Новини

Найважливіше, про що потрібно подбати, збираючись на найбільшу у світі книжкову виставку у Франкфурті-на-Майні, – так це зручне взуття. Адже виставковий центр із вісьмома павільйонами, кожен із яких помістив би по кілька Форумів видавців і Книжкових Арсеналів, обійти нелегко, особливо, якщо павільйони розділяють кілька сотень метрів, а то – й цілі вулиці. Зрештою, такої нагоди й не сталося, аби не підтримка Goethe-Institut.

Вже з самісінького ранку – сотні читачів чекають у холі на відкриття виставки. Дев’ята ранку – і їх впускають у зали 66-ї книжкової імпрези у Франкфурті. Відвідувачі все прибувають, тож величезні переходи між павільйонами нагадують київське метро у час пік – як-не-як  майже 270 тисяч відвідувачів (минулого року, однак, 275 тисяч, що на 2,2% більше), серед яких, зокрема, дев’ять тисяч офіційно акредитованих журналістів.

Цього року кількість подій досягла рекордних для ярмарку 4000 презентацій, дискусій та авторських зустрічей (для порівняння – минулого року подій було 3,6 тисяч, а на цьогорічному Форумі видавців їх було 960 – Читомо). 

Примітно, багато подіумних дискусій та зустрічей з авторами бестселерів проходили на стендах газет, журналів і телеканалів, що підкреслює їх особливу роль у житті книготоргівлі. Для подій оздобили кілька сотень майданчиків на самій виставці – з телеапаратурою і навушниками для синхронного перекладу, а також, за традицією останніх років, декілька подій «вивели» у місто.

Зрештою, й під час найбільшої книжкової імперези бувають події для одного слухача.

Як і минулого року, понад 7 тисяч видавництв із 102 країн світу, а також 631 літературний агент серед зареєстрованих учасників. Книжки розподілені за павільйонами й зонами – національні стенди, фікшн і нон-фікшн, книжки й медіа для дітей і підлітків, комікси, релігія, туризм, наукові, навчальні видання, сервіси для продажів, піар-послуги та рекламні кампанії для друкованих книжок, стенди мереж дистрибуції по бібліотеках, оптових та роздрібних точках світу, уцінені книжки, артвидання, сучасний самвидав, найбільш ярмаркова англомовна література і, звісно, бізнес-переговорні. А ще – цілий павільйон літагентів й антикваріату. Щоб усе ретельно оглянути, знадобиться тиждень.

Але про всі найпомітніші заходи можна оперативно прочитати у щоденній спецгазеті до виставки «Publishing perspectives», редактором якої є сам Едвард Навотка (читайте прогнози Навотки про книговидання в еру глобалізації: чудово, хвилююче, що далі?). До речі, там були розміщені матеріали й про українських видавців.

Різноманіття видавничих компаній вражає, у залах можна натрапити на видавництва, які спеціалізують на татуюваннях, риболовлі, посібниках для перукарів, вегетерінській кухні і навіть порнографії.

Схоже, у США, Японії і Німеччині проблема не в незаповненених нішах, як про це ми часто говоримо в Україні, а в тому, як знайти ще хоч щось незаповнене й швидко заповнити кількома десятками томів.

Вражає і швидкість, з якою видавці використовують інформприводи: 10 жовтня премія миру була вручена 17-річній пакистантці Малалі Юсуфзай, а вже наступного дня книжки про нобелівську лауреатку заполонили стенди.

Як свідчать офіційні дані, до Бізнес-клубу долучилося близько 3000 гостей із понад 50 країн (у тому числі й Україна). Видавці із різних країн відмічають у коментарі Читомо, що цього року ярмарок став більш діловим і орієнтованим на укладення угод, що, можна припустити, позначиться на розвитку міжнародної співпраці. Проте більше маленькі видавці зазначають, що цього року, як ніколи, поза діловитістю і співпрацею менше відчувався дух книжки й фестивального життя, читацької тусівки.

Схоже, найбільше тусували підлітки-любителі манґа. Тисячі костюмованих героїв коміксів із різноманітних куточків світу не тільки окупували подвір’я виставки, хизуючись своїми костюмами/вміннями/зброєю, а й радо позували для фото усім відвідувачам.

Проте були й винятки.

Цього року зросла кількість дитячих і підліткових видавництв (організатори кажуть, що вперше у ярмарку взяло участь близько 100 дитячих видавництв, за 10 років кількість назв дитячих видань збільшилася майже втричі). Найбільше якістю і оригінальністю своєї продукції вразили іспанці, іранці та  італійці.

Хосе Діас, головний редактор Thule Ediciones (Каталонія) розповідає Читомо, що артбуки в Барселоні популярні, але не так, як дитячі книжки-картинки: «Зображення дуже важливе, але так само людям подобається їхнє поліграфічне відтворення і ті історії, що ми ними розповідаємо. У читачів немає проблеми нерозуміння наших видань, адже ми пропонуємо різні типи книжок та ілюстрацій – як сюжетно, так і технічно. Тому що ми не хочемо подавати якийсь один погляд на світ, та й наші ілюстратори представляють різні куточки світу, а отже, й різні світогляди. Єдина вимога, яку ми перед ними ставимо – це віддача».

Дитячі книжки Thule Ediciones

Джована, менеджер Corraini Edizioni (Італія), найкращого європейського дитячого видавництва 2014 за версією Bologna Book Fair розповіла Читомо про важливість правильного підходу до кожного видання: «40 років тому ми з’явилися як галерея сучасного мистецтва, а 20 років почали видавничу діяльність. Незалежно від того, чи це дитяча книжка, книга з дизайну, мистецький альбом, чи будь-яке інше наше видання, головним для нас залишається загальна якість й ілюстрації зокрема. Тому що таким чином книга не просто вирізняється на полицях книгарень, а й тому, що вона стає доступною і зрозумілою для широкої аудиторії. Дуже багато залежить від друкарні, тож ми співпрацюємо лише з найкращими і перевіреними друкарями. Навіть коли ми готується переклади наших видань з італійської, ми все одно друкуємо ці іншомовні видання в Італії».

На стенді Corraini Edizioni 

Електронне книговидання

Ще одна тенденція, яка, щоправда, спостерігається не перший рік, це зростання кількості ґаджетів й інновацій у книговиданні – 100 компаній вперше продемонстрували свої інноваційні сервіси.

Серед різноманіття читалок і пристроїв для читання український PocketBook виглядав цілком пристойно. Компанія показала недавно презентовані моделі електронних рідерів і Android-планшетів, зокрема E Ink рідер PocketBook Sense з автоматичгим регулюванням підсвітки, позиціонований як «фешн-рідер» (певне, завдяки чохлу Kenzo). Також на стенді представили раніше анонсовані моделі: PocketBook Ultra й PocketBook InkPad.

Ґабріела Єлена, координатор групи Penguin Random House, розповіла Читомо про співвідношення електронних і друкованих книжок у найбільшому видавництві у світі: «Основними тенденціями у книжковому бізнесі для нас є створення електронних книг, але не забуваємо і про паперові. Ми почали чотири роки тому, і зараз оцифрували практично весь наш каталог. Отже, зараз ми намагаємося досягти максимального поширення, а це можливо завдяки варіативності форм: від книг у цупкій палітурці до покетбуків, від книжок для читалок до додатків для планшетів. Щоразу публікуючи нове видання, ми намагаємось отримати права і на видання електронної книги. Без електронної копії ми видали лише кілька назв, 92 % нашої продукції все ж існує в обох варіантах. Окрім цього, ми намагаємося просувати кожне нове видання, а для цього недостатньо просто публікувати свої каталоги. Про книги треба говорити – і ми говоримо: у соціальних мережах, тематичних спільнотах, презентаціях, у пресі».

Self-publishing – цьогоріч окрема тема у Франкфурті, якій присвячено дводенну англомовну програму для авторів, що вирішили стати самі собі видавцями. Програма передбачала зустрічі з найбільшими провайдерами самвидавних платформ, професіоналами видавничого ранку та літературні читання.

Почесна Фінляндія

Почесним гостем ярмарки стала книжкова Фінляндія – і національний стенд, і презентація країни вразили як асортиментно, так і естетично: країна розмістилася в окремому павільйоні, створеному студентами-дизайнерами гельсинкського Університету Аалто. До речі, столицю на стенді Hallo Helsinki представляли бібліотеки міста, якими Гельсінкі страшенно пишається.

Докладніше про бібліотеки Фінляндії читайте в матеріалах «Чому Фінляндія любить читати: архітектурні й сервісні принади бібліотек» та «Бібліотечні роялті, формат pop-up та booktalks» 

Фінський контент ярмарку забезпечила делегація майже зі ста найяскравіших представників книжкового ринку, серед яких – 30 видавців. За словами фінських видавців, свою літературу вони представили сотнею німецьких перекладів.

Попри особливий статус Фінляндії кількість її експонентів (62) поступалася місцем іншим країнам. Зрозуміло, найширше була представлена Німеччини (2146 учасників), а також США (585), Великобританія (550), Франція (226), Іспанія (200), Італія (196), Швейцарія (188) та Нідерланди (92).

Наступницею Фінляндії у 2015 році буде Індонезія, чий стенд і цього року вирізнявся масштабами.

Зіркові гості

Серед зіркових гостей – Алессандро Барікко, який нещодавно відвідував Книжковий Арсенал, Нед Бімен, Джон Бернсайд, Дьєрдь Далос, Давід Фоенкінос, Кен Фоллетт, Дмітрій Глуховскій, Ніно Харатішвілі, Юдіт Германн, Рейчел Джойс, Джарон Ланье, Крістоф Магнуссон, Герта Мюллер, Девід Ніколс, Томас Пікетті, Джон Ролстон Сол, Рафік Шамі, Янне Теллер тощо.

Цього року своєю присутністю ярмарок нарешті вшанував і бразилець Пауло Коельо. Торік він зі скандалом відмовився від поїздки у Франкфурт, незважаючи на те, що його країна була почесним гостем ярмарку. Причиною конфлікту виявилася культурна політики Бразилії: Коельо розлютився на керівництво своєї країни через відбір претендентів для поїздки на Франкфуртський книжковий ярмарок. На його думку, влада спотворила літературне життя Бразилії, не давши молодим авторам можливість заявити про себе на світовій книжковій арені.

За українців відбивалися письменники Юрій Винничук і Андрій Курков, які брали участь у кількох презентаціях, дискусіях і зустрічах щодня, а також роздавали безліч інтерв’ю світовим ЗМІ.

«На наші з Курковим презентації  приходило багато людей і дуже активно розпитували. Усі цікавляться Україною. Шкода, що Україна не цікавиться реакцією Заходу, бо не організувала свого стенду, де могли б приходити люди і ділитися своїми думками. Німці наголошували, що прості громадяни дуже переживають за Україну і засуджують свій уряд за те, що той тягне з дошкульнішими санкціями», – наголосив у коментарі Читомо Винничук.

Український акцент

Окрім згаданих PocketBook, у Франкфурті здобутки українського книговидання привезли «Видавництво Старого Лева», «Астра» й «Віват», «Весна», «Фактор-Друк» (спеціалізуються переважно на дитячій книзі), «Нора-Друк», «Ніка-центр», «Фоліо», «Видавництво Кальварія» (спеціалізуються на художній літературі).

Проте на національний стенд Україна не спромоглася. У Держкомтелерадіо таке рішення прокоментували, як завжди, відсутністю коштів. Що ж, чиновники вирішили вчергове не везти вінків і рушників на стенд, а обійтися малою кров’ю. Але наскільки такий підхід правильний і чи вже настільки непосильних сум коштувала державі участь? Адже, коли ж ще, окрім як не під час війни, коли про Україну говорить і пише увесь світ, показувати свої культурні здобутки, голосно й впевнено заявити про себе, висловити свою позицію перед інтелектуалами світу? Для іноземних співробітників культури, письменників, перекладачів, звичайних громадян. Ні, цього не сталося.

Дивує й той факт, що чиновники не скористалися 50% знижкою, яку надавали Україні організатори за оренду стенду. Якщо спробувати хоча б формально підрахувати можливі затрати на участь українців, себто порахувати найменшу площу стенду (за цьогорічними розцінками, 345 євро за 1 кв. м., а 10 кв. м.– 3 450 євро, себто 1725 євро), проживання у середньому готелі Франкфурта (120 євро за добу, відповідно 600 євро за п’ять діб, відповідно 6000 для 10 учасників (наприклад, п’яти менеджерів і п’яти письменників)), добові (по 20 євро на добу, відповідно 100 євро на п’ять діб, відповідно 1 000 євро для 10 учасників), переліт економ-класом авіалініями МАУ (640 євро в обидві сторони, 6 400 євро для 10 учасників), оформлення простого стенду, затрати на багаж, інші витрати (5 000). Виходить, близько 20 125 євро, себто близько 300 тисяч гривень. Невже така сума чи її частина непосильна державі? Зрештою, спільнокоштом на менш масштабні проекти українці збирали набагато більше.

Та відповідального, хто все-таки мав організувати представлення України у Франкфурті, ми навряд чи знайдемо. Держкомтелерадіо? Міністерство культури? Асоціація видавців і книгорозповсюджувачів? Спілка перекладачів?

Натомість із заздрістю довелося дивитися на національні розкішні стенди наших сусідів Азербайджану, Казахстану, Литви, Латвії, Румунії, Естонії, більш скромнішого білоруського.

Навіть стенд Косова виглядав стримано, але не позбавленим смаку, а в Косові проживає менше двох мільйонів жителів. І тільки яскраво червоний і громіздкий стенд РФ і розмови на ньому викликали тяжіння до совєцкого минулого (більше світлин із стендами можете подивитися у нашому альбомі на Facebook – Читомо).

На багатьох іноземних стендах були перші особи міністерств культури країни, президенти асоціацій перекладачів, видавців, літагентів. Є окремі полиці з книжками, які держава рекомендує для прекладу для іноземних видавців і літагентів. Більшість менеджерів на стендах володіють хорошою англійською мовою, деякі – досить непоганою розмовною. На стенді тобі запропонують чаю, цукерки, візитки, каталоги, контакти, календарики, листівки, нададуть коментарі.

Ми опитали видавців-учасників, як вони оцінюють відсутність українського стенду і наскільки успішною видалася їм поїздка у Франкфурт (читайте також коментар Володимира Самойленка, директора видавництва Ніка-Центр, якому Франкфурт профінансував поїздку).

Анетта Антоненко,

директор «Видавництва Кальварія»

Кожна ділова зустріч (а їх було біля 30 загалом) закінчувалась, як правило, питанням: як там у вас? Ми відчували співчуття і тривогу. Це – важливий момент, адже найбільш переконливе джерело, коли розповідаєш сам про то, що пережив, наприклад, історії з Майдану. Навіть в аеропорту, коли у нас пропав багаж і ми розповіли, що ми з України і нам було дуже тяжко зважитись на цю поїздку і фінансово і психологічно, – адже в країні війна, то звичайні робітники аеропорту постарались нам допомогти, і все вийшло!

Про успіх виставки можна говорити лише після підписання конкретних контрактів (на виставці контракти зазвичай не підписують, хіба як виняток, і то в разі, коли зустріч обумовлена за 4-5 місяців). Але радує те, що в мене не відбулось тільки 2 зустрічі, але додалось ще 2-3 поза планом. Також порадувало, що зустрічі на стенді не зривались – приходили всі. Повернулась в Україну з «домашнім» завданням – швидко підготувати і вислати пропозиції.

Національний стенд України, на якому, типу, працювали в попередні роки, стендом назвати не можна. Це, швидше, завдавало шкоди, ніж давало результат. Адже стенд на Франкфурті – це не єдине, що треба. Необхідно ретельно готуватись, планувати заходи і активно працювати на стенді.

Але питання з представництвом України нам вдалось вирішити завдяки лояльності організаторів, а саме менеджера продажів виставки Східної і Південно-Східної Європи Владки Купської. Саме вона особисто сприяла в отриманні мною квитка Бізнес-клубу, і саме вона дала можливість використання стенду учасника з України «Ніка-Центр», що виграв програму Frankfurt Invitation, іншими українськими видавцями.

Ольга Шаповал,

генеральний директор типографії «Фактор-Друк»

Більшість видавців, з якими ми зустрічалися, виказували підтримку нашій країні та були зацікавлені у співробітництві з групою компаній «Фактор» – друкарнею «Фактор-Друк» та видавництвом «Віват». Найбільш перспективними та потужно представленими продовжують бути сегменти дитячої та навчальної літератури, а також non-fiction.

Про результати виставки казати ще зарано, але проведені зустрічі були досить вдалими. Ми будемо сподіватися на подальшу плідну співпрацю с європейськими видавництвами, як щодо друкарських послуг, так і щодо продажу/купівлі авторських прав.

Для нас відсутність суттєвого якісного представництва України у вигляді стенду була досить великим розчаруванням. Особливо на тлі таких країн, як Грузія, Азербайджан із великими та яскравими стендами. На нашу думку, Україна у часи подолання шляху в Європу обов’язково повинна бути представлена потужним та креативним стендом. Розуміємо, цього не сталося через зміни, що відбуваються в нашій країні, та сподіваємося, що наступного року ми всі будемо пишатися високим рівнем представництва України на головній книжковій події року.

Катерина Михаліцина,

заступник головного редактора Видавництва Старого Лева

Зважаючи на зрослий інтерес до України, наша держава могла б подбати про масштабнішу свою присутність на виставці власне як держави. Правда, чого тут можна сподіватись, якщо консул України з економічних питань підходить до стенду ВСЛ і запитує, чому це ВАША держава не забезпечила національного стенду? Твердить, що Україною ніхто не цікавиться, і дивується, коли я розповідаю, що таки цікавляться. І то дуже. Про що свідчить відзнаки «Опера Пріма» й потрапляння у каталог «Білих круків» – 200 найкращих дитячих книг світу (читайте про книжкові перемоги українців у світі). Обидва факти чудово працюють не лише на реноме ВСЛ, але й на імідж української книжки загалом, на впізнаваність України за позитивними маркерами.

Чимало людей, хоч і живуть у Німеччині вже років 20-30, хочуть навчати своїх дітей української мови. Тим часом на українському кордоні митник так собі просто сказав: «Не говорите со мной по-украински, я этого языка не понимаю».

Щодо Видавництва Старого Лева, то ми цьогоріч уперше побували на Франкфурті, і результатами, в принципі, задоволені. Ми гідно представили себе на ярмарку:  відгуки про стенд та книги від іноземних колег та звичайних відвідувачів – якнайкращі. Одного дня мені сказали про це аж сімома мовами.

А загалом: кілька інтерв’ю для німецької преси, численні зустрічі з представниками іноземних видавництв та літературних агенцій – ВСЛ планує розширювати серію дорослої перекладної літератури, – величезне зацікавлення нашими книгами з боку корейців, латвійців, чехів, навіть американців, усе це доводить, що ми на правильному шляху.

Євген Красовицький,

керівник роздрібної мережі видавництва «ФОЛІО» в Києві

Найбільше вразило – божевільне бажання у ВСІХ держав представити себе. Красивий стенд, урочистий прийом, присутність перших осіб держав (на рівні міністрів закордонних справ, міністрів культури, освіти, і те, що посол кожної держави там був – це не обговорюється), обов’язково вечір з національною їжею і напоями. А ще каталоги видавництв, книг, іноземних прав, державна символіка, безкоштовні карти / путівники / інформація про держави.

Видавничі стенди немає сенсу обговорювати, для них – це свій ринок, а не чужий. У Грузії великий красивий стенд, у Литви, Латвії, Естонії, у Білорусії, Вірменії, Азейбарджану, Молдови – у всіх є стенди. Тільки Україна – або взагалі не ставить стенд, або ставить такий, що на нього тошно дивитися. Ні, у нас фантазія у держави закінчується на червоно-чорному стенді, площею вдвічі менше, ніж у стенда Фаррерських островів.

Безумовно, ми відкрили багато нових імен для себе, і зробимо все можливе для того, щоб деяких авторів відкрити і для українського читача. Навіть не дивлячись на те, що державі відверто плювати на видавців, письменників, підтримку. Адже згідно з інструкцією Нацбанку, авторське право в Україні – це ТОВАР, а за товар не можна платити без вантажної митної декларації. Відповідно до державної політики, чхать вони хотіли на видання іноземних авторів українською мовою.

Зі свого боку, ми робимо все можливе, щоб представити українських авторів закордоном, як свого часу завдяки нам були відкриті для світу імена Сергія Жадана, Лади Лузіної та Наталки Сняданко.

Елеонора Сімонова,

директор видавництва «Нора-Друк»

Навіть маленькі країни ставляться до Франкфуртського книжкового ярмарку як до однієї з найбільш визначних культурних подій року. Тому намагаються оформити стенди і представити свою літературу привабливо для сторонніх очей. Сподіваюся, що ситуація поліпшиться і наступного року Україна матиме сучасний, привабливий стенд, але працювати над цим треба починати вже зараз.

У мене відбулося 30 зустрічей з закордонними видавцями. Деякі з них я оцінюю як дуже перспективні. Але в будь-якому разі для підписання контрактів ще треба багато попрацювати. Переговори на виставці – це лише перший крок. Попереду листування, надсилання уривків різними мовами, експертна оцінка твору і т. ін. На підписання контракту з французьким видавцем на переклад твору Андрія Кокотюхи «Аномальна зона» в цілому пішло 18 місяців, тому треба бути наполегливим і терплячим, тоді все вдається.

За підготовку матеріалу подяка Ірині Батуревич і Крістіану Вайзу

Світлини Оксани Хмельовської, Катерини Михаліциної, чільне фото Michael von Hasse