Новини

Українське книговидавництво настільки вузька сфера, що достатньо хоч трохи цікавитися літературою, щоби знати основні тенденції, найцікавіші новинки і найгучніші скандали. Це насправді лякає, бо ж в якій сумній ситуації має бути сфера, якщо в сорокамільйонній країні її може охопити одна людина.

Тут і про молодих авторів можна поговорити. І про те, що їх важко розкрутити. Насправді, це дуже просто. Просто треба працювати. Великі видавництва, напевно, мали б уміти це робити добре. Правда ж? Але коли востаннє був якийсь дивовижно яскравий дебют?

Нині молоді автори, які засвічуються, стають видимими переважно завдяки власній спритності й активності у літпроцесі. Що свідчить аж ніяк не про якість їхньої творчості, а про здібності самопромоції. От якраз цих авторів треба робити менеджерами у видавництвах. Але менеджерами вони не стануть, бо надто перейняті власною творчістю. Натомість просто хороші менеджери не підуть у видавничу сферу, бо там їм не дадуть гідну зарплату, бо нащо тратитися на менеджерів для промоції молодих авторів, якщо можна просто видавати відомих?

Тобто українська книговидавнича сфера настільки нікчемна, що їй вистачає кількох десятків більш-менш відомих авторів, щоб справляти враження життєдіяльності. Якщо автор пише роман раз на рік, то його видавцеві цього вистачає, щоб лишатися видавцем, бо має ще кількох таких авторів (лише в окремих випадках окремі видавництва мають їх із десяток). І ці книжки продаються собі потрохи, ринок жевріє, поодинокий читач поодиноко купляє поодиноку новинку.

Читайте також: Я – літератор. Що мені робити? 

Ще є трохи письменників, які пишуть книжку раз на п’ять років. Тоді вона стає хітом і отримує якусь літературну премію. Інколи складається враження, що ці автори поділили собі роки і видають ті книжки по черзі. Щоб не заважати один одному. Все одно письменник Х допише роман за два роки. В письменника Y вже вичитаний текст, а письменник G лиш дописав, але треба, щоб трохи відстоялося, тому видасть наступного року, а зараз саме час Y.

Часом заходить мова про те, що в нас мало достойних літературних премій. А якщо і з’являться, то кому їх давати? Нема конкуренції – нема зацікавлення процесом зовні, тобто з боку читачів. Хіба що всередині тусовок пліткують про те, хто що й за що отримав.

Я ж тут нескромно похвалюся авторами Літературної агенції «Discursus». Ще зовсім недавно ніхто не знав такої молодої авторки як Вікторія Амеліна. Але, по-перше, ми її добре видали. Роман «Синдром листопаду» вийшов з обкладинкою й передмовою Іздрика, що вже багато говорить. А тоді організували кілька рецензій та інтерв’ю. Далі відгуки посипалися, як весняний дощ, хоч вийшла книжка під осінь. У Києві презентацію «Синдрому листопаду» модерував Юрій Макаров, а в Одесі – Борис Херсонський. Загалом старалися робити із презентації важливий захід. І, врешті, вдалося. Нині Вікторія Амеліна одна з найвідоміших і найавторитетніших молодих авторок. Звісно, тут велика заслуга якості тексту, яка підтвердила старання видавництва.

Минулого року вийшло три книжки Олексія Чупи. Перша і третя в іншому видавництві, а друга – в «Discursus». Саме «Бомжі Донбасу» потрапили в топ книгарні «Є», а не дві інші. Саме про «Бомжів Донбасу» розпитували Чупу в інтерв’ю «Українській правді» та інших численних розмовах. Також ця книжка потрапила в довгий список премії «Книга року – Бі-Бі-Сі». А все тому, що видавництво спільно з автором придумали нову назву, а початкова лишилася в підзаголовку, наважилися на провокативну обкладинку, а також організували авторитетну передмову.

Читайте також: Санченко про «ЛітМайданчик» і рецензії на замовлення

Ще одна наша топ-авторка – Маргарита Сурженко. «АТО. Історії зі Сходу на Захід» і за рік після виходу викликають немале зацікавлення читачів. Знову ж, книжка побувала в топі книгарні «Є». Її київську презентацію модерувала Ірена Карпа. Постійні читацькі відгуки підсилюють інтерес. Вже зараз в друкарні її друга книжка «Нове життя», яка тематично продовжує першу. І ця молода авторка продається не гірше, ніж імениті автори.

Наші найсвіжіші новинки від молоді – повісті Христини Козловської «Коштовніше за золото» та подорожня проза Богдана Ославського «Льонтом. Дороги і люди». Ці книжки вже в оглядах всеукраїнських видань, Христину порівнюють з Кафкою і Борхесом, а Богдана зі Стасюком. І звісно, читачам не конче знати, що видавництво теж доклалося до цих порівнянь. Але тексти їх підтверджують.

Водночас, імідж видавництва теж дуже важливий. Особливо, коли книжка маловідомого автора. Тоді це теж немало спрацьовує. Інстинктивно, ми це відчули з самого початку. Серед авторів першої книжки Літературної агенції «Discursus» – «Квіткової антології» (тоді, коли ми починали, в 2013 р. якраз були в моді антології) – Василь Герасим’юк, Юрій Андрухович, Василь Голобородько, Іван Андрусяк… зрештою, що тут гріха таїти, – Тарас Шевченко і Леся Українка. Згодом в нас була доволі популярна антологія української прози про гопніків «Гопак». Ми туди не лише запросили кількох відомих і кількох маловідомих авторів, а й використали в оформленні роботу Івана Семесюка, а передмову написав Антін Мухарський. Друга книжка видавництва – перевидання відомої знакової книжки Богдани Матіяш «розмови з Богом». Тобто, з перших кроків, разом молодими авторами, ми видавали важливих авторів.

Звісно, етапною подією для нас стало видання книжки Юрія Андруховича «Тут похований Фантомас». До слова, натякну, це була наша не перша й не остання співпраця. А зараз чекаємо з друкарні перекладу романну Семюела Бекета. Доверстується «Платеро і я» нобелівського лауреата Хіменеса. Ще робляться інші проекти з одного боку комерційного, а з іншого боку іміджевого характеру, які створюють видавництву репутацію творця якісного книжкового продукту. А видатися у видавництві, в якому виходять книжки Андруховича – це більше, ніж видатися.

Читайте також: Ростислав Семків про дебюти молодих авторів

Я це все пишу не для того, щоб хвалитися, а просто розповідаю, як ми це робимо. Дуже прості способи, які є надзвичайно ефективними. Ми ними користуємося, і наші автори за короткий час опиняються в звичних переліках учасників різноманітних фестивалів, цим самим роблячи їх трохи свіжішими. Більше того, цей текст теж якоюсь мірою можна вважати елементом промоції наших авторів, оскільки вони названі, й названі в позитивному контексті. Але поряд з іншою інформацією їхні імена сприймаються не як реклама, а як «цікаво знати». Тому це теж стане маленькою цеглинкою в будівництві нашого спільного успіху. Але кожна цеглинка потребує праці. Як мінімум, треба знайти добру глину, зліпити з неї відповідну форму, випалити у вогні й поставити в мур.

Через таку діяльність в Літературної агенції «Discursus» частково склалася репутація видавництва молодих і невідомих. Тому до нас звертаються сотні літераторів і пропонують свої твори. Звісно, не всіх можна вдало розрекламувати, або не всіх варто. Але вони є. І було би дуже гарно, якби інші видавництва теж не боялися видавати молодих і, головне, працювати з ними й цим пожвавити книжкову сферу. Бо зараз – ой як сонно.

На чільному зображенні використано фрагмент фото «Їздеця»