«Усі брешуть, але інтернет знає твої думки»
з Павлом Бєлоусовим
Найцікавіші думки та факти з видання «Усі брешуть, але інтернет знає твої думки» видавництва K.Fund ми спілкуємося з експертом з цифрових технологій, куратором школи цифрової безпеки DSS 380 Павлом Бєлоусовим. У цьому матеріалі спецпроекту читайте поради Павла щодо особистої кібербезпеки, його передбачення щодо ролі інтернет-даних в майбутньому суспільства та дізнайтеся, що ж насправді знає про нас пошукова мережа Google та як цю інформацію можуть використовувати проти нас.
«Виявляється, сліди, які ми залишаємо, коли шукаємо інформацію в інтернеті, відкривають надзвичайно багато. Потужність даних криється в тому, що люди розповідають гігантським пошуковим мережам те, чого вони не сказали б нікому іншому».
Основна цінність запитів у Google не в тому, що їх так багато, а в тому, що люди настільки чесні в них. Вони брешуть друзям, коханцям, лікарям, опитуванням та самим собі. Але в Google вони могли б поділитися незручною інформацією, зокрема про свої шлюби без сексу, про свої проблеми зі здоров’ям та психікою, про свою незахищеність та про ворожість до темношкірих людей.
Якщо ти авторизований в системі Google, то вона за тобою слідкує максимально повсюдно, де ти є і де ти можеш бути. Facebook намагається так само робити. Оскільки системі Google належать ключові сервіси, де люди проводять свій час – YouTube, пошта, пошук – то він відповідно все про нас знає. Плюс тут є ще шматок Facebook, який забирає багато нашого часу, і ти там викладаєш свої дані й таке інше. Це все зберігається, звичайно. Фотографії, листування, історія пошуку, історія переміщення, тобто все-все.
Google – це такий собі сучасний священик, чи психоаналітик для людей. Це твій особистий спосіб комунікації, твої відверті думки, може навіть комерційна таємниця. Наприклад, хтось за допомогою Google-сервісів розробляє якусь ідею. І звичайно, вся ця історія з пошуком інформації має бути захищена від сторонніх, ти можеш і повинен про неї сам дбати, адже наразі інструменти вже є.
«Google просто збирав більше даних, ніж усі інші. Вони мають перевагу завдяки тому, що знайшли кращий тип даних. Менше ніж через два роки після запуску, компанія Google, яка працює на основі аналізу посилань, стала найпопулярнішою пошуковою системою в інтернеті».
Сьогодні Брін і Пейдж разом коштують понад 60 мільярдів доларів. Як Google, так і всі інші намагаються використовувати дані для розуміння світу. Революція великих даних менше всього переймається накопиченням більшої кількості даних. Йдеться про збір правильних даних.
Google все одно буде про вас все знати. Навіть при використанні вікна анонімного перегляду він все одно все знатиме, просто не ідентифікуватиме саме з вами цю сесію. Є така байка серед тих, хто займається цифровою безпекою. Хтось каже:
– Я створив супер класний пароль, він дуже довгий та його немає в словниках. – А як ти це перевірив? – Ну я шукав його в Google і переконався — такої комбінації немає. – Ну от тепер є.
Google зберігає все, про тебе все знає, навіть якщо ти будеш робити якісь дії, щоб приховати себе, він може все одно зібрати інформацію. Це і небезпечно, це і класно. Класно тим, що ми маємо дуже персоніфікований пошук. Наприклад, в YouTube тобі завжди пропонують підбірку роликів на основі твоїх попередніх переглядів.
Я особисто люблю користуватися Google Maps. Він може мені розрахувати, як рухатися, яка швидкість, через скільки ти будеш. Якщо він показує 15 хвилин, то це буде 15 хвилин. Розрахувати час – це якраз те, що треба. Ці дані не беруться нізвідки. Вони збираються з купи людей, які схожі між собою, швидкість, вік, і так далі. Всі ці дані аналізуються, складаються, і потім алгоритм покращується на основі всіх цим нюансів. З одного боку це лякає, але я думаю, що якщо дійсно (ми перевірити не можемо) Google дає можливість видаляти дані про себе, і вони видаляються – тоді це нормально. Якщо ж стається так, як в останньому скандалі з Google, що ти вимикаєш геопозиціювання, а компанія продовжує збирати дані про твоє місце розташування, ну, це вже трохи… гірше.
«Facebook — це сироватка цифрового вихваляння перед друзями тим, наскільки прекрасним є ваше життя. У світі Facebook пересічний дорослий, схоже, щасливо одружений, відпочиває на Карибах».
У реальному світі багато людей злі, на касах в супермаркетах вони створюють черги, читають National Enquirer (прим. – таблоїдний журнал), ігнорують телефонні дзвінки від свого чоловіка/дружини, з якими не сплять роками.
Я не думаю, що в соцмережах всі брешуть. Але те, що їх хвилює… Ну, немає іншого майданчика, щоб обговорити якусь проблему або тематику. Як-от про подорожчання проїзду. Ну що тут брехати, якщо ми знаємо, що таке є. Якщо ти, звісно, публікуєш світлину, де ти поруч з «бентлі» і одночасно береш участь в групі «Маршрутки по 3 гривні» – то десь ти точно брешеш. І навряд чи про маршрутки. Це все теж можна зіставити, про це подумати. Коли всі ці нюанси будуть кимось вимірюватися, їм нададуть певну шкалу вірогідності. Якщо ти ставиш мітку «Київ», але заходиш в мережу з харківської IP-адреси, то теж будуть сумніви. Всередині соціальна мережа знає про тебе все набагато краще, ніж ти показуєш. Адже є опосередковані дані, які можуть це підтвердити або спростувати. Майже все можна перевірити.
Найпростіше, що можна використовувати в соціальних мережах для маніпуляцій – це чітке таргетування. Коли людина розповідає про себе те, що вона робить, хто вона. Ну, наприклад, якщо я там люблю котів, живу на вулиці Дорогожицька, ходжу там на таку то роботу і про мене все-все знають, то відповідно якусь пропозицію до мене можна дуже точно підібрати. Наприклад, котячий корм, який продається через дорогу, і магазин працює з 08:00, коли я ще не на роботі. Звичайно, мені це підійде, і я це буду використовувати. З виборами це так само працює. Якщо людина поділяє якісь погляди, наприклад, є учасником групи гаряча-вода-київ-маршрутки-по-3-гривні і так далі. Відповідно той кандидат, який знатиме, що я за це переживаю і що мене це хвилює, він прийде, надішле листа, в якому пообіцяє і гарячу воду, і маршрутки по 3 гривні. І я такий – ого, це круто, це мій кандидат. А якщо до сусіда прийде подібний лист, але вже з іншими обіцянками. І він подумає так само. Хоча це буде той же самий кандидат. Ось це таргетування. Коли ми маємо купу інформації і чітко знаємо, що ця людина про це думає, і ми їй якусь пропозицію робимо відповідну. Це дуже круто. Але це погано. (сміється)
«Подумайте про всю інформацію, яка розсипається інтернетом у певний день — по суті, у нас є точна кількість цієї інформації. У звичайний день першої половини XXI століття людські істоти виробляють 2,5 трильйона гігабайтів даних».
І ці байти — це підказки.
Деякі з цих даних міститимуть інформацію, яка за інших обставин не буде нікому довірена. Якщо ми зберемо все це докупи, збережемо його анонімність, щоб мати певність, що ми нічого не знаємо про страхи, бажання та поведінку якихось конкретних людей, та додамо деякі наукові дані, ми почнемо по-новому дивитися на вияви людського буття — їхні поведінку, бажання, природу. (…) Ми можемо використовувати дані для боротьби з темрявою. Збір численних даних про світові проблеми — це перший крок до їх подолання.
Використання великих даних мережі для соціології та інших галузей дослідження – справжній прорив. Зараз дані швидко обробляються, їх можна дуже чітко систематизувати. Вони точні. Їх можна опрацьовувати великими шматками, кластеризувати їх і робити певні висновки, які можуть покращувати все, що завгодно, чи погіршувати. Залежно від того, хто як буде це використовувати. Тому я думаю, що, звичайно, інформацію будуть збирати все більше. Скоріш за все, у нас зникнуть різні сховища, типу жорстких дисків чи флешок, все буде зберігатися на «хмарах» та до цієї інформації будуть мати доступ великі компанії. Також та інформація, яку ми зараз фізично зберігаємо в себе, вона так само буде оброблятися якимось чином. А як вони вже будуть використовуватися – це вже інше питання. Якщо ми будемо говорити про медицину, то це класно. Наприклад, великі компанії, що розробляють «розумні годинники» зможуть зібрати дані про людей, зможуть попереджати про наближення якихось небезпечних захворювань. Поки що така функція просто недоступна, адже ми самотужки вводимо всі дані про себе в подібні пристрої.
Є розділи в тому ж Google із запитами від державних структур про видачу якихось даних про певну особу. Наприклад, злочинці (я так розумію, це найбільше стосується тероризму). Ці великі компанії розглядають запити, вони повинні бути правильно оформлені, супроводжуватися судовим рішенням. І вони можуть надати історію про те, що ця людина робила, що шукала.
Я пам’ятаю багато таких прикладів, навіть в Штатах, здається, звинувачували людину у вбивстві, але не могли довести. Перевірили її історію пошуку і виявили запити на кшталт «як приховати труп». Звичайно, це ті сліди, які людина залишає в інтернеті – вони можуть дуже багато про неї розповісти.
Треба усвідомити, що ці дані – це не жарти. Багато ж є таких, які кажуть: «Ой, що там мені приховувати, я ж нікому не цікавий». Ну, один ти може й не цікавий. Але коли вас багато… Компанії знайдуть спосіб, як монетизувати ці дані. І потім тобою керувати. Вони будуть розуміти твої потреби, твою поведінку. Будуть знати все, що ти робиш. І, відповідно, ти можеш стати заручником, адже змінити власну поведінку складно – за день чи два ти цього не зробиш. Наші дані в інтернеті – це наша власність. І ми повинні мати можливість вирішувати, що інтернет буде про нас знати. Варто пам’ятати, що це – твоя цифрова копія. І всюди ти повинен мати цю умовну галочку, яка зможе очистити вашу історію даних.
«Деякі компанії повідомляють, що використовують онлайн-дані при наданні позик. Це прийнятно? Чи хочемо ми жити у світі, де організації використовують слова, які ми пишемо, щоб передбачити, чи будемо ми повертати кредит? Це як мінімум моторошно, а в глобальному сенсі страшно».
Дані в інтернеті можуть розповісти підприємствам, яких клієнтів варто уникати, а яких треба використовувати. Вони також можуть розповісти клієнтам, яких компаній слід уникати і хто намагається їх використовувати. Великі дані на сьогодні допомагають обом сторонам у боротьбі між споживачами та корпораціями. Ми повинні мати певність, що ця боротьба залишається чесною.
Ми потребуємо більш чіткого законодавства про дії в мережі. В Європі це вже трохи діє, вони вже роблять перші кроки по керуванню цими даними про людей. Звичайно, це дуже небезпечно. Якщо машинні алгоритми знатимуть про тебе забагато, то це повпливає на всі дії в інтернеті. Навіть на ціни. До прикладу, всі вже напевно знають про такий простий прийом: якщо замовляти онлайн квитки з Windows, то це буде одна ціна, а якщо з macOS – ціна стане іншою. Системи починають розуміти, що якщо ти можеш витратити більше на пристрій, то отже можеш витрати більше в принципі. Та це лише початок. Коли алгоритми пізнають тебе ще глибше, тоді вони знають, до прикладу, що в тебе невідкладна операція, і ти готовий заплатити будь-які гроші за квиток. І поставлять максимальну ціну, від якої ти нікуди не дінешся. Я не знаю, звісно, буде воно так використовуватися чи ні, але можливість існує. Але інтернет-дані можуть про тебе таке розповісти, і маніпулювати тобою як завгодно.
Якщо хочеться приватності, анонімності, то звичайно Google та Facebook не підходить. Взагалі. Навіть їхні приватні перегляди – це фігня, тому що дані зберігаються. Є, наприклад, пошуковики, які не зберігають за тобою інформацію, вона стає знеособленою. До тебе немає ніякої прив’язки там. DuckDuckGo, наприклад. Оскільки це питання взагалі постало, що великі компанії зберігають купу даних, і потім з ними якась біда відбувається, то відповідно люди до приватності починають ставитися інакше. Зростає зацікавлення, і вони шукають способи, як почуватися захищенішими.
Такі сервіси є, та вони поки що не можуть конкурувати на ринку так максимально, як їм би цього хотілося. Та потрошки вони виходять. Наприклад, DuckDuckGo рік чи два тому з’явився на iPhone, де ти можеш встановити його за замовчуванням. Раніше його там взагалі не було. Там був один-два на вибір, і по замовчанню – Google. Зрештою, вони платять великі кошти за це. Щодо електронної пошти, то так саме є сервіси, які не дивляться твою пошту, не сканують її, не зберігають. Як це робить Gmail. Адже він сканує все листування і формує про тебе профіль. Щодо соціальних мереж, то тут складніше. Це їхнє завдання – колекціонувати про тебе інформацію. Але можна використовувати браузер Tor, який міняє IP-адреси, може створити тобі нову особистість, може обмежувати дію трекерів, які за тобою слідкують. За тобою може якийсь слід і буде, але навіть близько не такий, як коли ти користуєшся Google.
Читайте також: «Друга епоха машин» з оптимізаторкою бізнес-проектів Наталею Заверухою
Матеріал для дослідження:: Сет Стівенс-Давідовіц. Усі брешуть, але інтернет знає твої думки – К.: K.Fund, 2018. – 304 с.
- Текст: Юлія Клебан
- Фото: Євгенія Перуцька
