Читомо > Література на літо > Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 20 – 24 червня

Література на літо

Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 20 – 24 червня

24.06.2016 0 Автор:

Цього тижня редакція Читомо зацікавилася ідеєю симулякрів Бодріяра, польською прозою, роботами-андроїдами. Ну, і не обійшлося без вампірів та загадкових історій. Надихайтеся і будьте з нами. 

Тетяна Петренко

redakcia_chytajetaniapetrenko

Жан Бодріяр. Симулякри і симуляція /

переклад з французької Володимира Ховхуна. – К.: Основи, 2004. – 230 с.

Підозрюю, що більшість уявляє філолога як людину, яка постійно читає романи. Хоча філолог має бути ознайомлений не лише з корпусом художніх текстів, а й із так званою «теорією». І в нечитанні деякої теорії, як і в нечитанні «Улісса», зізнатися можна. Але соромно.

Про ідею симулякрів Бодріяра мені зрозуміло і без читання Бодріяра. Та й, думаю, здогадатися про те, що таке симулякр, можна без знання про Бодріяра. Знак, який не відсилає до реального об’єкта. В теорії просто, але без прикладів виглядає не дуже серйозно. А їх у «Симулякрах і симуляції» Бодріяр подає вдосталь. Наприклад, таблички в супермаркеті, які попереджають про відеоспостереження. Насправді спостереження не може охопити весь супермаркет, проте симуляція того, що ви під постійним наглядом, впливає на вас. Big brother is watching you, так би мовити.

«Атомна війна, як і Троянська, не відбудеться. Ризик перетворення на атомний пил править лише за привід для того, щоб через удосконалення озброєнь — але це удосконалення є на­ стільки надмірним порівняно з будь-якою метою, що саме стає симптомом нікчемності — запровадити всеосяжну систему безпеки, блокування та контролю»

Або катастрофічний страх перед застосуванням ядерної зброї. Наявність ядерної зброї ставить її власника у сильну позицію: це можливість контролювати. Але ніхто при здоровому глузді її не застосує.

Алла Костовська 

redakcia_chytajeallakostovska

Іґнацій Карпович. Сонька / переклад з польської Остапа Сливинського. – К.:КОМОРА, 2016. – 176 с.

Здавалося, вони абсолютно різні. Погляньте лише, який контраст. Сонька – стара жінка з далекого й забутого села на польсько-білоруському прикордонні, яку в околицях вважали за відьму й шептуху. Іґнацій – молодий столичний режисер у стані творчої кризи, з суспільним становищем і найновішим мобільним телефоном. Вона випасала корову Муцьку неподалік від своєї хати. Він вийшов із кондиціонованого салону мерседеса, який з невідомої причини зламався. Однак вона запрошує його на чашку свіжого молока, і вони проводять разом один довгий день, котрий, як виявилося, був неабияк потрібен їм обом.

Іґнацій слухає. Соня сповідається. Вистава триває. І подекуди ми губимо межу між тим, що сказала Сонька, й тим, що почув Іґнацій. Окремі частини Соньчиної розповіді замінені на уривки п’єси, ми навіть бачимо різні варіації однієї й тієї ж сцени… І невідомо, наскільки ж ця історія правдива, автентична, а наскільки спотворена, чи то пак «покращена» Іґнацієм, невідомо, де пролягають його межі втручання в «авторський текст». Та й, врешті, хто відповість на питання, що подобається публіці більше: щирість і простота чи видовищність, драматичні чорно-білі фото й ангел із крилами з гусячого пір’я?

«У казках звірі – не просто звірі, а істоти, трохи нижчі за людей, зате набагато мудріші від них у всіх своїх починаннях»

Тим часом розповідь Соньки змушує й Іґнація згадати про своє минуле, своє походження та своє ім’я, яких той відцурався. Він поволі зішкрібає з себе всі ті численні шари штучно нанесеного й лакованого міщанства, аж поки не відкриває нам свою ідентичність. У цьому невеликому тексті, написаному в дусі магічного реалізму, є так багато всього, що окреслити це кількома фразами просто неможливо, адже це той випадок, коли навіть абзаци і порожні сторінки несуть свій промовистий і неосяжний меседж.

Читайте також: Іґнацій Карпович: Копирсання у старих текстах – велика помилка

Анастасія Трепитьон

trepytionchytae

Philip K. Dick Do Androids Dream of Electric Sheep? [Електронний ресурс]

(Філіп К. Дік «Чи мріють андроїди про електричних овець?»)

Прочитавши цей твір, я була вражена перш за все лінією сюжету, яка розкриває стосунки людей і тварин. Люди, так само як і справжні тварини на Землі, стали видом, що вимирає. На їхнє місце прибувають штучно створені роботи-андроїди, а живих тварин замінюють їхні точні електричні копії. Що перших, що других неозброєним оком дуже важко розрізнити.

«Як і андроїди, вони (електричні тварини) не були здатні оцінити існування когось іншого, окрім себе. Рік вперше задумався про цю подібність електричної тварини та андроїда. «Електричну тварину, – розмірковував він, – можна розглядати як спрощений різновид робота. Чи навпаки, андроїдів можна сприймати як високорозвинену модифікацію ерзац-тварини»

Але є те, що відрізняє людину від інших форм існування. Тільки люди здатні до емпатії. Тільки вони можуть і навіть більше – мають потребу у тому, щоб турбуватися про когось іншого. Вони доглядають штучних тварин, як справжніх, вони закохуються в андроїдів, співчувають їм. Але ані перші, ані останні не можуть відповісти по-справжньому на ці почуття.

Взагалі наукова фантастика, переносячи героїв у нереальні умови існування, допомагає глибше й метафоричніше розкрити важливі питання буття людини. Наприклад, у цьому творі розкрито проблеми поділу людей на різні класи (на «нормальних» людей, які мали роботу і жили в нормальних умовах, і «спеціалів» з невисоким рівнем інтелектуального розвитку, що мешкали в закинутих будинках), віри (мерсеризм розвінчують, але люди не припиняють вірити в нього),  самовдосконалення (люди ділилися своєю енергією з іншими через спеціальний модулятор, підіймалися з підземелля і прямувати до вершини гори).

І в цих умовах андроїди з надзвичайно високим інтелектуальним розвитком могли б запросто перемішатися з людьми і залишатися непоміченими. Якби не одне «але». Їх видає нездатність емоційно реагувати на життя.

Ната Коваль

redakcia_chytajenatakoval

Виктор Пелевин. Бэтман Аполло. – М. : Эксмо, 2013. – 512 с.

В одинадцятій книзі Віктора Пєлєвіна світом правлять вампіри не самі, а через своїх довірених людей, халдеїв. Але вся оповідь крутиться навколо молодого вампіра Рами Другого, який пізнає нелегку «жизнь вампіра» і намагається навчитися пірнати у смерть, разом із тим потрапляючи у різноманітні ситуації. Тут є навіть замок Дракули, де тусуються вампіри з усіх куточків світу, і Велика Миш Іштар Борисівна, яка ж є і Герою, і американська вампіреса Софі, ну, і багато-багато баблоса.

«Бэтман Аполло» наробив чимало галасу. У російських критиків дилема: одні лають роман, що в ньому мало про політику, соціальне; інші все ж таки знаходять і критику влади, і протести на Болотній, і навіть «Pussi Riot». Дехто знаходить у книзі «Бэтман Аполло» нагадування про те, що сорок років тому було підписано програму «Союз-Аполло» мирного співробітництва в космосі між США і СРСР. Ось і в романі відбувається зустріч росіян з американцями, правда, летять вони не в космос, а в безодню, і не на космічних кораблях, а у трунах.

Звичайно, коли Пєлєвін писав це продовження роману «Empire V», а весь християнський світ у 2012 році з трепетом очікував кінця світу, заміна космічних кораблів на труни, а космосу на лімбо (до речі, у Данте лімб це перше коло пекла) була виправдана: може, це пророцтво автора про долю двох найбільших клаптикових держав? Цей роман, як і попередні, адресований просунутому, комп’ютеризованому читачеві: текст перевантажений американізмами, термінами сучасної інформатики і улюбленою автором філософією буддизму. І необов’язково читати першу частину, тобто «Empire V», для розуміння «Бэтман Аполло».

Та спробуйте уявити собі великого вампіра Енліля Маратовича, який розлючено репетує на вас й у прямому сенсі може пийнути вашої кровиці:

«У мусульман пророк! У евреев богоизбранность! У американцев свобода! У китайцев пять тысяч лет истории! А у нас ничего нет. Ничего вообще, за что нормально оскорбиться можно. Пятьдесят миллионов положили – и не считается. Наоборот!Вот как западные халдеи работают! А вы… Сколько лет уже ничего в ответ выдать не можете! Даже в тактических вопросах тонем»

 

Що читала редакція Читомо минулого тижня, а що на початку травня

І звісно, у квітні ми теж читали.

Так-так, і 14 – 18 березня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і на початку березня.

Чільна світлина pixabay.com/Comfreak
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe