Інтерв’ю

Українська бібліотечна асоціація існує з 1995 року й нараховує понад 63 тисячі бібліотечних працівників з понад 35 тисяч бібліотек. У її пріоритетах – підтримка та ініціація проектів, спрямованих на впровадження інновацій у бібліотеках, участь у формуванні бібліотечної політики країни. Діяльність такої організації просто не може пройти непоміченою, тому напередодні Всеукраїнського дня бібліотек Читомо поспілкувалось з Іриною Шевченко, яка очолює Українську бібліотечну асоціацію, про вдало реалізовані проекти й болючі питання, а також про те, як функціонують бібліотеки в умовах кризи й децентралізації.

– Які найважливіші проекти реалізовала Українська бібліотечна асоціація останнім часом?

– Перш за все, хочу розповісти про величезний проект світового масштабу «Глобальні бібліотеки», що реалізовувався Фундацією Білла та Мелінди Гейтсів в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні у партнерстві з УБА. В кожній країні він має свою національну назву, наша – «Бібліоміст».

Історія цього проекту розпочалася ще в 2007 році, коли УБА отримала від Фундації Гейтсів лист з пропозицією Україні приєднатися до цього проекту, а вже в 2008 до нас приїздили представники дирекції цієї програми, відвідували бібліотеки від національних до сільських, вивчали насамперед організаційну систему, міркували над тим, в який спосіб все може стартувати. Головними критеріями оцінки були готовність країни до впровадження проекту і потреба в цих змінах.

Фото: Юлія Курова

Ідея проекту полягала в тому, щоб надавати доступ до інтернету в публічних бібліотеках, для чого відбувалися закупівлі комп’ютерної техніки та іншого необхідного обладнання для публічних бібліотек, які пройшли конкурс. Місцева влада в свою чергу забезпечувала підключення і проплати послуг інтернет-провайдерів, купівлю меблів. Окремим сегментом стала навчальна програма для підготовки бібліотекарів. Активні фази проекту «Бібліоміст» припали на 2010-2013 роки й було охоплено понад 2 тисячі публічних бібліотек у невеличких містах і селищах. Загалом було вкладено близько 25 млн доларів інвестицій в публічні бібліотеки України.

Українська бібліотечна асоціація в свою чергу отримала велику допомогу для свого організаційного розвитку, було засновано тренінгові центри для бібліотекарів в усіх областях, в кожній обласній бібліотеці. Також УБА спільно з Національною академією керівних кадрів культури та мистецтв заснувала Головний тренінговий центр, створили 6 навчальних програм, дистанційні курси.

Ба більше, проектом було підтримано ще близько 12 міні-проектів, було надано гранти на співпрацю з місцевими громадами. В рамках «Бібліомосту» вперше було реалізовано проект «Бібліотека йде в люди», коли бібліотекам пропонувалося вийти зі своїх стін на міські майданчики: парки, площі, зупинки громадського транспорту, школи, лікарні, коледжі, дитячі будинки тощо. На сьогодні проект завершено, всі завдання успішно виконано і ми пишаємося цим.

Читайте також: Мультимедійність і поліфункціональність: принципи успішних бібліотек України

Натомість зараз діє проект «Все про Європу у бібліотеках» за підтримки Еразмус+. Це трирічна програма, наразі минає її перший рік і вже відкрито 100 пунктів отримання інформації про Європу в публічних бібліотеках, які починають свою роботу. В рамках цього проекту бібліотеки отримали електронні читанки, було запущено медійний портал, створено навчальну програму для бібліотекарів, укладено підбірку корисних ресурсів. Таким чином бібліотеки надають послуги інформаційного плану, допомагають громадянам більше дізнаватись про європейські цінності та спосіб життя. Це дуже корисно, адже у нашому суспільстві існує певне протистояння: молодь підтримує європейські прагнення України, тоді як старше покоління через незнання ставиться до цього негативно. Ця програма намагається подолати цю інформаційну прірву, орієнтуючи бібліотеки на розкриття ресурсів та потенціалу Європейського Союзу.

Ще хочу звернути увагу на невеличкий, але дуже симпатичний проект «Як тебе не любити, Києве мій», який ми реалізовуємо у співпраці з КМДА. У 2015 році він став переможцем конкурсу Європейської культурної фундації, куди подавалися близько 50 учасників з усієї Європи. Проект полягає в організації екскурсій-прогулянок цікавими туристичними маршрутами міста Києва. Маршрутів є декілька і кожен з них так чи інакше пов’язаний з бібліотеками, що розташовані в історичних місцях. Прогулянка або починається з бібліотеки, або завершується там. Ми проводимо безкоштовне навчання гідів, самі екскурсії теж безкоштовні, графіки оголошуються заздалегідь, і всі охочі можуть записатися на бажану прогулянку. Спочатку я трохи скептично віднеслася до цієї ідеї, але виявилося, що проект полюбили і наші бібліотекарі й кияни, вони із задоволенням спілкуються, зустрічаються, гуляють Києвом й приводять на прогулянки дітей.

Читайте також: «bOtaN»: оренда нон-фікшину й корпоративні бібліотеки

– Чи виникали труднощі на шляху реалізації цих проектів?

– Труднощів у практично немає. Це пов’язано з тим, що, як правило, бібліотеки беруть участь в проектах на конкурсній основі. Тобто на конкурс подаються ті бібліотеки, які хочуть розвиватися, які бачать себе мобільними й інноваційними. Ми працюємо з тими, хто готовий рухатися вперед.

Звісно, є консервативно налаштовані бібліотеки і бібліотекарі, часто вони не є членами нашої асоціації. Це велика частина професійного середовища, вона існує і від цього нікуди не дінешся.

Ми завжди намагаємося вголос і резонансно говорити про успіхи, залучати громаду, щоб все більше бібліотек ставало на шлях змін

– В межах Форму видавців вже традиційно пройшов VII Львівський бібліотечний форум, темою якого була «Модерна бібліотека в мінливому світі». То яка ж вона, модерна бібліотека: центр дозвілля, коворкінг, інформаційний центр?

– Насправді немає якоїсь однієї моделі. Модерна бібліотека має бути різною, вона має знати і розуміти потреби громади, вміти підлаштовуватись під них. Є такі середовища, де люди хочуть класики, і бібліотека, яка зберігає це, орієнтуючись на бажання читачів, теж буде до певної міри модерною.

Завжди треба дослухатися до громади і йти з нею в ногу. Якщо читачі хочуть чогось більш сучасного, то не варто боятися експериментувати й впроваджувати інновації.

Читайте також: Читацькі звички українців: соціологічні дослідження останніх років

– У фондах бібліотек є такі книги, які не мають попиту і припадають пилом на полицях. Як відбувається процес утилізації книг, які фізично та ідейно віджили своє?

– Є бібліотеки різного рівня. Якщо це бібліотека наукова чи така, що виконує функції національного книгосховища, то вона зобов’язана зберігати все і назавжди.

З публічними бібліотеками справа трохи інша. Наприклад, у Німеччині публічна бібліотека повністю оновлює свій фонд за 5 років, там немає нічого старого, всі книги нові й привабливі для читача.

У нас же є спеціальна інструкція щодо списання. Книги, які не мають попиту, відбираються й вилучаються на розсуд бібліотеки, однак бібліотекарі це роблять з великою обережністю. Бібліотека ж не може втратити фонд, що станеться неминуче якщо вилучати книг більше, ніж надходить, потрібно зберігати баланс.

– А як щодо електронних каталогів? У Литві, наприклад, існує об’єднаний електронний каталог всіх публічних та всіх наукових бібліотек. Чи планується створити щось подібне в Україні?

– У світ вже 25-30 років активно обговорюють це питання. У нас якісь обговорення почались аж у 2003 році, саме тоді проходила одна з перших конференцій присвячена електронним бібліотекам.

Для того, аби створити електронний каталог, потрібно придбати спеціальну ліцензовану комп’ютерну програму, яка буде поступово оновлюватися до нових версій і потребує адміністрування. Це значних інвестицій. Якщо бібліотека має такі автоматизовані інформаційні, то перша річ, яку вона робить, – описує фонд і створює електронний каталог. В Україні тільки 12-18% бібліотек мають такі системи.

До того ж, кожна бібліотека купує те, на що їй вистачає коштів, тобто працюють всі на різному програмному забезпеченні. Університетські бібліотеки, особливо в технічних університетах, взагалі часто створюють свої програми. А для того, аби об’єднати всі каталоги в одну систему програмне забезпечення має бути однакове, в цьому й полягає перша проблема. Свого часу одна компанія на замовлення Міністерства культури написала пропозицію з розроблення спеціального порталу, де бібліотеки з різним програмним забезпеченням могли б обмінюватись даними, однак далі процес не пішов.

Читайте також: Євгенія Напуда: Українці повинні частіше отримувати культурний шок у бібліотеках

Інша проблема полягає в тому, що впровадити це організаційно складно. Так, у Литві ця система працює ще з 2004 року, але й Литва значно менша від України. Однак у нас є регіональні кооперації, де бібліотеки об’єднуються між собою на рівні регіону. Це все робиться з власної ініціативи на рівні доброї волі, без ніякої адміністративної чи фінансової підтримки.

Хоч тут слід зауважити, що у світі в цілому це не дуже розповсюджена практика, коли в країні існує єдина система. Як правило, цим займаються комерційні організації, які пропонують певні сегменти, як-от база даних наукової літератури чи проблемно-орієнтовані тематичні бази, які бібліотеки купують. Тобто всі використовують аутсорсинг і купують інформаційні послуги й товари, виробниками яких не є бібліотеки.

– Чи триває робота над оцифровуванням літератури? Хто цим займається?

– До 2005 року існувала програма збереження бібліотечних фондів, що передбачала оцифровування, однак її було виконано лише на 30%. Зараз нової програми немає, існує тільки завдання про створення національного реєстру книжкових пам’яток. Питання оцифровування обговорювалося багато років, але ніхто не здатен зрушити справу вперед.

Окремі бібліотеки займаються оцифровуванням самотужки. Є бібліотеки у Вінниці, Кіровограді, які мають свої невеличкі колекції, які вони оцифровують: старі книжки, книжки про місто, місцеві газети, альбоми, плакати. Це все можна знайти і роздивитись.

У нас є Національна історична бібліотека, яка має великий фонд стародруків, рукописних книжок і т.д. Вони працювали декілька років поспіль з компанією «Електронні архіви України», оцифровували спочатку каталоги, потім фонди. У Національній бібліотеці ім. Вернадського з 90-х років стартував проект, який передбачає оцифровування, він і досі триває.

Тобто процес іде, але він розрізнений. Бібліотеки різного рівня й різного підпорядкування намагаються своїми силами і можливостями робити щось, що вони можуть і так, як вони це розуміють. Інша справа, що вони не завжди можуть зробити це як належить.

Читайте також: Бібліотеки й ресурси, які оцифровують українську спадщину

– Понад рік тому було проголошено маніфест «Бібліотека в умовах кризи». Як було створено маніфест і чи відбулись якісь зміни за цей рік?

– Маніфест став останнім документом, прийнятим в межах програми «Бібліоміст». Коли в 2013 році програма завершувалась, було проведено наради, семінари, конференції щодо того, як далі рухати проект. Але коли сталася спочатку революція, а потім війна, то питання стало інакше. Ми опинилися в стані кризи і потрібно було якось з цієї кризи виходити. Таким чином виникла ідея завершити програму «Бібліоміст» таким маніфестом, що містив би поради бібліотекам, як діяти в таких умовах. Провели 4 громадських обговорення по всій країні, ми зустрічалися з людьми різних професій, різних соціальних прошарків і говорили про те, чи потрібна їм бібліотека, коли надворі криза; чи до бібліотек, коли в країні війна, і що можуть дати бібліотеки за таких умов.

Чим більша криза, тим більше люди потребують бібліотек

Починаючи від інформації і спілкування до просто тиші і спокою. Бібліотека може допомогти соціалізувати людей, зокрема допомогти внутрішньо переміщеним особам. До речі, зараз у нас реалізовується багато заходів і окремі програми в цьому напрямку.

Таким чином цей маніфест ми розробили, щоб не залишати бібліотеки наодинці зі своїми проблемами, щоб проказати всій бібліотечній громаді, що існує ця професійна спільнота, що ми разом, що ми тримаємося. З іншого боку, якщо поцікавитися теорією криз, то кожна криза – це шанс, можливість будувати щось нове. З кризи ми маємо вийти сильнішими, створити іншу якість.

Мені дуже подобається цей маніфест, він декларує речі, які можуть реально допомогти бібліотекам і залишається актуальним і досі.

Читайте також: Як пройти у цифрову бібліотеку: досвід Флоридської політехніки

– Виставка «Публічна бібліотека: фото есе Роберта Доусона», присвячена Всеукраїнському дню бібліотек, проходить в приміщенні Національного музею літератури України, що свідчить про те, що УБА працює над розширенням партнерської мережі. З якими ще організаціями співпрацюєте?

– Традиційно ми працюємо з видавцями та книгорозповсюджувачами, також співпрацюємо з органами влади, такими, як Міністерство культури, Комітет Верховної Ради з питань культури й духовності. Зараз влада активно залучає громадськість, робить реальні кроки у співпраці з громадськими організаціями, і ми цим користуємося, входимо у склад громадських рад, конкурсних комісій, обговорюємо проекти.

Співпрацюємо з журналістами, адже медіа – це те, що може допомогти представити позитивно представити бібліотеки суспільству. Бібліотеки потребують, щоб люди на них подивилися по-іншому, щоб в уяві не поставав образ: пилюка, старі книжки, холод, тітка якась ходить… Якщо ж так є, хочеться, щоб люди йшли і змінювали цей простір, бо це їхнє середовище і вони мають на нього вплив. Позиція «бібліотека для нас неприваблива, тому ми туди ходити не будемо» неправильна. Кожна людина має творити ту бібліотеку, яку  хоче. Підіть і зробіть її привабливою, запропонуйте партнерство, висловіть якісь ідеї. І тоді вона зміниться.

От у Сумах є бібліотека, яка співпрацює з комерційною організацією – виробником меблів. Виробник забезпечив читальний зал бібліотеки столами, на кожному з яких була наліпка про фірму-виробника. Такий от соціально-відповідальний бізнес.

Хотілося б більше співпрацювати з інтернет-провайдерами й представниками сфери інформаційних комунікацій, нових технологій, однак це більш закрите середовище. До того ж нам просто не вистачає певних знань у цій галузі, щоб самим прийти до них з якимись адекватними пропозиціями.

Наприклад, в Китаї всі виробники в сфері різних гаджетів, певних ігор і подібного надають безкоштовно зразки своїх новинок у бібліотеки, як виставкові і для тестування. Люди приходять, грають, тестують, використовують, знайомляться, потім, можливо радять комусь чи купують самі, якщо сподобалось. От, що буває, коли бізнес бачить в бібліотеці партнера.

Читайте також: Відкритість Бібліотеки в Амстердамі

– З якими закордонними бібліотечними асоціаціями співпрацює УБА? Чи є можливість стажувань?

УБА уклала досить багато угод з бібліотечними асоціаціями різних країн. Це асоціації Польщі, Молдови, Угорщини. Існує угода з асоціаціями країн Балтії загалом і з Литвою зокрема, і ми останнім часом дуже активно співпрацюємо.

Також плідною є співпраця з Гете-Інститутом. У 2015 році за їх підтримки було реалізовано професійну програму стажувань: ми відвідали декілька бібліотек в Берліні, центральний офіс Гете-Інституту, пройшли невеличкий курс зі стратегування. Нас навчали як пройти шлях від документа до реального втілення стратегії в життя, на які орієнтири слід зважати.

Всі інші міжнародні візити і програми доступні тільки за кошти самих учасників. Асоціація може надавати тільки організаційну підтримку. Тим не менш, такі стажування трапляються, зголошуються переважно викладачі, професори, які згодом використовують такий досвід як навчальний матеріал у своїй роботі, та директори провідних бібліотек, які хочуть ввести певні інновації.

Читайте також: Бібліотека як бренд – досвід Мюнхена

– Кілька днів тому стало відомо, що КМДА відмовилася фінансувати Бібліотеку для сліпих ім. Островського, мотивуючи це тим, що вона знаходиться на балансі громадської організації «Українське товариство сліпих». Яка ваша думка з цього приводу? Яким Ви бачите майбутнє подібних закладів?

КМДА ніколи й не фінансувало цю бібліотеку, бо вона належить УТОСу й перебуває на його балансі і це було б порушенням фінансової дисципліни.

Інша справа, що обслуговування сліпих людей і тих, хто потребує спеціальних послуг має бути в кожній публічній бібліотеці. Але чи мають наші бібліотеки відповідні сектори, відділи, ресурси? Не можна, щоб все зосереджувалося і бібліотеці для сліпих, яка одна на всю країну. Це ще спадок Радянського Союзу, коли таких людей вважали непривабливим й виключали з соціуму, відгороджувались від них.

Зараз у бібліотеках має бути все

Тому можна хіба порадити КМДА звернули увагу на цю проблему й створити, наприклад, міську бібліотеку для сліпих, або принаймні відповідний відділ в публічних бібліотеках Києва чи в районних бібліотеках.

Читайте також: Оціум-Бібліотека: як громаді зробити радянську книгозбірню «своїм» місцем

– Чи задоволені ви результатами відбору програми «Українська книга»? Наскільки відібрані книги відповідають зацікавленням читачів?

– Власне, я входжу в склад експертної ради Держкомтелерадіо, одного разу навіть її очолювала. Програма «Українська книга» передбачає підтримку видавничих проектів, тобто видавці надсилають проекти, свої ідеї, макети книжок, аби їх підтримали й видали. Однак є певні складнощі.

По-перше, дуже часто трапляється, що не всі надіслані пропозиції реалізовуються. Так може трапитись, що   проект проходить по списку вже як підтриманий, однак може не зреалізуватися вкінці.

По-друге, складне фінансове законодавство щодо використання бюджетних коштів зумовлює дуже жорсткий контроль. Видавництво має представити повен пакет інформації про книжку – всі калькуляції, договори, авторське право тощо – аби бути підтриманим. В У результаті фінансові та юридичні управління Держкомтелерадіо мають фактично більше впливу, ніж люди, які вибирають книжки за змістом.

Часто траплялось так, що експертна рада зробила свій вибір, однак потім нас запрошували повторно, бо частина вибраних проектів вибула і потрібно вибирати знову. Працювати треба швидко, вибір робити складно, пропозицій дуже багато. Книжок ми, як експертна рада, не бачимо, а працюємо зі списками з анотаціями. Та попри це, краще, що ця програма є, ніж якби її не було взагалі.

Хоча деякі зміни до цієї програми все ж варто внести, бо, як на мене, її не поділяють видавці. На мій погляд, ця програма може стати інструментом реалізації державної політики, книжки можуть допомагати у вирішенні проблем. От є державна програма підтримки малого бізнесу, відповідно мають закуповуватися і надаватися в бібліотеки книжки, які допоможуть в організації малого бізнесу.

Щодо того, наскільки читачі задоволені книгами, то це краще запитувати безпосередньо в бібліотек.

Читайте також: Українська книга-2016, або Які видання претендують на державне фінансування

– Яким чином децентралізація впливає на діяльність бібліотек?

– Для початку варто окреслити, що ми розуміємо під терміном «децентралізація». У нас є так звані централізовані бібліотечні системи, тому в контексті бібліотек децентралізацію розуміють як руйнацію цих систем, коли бібліотеки виходять із централізованого керування.

Для прикладу, централізована бібліотечна система у Васильківському районі Київської області виглядає так: у Василькові є центральна бібліотека, по селах є бібліотеки-філії, що підпорядковуються центральній. Головування полягає в тому, що центральна бібліотека займається централізованим комплектуванням, тобто закуповує книжки для всього району, каталогізує й розсилає по області, а також займається вилученням книг, проведенням нарад, семінарів, прийняттям на роботу працівників, наданням методичної допомоги. Такі централізовані бібліотечні системи було створено ще в 1974 році, на той час це було дуже прогресивно, та й зараз ця система має свої переваги.

Сьогодні децентралізація проходить в межах фінансового та майнового розподілу. Тобто раніше така районна бібліотечна система фінансувалася з районного бюджету, зараз це розведено, кожне село чи громада мають свій бюджет, самі фінансують бібліотеки, самі все купують.

Зараз стоїть велика проблема у зв’язку з процесом об’єднання територіальних громад. Якщо 2-3 села об’єднуються в громаду і в кожному з них була бібліотека, то тепер бібліотека має бути одна. Як бути тоді з іншими? Який статус вони матимуть? Як буде передаватися майно? За таких умов необхідно спочатку розробити мінімальні соціальні нормативи, які б належно регулювали цей процес. Такий документ зараз тільки напрацьовується в Міністерстві культури.

Я не є прихильником такої децентралізації і вважаю, що це регрес, а не еволюція, руйнація тих переваг, які мала централізована бібліотечна система. Бібліотеки повинні мати певну свободу, автономію для того, щоб обирати форм пристосування до потреб громади, експериментувати, залучати якісь інновації. Але у питанні технологій взаємодії все ж має бути централізація.

Читайте також: Чому Фінляндія любить читати: архітектурні й сервісні принади бібліотек

Світлини Юлії Курової