Читомо > Література на літо > Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 30 травня – 3 червня

Література на літо

Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 30 травня – 3 червня

03.06.2016 0 Автор:

Літо – пора, коли хочеться більше відпочивати, гуляти в парку чи їхати до моря. Та це не означає, що Читомо стало менше читати, бо книжки – теж ідеальний відпочинок. Цей тиждень ми провели у компанії поезії Ростислава Мельникова, оповідань Гната Хоткевича, графічного роману про Максима Осу та перекладного нон-фікшну про Ілона Маска.

Олег Коцарев

redakcia_chytajekotsarev

Ростислав Мельників. Апокрифи степу. –

Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 144 с.

Нарешті я читаю книжку, якої очікував не рік, не два і навіть не п’ять. Це – нова книжка чудового харківського поета Ростислава Мельникова «Апокрифи степу». Вона «збиралася виходити» вже не раз, але постійно щось заважало. Зрештою, й сам Мельників пише не надто часто, тому матеріал для нових поетичних зіброк накопичується поволі.

Поезія Мельникова – це і просторовий, і мовний експеримент, і пошук, і складні підтексти, і символи, і водночас тепла жива емоція, проникливість та чуттєвість. Хоча в деяких текстах цей поет уміє бути й жорстким. Важливий і культурологічний бекґраунд: вірші «Апокрифів степу» по-особливому відкриються тим читачам, які відгадають численні натяки й алюзії з різних просторів і епох.

Мельників, безумовно, важливий персонаж історії української поезії. Але для мене це ще й персонально важлива людина. Адже на межі дев’яностих і двотисячних років він був одним із тих, кому я показував свої ранні наївні віршовані спроби, із тих, хто давав поради, нарешті, він належав до тих, кого я міг вважати «старшими колегами», але старшими в хорошому сенсі – які не намагалися тиснути й нав’язуватися, вчити жити, але могли щось показати, щось порекомендувати, проілюструвати власним прикладом.

Так о-ЗЕРО В-ІДІЙ-де НА-че СОН
і про-минання ранку вже не спинить птиця
Так о-zero, Овідію Назон,
і проминання ранку
і спокуса
спину
плину
ВОД
Так
СОН
О Публію Овідію Назон
то не вигнання – а лиш спроба втечі
і озеро відійде наче сон

 

Тетяна Калитенко

redakcia_chytajekalytenko

Гнат Хоткевич. Життєві аналогії. – Харків, 1999. – 232 с.

Я шалію, коли той чи інший образ в мої голові починає шлях метаморфози. Спочатку ти зустрічаєш Об’єкт, помічаєш його красиві руки чи очі. Їх довершеність підкорює і всеціло спрямовується на носія, створюючи ідеальний образ. Після наступних зустрічей із Ним, ти помічаєш більше нюансів, розумієш, що він кліпає, їсть, шморгає носом і взагалі має більше спільних із тобою рис, аніж здавалось. Образ починає викручуватись, складаючись у химерний візерунок, який може або подобатись, або на все життя викликати антипатію.

До чого ж тут Хоткевич? Коли я у 18 років почала терзати кінчики своїх пальців і нерви сусідів 64-ма струнами бандури, Гнат Хоткевич був для мене образом ідеального бандуриста, який осяював молодих та ненавчених музикантів-народників своїм благодатним світлом та натхненням до праці. І досі лишається загадкою, як за 6 років навчання на філологічному факультеті мене оминули його художньо-літературні напрацювання. І тут руки нарешті (!) доходять до «Теорії літератури» Соломії Павличко, і ти розумієш, що отой чоловік в гарних чоботах зі старих фотографій, гордо ніс поперед себе не лише бандуру, а й перо. Ба більше, все оте народництво та фольклоризм не завадив йому бути тихим, але модерністом.

Оповідання «Портрет» та «Біла» були вміщені у Винничукову антологію ґотичної прози ХХ століття «Потойбічне». І перше, чим він ошелешує – густиною емоційних фарб та експериментами із оповіддю, яка повсякчас переривається павзами та мовчанкою. Його світ наповнений експресивними, гарячковими образами, контрастами, декадансовим настроєм, мертвотністю аж до некрофілії, темрявою і світлом, яке можливе лише крізь сліпоту.

«Життєві аналогії» – є більш «лайтовою» річчю. Книжка має розділи, кожен з яких складається із двох частин – «зооморфну» та «антропоморфну». Перша задає тональність, загальні образи та проблематику розділу і за своєю манерою нагадує притчу на основі життя тварин. Друга ж частина є людським віддзеркаленням першої ситуації, перенесення її в площину людського характеру, проблем та сутності. Таким чином Хоткевич бере читача за руку і веде його до основних модерних світоглядних позицій – до екзистенціалізму, інтуїтивізму, теорії еволюції тощо.

«Ні… Коли вже вмирати, то вмирати так, щоб на твоїм трупі хліб виріс; коли вже продавати себе, то бодай так, щоби кожний прожитий день не був лише стогоном ображеної, закованої душі».

 

Алла Костовська 

redakcia_chytajekostovska

Ігор Баранько. Максим Оса: графічний роман. – 

Миколаїв: ASGARDIAN COMICS, 2016 – 96 c.

Після того, як понад рік тому в мережі з’явився трейлер українсько-польського фільму «Максим Оса», мене не полишало бажання прочитати комікс-першоджерело, однак в книгарнях довгий час його було годі й шукати.

Історія, що стрімко розгортається в реаліях XVII століття, здається, поєднує абсолютно всі складові вдалого історичного детективу: загадки (і не одна!), таємничі зникнення й смерті, відьми, перевертні, поєдинки на шаблях, втрачений загублений скарб.

Харизматичний та авантюрний головний герой, хорунжий Корсунського полку Максим Оса бере на себе повноваження детектива й впродовж 80 сторінок ламає голову одразу над кількома загадками, намагаючись звести їх воєдино, вибудувати логічний ланцюжок. А тим часом кожен з героїв приховує якусь таємницю. Питання в тому, для кого це закінчиться фатально?

«Хіба хто таке бачив, щоб чоловік спочатку в могилу ліг, а потім помер?»

Історію чудово продумав і втілив автор, герої непомітно перестрибують зі сторінок в простір уяви й безповоротно його захоплюють, не здаючи позицій аж до останньої сторінки. Максим Оса, хитро посміхаючись, хвацько закидає свої довжелезні вуса за вуха, посьорбує горілку й цитує Станіслава-Оріховського.

Як на мене, це високоякісний, самобутній, дотепний і чудово намальований комікс із захоплюючим сюжетом, один із найкращих українських детективів. Залишається сподіватися, що екранізація вийде не гіршою.

 

Анастасія Трепитьон

redakcia_chytajetrepyton

Ешлі Венс. Ілон Маск: Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє /

переклад з англійької Мирослави Лузіної. — К.: ТАО, 2015. — 416 с.

Все, що здатен уявити людський розум, – можливо. Вкотре переконуєшся у правдивості цієї пафосної фрази, прочитавши історію успіху компаній Ілона Маска. Електромобілі, ракети для багаторазового використання, електронний банкінг – речі, звичні у 2016 році, але які ще десятиліття тому мало хто міг уявити. Маск став одним, хто зміг.

Це історія про злети й падіння (у прямому і переносному значенні), про тернистий шлях до успіху, часто не завдяки, а всупереч. Хоч я й загалом не фанат нон-фікшн, але цей твір було читати дуже цікаво. Ледь не на кожній сторінці мені траплялися ідеї та принципи життя, які якщо не збігалися з моїми власними, то давали мені поживу для роздумів.

Наприклад, мені як людині, яка от-от отримає диплом бакалавра і яка не дуже впевнена в доцільності певних університетських предметів для реального життя, припала до душі позиція Маска щодо освіти. Відсутність цікавості до того, що дають в освітніх закладах, проблема дітей і молоді в усьому світі. Але хтось вчиться заради оцінок, а хтось – заради реальних знань. Маск належав до останньої категорії:

«Для оцінки має бути причина. Я краще гратиму в відеоігри, писатиму софт і читатиму книжки, ніж намагатимусь отримати «відмінно» там, де це не має сенсу».

Книжки про історії успіху часто «прикрашають» дійсність, перебільшують досягнення й вплив, створюють враження, що цього може досягти кожен. Але такого фальшивого післясмаку в мене не було, коли я читала цей твір. Безперечно, видання варте того, щоб з ним ознайомитися. Особливо у той період життя, коли здається, що все погано і світ вороже налаштувався проти тебе. Вже після перших сторінок повертається здатність боротися і втілювати свої ідеї в реальність.

 

Що читала редакція Читомо  минулого тижня, а що на початку травня

І звісно, у квітні ми теж читали.

Так-так, і 14 – 18 березня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і на початку березня.

 Чільна світлина flickr.com/ati_sun
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe