Новини

Представлення національного стенду країни на Франкфуртському книжковому ярмарку є важливим іміджевим проектом. Тому присутність на ярмарку – це активність країни у контексті міжнародних відносин і політики, економіки та соціального життя, культури й технологій.

Україна цьогоріч була на найбільшому книжковому ярмарку у різних форматах: окрім національного стенду виставкову площу мали  «Мистецький Арсенал» та окремі видавці. Виграли від цього не лише окремі бренди, а й держава загалом.

Український стенд цьогоріч вдруге був представлений в оновленому візуальному образі та за активної співпраці державного та громадського сектору: Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, Мистецького Арсеналу, Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, Генерального Консульства України в Німеччині та новоствореного Українського інституту книги.

Підтримка високопосадовців та державне фінансування (порівняно з торішніми 2 мільйонами, нині Мінкультури України виділило 2,5 мільйони гривень. Натомість МЗС – 12,6 тисяч доларів, порівняно із 10 тисячами минулого року) дають свої плоди і можливості для розвитку: Україна стає помітною та цікавою іноземним гравцям книговидавничого ринку, а українські видавці не лише готові до співпраці, а й пропонують її.

Учасники: хто рухається на Захід

Головним досягненням цьогорічного українського стенду на Франкфурському книжковому ярмарку стало те, що він був не лише репрезентативним. Видавничий та державний сектор, здається, налагодили діалог і цього року у спільний експонентний простір вдалося залучити тих, хто раніше надавав перевагу окремим стендам. Саме тут відбувалась активна ділова комунікація та літературно-мистецька програма.

«Якщо говорити про наш національний стенд, роботу якого координувала Оксана Хмельовська, то, безперечно, з кожним роком Україна демонструє вищий рівень підготовки, про що нам говорили й закордонні колеги. Мені подобається, що дизайнери (Альона Соломадіна минулого року і Ніка Кудінова цього року) використовують в оформленні стенду елементи робіт художників. Більшість стендів у Франкфурті не мають такої мистецької складової, натомість Україна завдяки першоініціативі Олі Жук й роботі кураторської команди «Мистецького Арсеналу» має мистецько-книжковий стенд. Також мені видається важливим, що Україна цього року мала концепцію стенду й розширила програму подій, яку курувала Оксана Щур. І хоча Франкфуртський книжковий ярмарок насамперед є бізнесовою подією, ми маємо й надалі використовувати цю можливість презентувати свої книжки й авторів за кордоном, а також говорити на важливі теми», — прокоментувала Читомо директорка Українського інституту книги Тетяна Терен.

Серед експонентів, які взяли участь на стенді – 17 видавництв. Мистецька література була представлена видавництвом «Родовід» та ArtHuss, дитячі книжки представили традиційно «Видавництво Старого Лева», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Nebo BookLabPublishing», універсальні «Либідь», «Навчальна книга – Богдан», «Кальварія», «Смолоскип», «КСД», «Фоліо», «КМ-Букс», а також «Ранок», «Форс плюс» «Картографія» та видавництво «Два А».  Агенція культурного розвитку показала детективи й романи.

Проте цьогоріч вигляд стенду поступався минулорічному: найперше це виявилося в асортименті книжок. Дехто з видавців намагався позиціювати себе як покупця закордонних бестселлерів, і, на жаль, запропонував обмаль назв українською. Поза сумнівом, Україна сьогодні стала набагато цікавішим баєром — з огляду на конкуренцію за придбання прав, кількістю запитів та навіть платоспроможністю. Проте вийти на продажі прав закордон найближчими роками  є стратегічним завданням як видавців, так і всієї індустрії.

Найчастіше відвідувачі хотіли придбати книжки «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», найактивніше випадкові літагенти цікавилися придбанням права на видання книжок «Видавництва Старого Лева», ті, хто цікавився Україною та мистецтвом, постійно гуртувалися довкола полиць «Родоводу». Організовані зустрічі на стенді практично нон-стоп проводили «Навчальна книга – Богдан».

Серед експонентів уперше окремі полиці були відведені переможцям книжкових та літературних конкурсів — досить грамотний крок організаторів, що одночасно засвідчив серйозну інфраструктурну складову ринку з усією різноманітністю відзнак, а також розставив акценти у представленні українських книжок. Це видання, які впродовж останніх кількох років отримували відзнаки національних книжкових рейтингів: Книжка року BBC, «Рейтинг критика», а також переможці конкурсу на найкращий книжковий дизайн, серед яких «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics» від «Основ».

На українському стенді було досить людно: вдалося згуртувати довкола себе не лише українську діаспору, а представників закордонних видавництв та літагентів, які цьогоріч уже впізнавали жовтий стенд за мотивами концептів Малевича. Найчастіше літагенти з Азії цікавилися книжками-картинками. Їхня увага до таких видань завжди особлива, оскільки мовою образів вийти на міжнародний простір реально. Це зокрема показує успіх видань, які робить творча майстерня «Аґрафка». Права на їхню останню книжку «Голосно, тихо, пошепки» уже продали у кілька країн, зокрема й на такі екзотичні для співпраці країни, як Бразилія і Тайвань.

Натомість європейці шукали свіжу кров серед авторів художньої прози, зокрема романів. Деякі видавці змогли здивувати потенційних покупців ліцензій: «На жаль, права на французьку мову вже продані», «Ця книжка щойно була видана турецькою», «Щойно ми підписали контракт з іншим видавництвом…».  Також на національний стенд приходили й німецькі літагенти — з пропозицією придбати права на книжку Володимира Кличка «Управління викликами: чого можна навчитися в найкращого спортсмена» («Challenge Management. Was Sie als Manager vom Spitzensportler lernen» (видавництво Campus), чи побачимо видання українською, дізнаємося невдовзі.

«Чого мені бракувало, так це активнішої роботи наших видавців на стенді. Готуватися заздалегідь до Франкфурта мають не лише команда організаторів і кураторів, а й вітчизняні видавці, чиї книжки представлені на стенді. Про ефективність стенду насамперед говорить кількість проведених на ньому перемовин і ділових зустрічей. Віце-президент ярмарку Тобіас Фосс відзначив, що цього року наш стенд став активнішим, але хотілося б, щоб графік зустрічей був розписаний погодинно й ми використовували цей шанс якомога ефективніше», — зазначила Терен.

Читайте також: Український інститут книги VS видавці: погляди та пропозиції

З окремими стендами були також представлені «Добра листівка» та «Видавництво», «Vivat», «Астра»,  «АССА», «ЕЛВІК», «Розумна дитина», «Ранок», «Publishing Center Deluxe» та успішний український стартап Ugears. Стенди у Франкфурті мали дві українські типографії — «Юнісофт» і «Фактор-Друк». Окремий стенд у просторі ARTS+ мав і «Мистецький Арсенал». З індивідуальними поїздками у Франкфурт поїхали команди «Artbooks», «Нашого Формату» та «Маміно».

На стенді фонду «Мистецтво книги» зусиллями Ґете-інституту та Мистецького Арсеналу була представлена візуальна книжка. Серед видань — альбом «Тіні забутих предків» («Артбукс»), серія «Лоція», ілюстрований Нікітою Кравцовим Кримінальний кодекс України («Основи»), «Казимир Малевич. Київський період. 1928-1930», а також дитячі видання, зокрема білінгва «Листи на війну. Діти пишуть солдатам / Letters on the War. Children Write to Soldiers» («Братське»), «Славнії професії борсука» («Artbooks») та «Шапочка і кит» («Видавництво Старого Лева»).

Візуальну концепцію українського стенду розробила Ніка Кудінова, лейтмотивом стенду стала кольористика Соні Делоне. За основу взяли минулорічну конструкцію, що спростило технічні та логістичні операції. 

«Цьогорічний дизайн натхненний авангардної графікою Соні Делоне. Вона народилася в Україні, а стала відомою художницею у Франції. Тому її історія виявилася дуже співзвучною основному девізу стенду «Understanding Ukraine. Understanding Europe». Делоне працювала в безлічі жанрів від живопису до дизайну одягу і тканин, постійно експериментуючи з ритмом і кольором. Одну з її композицій я взяла як основний елемент для дизайну всіх матеріалів. Розібрала на модулі, трансформувала і поєднувала їх між собою в різних форматах, посилюючи динаміку і підкреслюючи закладений всередині них ритм. Завдяки цьому, мені здається, стенд і поліграфія вийшли одночасно універсальними і впізнаваними», — пояснила Кудінова візуальну концепцію українського стенду.

За її словами, Франкфуртський книжковий ярмарок в цілому вражає ефектними, свіжими і винахідливими рішеннями. «Кращі з них, такі як павільйон Франції, стенди Польщі, Австрії, Швейцарії та багато інших, вражають чудовим плануванням простору, сміливими за кольором рішеннями, несподіваним поєднанням матеріалів, величезною увагою до дрібниць і, головне, турботою про відвідувачів, яка відчувається в усьому: від розміру шрифту до організації освітлення», —  зауважила дизайнерка.

Інституційний підхід: говорити і показувати

Стратегічно важливою подією українського стенду стала презентація Українського інституту книги, який наступного року буде організатором національного стенду. Саме з появою цієї інституції пов’язують стратегічний підхід до популяризації українського книжкового продукту зокрема і через участь у міжнародних подіях. Тетяна Терен, директорка Українського інституту книги, розповіла Читомо, що у Франкфурті насамперед було важливо познайомитися з директорами і керівниками міжнародних відділів подібних книжкових інституцій в інших країнах – Польщі, Чехії, Румунії, Грузії, Франції, Канаді, Словаччині, Естонії.  

«Наших колег цікавило, з яких кроків ми розпочинаємо свою діяльність, натомість ми розпитували про речі, які для нас сьогодні найнагальніші: чи існують у цих країнах державні програми підтримки некомерційних видань, в який спосіб поповнюються бібліотечні фонди, як вони промотують свою літературу і сприяють збільшенню кількості перекладів за кордоном. У якихось країнах державних програм на кшталт нашої «Української книги» не існує і їх сприймають як нонсенс, бо вони, на думку наших колег, руйнують книжковий ринок. У Польщі схожа програма реалізується Міністерством культури, але її бюджет в рази менший за український.

В Естонії така програма існує вже кілька десятиліть, оскільки в країні, де кількість населення не сягає навіть півтора мільйона, дуже складно побудувати книжковий бізнес без субвенцій держави. У Канаді держава фінансово підтримує видавництва, оскільки їхній книжковий ринок конкурує зі значно сильнішим американським. Щодо бібліотечних закупівель, то в більшості країн державні кошти роподіляються між бібліотеками, і вони самі вирішують, які нові видання закупити. Щоправда, при цьому книжкові інститути, як, наприклад, у Польщі, рекомендують бібліотекам, на які книжки варто звернути особливу увагу.

Читайте також: Не Польщею єдиною: книжкові інституції в країнах з успішним видавничим бізнесом

У цілому можна говорити, що в кожній країні книжкові інститути, центри чи фонди мають свої особливості й форми підпорядкування (Міністерству культури, культурним інститутам Міністерства закордонних справ чи взагалі є громадськими організаціями), але їх усі об’єднує пріоритений напрямок діяльності – міжнародна перекладацька програма, яка включає в себе конгреси, резиденції і семінари для перекладачів, а також ґранти для закордонних видавництв. На жаль, Український інститут книги не може на цей момент реалізувати подібну програму через законодавчі обмеження, але ми почали працювати над її формуванням, щоб у найближчій перспективі Україна теж на державному рівні підтримувала видання перекладів книжок вітчизняних авторів за кордоном», — розповіла про комунікацію з іноземними колегами Терен.

Гасло українського національного стенду – «Understanding Ukraine. Understanding Europe»/ «Зрозуміти Україну. Зрозуміти Європу» репрезентувало не лише державну політику, а й прагнення видавців бути помітними у глобальному контексті ринку. Тетяна Терен також проаносувала, що під час ярмарку у Франкфурті представники Українського інституту книги почали перемовини про приїзд на «Книжковий Арсенал» у травні закордонних видавців, літагентів та директорів інших книжкових інституцій.

Окрім бізнес-угод, серед відвідувачів ярмарку є запит і на подієвий формат представлення країни. Україну цьогоріч представляли шестеро письменників — Оксана Забужко, Андрій Курков, Катерина Бабкіна, Катерина Калитко, Остап Сливинський, Наталя Сняданко, та історик і публіцист Ярослав Грицак. Тематично події стосувалися міжнародних викликів України, інформаційної і гібридної війни та постправди, а також осмислення радянського минулого. Про зацікавлення інтелектуалів світового рівня до українських подій свідчить зокрема й участь у дискусії спільно із Грицаком історика Карла Шльогеля.

До нової української інституції була прикута увага міжнародних видань, що допомогло презентувати український книговидавничий ринок з перших уст, а не через посередництво журналістів, далеких від заглиблення у контекст. Видання Publishing Perspectives, де останнім часом з’явилося кілька суперечливих матеріалів про українську видавничу сферу, не оминуло увагою український стенд та отримали інформацію про книжковий ринок від представників новоствореного Українського інституту книги.

Наступного року увага міжнародних партнерів може посилитися, але очікувати будуть не лише нового підходу до формування концепції стенду від нової команди організаторів. Український інститут книги може консолідувати видавниче середовище не через інвестиційну, а стратегічну діяльність. І це основний запит гравців ринку, які орієнтовані не лише на розвиток у країні, а й на представлення на міжнародному рівні. Амбітні стратегічні вектори роботи, про які говорили під час презентації Українського інституту книги, можуть зміцнити український видавничий ринок, але системно підійти до цих змін можна не лише ефективним використанням фінансових ресурсів, а й через законодавчі оновлення.

Нагадаємо також, що міністр культури Євген Нищук під час Франкфуртського книжкового ярмарку розповів Читомо про те, що Україна виявила намір стати Почесним гостем події. Читайте про це в ексклюзивному інтерв’ю.

Українська письменниця Оксана Забужко у блозі для Читомо пояснила, чому про статус Почесного гостя говорити зарано.

Читомо також розпитало видавців про:

• результат цьогорічного Франкфуртського ярмарку для видавництв
• виставковий / інший досвід, цікавий для українського книговидання
• цьогорічну активність України та українських видавців на FBF

Ілля Стронґовський та Лілія Омельяненко,

співзасновники «Видавництва» і «Доброї листівки»:

1. Відвідування ярмарку для нас вже третій рік поспіль є важливою та обов’язковою подією. Завдяки нашому розвитку і адаптації під обставини, цього року ми активніше проявили себе як «Видавництво».  Зондування міжнародного ринку, коли предметом продажу прав є тільки одна книга – справа нелегка, але «Майя та її мами» викликала закономірний захват й інтерес низки країн. Зараз це на стадії узгодження і ми, звісно, оголосимо про всі факти щойно вони оприявняться.

Другим важливим – і поки незнаним нами моментом – стало усвідомлення, наскільки легше йде комунікація з приводу купівлі прав, коли є можливість наживо підтвердити винятковий рівень поліграфії та спецефектів наших видань. Кожному правовласнику хочеться, щоби до його дітища в інший країні ставилися гідно і саме це, гадаємо, спростило нам комунікацію і пришвидшило домовленості. Таким чином уже наступного року ми проявимо себе на новому жанровому полі й зламаємо ще пару стереотипів стосовно дитячих книжок. Ну і привеземо значно більше. Маємо чіткіше розуміння що шукають у нашій жанровій ніші і як це продати.

2. Зрозуміло, що у Франкфурт їдуть, спочатку, подивитися інших, а тоді вже показати себе. Зрозуміло також, що на гідне представлення на такому рівні потрібні неабиякі ресурси і саме тому ми вважаємо розмови про Україну як почесного гостя Франкфуртського книжкового ярмарку завчасними – працювати на це, безумовно, треба, але й усвідомлювати що це справа навіть не 15 років теж варто. Між тим український стенд еволюціонував блискавично, можна тільки радіти бездоганному синтезу дизайну стенду, матеріялів, представників та подій. Все це дуже тішить. Водночас сильніше впадає в око, що не всі українські видавці готові представляти себе на міжнародному рівні, не всі розуміють з чим це робити, як і нащо. Гадаємо, ретельніший відбір видань, вартих представлення на національному стенді уже наступного року дасть позитивні наслідки.

Окрім цього ми обрали для себе декілька цікавих книжок, які вже у 2018 році порадують наших читачів.

Ще відвідувачі українського стенду в  неділю, день дозволеного продажу, змели з полиць майже всі видання, української книжки у Німеччині не вистачає і незайве, щоби цим заопікувався й Український інститут книги на стабільнішій основі і не тільки в Німеччині.

3. Впадає в око подальше розмиття вікових кордонів у різних жанрах. Шлях, який пройшли комікси – від дитліту до графічних романів – зараз починають проходити книжки-картинки і ми раді бути частиною цього. Моду на тисячесторінкові епічні романи має щось врівноважувати – тому книжки-картинки з мінімумом – чи навіть повною відсутністю тексту – але для підлітків і дорослих – цікаві і затребувані. Несподіваним відкриттям стала популярність жанру карикатури – соціальної та політичної особливо – у  Німеччині нею займається окреме видавництво, а його автори – повноцінні селебріті з багатогодинними чергами на автографи.

Посилюється залучення технологій в різних проявах. Мінімально то може бути дистанційна участь автора у дискусії та/чи її трансляція в інтернет. Популярними стають фотобудки, де пропонується сфотографуватися в інтер’єрі видавництва чи/та з його гаслами і отримати результат собі на пошту (копія піде на інстаграм видавця). Видавці кулінарних книжок працюють в кухонних зонах, радіо влаштовують звукоізольовані будки і можна слухати передачу наживо через навушники, що підвішені поруч. Але те, що справді вражає, це повноцінні зони віртуальної реальності, коли частина відвідувачів ходять з окулярами і взаємодіють з неіснуючим, а більша – спостерігає за ними і тим, що вони бачать.

Є і типові автограф-сесії, але з елементами квесту, наприклад пройди конкурс онлайн, роздрукуй флаєр, прийди з ним на стенд, отримай книжку і ставай в чергу за автографом. Таке варто переймати. Також ми помітили квести в межах самих стендах. Людей залучають вписувати свої контакти як з благою метою – наприклад «Емнесті» чи заради дрібних сувенірів з логотипами і персонажами книг видавництв, так набирається лояльна база.

Ну і дизайн стендів. Приблизно як і в моді, хтось вдягається на місцевому ринку, хтось – в крамницях з робочим одягом, хто багатший – обирають haute couture і цим проявляють свій смак. Крафтовий картон, уречевлення дитячих ілюстрацій, нелаковане дерево, грамотне світло – оце вибір тих, кому полиці з дсп не пасують. Стенди у 5-й залі, де світові видавництва, не міняли дизайн з попередніх років – значить їм пасує.

Іван Федечко,

керівник відділу авторських прав «Видавництва Старого Лева»:

1. Цьогорічна участь «Видавництва Старого Лева» на Франкфрутському ярмарку видалась однією з найкращих. Проробивши попередню хорошу роботу, вже на сам ярмарок ми їхали із плюсовим результатом:  двома проданими ліцензіями на наші книжки («Голосно, тихо, пошепки» Творчої майстерні «Аґрафка» – в Тайвань і «Хто росте в саду» Катерини Міхаліциної – у Корею). Окрім цього, у перші три дні ярмарку було проведено понад 40 робочих зустрічей з іноземними видавцями. Тішусь, що попри насичений графік видавництва, вдалось знайти час, аби роздивитись виставку і привітатись з друзями з інших стендів… Звісно, завжди приємним є інтерес видавців до наших книг. І коли книги Старого Лева починають виходити в таких видавничих домах як «Rue du Monde» (Франція) чи «Barbara Fiore Editora» (Іспанія), це заохочує інших видавців з цих ринків активніше приглядатись до наших книг.

2. На «відмінно» спрацював цього року Національний стенд. Варто відмітити злагоджену роботу організаторів і вдале тематичне презентування книг: переможці українських книжкових конкурсів та рейтингів, найкращі представники книжкового дизайну тощо. Традиційно відбувались презентації українських авторів і було приємно бачити на них іноземну публіку. Особливе дякую треба сказати представникам Українського інституту книги та членам команди організаторів стенду, які чудово орієнтувалися в українських книжкових новинках і допомагали з поширенням інформації про них серед відвідувачів стенду, іноземних книжкових агентів.

3. Трендоорієнтованість (мабуть так можна назвати розвиток книжкового ринку) змушує видавців бути справжніми Шерлоками-шукачами унікальної книжки. Надзвичайно складно знайти оригінальну книгу серед мас книжок-розмальовок, книжок-розглядалок через скельця тощо… Як тільки оригінальна книга зазнає успіху, а відтак стає трендом, – з’являється багато подібних до неї видань. Тож цей Франкфрутський ярмарок можна назвати успішним ще й тому, що нам вдалося знайти таку книжку. Назви наразі озвучувати не можу. Трохи зачекайте – і самі про все дізнаєтесь.

Ольга Погинайко,  

заступниця директора видавництва «Смолоскип»:

1. Поїздка була дуже корисною, особливо для усвідомлення свого місця на  видавничій мапі і розуміння, куди слід рухатися. Не врахували, чи радше переоцінили можливе зацікавлення українською історією, але й це дуже хороший урок. На даному етапі можна говорити тільки про певне зацікавлення окремими книжками, яке, ми сподіваємося, переросте, у предметніші домовленості і врешті – угоди.

2. Український стенд виглядав дуже добре, і що важливіше — там постійно були люди, готові допомогти, розказати, порадити, звісно ж принаймні англійською, але дуже часто і німецькою, що вкрай важливо. Основний досвід стосується того, як слід подавати себе, аби це зацікавило видавців з інших країн. Які книжки слід відбирати для такої роботи.

Щодо українського книговидання загалом, то дві найтяжчі прогалини — це брак програми перекладацьких грантів і повна відсутність літературних агентів. Значно легше було би зацікавити видавців з інших країн (особливо коли йдеться про невеликі незалежні видавництва), якби разом з інформацією про книжки можна було би надавати інформацію про перекладацькі гранти, як це робить Чехія чи Аргентина. Дуже сподіваюся, що цю прогалину чимшвидше закриє новостворений інститут книги.

3. Побачила на виставці ряд книжок, які дуже би хотілося видати самій.

Анна Похлєбаєва,

директорка видавництва Artbooks:

1. Безумовно кожна поїздка на ярмарок успішна і це крок вперед. Всі заплановані зустрічі відбулися і вже у понеділок ми почали отримувати перші контракти на придбання ліцензій. Один з цих контрактів ми чекали майже два роки і це були одні з найскладніших перемовин. Але зараз угода вже підписана і сподіваємося до Нового року маленькі читачі будуть радіти новим книжкам.

Видавництва-партнери потішили своїми новинками і ми з нетерпінням очікуємо появи продовження двох наших бестселлерів у 2018 році. По-перше, це різдвяний сіквел книжки-засинайки «Спи міцно, моє будівництво» під назвою Construction site on Christmas night. По-друге, це наступна книжка від авторки хіта «Що Чує кошеня?» Вона вийде як раз до Книжкового Арсеналу і буде присвячена подорожам. До речі, варто нагадати, що найближчим часом в Artbooks вийде друга частина «кошеня» — «Де живе кроленя?»

2. Тим, як виглядає стенд України останні два роки, можна пишатися. Вразила насичена програма заходів на стенді, що безумовно дає нові можливості видавництвам. Правда, дуже хочеться, щоб наступного року на українському стенді було представлено ширше коло видавництв.

3. Книжкова індустрія не стоїть на місці і це тішить. Особливо важливо це в сегменті дитячої літератури, бо завдання видавця ускладнюється щодня — йому потрібно захопити книгою сучасну дитину. Тому дуже помітно що навчальні книги стають більш ігровими, інтерактивними. І знання з різних областей наук діти отримують із задоволенням.

Наталія Коваль,

директорка департаменту дитячої літератури видавництва «Ранок»:

Поїздка була успішною. Ми заздалегідь готуємося до таких відряджень. Ще з червня призначалися зустрічі з партнерами. З багатьма видавництвами стосунки довгі й тривалі. І завжди цікаво спостерігати, як змінюється видавець, із яким працюєш, які нові сегменти, методи він обирає у роботі. Ми більше очікували проникнення цифрових технологій у книгу задля розширення інформативного сприйняття. Натомість побачили активний розвиток книжкового аудіоринку. Трохи здивувала наявність такої кількості дисків як самостійного продукту. Але видно, що це працює, покупці в магазинах активно вибирають аудіо формати. Також цікавий формат поєднання книги й відео, проте таких прикладів менше. Досягнення сучасних технологій більше проявляються в художній літературі для підлітків як тема проникнення і переплутування віртуального й реального світів.

Ця виставка для мене не показала якийсь очевидний тренд один на всіх, якщо ми говоримо про дитячу літературу. Пора віммельбухів відходить, як колись відійшла пора розмальовок-дудлів, антистресів для дорослих. Гадаю, що кроки спрямовуються у пізнавальний сектор. Дітям говоритимуть про людину та її досягнення, про неосяжний всесвіт та його різноманіття, про мистецтво, як особливу мову вираження й спосіб пізнання. Більше буде книг по типу «Історіопедія», «Покажіть і розкажіть мені про світ». Окрема тема, якій багато видавництв приділили особливу увагу – «Творчі жінки» або «Видатні жінки». Багато говорять про «складні» теми, унікальність особистості. Це те, чого бракує у нашій дитячій літературі.  

Ми провели ряд успішних переговорів і сподіваємося вже весною порадувати читачів новими проектами. Також продовжуватимемо вже початі серії, це стосується категорії сучасної літератури для дітей віком від 8 років, а також книг для розвитку і навчання.

Щодо виставкового досвіду: нам потрібно більше уваги звертати на представлення продукту читачеві. Європейський видавець дбає, щоб продукт було видно, він був впізнаваний і зрозумілий цільовій аудиторії як за змістом так і за способом сприймання. Видавничий ринок Європи «товаришує» з медіаринком. Це помітно по продукту і промоції. Напевне, і нам варто було б застосовувати такий досвід.

Українському стенду не вистачало видавців на ньому присутніх, а також більшого різноманіття продукції. І не завжди вона має бути адаптована до якихось смаків. Перш за все має бути помітно, що це – українська книга створена в Україні.

Богдан Будний,

директор видавництва «Навчальна книга — Богдан»:

Помітно, що багато видавців стали глибше занурюватися у теми, які розкривають у своїх книжках. Спершу може скластися враження, що вони копіюють один одного, проте це свідчить насамперед про те, що вони намагаються пропрацювати певні проблеми глибше. Дається взнаки й те, що для ширшого представлення почасти непростої тематики, видавці активно підтримують їх маркетинговими ходами. І в цьому випадку вони є необхідними. Я відчуваю, що закордонні видавці та літагенти готові купувати права на українські книжки. Ми продали нашу Роксолану на турецький ринок, а от Ріпка нещодавно вийшла корейською. До речі, Ріпку там дуже добре просувають — на презентаціях разом з дітьми садять ріпку у вазонки.

Катерина Перконос,

головна редакторка видавництва «Маміно»:

1. Поїздка була безумовно корисна. Ми ще зовсім молоде видавництво і цього року не були готові продавати права на свої книжки, але вели переговори про купівлю прав у іноземних колег. І тут головна проблема — те, що в Україні книжки дуже дешеві, порівняно з міжнародним ринком. Правовласникам важко донести, що книжка, яка в усьому світі коштує вроздріб по 15 євро, у нас може продаватися максимум за 5 євро, дорожче просто ніхто не купуватиме. Хоча це проблема не лише видавничого ринку. Ми намагаємося шукати баланс, знаходити компроміси з правовласниками, щоб робити максимально якісний продукт за цінами, прийнятними для українських покупців.

2. Ми переконалися, що українські видавництва можуть не лише знайомити читачів зі світовими хітами, а й навпаки — показувати світові власні книжки цілком гідного рівня. І наша роль як видавництва — спонукати та заохочувати, з одного боку, авторів та ілюстраторів, а з другого боку — друкарні, щоб спільними зусиллями створювати якісні видання, орієнтуючись не тільки на локальний ринок, а й на міжнародний.

Щодо українського стенду, то загалом він справив дуже позитивне враження. Стенд, яким не гріх і попишатися. Хоча деякі книжки на полицях усе-таки викликали здивування. Поряд із найкращими стояли, м’яко кажучи, посередні. Напевно, без них пишатися було б легше.

3. Ми зосереджували увагу передусім на дитячих виданнях. Зробили для себе висновок, що сучасна дитяча книжка, навіть якщо це нон-фікшн, має давати дитині не лише знання, а передусім — емоції. Джерел для здобуття знань тепер удосталь, і діти мають до них доступ. Книжки ж цінні почуттями, які вони викликають.

Неможливо не помітити, що світові видавництва вдаються до дуже різноманітного оформлення дитячих видань: поп-ап, рухомі конструкції в книжках-картонках, лазерне вирізування, вставки з різних матеріалів — це все активно застосовується. Хочеться, щоб невдовзі й наші видавництва мали змогу друкувати такі ж якісні інтерактивні книжки в Україні.

Олена Масон,

PR-менеджерка видвництва «ArtHuss»:

1. Цього року ярмарок перевищив наші очікування. Для видавництва «ArtHuss» це був неймовірний досвід, оскільки вперше книги видаництва представлені на такому рівні. Цьогоріч ми шукали нові книжки для перекладу українською, мали зустрічі з провідними видавництвами, що займаються арт-виданнями, і є для нас іконою книжкового ринку.

2. Національний стенд цього року був просто вогняним! Дизайнери, що вклали в це час і сили – люди з вишуканим смаком, розуміють світовий контекст, їм за це окрема дяка. Насправді стенд був влаштований, як простір публічної бібліотеки, з столиками і різними лабіринтами полиць, це давало змогу на вільний простір для тих, хто шукав книжки та місця для перемовин. Просто приємно було там знаходитись і ми з гордістю запрошували людей до себе.

3. Велике зацікавлення жінками-художницями та всестороннє висвітлення їхньої значущості для історії мистецтва.

Вікторія Михайлова,

директорка ГО «Агенція культурного розвитку» та міжнародної платформи «Літмайданчик» (Київ-Франкфурт):

Як відомо, Україна 2016-го року була учасницею Франкфуртського книжкового ярмарку з національним стендом, розміром 100 кв. м. 

Кореспонденти Читомо побували на виставці і підготували репортаж, а українські видавці поділилися своїми знахідками.

У 2015 році Читомо теж долучились до розробленням і упорядкування каталогу.

2014 року Україна не була представлена у Франкфурті національним стендом, деталі — у матеріалі.

Катерина Котвіцька, Світлана Жиляєва

Фото Костянтина Чернічкіна