Новини

Введення фокус-теми, започаткування запрошення великих літературних фестивалів як кураторів і організація Бізнес-майданчика для переговорів – такі інновації сьомого Книжкового Арсеналу. Проте чіткий розподіл на кураторські програми й події видавців, синтез мистецтв лишається незмінною складовою. Не бажаючи розширюватися кількісно (наприклад, нарощувати кількість подій), здається, що фестиваль всю енергію зростання ніби направляє на те, щоб якомога вище підняти планку власного рівня. Але чи вдалося це?

За офіційними даними, цього року відвідувачів було понад 50 тисяч людей, що добре відчувалося у чергах, які утворювались як на вході, так і на точках продажу. І така увага публіки (яка з кожним роком все ширша, тим часом як залучаються нові аудиторії) свідчить про те, що інтелектуальні й мистецькі події стають масовішим артефактом, а купівля книжок ще одним видом шопінгу: придбати нову книжку від «модного» видавництва, викласти фото у соцмережах – це демонстрація нового статусу в сучасному  постконсюмериському суспільстві, престижна покупка, якою хочеться хизуватись.

Кураторські програми

Фото: Юлія Курова

Що ж до програми заходів, то вона була поділена, як останні два роки, на кілька спеціальних програм, серед яких, зокрема традиційно Міжнародна, дитяча програми, спецпроекти, фокус-тема, кілька кураторських програм тощо. Так, Оксана Забужко була запрошеною кураторкою хоч і короткої (всього на 4 заходи), але вкрай цікавої (про що свідчать переповнені зали) програми «Розкажи мені про мене», в рамках якої вона провела бесіди із чотирма напрочуд різними авторами.

Так у розмові із польською письменницею Ольгою Токарчук не обійшлося без  згадки про роман «Книги Якуба», роман, за який письменниця отримала польську національну літературну нагороду «Ніке» і критику від багатьох співгромадян.

«Ця книга про діру в нашій історії, оскільки ми не хочемо усвідомлювати та показувати багатьох речей. І ця офіційна історія іде всупереч зі справжньою Польщею ХVІІІ століття. У пересічній ментальності поляка ці часи виглядають як в описах Сенкевича це шляхетська Польща, це героїзм та аристократи на конях, які борються за цінності, за дух Польщі. Натомість ніхто не пам’ятає, що була приземлена дійсність, що існували селяни, що існували євреї, які жили своїм життям. Що все було дуже перемішане і не було таке однозначне. Тому для мене проектування націоналістичного мислення на той період є просто неприйнятним», – зазначила Токарчук.

Тим часом як Аскольд Мельничук, письменник українського походження, розмірковував про Україну як іншу оптику для бачення інших країн.

«Сполучені Штати Америки – це такий великий острів, обнесений стіною. Зараз завдяки сучасним технологіям, які є, стало трохи легше проглядати поза цією стіною, але часом досі необхідна… Для мене в якийсь момент той досвід у дитинстві, в юності, можливо, український досвід, який для мене здавався дещо обтяжливим, який для мене був хвилюючим, трохи незрозумілим, він став для мене певним вікном. Хоча він був для мене спочатку мікроскопом, потім вікном, потім біноклем, який дав можливість подивитися за межі цієї стіни», – вважає Мельничук.

Також гостями програми стали Гайке Марія Йогенінґ (Німеччина) і Сергій Сингаївський (Україна).

Читайте також: Робота над портретом міста: розмова між Оксаною Забужко й Гайке Марією Йогенінґ

Програма Ірини Славінської «Я – Інший в дзеркалі» була присвячена темам упередженості та навішування ярликів, якими грішать різні (і наше в тому числі) суспільства. «Якщо міряти успіх кількістю відвідувачів, то увагу явно привернула розмова щодо книжки «Незламний. Мустафа Джемілєв» Севгіль Мусаєвої, Аліма Алієва та героя книжки – Мустафи Джемілєва, а також публічне інтерв’ю Ізи Хруслінської з Йосипом Зісельсом про українсько-єврейські взаємини, дискусія “Інші діти» про «недитячі» теми в дитячій літературі з нагоди виходу книжок «Майя та її мами» Лариси Денисенко та «Про це говорять тільки з кроликами» Анни Хьоглунд, а також всі діалоги із серії «Обмін речовин». Всі заплановані події відбулися, і я думаю, що задумані тези було донесено. Цікаво, що саме цього року я вперше помітила той факт, що є відвідувачі, що ходять на всі події певної програми або ж на всі події, де бере участь певний письменник або письменниця», – розповіла Славінська.

Серед критичних зауваг до цьогорічного фестивалю була відмова організаторів від Секції малих книгарень. Організатори пояснюють відмову передусім обмеженим простором і відсутністю такої практики закордоном, де книжковий ярмарок – це насамперед зріз новинок від видавців, а не представлення книготорговельної галузі. Тим часом у межах фестивалю відбувся дуже практичний спецпроект «Просування книгарень засобами нових медіа».

«Було помітно, що тема представлення книжок через нові медіа дуже на часі – на всіх воркшопах були повні зали. Навіть більше, зібралася не випадкова аудиторія – більшість присутніх уважно нотували під час воркшопу, ставили чимало питань, причому цікавих і по суті. Як на мене, це одна з найбільш плідних програм, які мені доводилося проводити. Є відчуття, що експерткам і експертам, які були запрошені до виступу, справді вдалося дати аудиторії корисні інструменти та теми для роздумів», – зазначила кураторка мікропрограми Вікторія Наріжна.

Так букблогерки порадили використовувати свої найсильніші сторони, адже блогер приваблює читачів насамперед особистістю. Також не нехтувати візуальною частиною блогу: оформленням, використанням фото тощо. А ще улюбленою розвагою читачів – підбірками книг, які актуальні саме сьогодні або саме цієї пори року.

Читайте також: 10 зіркових гостей Книжкового Арсеналу-2017

Тоді як буктьюберки також радили звертатися до сильних сторін, не боятися довгих відео, якщо вам самим подобається їх знімати та дивитися, не боятися монтажу, адже його на достатньому для блога рівні дозволяє робити навіть сам YouTube.

«Не лінуйтеся вигадувати, як сісти на хвоста «вірусному тренду», якщо до вашої книги чи книгарні можна дотепно прив’язати популярний на сьогодні мем. В Instagram не знімайте лише книжки в набридлому вже «флетлеї» – знімайте також і себе та свій день, адже читачам цікаво, чим живе сам букблогер, а не лише те, які книжки читає і як багато в нього лаванди в запасах», – радила за підсумками програми у коментарі Читомо Наріжна.

До традиційних форматів додався лекторій – як такого його раніше на Арсеналі не було: лекції, безумовно, проводилися, але ніколи не групувалися окремими блоками.

Лекторій «Читати/говорити» під кураторством Євгенія Стасіневича запропонував низку заходів, присвячених дуже різним темам: наприклад, лекція Катерини Калитко про балканську літературу, Остапа Сливинського – про польську, Максима Нестелєєва – про американський постмодернізм або Наталі Яковенко – про Іоанікія Ґалятовського.

«Лекторій як такий виявися страшенно своєчасним і активно відвідуваним: ми на це сподівалися, і добре, що розрахунок на «красиве і корисне» (коли компетентні й блискучі лектори говорять про літературу) виправдав себе. Чималий ажіотаж спостеріг на лекціях Катерини Калитко про балканську літературу і радію, що публіка все більше розуміє місце й калібр письменниці та перекладачки в сучасному літпроцесі; також було вкрай людно на лекції Максима Нестелєєва про Томаса Пінчона – і тут я вже радію через те, що позірно складні фігури штибу класика американського постмодернізму не відштовхують, а якраз навпаки. Це говорить про певний рівень зрілості. Ну і звісно ж, лекції Наталі Яковенко, Максима Стріхи, Марії Галіної (теж дуже непроста, але безкінечно цікава розмова про стан сучасної поезії) – скрізь було багато людей.

Читайте також: Дитяча література на «Книжковому Арсеналі»: продажі, ціни, тенденції

Загалом – задумане вдалося: найкращі спікери, дражливі й важливі теми, мотивовані слухачі, які здатні не розгубитися перед лицем спокусливого вибору, коли на 5-7 майданчиках одночасно відбуваються винятково цікаві події. З мінусів: лекції – як формат інтелектуальної та вдумливої розмови, яка потребує концентрації уваги (і лектора, і публіки), – іноді було важко проводити через не-відмежованість локацій для бесід від загального простору: люди ходять, купують книжки, сміються, їдять – і це також має бути. Але перманентний гул створює додаткові труднощі, стає між публікою і спікером. Думаю, це можна вирішити, якщо всі події схожого формату перенести на другий поверх – де і тихіше, і де реально можна витворити саме концентрований «інтелектуальний простір.

Акценти на дійсно першорядних темах, урізноманітнення «форм подачі матеріалу», не лише загравання з публікою, але і її «виховання», постійне зростання якості Книжкового Арсеналу саме як інтелектуального майданчика – на це і розраховую. Над цим і працюємо», – розповів Стасіневич.

Успіхом користувався відносно новий формат театральних читань. Адже тексти, які перебувають досі у розробці, нарешті були представлені глядачам: і ромський театр «Романс», і експериментальний театр людей похилого віку «Ще не вечір», і лідери театральної сцени – «Золоті ворота».

Фокус-тема «Сміх. Страх. Сила»

Вперше Книжковий Арсенал увів фокус-тему, яка об’єднує частину заходів, а також сформувала певне ідейно-естетичне забарвлення всього заходу. Цього року такою фокус-темою стала «Сміх. Страх. Сила». Власне, 175-річчя виходу першого повного видання «Енеїди», за словами організаторів, і стало поштовхом до вибору саме такої фокус-теми. Зрозуміло, що це великий твір і важлива частина української, а надто – сміхової, культури. Ціла зала була присвячена вже класичним ілюстраціям Анаталія Базилевича до «Енеїди», у межах теми відбувся музично-візуальний перформанс від Юрія Андруховича (у фірмовому перформативному стилі разом із «Арабески») із декламуванням оригінального тексту, під час якого глядачів пригощали наливками, так би мовити, для кращого занурення в текст.

Діана Клочко, кураторка програми «Українська візуальна книга»: «Дивитись на тих, хто і як дивиться «Енеїду Базилевича» – з цього можна було зробити цілий фільм: як знімали на смартфони  тексти аплікацій (певно, щоб прочитати потім у метро?), як позували біля велетенського Енея, намагаючись прийняти таку ж позу, як робили селфі з «відьмою-Сивілою» чи Дідоною, завмирали біля неймовірної фотохроніки, де Базилевич малює Зевса без усякої підготовки… Оце і був успіх – грамотно вибудувані експозиції (Я Галерея), що актуалізують призабуті образи».

Читайте також: Низький старт: 8 нон-фікшн новинок Книжкового Арсеналу

Окремо трохи шкода, що вистава від харківського театру «Арабески» із варіаціями на тему Котляревського не змогла повноцінно втілитись через певну суто технічну непристосованість майданчиків Арсеналу до манери театру. Зокрема, в самому театрі ряди розташовані каскадом, на відміну від майданчиків Арсеналу, на яких всі місця на одному рівні. Тому глядачам (особливо з задніх рядів) іноді було складно розгледіти всі деталі вистави, які вони б могли побачити, якби дивилися хоча б з невеличкої висоти.

Ростислав Семків у своїй «Короткій історії сміху в українській літературі», попри заявлену і фактичну «короткість», зміг дати доволі структурований конспект з даної теми, який точно може спонукати до більш ретельного із нею ознайомлення, щоб не лише фахові літературознавці орієнтувалися у перипетіях гумору нашої літератури.

Юрій Винничук та Віктор Морозов розповідали про галицький гумор 70-80-х років, особливу увагу приділяючи театру «Не журись», в якому вони обидва були залучені в ті часи: про його історичне підґрунтя, виникнення, курйози на виступах тощо. Говорячи про вічну актуальність деяких тем, які тоді порушували автори та актори театру, Віктор Морозов навів якнайкращий аргумент у вигляді кількох іронічних пісень, котрі з’явилися ще за часів його роботи у «Не журись». Ділились вони також власними досвідами осмислення цього гумору: так, Винничук згадував про іронічні вірші, які часом з’являлись у його доробку, а Морозов розкривав секрети побутування так званого «батярського» гумору і фольклору загалом, а також розповідав про те, як сам збирав і видавав кілька альбомів батярських пісень. Слухати ці історії було направду цікаво, а гітара Віктора Морозова створювала додаткову атмосферу заходу, наближаючи його до суміші зустрічі зі знаними авторами й товариських посиденьок.

У свою чергу, лекція відомої літературної критикині Тетяни Трофименко «Перверзії гумору в сучукрліті» зачепила тему «сміху» й в контексті теперішньої української літератури.

«Прогресивний шлях для розвитку гумористичного напрямку в літературі – це вміння розповісти про будь-що смішно, але водночас не огидно, заплутано чи надміру сатирично. Тому сьогодні найбільша надія не на сучасних українських письменників, а на той гумор, що активно поширюється у соціальних мережах: люди намагаються розповідати смішно й дотепно про актуальні суспільні проблеми, не впадаючи в зайвий повчальний пафос, не вправляючись у псевдопостмодерністських експериментах та не вишукуючи проблем там, де їх насправді нема», – розповіла Трофименко.

У межах дискусії «Політичний карнавал. Сміх як гачок для електорату» Андрій Куликов, Іван Яковина, Богдан Кутєпов, Максим Кияк і Юрій Луканов говорили про те, як комічні речі йдуть поруч із політичним життям окремих людей і цілих країн. Йшлося про цитати, які здаються тепер смішними, але коштували деяким людям посад свого часу, про силу політичної карикатури, про використання сміху для замилювання очей, про гірку іронію, яка часом супроводжує великі скандали. І гіркота цієї іронії якось так само перекинулась і на весь захід з його темою – сміх у якийсь момент просто перестав бути веселим, а почав сприйматися радше як інструмент для маніпуляцій, і стало зрозуміло, що уникнути цього у сучасному світі просто неможливо.

Також на окрему увагу у рамках фокус-теми заслуговує зустріч з Олексою Негребецьким – мабуть, одним з найвідоміших українських перекладачів кіно та серіалів. Він розповів про особливості роботи перекладачем у кіноіндустрії, звернувши увагу на численні підводні камені – як-то, наприклад, те, що редактори останнім часом аж надто стали боятися мови та намагаються не виходити за межі умовних 90 слів, які щодня можна почути з телевізорів або прочитати у першій-ліпшій статті в інтернеті. Він також порушував професійні теми, про які потенційний глядач особливо не замислюється: скільки йде часу на переклад, скажімо, однієї хвилини фільму, про «дикторську хворобу» у перекладачів (коли диктор новин, вийшовши зі студії, не може відтворити всю ту інформацію, яку щойно зачитував), як непросто підлаштувати переклад під міміку персонажів на екрані та відповідний таймінг тощо.

Зачепив Олекса Негребецький також тему книжкових перекладів, особливо радянського періоду, та реальній необхідності «переперекладу» та перевидання окремих творів, які публікували у 60-70-х роках, через те, наскільки часто нечитабельними вони виходили через підхід головних перекладачів того часу. Ну, і на додачу він влаштував імпровізований майстер-клас, коментуючи уривки з дубльованих українською фільмів, підготованих модераторкою заходу Катериною Мізіною. Взагалі зустріч видалася напрочуд цікавою, тому не дивно, що людей у залі зібралося приблизно у півтора раза більше, аніж було місць для сидіння.

Читайте також: Книжковий Арсенал 2017: бестселери, ціни, тенденції

Якщо ж говорити про фокус-тему загалом, то її вибір однозначно був вдалим. Як вдалою була і реалізація. Однак не можна не зауважити, що сміх у програмі вийшов дещо одноманітним у концептуальному плані, тобто здебільшого різні підходи до теоретичного боку сміху, а от практичний виявився недорозкритим. Можна було б спробувати зарахувати до практичних заходи, присвячені «Енеїді», – від Андруховича і «Арабесок», проте, як і «Кілометр «Перцю» (добірка випусків журналу «Перець», зібрана в окремій залі), це все ж таки ближче до осмислення теорії та загравань з історією, аніж до сміху як практики. Дещо схоже на сміх практичний пропонував «Вечір іронічних поетів», але, як і будь-яка поезія, це страва на любителя. У такій ситуації, ясна річ, нема нічого поганого, проте, можливо, організаторам варто було б більш конкретно окреслити тему, аби не виникало зайвих трактувань (і вже точно десь подіти «страх» і «силу»).

Спецпроекти

Цьогоріч також продовжилася тема шрифтової політики, що відобразилося у спецпроекті «Жива каліграфія» (щоправда, хотілося б відходити від акценту лише на рукописних шрифтах); нестандартного осмислення власного досвіду («Club of creative philosophy»), нових коміксів і графічних романів («Територія графічної прози»; зокрема цього року серед книжкових новинок було як мінімум 7 графічних романів – як вітчизняного виробництва, так й іноземного). Це і документалістика реальних супергероїв (історія «сніжної людини» в біографії голландця Вима Хофа від Сергія Чудагорова та Максима Прасолова), магічний реалізм у першому українському виданні відомого графічного роману «Тибет» Марка Хендрікса, міфологія в графічної версіі «Іліади» Люка Феррі, історичний роман в продовженні «Героя Поневолі» Кирила Горішного та Михая Тимошенко, соціальний комікс в іронічному проекті «Медіакомікс» Оксани Васьків та багато іншого.

Читайте також: «Книга Якуба» та історична пам’ять: розмова між Оксаною Забужко та Ольгою Токарчук

Літературу національних меншин теж не оминули (минулого року у фокусі були кримські татари). Цього разу вона представлена спецпроектом «Роми: (не)відомі», що вперше презентував ромську літературу.

«Ромська література на сучасному пострадянському просторі зародилася у 30-ті роки XX століття. Наприкінці 30-х років національна політика в СРСР змінилася, і ромська література, як і багато інших, постраждала від утисків. У 80-х знову почали видаватися фольклорні тексти ромською. А у 1991 році ситуація змінилася кардинально: видавнича діяльність позбулася цензури, і ромські письменники почали видаватися вже у різних республіках безперешкодно. Ромський письменник — це людина, що хоче розповісти про своє життя, свій народ і свою культуру. А видання ромської літератури — це процес міжкультурного обміну, розвитку культур і розвитку людства», — зазначила Маріанна Сеславинська, дослідниця ромської культури.

Варто зазначити й низку заходів для шанувальників фантастичної літератури, які були організовані в рамках спеціального проекту «ЕнейVersum» або Польським інститутом. Наприклад, дискусія «Іронія і сатира у фантастиці: смішно про важливе» зібрала Михайла Назаренка, Олесю Стужук, Олексія Антомонова, Діану Семак, Валерія Мороза та Олега Сіліна до розмови про те, як застаріває гумор у жанровій літературі та про повсякчасну актуальність «Мандрів Гуллівера» Джонатана Свіфта. Сміх, на думку знавців та перекладачів фантастики, актуальний в конкретному історичному контексті, а сатира з часом потребує коментарів і пояснень.

Спеціально для «особливої» книги на форумі було організовано брайлівський простір під назвою «Майданчик Брайля», що включав інтерактивний музей, в якому ознайомитись з предметами можна було лише на дотик, полиці з книгами рельєфно-крапковим шрифтом, надруковані різними ініціативними групами зі Львова, Харкова, Києва, тактильне оздоблення, цікаве і зрозуміле для повністю незрячих людей.

На Книжковому Арсеналі також презентували нове ЗМІ: волинський медіахолдинг CID Media Group у партнерстві з ГО «Генерація успішної дії» видав першу в Україні неспеціалізовану газету, яку зможуть прочитати незрячі люди, — пілотний примірник тижневика «Сім’я і дім» шрифтом Брайля.

«Ідея зробити нашу газету доступною людям з вадами зору виникла тоді, коли у Луцьку з’явилася можливість видавати поліграфію шрифтом Брайля. Адже в Луцьку уже два місяці працює Braille Studio, яку запустила місцева громадська організація «Генерація успішної дії» на кошти меценатів», — розповіла головна редакторка тижневика Наталка Пахайчук.

Фінансові витрати на друк газети взяв на себе медіахолдинг CID Media Group. До речі, обладнання Braille Studio не призначене для великих тиражів, тому ГО «Генерація успішної дії» почала збір коштів на брайль-бокс (index braille box), який дасть змогу за хвилину видрукувати 15 сторінок шрифтом Брайля. Вартість такого обладнання становить $16 тис. Дізнатись більше про проект і допомогти.

Читайте також: 15 важливих книжкових ярмарків 2017 року

Експериментом виявився і так званий Бізнес-майданчик. Українські видавці не поспішали призначати зустрічі, хоча вдалим початком і сигналом був приїзд кількох літературних агентів на фестиваль, і активна робота з багатьма видавництвами. Були скарги й на те, що у пікові години складно було знайти вільний столик, тому організаторам варто подумати наступного року бронювання місць і розширення простору. Другою частиною Бізнес-майданчика стала програма «Управлінські діалоги», орієнтовна на управлінців, які прагнуть персонального розвитку та розвитку свого бізнесу, продавалась відповідна література. Вона охопила дуже широкий спектр тем. Наприклад, там відбувалися дуже професійні дискусії з Євгеном Пенцаком про парадигми та стратегічне мислення, у  межах презентації книги «Чорний лебідь» (Насім Талеб) та Романом Гавришем про роль брендингу та споживацьку поведінку, в рамаках презентації книги «Код зламано» (Філ Барден).

«Найбільш цінними були дискусії у форматі круглого столу разом з топовими управлінцями, з якими можна було поговорити про професію управлінця (торкаючися книги «Потік» Мігая Чиксентмігаї), про інновації в бізнесі (в центрі розмрви були книги «Інноватори Волтера Айзексона» та «Топ-упраїнських стартапів» Тимура Ворони), про майбуннє українських комапаній та «величні” компанії (обговорюючи книги «Від хорошого до величного» Джима Колінза та «Компанії майбутнього» Фредеріка Лалу). Або ж торкалися філософської теми «Примноження багатства як добра» приуроченої перевиданню книги Мирослава Поповича «Бути людиною», — вважає організатор програми Павло Білодід,  маркетолог Kyiv-Mohyla Business School.

Слабшою, ніж минулого року, була освітня програма IZONE Creative Community. Вона акцентувалася на креативних техніках та створенні власного продукту під час воркшопів або в індивідуальному порядку. У перервах між презентаціями усі зацікавлені відвідувачі могли скористатися студією офорту, студією шовкографії та майстернею з виготовлення екслібрисів.

Міжнародна програма та закордонні гості

У цьогорічному фестивалі взяли участь 70 гостей із 24 країн. Більшість із них традиційно можна було послухати на сцені «Кафе Європа». Серед найгучніших імен:: Джозеф Макелрой (США), Джонатан Коу (Велика Британія), Мартін Поллак (Австрія), Звонко Каранович (Сербія), Карл Шльоґель (Німеччина), Анджей Фрішке (Польща), Їржі Гаїчек (Чехія), Девід Саттер (США), Димитрій Вергюлст (Бельгія), Віктор Єрофеєв (Росія), Томаш Седлачек (Чехія), Сільвестр Лаврік (Словаччина), Ерік Смаджи (Франція) та інші.

У багатьох аспектах Книжковий Арсенал став простором обміну думок і досвідів не лише на рівні особистого спілкування, а й заходів. У межах міжнародної програми видавці Ренате Пунка (Латвія) і Джеймс Тукі (Британія) поділились практичними порадами щодо участі в програмі «Креативна Європа», яка полягає в наданні грошей на створення, публікацію й просування перекладів. Захід потенційно цікавий тільки іншим видавцям, які, власне, і ставили спікерам питання про цікаві для них аспекти програми. Те саме стосувалося й заходу «Промоція нового письменства у Великій Британії», де Джонатан Девідсон розповідав про особливості роботи програми для підтримки й навчання молодих письменників, Writing West Midlands. Це щось на кшталт українського Центру літературної освіти, тільки із державним фінансуванням, наданням роботи своїм підопічним і значно ширшим впливом.

Читайте також: Літературний фестиваль у Бірмінгемі: як книжкова сфера змінює місто

Помітним аспектом культурного обміну були розмови про досвід країн, які у нещодавньому минулому пережили війну, а також про письмо на цю тематику. Мова, зокрема, про дискусію «Війна – це омана: сучасний роман про війну» за участі американця Еліота Акермана, а також про проговорення досвіду балканських літераторів, які перебували в ситуації, що нагадує сьогоднішню українську (зустріч зі Звонко Карановичем та дискусія «Література після війни: балканський досвід»).

Важливою подією міжнародної програми стало партнерство з Бірмінгемським літературним фестивалем і представлена ним програма «Альтернативний Альбіон», до якої було запрошено як співорганізатора відомого англійського письменника Джонатана Коу, а також інших літераторів, таких як Кіт де Вааль, Алан МакГітчі, Стюарт Маконі, Кет Везерілл. Щоправда, важко сказати, чи була аудиторія фестивалю готова до приїзду цих гостей, адже до Арсеналу не було приготовано жодного перекладу з 11 романів Коу (і жодне з видавництв не анонсувало свій намір зробити такий переклад), а від слухачів заходів за участі британських письменників можна було почути розмови на кшталт: «Хто цей письменник?» – «Напевно, Джозеф Конрад».

«Звісно, це хвилююче зустріти нових читачів, людей, які не мають попереднього уявлення про мої романи, сформованого на основі вже прочитаних моїх книжок. У моїх творах багато іронії й гумору, і це може спричиняти проблеми. У Франції та Італії, де мої книжки є найбільш популярними, читачі, здається, дійсно розуміють і цінують британський гумор, а от у  Німеччині – не дуже. У Німеччині та Іспанії найбільший успіх здобув мій найсерйозніший роман «Поки не випав дощ». Але таке читацьке сприйняття знаходяться поза контролем автора. Все, що я можу, – писати про те, що спадає мені на думку, і сподіватись (з допомогою хорошого перекладача), що хтось десь отримає від цього задоволення», – розповів Коу.

Серед інших цікавих міжнародних гостей фестивалю варто згадати Димитрія Вергюлста і розмову із ним про сміх і фламандську літературу, а також розмову про постмодернізм із Джозефом Макелроєм (співорганізаторами обох зустрічей було видавництво Темпора, яке видало книжки «Кепські справи» Верглюста і «Бомба» Макелроя).

Міжнародна програма охоплювала не лише зустрічі з письменниками й не лише зустрічі присвячені творчій і видавничій кухні. Були присутні зокрема Девід Саттер, розмова з яким концентрувалась навколо політичних питань, і Томаш Седлачек, автор економічної нон-фікшн книжки «Економіка добра і зла», а також Стюарт Маконі, музичний журналіст та радіоведучий, автор книжки «Народні пісні: історія сучасної Британії у 50 піснях».

На жаль, переважна більшість зустрічей з іноземними гостями проходила без синхронного перекладу, що значно зменшувало час самої розмови. Особливо прикрим це видається в світлі того, що зустрічі з англомовними спікерами аудиторія розуміє дуже добре (слухачі сміються із жартів спікера після того, як їх висловлює він чи вона, а не перекладач). Винятком тут стала зустріч із Димитрієм Вергюлстом, під час якої було забезпечено синхронний переклад. Завдячувати його наявності варто, певно, Flemish Literature Fund, яка виступала співорганізатором цієї зустрічі.

Цьогорічний Арсенал варто зазначити приїздами таких відомих авторів як Віктор Єрофєєв, Аскольд Мельничук із перекладами нових книжок українською – збірки оповідань «Тіло» та роману «Що сказано». Єрофєєв відмітив якість україномовного видання своєї збірки та підкреслив, що це є ґрунтом для плідної співпраці. Також презентація була доповнена перформансом.

Поважні гості

Не обійшлося цього року й без поважних гостей. У неділю, 21 травня, на Книжковий Арсенал завітав президент України Петро Порошенко разом зі своєю дружиною. Глава держави оглянув виставки та пройшовся стендами різноманітних видавництв. Серед президентських покупок зокрема опинилися книжки: «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930 рр», каталог «Чисте мистецтво», «Decommunization Ukrainian Soviet Mosaics», низка дитячих книжок від «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги» та стімпанковий комікс «Воля. The will».

«Вражений неймовірною атмосферою. Довга черга на вхід у Книжковий Арсенал – єдина черга, яка мене тішить. Отримали колосальний позитивний заряд від спілкування. Дещо з Мариною купили. Не буду лукавити: коли прочитаю – не знаю. Але по-доброму заздрю тим, хто має час на лонгрід», – поділився своїми враженнями президент.

Під час відвідування заходу Порошенко також поспілкувався з видавцями й авторами книг. Зокрема, з відомим дисидентом Левком Лук’яненком та авторами книги-хроніки про сучасну українську війну за незалежність «Савур-могила. Військові щоденники».

Міністр культури України Євген Нищук й міністр освіти та науки Лілія Гриневич взяли участь в урочистій церемонії відкриття Книжкового Арсеналу. Міністр культури відзначила потужність та масштабність цьогорічного фестивалю.

Тим часом як Нищук зауважив збільшення кількості видавництв: «Наші автори можуть представляти чудові видання – якісні, цікаві, актуальні та надзвичайно красиві. Це гарний крок у нашій подальшій презентації у провідних європейських світових книжкових форумах, таких зокрема як Франкфуртський ярмарок. У таких подіях ми продовжуємо відкривати навколо себе величезний пласт культури, адже нація, яка читає – має велике майбутнє», – сказав Нищук.

Також фестиваль відвідали й Михаїл Саакашвілі (з презентацією книжки «Відродження сили»), Володимир Литвин, Надія Савченко, Володимир В’ятрович (також презентував свою розвідку «За лаштунками “Волині-43”. Невідома польсько-українська війна»), речник МВС Артем Шевченко (з книжкою «Добробати»)  і традиційно Віктор Ющенко.

Дизайн, ілюстрації та виставки

Цього року майже вся візуальна складова ґрунтувалась на фокус-темі, підсилюючи її й поглиблюючи.

Один із головних стовпів цьогорічної фокус-теми «Енеїда», також мав безпосередню дотичність саме до візуальної складової Книжкового Арсеналу, адже один із центральних творів нової української літератури просто неможливо уявити без ілюстрацій Анатолія Базилевича. Ще один пласт українського гумору, що репрезентований журналом «Перець», також неможливо уявити без карикатурної, візуальної складової. Це дозволило кураторам «Візуальної книги» сплести свій майданчик та тематичні виставки фокус-теми в одне ціле.

«Наша команда пішла набагато далі й спільно з Мистецьким арсеналом, Національним музеєм та іншими українськими та закордонними інституціями ми зробили виставкову платформу, яку приєднали до візуальної книги: «1 кілометр «Перцю» – коротка історія радянського періоду журналу «Перець», «Енеїда» Базилевича з ілюстраціями 1968 року. Але надзвичайно важливі й іноземні приклади. Це «батько французької карикатури» Оноре Дом’є і Вернер Клємке – німецький графік і архітектор книги. Серію виставок завершує Андрій Сагайдаковський – сучасний художник. Це слово по слову, живопис про живопис. Його роботи на килимках просто вражають. Люди годинами знаходяться в залах з його роботами, насолоджуються фільмами (Олексія Тараненка) про нього.. Те що ми робимо, точно не проходить безслідно. Ми, обираємо нові книжки, ставимо їх в пріоритет. Ми витягуємо видавців, що видають 2-3 книги, але ми вважаємо їх надзвичайними», – зазначив куратор проекту Павло Гудімов.

Один із найцікавіших і свіжих поглядів – виставка плакатів молодих графічних дизайнерів «Сміх.Страх.Сила» (кураторка Альона Соломадіна, яка розробляла цьогорічний стиль фестивалю), що  об’єднала молодих художників, що висловлюються у різноманітних техніках: фотографія, графічні глітчі, колаж тощо. Це дало змогу досліджувати символи візуальної комунікації, говорити про гумор як явище у сучасному драматичному світі, а також жартувати графічними засобами. До участі у проекті були запрошені молоді дизайнери та художники з різних країн, які у своїй професійній діяльності виявили відкритість до експериментів і досліджень.

Міжнародна виставка ілюстрації «До речі, життя чудове» – це вже четверта виставка на Книжковому Арсеналі організована Клубом ілюстраторів Pictoric. Цього разу у рамках виставки були представлені постери з п’яти континентів, автори яких походять з Польщі, Куби, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Франції, Норвегії та інших країн. Як говорять самі організатори виставки: «вона покликана нагадати всім і самим собі, що життя чудове».

Окрім того, були представлені виставкові проекти пам’яті Одосії Плитки-Сорохан «Грушівка» (організатор проекту – Щербенко Арт Центр),  аудіовізуальний проект, що поєднує відеороботи та тексти, «свідчення на папері», про філософські уявлення та мудрість буття однієї жінки маленької хатинки в давньому карпатському селі, а також виставка TheROOM (кураторка – Наталка Гайда), що об’єднала майже тридцять молодих українських художників та ілюстраторів, які працюють у різноманітних візуальних техніках (тут і паперова пластика (О. Була, Я.Філевич, М. Рудська), і скульптура (Садан), і навіть 3D-друк (Г. Сагітов) і стала своєрідним андеґраундним місцем на фестивалі.

Були представлені й артбуки, фотобуки, каталоги, артбуки, комікси, книги про мистецтво, а також тексти художньої літератури та нон-фікшн, в оформленні яких ілюстрації вносять додатковий смисловий контекст, художні альбоми та всі видання, що входять у поняття «Української візуальної книги».

Цей тематичний майданчик був покликаний створити середовище для дискусій про явище, що має великий потенціал, але поки що не усвідомлене як ринковий напрям, як сегмент креативної економіки.

«Чому така ситуація в Україні? Візуальна книга недешева у виробництві, розрахована на естетично підготовану аудиторію. Оскільки у нас рівень економіки та освіченості населення в цьому плані ще не досяг достатнього рівня, то видавання таких книг лише починає набирати обертів. Видавництво «Родовід», «ВСЛ» – динозаври цього напрямку, а також менші видавництва «Основи», «Артбук» тощо – ми пробиваємо оцю «стіну».

Важливо сказати про презентаційну та лекційну частини. Є обмеження в кількості книжок, які можна купити. Не потрібно бігати та їх шукати. Якщо людині сподобалась книжка, вона просто забирає її з собою. Це складно з точки зору логістики. Але наша команда це відпрацьовує і саме завдання популяризації візуальної книги того варте», – додав Гудімов.

У світі фестивалі чи й просто ярмарки такого масштабу часто стають приводом для оголошення результатів найрізноманітніших конкурсів, премій, або й заснування організаторами фестивалю власних відзнак. Цьогоріч Книжковий арсенал продовжив започаткований торік з Гете-Інститутом і Читомо конкурс «Найкращий книжковий дизайн». Подія зросла у масштабах: за титул змагалися 140 видань, судили книжки німецькі, швейцарські та українські експерти, головою журі запрошена Міріам Фішер (Швейцарія). Найкращими з точки зору візуального втілення стали Decommunized (Дмитро Яринич, «Основи»), «Голосно, тихо, пошепки» та «Супергерої» (студія «Аґрафка», «ВСЛ»).

Читайте про переможців і фіналістів конкурсу Найкращий книжковий дизайн 2017 року.

Безумовно, проведення такого конкурсу підвищує престиж заходу, а нагородження перетворюється в окрему урочистість і вагомий медіапривід. Щоправда, у подальші роки хотілося би побачити, по-перше, більше урочистості в організації, а по-друге – розширення кола лауреатів. Але справа за видавцями: чи стане конкурс стимулом для розвитку галузі, побачимо.

20-ті залишаються в тренді

Багато уваги було відведено продовженню відкриттів художньої творчості 20-х років. Відтак розкривали тему українського авангарду в глобальному контексті, а під час дискусії «В садах безрозних: український авангард на роздоріжжях світової культури» було презентовано чотиритомник творчості Михайля Семенка, який вийшов у видавництві Темпора. Тема творчості початку ХХ ст. підтримувалась і під час лекції Ярини Цимбал «Література і революція: що робили музи, коли стріляли гармати». Тут вона розповідала про особливості письма й творчості 17-20-х років, а саме під час Першої світової війни та революції. І як не дивно, неспокійні роки були досить плідними для творчості Михайля Семенка, який по поверненню з Владивостока гуртує навколо себе футуристів, або Валер’яна Поліщука, який за цей час збирає твори до досить симптоматичної збірки «Вир революції», а також утворює літературну групу «Ґроно».

Також варто відзначити, що серія «Наші 20-ті» доповнилась винятковою збіркою жіночої прози «Моя кар’єра», яка містить твори 2-х нових авторок для українського масового читача. Зокрема, одна з найбільш очікуваних новинок цьогорічного Книжкового Арсеналу – роман Йвана Козленка «Танжер» – також охоплює період одеських 20-х років.

Неможливо не згадати один із просторів – Редакторський кабінет Еллана-Блакитного. Він відтворив кабінет редактора харківської газети «Вісті», який розташовувався за адресою вул. Сумська 11. Для таких авторів, як Павло Тичина, Микола Хвильовий, Остап Вишня та Володимир Сосюра, ця локація була визначною для їх творчості.

«Із підказками Харківського літературного музею нам вдалось зрозуміти – яким був редакторський кабінет 20-х років та хто з авторів приходив до Василя Еллана-Блакитного у газету «Вісті». Сюди долучилося найширше коло фахівців: і літературознавці, і музейний відділ Арсеналу, і багато інших. Тож ми намагалися не лише відтворити кабінет, але й інсценізувати реальні діалоги, що там відбувались за участі ключових митців періоду – Майка Йогансена, Остапа Вишні, Миколи Хвильового», – пояснила кураторка проекту Настасія Євдокімова.

Проте ця унікальна кімната не була реалізованою у повній мірі й більшість часу була порожньою. Саме тут можна було відпочити від натовпів книгоманів та переглянути «Людину з кіноапаратом».

Автори: Андрій Мартиненко, Тетяна Калитенко, Марина Дубина, Тетяна Петренко, Юлія Клебан

Фото: Прес-служба Книжкового Арсеналу