Новини

19 жовтня у Львові, 20 жовтня у Києві і Харкові стартують двомісячні «Курси письменницької майстерності» від «Центру літературної освіти». Проект уже випустив у світ багато молодих літераторів, які продовжують розвиватися та підкорювати «літературні вершини». Під час занять учасники дізнаються більше про теорію письма, сюжет, композицію та авторську роботу над текстом. Напередодні початку нового курсу Читомо запитало у випускників ЦЛО про враження від проекту та вплив на подальші успіхи та літературну діяльність.

Настя Введенська

Вирішила відвідувати курси письменницької майстерності, щоб щось змінити, зрозуміти і з рівня аматора піднятися хоча б на щабель вище. До цього мене підштовхнули мої найближчі, які підтримують мої творчі починання й вважають, що потрібно постійно рухатися і пробувати свої сили.

Я вже не раз зазначала, що не потрібно мати от тих ілюзій, що ти там кудись походиш і після отримання диплому твоє життя раптово зміниться. Курси – лише рухомий важіль нашого бажання. Після закінчення курсу я зрозуміла, що це моє, що хочу далі розвиватися в цьому плані і мені потрібно багато працювати, трішки вдачі, ну і все .

Думаю, що я знаю цей рецепт давно, але раніше він був неконтрольований, тепер його приборкала. Ви мусите вміти надихатися всім навколо, всотувати емоції, пропускати крізь себе й з цього всього має виходити, щось таке сильне і дивовижне. Потрібно писати практично кожного дня, це вправа, зарядка для мозку. Музика – теж хороший рецепт натхнення, принаймні точно налаштовує на потрібну хвилю, використовуйте і це. Ну і читати інших, багато читати, писати нотатки, власні рецензії тощо.

Я думаю, що буду пробуватися на різних конкурсах з творчим доробком ,що у мене є і писатиму, те що мені хочеться і планується не один рік. А потім видаватися чи як.

Читайте також: Поза альма-матер: на хвилі майстер-класів, шкіл і турів

Алла Дорош

Три тижні тому вийшла дебютна збірка моєї короткої прози «Баобаб та інші історії», що складається з однієї повісті («Баобаба») та 12-ти оповідань.

«Баобаб» – це історія про жадобу, спокусу, випробування й пошук мірки людського, що звучить у інтерпретації одразу чотирьох нараторів – кожен переповідає свою авантюрну версію афери з діамантами у повоєнній Ліберії, і жоден не має монополії на правду – остаточна версія подій покладається на інтуїцію читача.

Без перебільшення, відправною точкою сторітеллінгу для мене став Центр літературної освіти. Так само, завдяки ЦЛО я зустріла усіх, завдяки кому моя книга стала можливою: перших читачів, спонсора, видавця, рецензента, а ще – отримала багато знайомств, окремі з яких перейшли з розряду Facebook-френдів у коло найближчих друзів

Вперше я відвідала Осінню літшколу (проект ЦЛО) у листопаді 2013 року. Передусім, прийшла освіжити свій філологічний бекграунд, послухати відомих літераторів і заприятелювати з цікавими мені людьми. Наприкінці тих трьох тижнів, що пройшли в атмосфері цілковитої піднесеності, мала відбутися гала-вечірка в «Купідоні». Оголошений формат – презентація слухачами лекторію власних коротких текстів або їх уривків (за бажанням). Я вирішила спробувати і написала своє перше оповідання.

Читайте також: Як розкрутити молодого автора

Планів читати текст перед аудиторією у мене не було, бо я трохи боюся публічних виступів і занадто досвідчений читач, аби серйозно сприймати своє письмо. Ще більшим було моє здивування, коли учасники тієї літвечірки підійшли привітати мене з гарним текстом. Вони цікавилися, що я пишу, як довго, чи можна почитати інші мої тексти і де. Цілком неочікувані питання. Наступного ранку журі виклало результати свого голосування на сторінці у Facebook – і серед трьох переможців було моє ім’я.

Отже, моя першя літшкола – це про імпульс до письма, перший художній текст і знайомства. Навесні я повернулася на Весняну літшколу. Цього разу формат був не такий камерний, реальних знайомств видалося менше. Однак спілкування продовжилося у Facebook.

Світлина Богдана Пошивайла

Паралельно Літмайданчик запросив до співпраці Антона Санченка, і письменник погодився щомісця проводити засідання Клубу анонімних письменників. Тексти учасників на цих зібраннях читалися анонімно. За відгуками визначали переможця. За кілька зібрань пан Санченко запитав, чи багато у мене «таких оповідань».

Так з’явився «Баобаб та інші історії», книга, яку ми (я, Літмайданчик і видавництво «Електрокнига») плануємо презентувати в одній з книгарень «Є» Києва вже у цьому місяці.

Читайте також: Як укрліт зробити цікавим світові та про міжнародну літературну співпрацю: вартісні ресурси

Сергій Комберянов

У певний момент усвідомив, що вкрай необхідне живе спілкування із письменниками. Дуже хотілося, щоб хтось почитав мої роботи, дав зворотній зв’язок. Мені подобається фраза «Не шукай знання, шукай вчителів». Знання для написання книжок можна знайти і в інтернеті, а от допомогу вчителя лише на курсах письменницької майстерності.

Я отримав достатній багаж знань щоб не лише написати першу повість, але і зайнятися просуванням її у видавництва України. За два роки після відвідувань першого заняття ЦЛО я опублікував свою повість «Крадії пам’яті» у видавництві «Смолоскип».

Рецепт натхнення – це кропітка праця. Важко почати перше речення, а потім, коли ти зануришся у створений тобою світ, тебе вже неможливо спинити у писанні.

Планую видати ще одну повість до Книжкового Арсеналу у 2017 році, але відвідувати курси не перестаю. Навчання творчому ремеслу – це постійний процес.

 Читайте також: Я – літератор. Що мені робити?

Мія Марченко

Чому вирішила відвідувати такі курси? Бо на той час мала вже майже дописану містичну повість для дітей «Місто тіней» і шукала шляхів її видання. Хотілося познайомитися з письменниками, лекторами, людьми, що працюють у сфері книговидання, послухати їхніх порад, оскільки я вже знала, що одним з факторів успіху для молодого автора є правильне позиціювання книги, розуміння того, у яку видавничу нішу вона зайде.

Як змінилося моє життя? По-перше, моя повість «Місто тіней» у листопаді цього року виходить у видавництві «Фонтан казок», у мене найкращий редактор, якого тільки може побажати собі молодий автор  – Іван Андрусяк, а ілюстрації до книжки малює чудова Надія Дойчева-Бут. По-друге, впродовж літа 2016 року моя повість отримала дві великі літературні премії, кращий прозовий твір для дітей середнього шкільного віку від Коронації слова, а також гран-прі Корнійчуковської премії. Не знаю, чи це пов’язано саме з участю у літшколах, проте абсолютно точно – проекти ЦЛО додали мені мужності та впевненості у своїх силах.

По-третє, участь у проектах принесла мені величезну кількість друзів і знайомств, адже ЦЛО це такий «маленький літературний Гарвард», де під час лекцій та заходів учасники мають змогу спілкуватися з багатьма знаними письменниками, видавцями, головними редакторами видавництв, також з’являються друзі, такі самі як ти, молоді автори, які підтримують, діляться власним досвідом.

Найголовнішими порадами для себе, вважаю пораду, яку почула спершу від Ірени Карпи, а згодом і від Галини Крук, щодо творчого комфорту, якого довгий час собі не дозволяла. Тобто, якщо для того, щоб почати писати вам потрібно сісти у ванну при чорних свічках, провести день на вокзалі, чи у гамірному кафе, не вагайтеся. Шукайте місце, де комфортно писати саме вам. Варто йти на все, аби тільки всадити себе писати, подолати страх чистого аркушу.

Наразі у мене в розробці ще дві ідеї дитячих повістей: одна більш малюцька, дуже київська, інша підліткова і більш пригодницька. Обидві дещо зачіпають екологічну тематику. Сподіваюся, мені вдасться їх написати.

Читайте також: 6 книг від Гліба Гусєва про те, як писати

Мар’яна Даниленко

Я весь час над чимось працюю. Пишу та аналізую, як свої твори, так і роботи інших літераторів. Завжди було бажання знайти місце та спосіб зустрічатися з однодумцями, слухати та бути почутою.

Про курс письменницької майстерності дізналася випадково, через рекламне оголошення у Facebook. На той момент мала певні особистісні труднощі: молодшій донці щойно виповнилося три місяці, я зовсім не спала ночами, а про час на творчість і моє улюблене читання книг залишалося тільки мріяти.

І тут, як рятівне коло, ЦЛО зі своїм курсом у Харкові. Спочатку мені дуже закортіло, промайнуло думка: «Ось воно! Це те, чого ти шукала!». Потім я засумнівалася: діти, одне з яких ще зовсім немовля, а курси – це ж час… Але від бажання записатися так і не відмовилася.

Для мене цей курс був надією, ковтком свіжого повітря, однозначним кроком уперед. Моє життя насправді змінилося. Тепер я впритул підійшла до прози, хоча раніше мені не вистачало терпіння та інструментів для її написання. Лектори, яких підібрали для нас організатори ЦЛО, просто неймовірні! Ви уявляєте, коли вам лекцію з літератури читає сам (живий! ось він!) емоційний та загадковий Тарас Прохасько або незрівнянна критикиня Тетяна Трофименко? Це позитивні емоції, корисний досвід, нова цікава інформація. Живе спілкування дає змогу кожному почути себе і розкритися. Хотілося слухати-слухати-слухати…

До того ж, коли університетські роки лишилися вже далеко позаду, а родина та діти забирають увесь вільний час, і тут знову отримуєш можливість почути себе студентом, навчитися іще чомусь, послухати розумних і талановитих людей. Це подарунок долі. Курс допоміг мені ще більше впевнитися, що я йду у правильному напрямку.

А рецепт натхнення простий, і водночас, складний. Це самодисципліна. Писати кожен день, поставити собі завдання і писати. Читати все нове, що пишуть люди, та все улюблене старе. Працювати над собою, щохвилини тренуючи свій мозок. Головне – любити те, що ти робиш. Отримувати задоволення від кожного написаного та прочитаного слова, і тоді натхнення стане твоїм другим ім’ям.

Мій наступний крок – це доросла, серйозна проза. Маючи за плечима вже дві опубліковані збірки поезій, я не полишаю працювати над прозою, яка невдовзі, маю надію, побачить світ.

Читайте також: Українські резиденції для письменників: актуальні пропозиції-2016

Чільна світлина shutterstock