Аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес виділяв у літературі лише 4 сюжети. І один із них – повернення додому, тобто сюжет «Одіссеї». Якщо завдяки класифікації Борхеса можна дивитися на чверть усіх написаних книжок саме з цього погляду, то велика частина дитячої літератури є утвердженням відчуття цього дому.

Маленький родинний космос

У багатьох дитячих іграх є символічні жести й фрази, покликані захистити дитину. «Чик-чирик, я в будиночку», – і гравця вже не можна торкатися, він або вона вибуває з гри, бере тайм-аут і перебуває, як під дією закляття, під захистом коротенької римованої фрази. Архетипний образ дому, згаданий у грі, відсилає нас до глибинного міфологічного рівня свідомості. Дім – це завжди фортеця і прихисток. Він є територією впорядкованості (на відміну від хаосу, який передбачається одразу за вікном), а також джерелом традицій, місцем, де живе пам’ять. Вдома з тобою нічого не може статися. Тож дитячі книжки, як колись народні колискові та інші схожі тексти, повсякчас навіюють це відчуття.

Будинок уночі

• Сьюзан Марі Свонсон / ілюстрації Бет Кроммс, переклад Оксани Лущевської. – Київ : Читаріум, 2017. – 40 с.

«Будинок уночі» – медитативна книжка, створена за принципом колискової. Особливий ритм і повтори цього видання сприяють засинанню, а її текст та ілюстрації навіюють думку про дім як безпечне місце. Основне смислове навантаження тексту й ілюстрацій – що дім є джерелом світла. «Будинок уночі» буквально навіює світло й безпечність, яку воно обіцяє. Особливо в цьому допомагають ілюстрації Бет Кроммс: книжка зроблена в темних тонах, але світло, в різних елементах ілюстрацій, – ключах від будинку, вікні, рамці родинного фото – веде у напрямку дому. Адже жоден маленький Одіссей не має втратити орієнтири й заблукати, коли повертається додому.

Будинок

• Дж. Патрік Льюїс / ілюстрації Роберто Інноченті, переклад Григорія Фальковича. – Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2017. – 64 с.

Якщо поєднати формат віммельбуху (книжки для розглядання) й родинної саги, то отримаємо «Будинок» Дж. Патріка Льюїса. Це книжка, яка віршами розповідає історію ХХ століття на прикладі одного дому.

Це родинна сага для дітей, бо охоплюваний нею проміжок часу розповідає повний цикл історії одного роду від моменту появи його в будинку і до смерті останньої мешканки. Мінімальна кількість тексту не робить цю книжку менш важливою у цьому жанрі, ніж усі інші популярні дорослі книжки, як-от «Ляля» Яцека Денеля, «Якоб вирішує любити» Каталіна Доріана Флореску, «Дім для Дома» Вікторії Амеліної та інші численні зразки такої прози. В «Будинку» оминаються подробиці життя роду – вірш лише схематично окреслює основні події. Але, як і в родинних сагах, на першому плані життя родини, а вже на другому – сліди історії ХХ століття.

Тож все важливе відбувається не в широкому світі, а в межах стін твого дому. А будинок – це маленьке світове дерево – живе доти, доки в ньому лунають людські голоси.

Читайте також: Курка Мишко, Гусь і Чубчик: 20 українських книжок про птахів

Хто ховається за незбагненними монстрами?

Дім – це неодмінно фортеця. Але чи завжди це так? Пояснювати все незбагненне втручанням надприродних сил – так роблять не лише діти, а й первісні люди. Тож населити дім різноманітними монстрами – звична справа. А наступний крок – повторити дії наших предків і навчитися із цими монстрами жити, зрозуміти їх. А вчитися розуміти є що. І це стосується не лише незрозумілих звуків і образів, які виникають перед дітьми вдома. Це також стосується теми усіх інакших людей, яких бояться не лише діти, а й часто через культурні обставини остерігаються їхні батьки.

Біженці, представники нацменшин – усі, хто поводиться не так, як ми, лякають і набувають монструозних рис. Варто згадати й образ євреїв в українській класичній літературі – образ хитрого лихваря чи образ мешканців гір, – таємничих лякливих чарівників-мольфарів. Вони не лише незрозумілі у своїй інакшості, вони екзотизовані й підкреслено лиховісні персонажі. Чи впливають ці стереотипі образи на персонажів дитячих книжок? Безумовно.

Алфі, який живе у шафі

• Наталія Стукман / ілюстрації Н. Шерстюк. – Харків : Талант, 2017. – 32 с.

За постаттю зеленого монстрика Алфі, який живе у безладі й прагне дружби, можна відчитати образ іншого. Бо цей домашній бабай лякає батьків, а от з дівчинкою, людиною, що поки немає упереджень, у нього складаються чудові стосунки. На нього можна накласти образ будь-якої самотньої залишеної дитини, інакшої, але яка прагне знайти собі друзів.

Проте простір дії – квартира – дивне місце для розгортання такого сюжету. Тож якщо на перший погляд книжка про монстрика Алфі мала би стати вдалою книжкою-картинкою про інакшість, то в результаті читання цей меседж губиться.

Луї та його монстри

• Ірена Карпа / ілюстрації Фіфі Брістош. – Київ : Люта справа, 2017. – 48 с.

У цій книзі-білінгві Ірени Карпи хлопчик Луї прокидається вночі й розуміє, що його дім в цей час має геть інакший вигляд, ніж вдень. Навколо живе повно дивовижних істот: видно, шукати фантастичних звірів треба не бозна-де, а в кімнаті з вимкненим світлом. Але Луї – сміливий хлопчик, до того ж йому треба знайти кота, якого можуть скривдити ці нічні створіння. Тож він вирушає у дещо затягнену мандрівку – все ж Луї живе в будинку і кімнат тут дещо більше, ніж до цього звикла частина читацької аудиторії. Він побачить все, щоб зрозуміти – його дім вночі сповнений страшних мешканців, але до них треба звикнути. Тож, як і в попередній книзі, за монстрами й незбагненностями домі можуть ховатися не лише буквальні страхи, а й все інакше. Зрештою, герой книжки розуміє, що до монстрів свого дому треба звикати. Бо вони – його невіддільна частина.

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

Фентезійний дім поза домом

Очевидно, що діти із проблемних родин шукають безпечний простір деінде поза домом. Прихистком для них стають сильні почуття або територія альтернативного дому. Особливо добре це помітно у книжках про школи чаклунства та в іншій фентезійній літературі. І на Гаррі Поттера, і на Василину Огнєву із «Часодії» Наталії Щерби можна поглянути як на нелюблену дитину, яка вифантазувала собі чарівний світ. Світ маґлів і нечаклів є простором бідності, позбавлень, нестачі любові. Світ чарівників діаметрально протилежний: у ньому персонажі, які були ніким, неодмінно потрапляють в епіцентр подій. Усі їхні вчинки набувають героїчної ваги, а самі герої нарешті отримують бажану любов і прихисток.

Шістка воронів

Королівство шахраїв

• Лі Бардуґо / переклад Єлени Даскал. – Харків: Віват, 2016, 2018.

Один із найсвіжіших українських перекладів фентезі – книжки з дилогії «Шістка воронів» американської письменниці Лі Бардуґо. Вона оповідає про шістьох героїв, які вирушили на викрадення секрету наркотику, що робить надприродні здібності місцевих магів, гришників, надзвичайно загостреними.

На перший погляд це фентезі дуже не дитяче. Голова банди – Каз Беккер – брутальний юнак, для якого немає нічого святого. Та й члени його банди, які вбивають і крадуть, не особливо замислюючись про те, чому їм це наказали, – нічим не кращі. Але жоден із членів цієї жорстокої банди не вийшов із підліткового віку. І дізнаючись про обставини життя кожного із них до подій книжки, можна побачити, що це підлітки, які втратили свій дім. І безпечний дім, і рідних, які були осердям їхнього світу.

Небезпечні пригоди героїв «Шістки воронів» – це їхня ініціація. Кожен із них буквально був вирваний зі звичного затишного життя й зазнав усіх дорослих небезпек і знущань. А за брутальними випробуваннями цієї книжки прочитуються далеко не фентезійні проблеми – викрадення дітей, сексуальне рабство, азартні ігри. Треба визнати, обгортка для розмови про ці теми більш ніж вдала.

Але поза підкресленою брутальністю героїв, безжальністю й дорослістю проглядаються світлі дитячі спогади. А за ними – маленький дім, який кожен із героїв несе в собі й до якого прагне повернутися.

Читайте також: На добраніч, діти: 15 книжок-засинайок