Добірки

«Чи боїшся ти темряви?» – хочеться запитати разом з героями колишнього канадсько-американського серіалу кожну дитину, яка розкриває книжку казок. Авжеж бояться. Заради цього, насамперед, і читаються казки. Книжкові страхи майже терапевтичні. Дозволяють прожити та усвідомити те, що буває дуже важко здолати у не завжди затишному реальному житті. А ще жахастиками з дитячих книжок завжди приємно полоскотати собі нерви, особливо з ліхтариком під ковдрою. Але в огляді Читомо ми взяли до уваги книжки й для молодшого віку, коли боятися все ж таки краще разом із кимось з дорослих, або сміятися, – це дуже відлякує страхи. А ще спробуємо позначити рівень страху, що наводить кожна книжка, за 10-ти бальною шкалою.

Абетка монстрів

• Авторка: Марія Жученко
• Ілюстрації: Інна Черняк
• Харків: Vivat, 2017
• Страшно: 1

З ким же найкраще вчити літери, як не з монстрами? Та ще з такими, яких намалювала Інна Черняк. Кусь, Лиходзвін, Яй – жахливі, не те слово! Але ще з часів «Копорації монстрів» усім відомо, що і самі жахастики страшенно бояться дітей, але це не створює перешкод. І тим і іншим весело провести час разом, і навіть навчити один одного чогось нового.
.

.
Досить невибагливі віршики, чаклунський котел, літери і навіть глиняні цифри, що їх ліпить відьма – абетка має задовольнити найнепосидючих. Чи можна у ній чогось злякатися? Так свого нового досвіду розрізняти літери і рахувати, але не дуже переймайся, це тільки початок.

Найстрашніше станеться, коли навчишся читати: тоді про такі жахіття можна з книжок повичитувати, начувайся!

Читайте також: Дитячі книжки у форматі поп-ап: тренди, історія, шедеври

Тринадцять історій у темряві

• Авторка: Галина Ткачук
• Ілюстрації: Ірина Мамаєва
• Київ: Темпора, 2016
• Страшно: 2

«Тринадцять історій у темряві» танцюють свій аборигенський танок на острові дитячих таборових чи дворових легенд. Галина Ткачук, мабуть, дуже багато слухала тих, хто їх досі розповідає, створила зовсім нові та невловимим уміння перетворила на дуже смішні, жодним чином не знецінивши усю їх глибинну серйозність. Адже це страхи цілих дитячих поколінь!

І це дуже важливо, щоб дівчинку звали Маріанна-Вікторія, ліфт з-під хмар повертався лише тому, що хтось викликав його на перший поверх, а Балабоновий Монстр обов’язково має поглинути увесь всесвіт – такі історії ніколи не задовольнить менший розмах.

Читайте також: Особливі видання: 6 книжок для дітей із вадами розвитку з колекції IBBY

Але найстрашніша з тринадцяти все ж таки про Акордеон – гірка правда життя в усій красі! Ілюстрації Ірини Мамаєвої лише додають історіям справжньої химерності дитячих малюнків на асфальті.

Страшно казати, але “Тринадцять історій у темряві” стали переможцем у номінації Дитяча книга року ВВС-2016. Якщо так піде і далі, то фанатам страшних історій страшно пощастить не тільки розповідати їх, а ще і читати більше.

На добраніч, Кароліна

• Автори: Якоб Хайн, Курт Крьомер
• Ілюстрації: Мануели Ольтен
• Перекладу немає
• Страшно: 3

Історія знайомства Кароліни Бром та істоти на ім’я Зле, що мешкає під її ліжком досить непересічна. Спочатку вона здивувала його, не злякавшись, коли той погукав її посеред ночі. Так, саме з-під ліжка. Але Зле на цьому не вгамувалося. Воно вирішило, що має виправдовувати очікування, і заходилося поводитися, як звикло. Усі, на жаль, заручники своїх стереотипів. Але ми і знаходимо друзів, щоб подивитись і на себе, і на світ з нового ракурсу.Що ж побачив Зле, поглянувши на себе прискіпливим поглядом  нової подружки?
.

.
Гмикання, хихотіння та здивування мало пасують справжньому Злу, та це і є частина відповіді. До того ж Джоні теж непогане ім’я. А далі вони бажають один одному на добраніч. Терапевтичніше не буває, наче говорять  Якоб Хайн та Курт Крьомер. Зроби Зле кумедним, доведи його абсурдність, і від нього нічого не залишиться. Потренуйся на сторінках дитячої книжки.

День народження привида

• Автор: Сашко Дерманський
• Ілюстрації: Любка Франко
• Київ: Фонтан казок, 2017
• Страшно: 3

Найстрашніше у цій книжці те, що дехто їсть іриски перед самісінькою вечерею, після цього усе інше зовсім вже і не лякає. Ну, якщо ви не боїтеся привидів, звісно. А на день народження привида Сашуки Писуки їх збереться чимало. Одна Зловісна Марта чого важить! І якщо Марта при жодній гострій ситуації, у якій чогось лякається, одразу майже не оживає, то читаючи про неї саму, ледве не вмираєш від сміху.
.

.
А коли стрибаєш від історії до історії про життя-буття гостей Сашуки, то лише жалкуєш про те, що і на тебе,  як і на одну бабусю теж не вистачило простирадла, щоб опинитися на тому День народженні. А опинитися там хотілося б принаймні через святкове частування: непритомність тушкована, заливні переляки, які найкраще заливати слізьми, гикавка підсмажена з цибулею, келихи повні «Мертвячика» – усе у кращих літературно-кулінарних традиціях Сашка Дерманського.

А ще нічого так не підкреслить красу справжніх привидів, як малюнки чи то на них, чи то про них у техніці батіка. Любка Франко вишукано розписала привидів до дня народження. Кожен розворот отримав свій святковий саван, а читач страшно смішну історію, чи навіть не одну.

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Інна Черняк

Гіттан та сірі вовки

• Авторка: Пія Лінденбаум
• Перекладу немає
• Страшно: 3

Буває у людини така вдача, що вона не те, щоб боїться усього, не можна сказати, що боязка. Але дуже обережна. От така, наприклад, Гіттан у своєму дитячому садку. Видертися на дах з усіма разом вона не згодна. Як і погладити песика, що вони зустріли усім садком разом з вихователями Нільсом та фрекен Сонею. А раптом у песика голова болить, і він небезпечний?

Та і стрибати через тоненький не дуже чистий струмок вона не згодна сухі ноги важливіше. І хробаків до рук не візьме. От тільки, заблукавши у лісі і зустрівши вовків, Гіттан також поводиться досить розважливо. Розважливо і людяно з вовками. Готує їм обід, грає, вкладає спати, співає колискову, з їх допомогою знаходить дорогу додому.

Без жодних зайвих рухів, по-скандинавськи лаконічно транслює малечі: щоб бути сміливим, це завжди обов’язково бути героєм.

Читайте також: 10 книжок на літні канікули для дітей та підлітків

Книга кладовища. Кораліна

• Автор: Ніл Ґейман
• Переклад: Світлана Філатова, Олександр Мокровольський
• Ілюстрації: Дейв МакКін
• Київ: КМ-БУКС, 2016, 2017
• Страшно: 8

Іноді привидів теж доводиться рятувати. У чому пересвідчилася Кораліна Джонс, героїня Ніла Ґеймана, яка втомилася від постійної зайнятості своїх батьків і вирішила пожити з Іншою Мамою. Істотою, що живе у такому точно домі як і у них, тільки у якійсь виворотній його версії.

Звичайне явище  злякатися привидів, а от чому можна злякатися Іншу Маму? До того ж, настільки щоб заходитися рятувати від неї не тільки себе і власних батьків, а ще й дітей-привидів. Інша Мама пропонує багато розваг, у неї завжди є час на Кораліну, вона смачно готує і майже усе дозволяє. Тільки пропонує замінити очі на ґудзики, і все.

Ґейман вміє жахати, але вміє крізь готичність своїх моторошних історій розповісти про дуже пересічні речі: любов, дружбу, обов’язок, необхідність вибору, відповідальність за свої вчинки. Літо Кораліни минає, але чи було воно страшним? Вона так не вважає.
.

Читайте також: 5 класичних дитячих книжок в унікальному українському оформленні

.«Книгу кладовища» Ґеймана варто згадати у темі жахливих історій, хоча б через величний Данс-макабр, який герої, живі і мертві танцюють вулицями сучасного англійського містечка. «І багатий, і бідняк – Данс-макабр танцює всяк».

Саме ця майстерність Геймана перетворювати страшне на величне, робити з сумного і страшного теплу історію,  вивертати світ мертвих назовні і знаходити у його похмурості красу, і перетворюють «Книгу..» на готичну казку повну алюзій. Мауглі з кладовища Ніхто Оуенса від небезпеки, що загрожує йому у світі живих, рятують привиди. Що може більше запевнити, що людяність, то дуже тонкий серпанок? І значно більше її може бути у привида відьми, що її колись спалили, ніж у дівчинки-однокласниці, яка вирішила помститися Ніху за його відмінність від інших. Що значно більше її може бути у перевертня, ніж в істоти в образі людини.

У «Книзі…» Гейман наче залишає себе у ролі Сайласа, істоти між світами, опекуна Ніхта, спостерігача за тим світом, який сам вигадав. І під його нечутну дудку весь світ з реальності Ніхта Оуенса танцює Данс-макабр, поєднуючи живих і мертвих у пригодах життя. А зранку усе вкриває сніг, щоб було на чому писати нову історію.

Солоденьке на денці пирога

• Авторка: Алан Бредлі
• Переклад: Марія Лапенко
• Київ: КСД, 2016
• Страшно: 7

Флавія де Люс не має діла з привидами, а ось з одним, а то і двійкою трупів зустрітися їй довелося. Жахом у цій книжці у першу чергу можна назвати її саму, особливо для своїх старших сестер, з якими у неї часом бувають досить натягнуті стосунки. Адже на відміну від них Флавія не хоче ридати у хусточку, якщо знайде мерця у їхньому аристократичному маєтку Букшоу. Вона більше цікавиться своєю хімічною лабораторією, властивостями отрути та різними таємничими історіями, які їй і доводиться весь час розплутувати. Особливо коли підозра у вбивстві падає на її власного батька.

Читайте також: Підліткова соціальна фантастика: лабіринти, школи, ініціації, кохання

Детективна історія про зникнення унікальної марки короля Георга перетворюється у її виконанні на яскраву, пригодницьку майже готичну історію, повну, о жахіття, чорних жартів, одну з перших перекладених українською із серії «Таємниці Букшоу». Але щось наступних перекладів поки що доводиться чекати. Інтрига з Флавією Люс має бути витримана в усьому. Сподіваємося, що вони не зникнуть так само, як і мати героїні – шукачки пригод – десь у Тибеті.

Привиди проти суперкрутих

• Авторка: А. Аудгільд Сульберг
• Переклад: Наталія Іваничук
• Львів: ВСЛ, 2017
• Страшно: 5

Кого більше жахатися людей чи привидів? Іноді складаються такі обставини, що з привидами не тільки затишніше, а ще й і цікавіше. От і Аудгільд Сульберг вирішила, що усі підліткові проблеми Анне Беа у двох попередніх книжках серії про суперкрутих варто розбавити ще й чимось, що так само зацікавить читача.
.

.
Якщо раніше альбіноска Анне Беа не з власного бажання опинилася в опозиції до «касти» крутих в її школі, і як могла намагалася змінити правила цієї жорстокої до неї та її друзів гри. То можливо стикнувшись з таким явищем, як привид вони все ж таки хоч через страх об’єднаються  і зможуть трохи більше дізнатися і порозумітися один з одним. Адже поки що бачимо, що аутсайдери не пропагують себе, а використовують ті ж самі засоби впливу, що і круті. Тоді яка ж між ними різниця?

Що ж, іноді потрібні привиди, щоб хоч трохи вивести героїв поза межі стереотипів. Тому кому моторошні звуки справжнього привида, кому любовний трикутник – усі, хто у темі підлітковості, знайдуть привабливу лінію сюжету.

Читайте також: Аудгільд Сульберґ: «Зовсім не ОК – цькувати інших»

Мисливці за привидами

• Автор: Андрій Кокотюха
• Київ: КМ-БУКС, 2014
• Страшно: 7

Якось так з тими підлітками йдеться, що вони багато з жахіть у своєму житті готові створювати самі, та ще й і одні одним. Чи коли так коять дорослі, це просто не викликає вже такого здивування?

Отже, герої пригодницького детективу Максим Білан та Денис Черненко мають з’ясувати існує чи не існує привид, і якщо все ж таки не існує, то хто їм його у житті влаштував. Одночасно з цим хлопці мають порозумітися один з одним, як розумник та силач, врятувати Золотий кубок, інакше під удар стане репутація спортивних змагань, припинити викрадання домашніх улюбленців, і ще щось там дрібненьке встигнути, що трапиться на шляху.

Читайте також: Анна Хьоґлунд: «Це книжка, яку я хотіла б мати в 13 років»

Головне вистрибнути з ситуації, де усі здаються ворогами – чудової для динамічного підліткового детектива, але не завжди корисного для реального підліткового життя. Шкільний хімічний гурток «Алхімік» відіграє у цій історії зовсім не з роду Баскервілів не останню роль. Примара Лихе око чекає на тих, хто полюбляє детективи, і хоче зануритися у пригоди з життя підлітків, як їх бачить Андрій Кокотюха.

 Дідо-всевідо

• Автор: Олександр Гаврош
• Ілюстрації: Светлана Фесенко
• Львів: ВСЛ, 2013
• Страшно: 10

Писати про жахи і не зазирнути у моторошну безодню стародавніх легенд, хоч вони вже більше і для дорослих дітей, неможливо. Ось тут вже точно смішного небагато, аби живим повернутися, як сам підеш у далекі гори. І якщо трапиться тобі дід, що розповість про босоркань і чортів, упирів та мертвяків чи ще когось, як от Янош Кудлош чи Крікус-Какус, то ти не бійся.
.

.
Ці сім історії вже сторіччями можливо блукають тими місцями, а якщо щось страшне сталося дуже-дуже давно іноді воно перетворюється на казки, а потім їх адаптують. То «Дідо-Всевідо» їх і переповідає, лише слухай. А от підсилює враження від моторошних казок саме непересічна техніка графічних ілюстрацій від Світлани Фесенко. Її гравюри осучаснюють фольклорний і одночасно авторський текст додаючи йому присмак трилеру на папері. Тому вже не питаєш: «Чим, дідо, налякаєш?», а роздивляєшся, занурюючись все глибше у чорно-білий світ карпатських страхів.

Читайте також: 7 запитань письменнику: Галина Вдовиченко

 Нечиста сила

• Автор: Василь Королів-Старий
• Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017
• Страшно: 8

Реабілітувати нечисту силу, не позбавивши її усіх лячних принад, намагався ще на початку двадцятого сторіччя Василь королів-Старий. Його «Нечиста сила» довгий час залишалася бібліографічною рідкістю, як пише у передмові її упорядник Валерій Шевчук: «Мені пощастило його придбати 11 липня 1967 року в букіністичному відділі книгарні письменників «Сяйво», і в своїх довголітніх книголюбних пошуках ніколи не траплялася нагода зустріти хоча б ще одного екземпляра цієї книжки. З цієї моєї книжки на початку 90-х років двадцятого сторіччя у Києві було підготовлено два видання… ».

Читайте також: Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах

Так цим казкам повернули читача. А читати там і справді є про кого: Хуха Моховинка, Літавиця, Перелесник, Мара, Дідько, Дюдя, Потороча Хрипка, Потерчата – усі мають кожен свою історію.У кожній з 25 історій  постає новий герой, і розповідає Василь Королів-Старий про «невидиму силу» напрочуд лагідно, зберігає найменші деталі цих старовинних казкових образів. Тому і не лячно, а дуже цікаво, хоча іноді і сумно: раніше казкарі не часто тішили своїх слухачів гепі-ендами.

Там, де водяться диковиська

• Автор: Моріс Сендак
• Харків: Читаріум, 2017
• Страшно: 1

З цієї книжки варто було починати, але диковиська Сендака вирішили інакше, і сиділи тихо-тихо у кімнаті непослуха Макса, що посварився з мамою, доки самі не вирішили – час почати рейвах у його житті. От так і зараз згадалися лише наприкінці, і вдоволено ставлять крапку у цьому огляді, хто чим: хвостом, пазурами, рогами, іклами. Король Макс усе дозволяє.

Разом з художником, що за цю книжку, яка колись так не сподобалася дорослим: «дуже багато дозволяє!», отримав Медаль Кальдекотта за найвидатнішу книжку-картинку року. А де ж ще найзручніше ховатися жаховиськам, як не у книжках картинках. Особливо якщо їм там залишать вечерю. Що не встигне вичахнути, хоча Макс мандрував далеко, до самого кінця усієї своєї злості на  весь світ.
.

.
Ще обов’язково треба згадати таких жахливо геніальних «Ґруффало» та «Ґруффалятко» Джулії Дональдсон та Акселя Шеффлера (Чітаріум). З ними теж чудово лякатися у розумно-дотепних віршах, що їх переклав з англійської Віктор Морозов.

Читайте також: Поліфонія дитячих історій: книжки-білінгви і трилінгви

Жахастиків також можна знайти досхочу у книжках Роальда Дала: відьми і людожери з «Відьом» та «ВДВ» (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА), у книжках Джоан Роулінґ, у Ренсона Ріґґза в усіх трьох частинах його «Дому дивних дітей» (КСД), в Отфріда Пройслера з «Крабатом» (Кальварія) для старших та «Привиденям» (Махаон-Україна) для молодших і у багатьох інших. Діти й справді люблять страшні казки, а письменники, вже не тільки як казкарі, продовжують їх лякати.

Чільне зображення – ілюстрація Інни Черняк з «Абетки монстрів» (Vivat)