uncategorized

За час долучення до робочої групи мені трапилися дві позиції українського видавця і культменеджера, і дві по-своєму правильні. Й обидві я розумію.

Перша про те, що ця влада ставиться до культури – української в Україні! – так само, як і попередня, то чи варто виконувати за неї її роботу?

Адже коли ти долучаєшся до якогось проекту, ти стаєш ніби співучасником дій (чи бездіяльності?) влади. Навчені досвідом попередніх років участі України у Франкфурті, коли на стенді з віночками й рушниками, заваленому торбами учасників, сидять люди, які не володіють англійською мовою, а переважно спілкуються общєпонятним, українські громадські діячі і видавці з великим острахом поставилися до своєї безпосередньої участі на стенді у Франкфурті.

Аякже, ніхто не хоче і заплямовувати репутацію черговим провальним представленням іміджу України закордоном. Українські видавці, що самі навчилися торувати шлях на найбільші книжкові виставки світу, не хочуть, щоби на примітивно оформленому національному стенді стояли їхні все більш якісні книжки. Поряд, скажімо, із поліграфічно-убогими виданнями з відвертим несмаком.

Отже, перша позиція – «невтручання», мовляв, хай влада сама викручується, продовжує везти совкові реквізити й виставляє себе на осміх світу, я до цього не маю ніякого стосунку. Буде інша влада, культурні менеджери, інша організація, тоді, можливо, є сенсу долучитися. І репутація буде чистенькою, ще й для свого бізнесу участь принесе вигоду і пічєнькі.

І друга позиція. Головна її ідея у тому, що інша влада прийти просто так не може. Що совок просто так не вивітриться, а інших організаторів ми можемо чекати ще з десяток років.

А в цей час Україна продовжуватиме виставляти себе на посміховище, і серйозні іноземні організації просто обходитимуть наш стенд, не помічатимуть Books from Ukraine на культурній мапі світу. І це не тільки справа держави, влади, а й справа кожного видавця й культменеджера, письменника, перекладача, літагента, дизайнера, книгаря тощо.

Це не тільки справа держави, влади, а й справа кожного видавця й культменеджера

Солідарної спільноти, яка може бути корисною Україні на культурному фронті. Бо поки наші хлопці воюють, Азіров у Німеччині презентує книгу «Украина на перепутье. Записки премьер-министра» з своїм баченням Майдану, а відоме французьке видавництво Larousse випускає атлас світу без анексованого агресором Криму.

У мене, на жаль чи на щастя, друга позиція, що і визначило долучення до робочої групи щодо національного стенду у Франкфурті як редактора каталогу, але виявилося – і волонтера у багатьох критичних організаційних моментах. Про це вже не раз писалося у фб і детально у найсвіжішій розмові кураторки Книжкового Арсеналу Олі Жук, без якої цей проект міг би не відбутися.

І дуже гріє душу, що були ще люди з другою позицією. Усіх не згадаю. Але не відмовила у перекладі за жорсткого дедлайну менеджерка Чеського культурного центру Марина Міщенко, яка не спала кілька ночей, аби зробити роботу добре. Редагували тексти Ірина Батуревич і Оля Бейкер.

Письменниця Оксана Забужко поділилася доречними порадами щодо концепції.

Стильний і легкий дизайн, використавши стилістику українського мистецтва 20-х років ХХ століття розробила дизайнерка Мистецького Арсеналу Альона Соломадіна, і це справді виглядає по-європейськи і по-українськи.

Читайте також: Українська програма у Франкфурті-2015

Верстав у той час, як половина текстів ще дописувалася, Володимир Чумак, працівник видавництва Віват. Друк на себе взяло вже згадане видавництво Віват, а саме за сприяння його керівників Юлії Орлової і Сергія Політучого.

І накінець моїм психотерапевтом виступив президент Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін, що кілька разів вговорював завершити почате, коли просто вже не було сил і розчарування у загальній підготовці брало своє, який проявляв комунікаційні піруети у переговорах з багатьма ланками укркниговидавидання.

І на майбутнє – потрібно формувати робочу з групу з людей, які справді хочуть вести проект, працювати над конкретними речами, а не тільки роздавати свої поради.

 Найбільше часу у мене відгризло таки вмовляння видавців взяти участь у цій авантюрі з каталогом і національним стендом

Найбільше часу у мене відгризло таки вмовляння видавців взяти участь у цій авантюрі з каталогом і національним стендом. Щоб проілюструвати це конкретніше: виявили бажання взяти участь у каталозі 7 видавців. Решту 33 потрібно було переконувати у якісному виконанні проекту, у тому, що це їм вигідно й потрібно. І найважче це було робити, коли знаєш, що грошей бодай на друк і папір каталогу просто немає. Бо всі виділені державою гроші йдуть на оплату стенду й на замовлення стандартного обладнання на нього (але чи так це насправді? Кошторис Держкомтелерадіо так і не показало). Зрештою, грошей немає і зараз, каталог зробили авансом.

І вже після обіцянки 33 видавцям, що каталог буде добрим, у мене не було іншого виходу, щоб не зробити його саме таким.

Якщо ви  бачите, що якоїсь вартої книжкової новинки у каталозі немає, то, не майте сумніву, що ми зверталися до видавців, але нам відмовили в участі в «братській могилі»)).

Я чітко усвідомлюю всі моменти, які викликають сумнів. Чому таке компонування каталогу? Чому саме такі розділи? Чому немає тієї чи тієї книжки? #зрада

А ще – відбір книг членами робочої групи, серед яких були видавці. Тож, довелося долучити ще кількох незалежних експертів – Ірину Славінську, Поліну Городиську, Євгена Стасіневича, Ірину Батуревич, Іллю Стронґовського та інших, які попросили їх не називати. Переконана, що наступного року відбір книг до каталогу має здійснюватися не через заявки видавців, а відбиратися лише незалежними експертами. Має бути експертна рада – на зразок таких, які вже є у всіляких літературних конкурсах і рейтингах. Організувати це не так складно.

Розділ, який найбільше люблю, – Creative Ukraine – це такий собі список найбільш помітних українських літературних фестивалів, книжкових виставок, організацій, об’єднань, спілок, агенцій і резиденцій для іноземних письменників. Маємо надію, що його прочитають люди, що хочуть робити спільні з Україною проекти.

Можливо, когось пропустила чи забула. Даруйте. Але фактично основний масив контенту робився за два тижні, коли більш-менш стало зрозуміло, що ми таки їдемо, а для багатьох текстів потрібно було стати автором, а не просто редактором.

Але, на мою скромну думку, шлаку у каталозі немає, як і стиду і сраму. З чим я усіх вітаю. #перемога

Дізнавайтеся, які українські видавництва поїдуть на ярмарок.

Франкфуртський ярмарок 2015: 7 найцікавіших проектів

У статті використані роботи дизайнерки Альони Соломадіної