя гіпотеза в тому, що невидима рука ринку буде виштовхувати цю роботу в провінцію. Тобто, шкільний вчитель міг би цим підробляти, є купа філологічних факультетів у регіонах. Кудись же діваються усі ці люди? Ми зараз сидимо на дуже молодому ринку, це все зараз тільки-тільки починається. У нас немає роялті для перекладача. Для того, щоб система роялті працювала, має бути прозора економіка.

Хороших книжок набагато більше, ніж хороших перекладачів. Я не берусь перекладати художню літературу. Література, яку я перекладаю, це, як правило, дуже інструментальні речі. Не треба вигадувати велосипед, просто треба нормально перекласти адекватною мовою, з правильними підметами і присудками. Якщо в тебе набита рука, то не виникає жодних проблем.

Професійний перекладач ускладнює собі життя, якщо він не прочитає базових речей. От є 5-6 таких книжок. В українській культурі це прекрасна книжка Максима Рильського «Мистецтво перекладу». Вона є в будь-якій районній бібліотеці. Зі ста молодих сучасних перекладачів мистецький переклад Рильського прочитає крихітний відсоток, а це є отець ідеального пуризму.

Інструментальна проблема, з якою стикаються українські видавництва ? люди елементарно не навчені, в них може бути яка завгодно філософія перекладу, вони починають черпати українську мову з незамулених джерел. Це окремий феномен, про який можна багато говорити. Я придумав для нього дуже класну назву ? «over ukrainian» ? «надукраїнські», або «переукраїнські». Власне кажучи, непозбувна бентега ? це і є окремий випадок «over ukrainian».

Існує Інститут книжки, у нього є величезний бюджет, Міністерство освіти, спеціально навчені люди, які мають цю проблему перевести в інституційну площину. Ініціативу у цьому разі мають проявляти і видавництва, й університети. Кілька років тому мене запросили в Миколаїв на День святого Ієроніма, покровителя перекладачів, прочитати невеличкий майстер-клас для студентів. Для того, щоб було весело, я розробив спеціальний тест зі своїх перекладів, щоб студенти переклали і прислали мені до мого приїзду, то ми мали з ними про що говорити. У цьому взяло участь 27-28 людей, із них дала адекватний переклад одна людина, яка вже переклала і опублікувала у «Нашому Форматі» одну книжку й отримала нове замовлення. Сидить собі в Миколаєві, перекладає мотиваційну бізнес-літературу і в ус не дує. Я готовий приїхати в будь-яке місто, яке проявить таку ініціативу. Мусять же там бути якісь центри розвитку кар’єри і тому подібне.

Коротка теорія «непозбувної бентеги» від Миколи Климчука. Що у філології щось не так, я почав підозрювати, коли мені трапилася біографія Стіва Джобса, яку перекладала Надія Ґербіш. Окейний переклад. Те, що там Кремнієва долина ? Силіконова, це не робить край хорошим чи поганим, помилилася людина на рівні мови. Але там є такий момент, коли Стів Джобс говорить зі знаменитим канадським хокеїстом Вейном Грецкі, і той йому каже: «Мчи туди, куди прямує шайба, а не туди, де вона була». Тобто не ганяйся за вчорашнім днем. Здавалося б усе добре, але чи вдало перекладена ця фраза? В моїй картині перекладацького світу це дуже невдалий переклад, тому що шайби не мчать, а літають, хокеїсти ж не прямують, а бігають. І нормальний переклад буде звучати, як «Біжи туди, куди летить шайба, а не туди, де вона була». Це ось окремий випадок «непозбувної бентеги». Це вживання стилістично маркованих архаїчних слів у не пристосованому до цього контексті.

Читайте також: Як видати свій переклад: поради знаних перекладачів новачкам

На днях я писав пост у Facebook, бо накипіло, коли хтось із юзерів почав виправдовувати бентегу скріншотом із вірша Василя Стуса, і текст був «вот вам наш ответ Чемберлену-малоросу». І мене різонуло це «малоросу», бо тоді я малорос… Про що ця дискусія? Про що Ніка запустила цю ворохобу? Бо слово «срач» українською буде «ворохоба». Звідкри зробилася ворохобність? Стусу можна, і нам усім можна буде, коли ми усі зрозуміємо, що і в яких дозах.

«Непозбувна бентега» ? це приправа, страва не може складатися тільки з приправ. Суть стейка ? це м’ясо, а не приправи, якими його приправляють. Аргумент мій такий: коли Грицько Чубай пише «Ти не маєш довкола свічадонька жодного, де б не мала себе чужої. / Пошукай собі інших плес», ці непозбувно бентежні слова  фігурують у правильному контексті, це їхній природний ареал. А коли я отримую у видавництві книжку про хай-тек, де перекладач на повному серйозі пише «він хутко забацав контракт», або «він витягував сто мільйонів грошви ліцензійних патежів». Не дурна людина поставила весь свій талант на тонку віть: вона пристрасно робить правильні висновки з неправильних засновків. Я би на «непозбувну бентегу» дивився так ? це є хороша українська мова вжита в неадекватному контексті».

Фото авторки