uncategorized

Журі книжкового рейтингу «ЛітАкцент року – 2017» у номінації «Поезія і проза для дітей» визнали переможцем книжку віршів Івана Андрусяка «Лякація», що вийшла у видавництві «Фонтан казок» у серії «Добрі вірші». Чому поетична збірка перемогла прозу і чи проглядає за цим тенденція очікування у наступному році міксу поетичної та прозової форм у дитячій літературі від українських авторів?

Українські читачі мають досить широкий вибір дитячої поезії й завдяки сучасним українським авторам, й перекладам віршованих казок та віршів з найкращих зразків сучасної світової літератури. Але ніхто не заперечуватиме, якщо поетична вибірка у дитячій і підлітковій літературі стане ще більшою.

Вірші завжди складали певний віковий етап становлення дитячого читання у нашому суспільстві, про що свідчить і те, що одними з перших яскравих книжок у відновленому українському дитячому книговидавничому просторі були «Улюблені вірші» від «А-ба-би-га-ла-ма-ги».

Читайте також: «Вовк під вікном»: впустити казку в дім

 Зараз саме у віршованих збірках відбуваються цікаві експерименти з боку ілюстрування, а за формою і сюжетами — дитячі поети готові змінювати традиціям і пропонувати нові бачення римозмістотворення. Тому, залишається навздогін за журі рейтингу «Літакценту року-2017» додати, що здається чекати на римовану казку у дусі «Груфало» чи «Печерного розмалюка» Джулії Дональдсон вже залишилося недовго. Хоча, коротка форма Шела Сілверстайна, у якій та сама римована історія концентрована до невимовно сублімованого стану і тією історією може стати будь-що (навіть продаж рідної сестри), теж суперприклад для наслідування.

Але про «Лякацію» цікаво все ж таки поговорити з точки зору книжки, яка не є наслідуванням зразків поетичних перекладів, а постає канонотворчою для сучасної української дитячої поезії. Книжка Івана Андрусяка поетично проговорює досить прозові реалії, що з ними й діти, й дорослі стикаються може й не щодня, але часто:

У тринадцятім трамваї
Завиває бегемот.
А чого він завиває?
Весь трамвай про це вже знає:
Бегемоту ненароком
Тицьнув хоботом ув око
Необачний слон – і от
Завиває бегемот!

Або ж:

І дорослий, і малюк –
Кожен має власний ґлюк.
Тато он який великий-
А коли у черевики
Надзюрило цуценя,
Біснувався він півдня!

Або навіть такі речі, як те, з чого складається качка (майже шкільна задачка для крокодила):

Найперше пір’я – грамів зо двісті,
Його ніхто не бажає їсти.
Ще кілограм кістки і кишки,
Для кожного шлунку наїдок важкий.
То скільки залишиться м’яса,
До якого всі крокодили ласі,
Якщо всієї ваги – кг півтора?

І коли така «проза життя» раптом набуває поетичної форми, то у чомусь змінюється саме сприйняття цієї навколишньої реальності навіть у дорослих. Відбувається трансформація реальності під час читання у зовсім нові виміри. Може саме тому поезія найкраще і підходить для стоврення «дзеркал», призначених для відображення реальності, яка нас оточує.

Читайте також: Дитяче читання: 10 «не» від 0 до 100

 Поезія для цього має трохи більше засобів та інструментів, адже вона не просто, як проза, передає реалістичність буденності в історії, що розповідає автор, акцентуючи на якихось болючих непроговорених темах, а перетворює їх на абсурд чи гротеск, який не відчути вже неможливо. У поезії такі відображення швидше стають універсальними, що більше читачів можуть приміряти їх на себе. Навіть найменші. Можливо тому у номінації «Поезія і проза для дітей» цього року перемогла поезія, яка до того ж може не соромитися бути ліричною. Дитяча лірична проза, то вже складніше.

«Лякація» гармонійно поєднує у своєму просторі й зовсім дитячі віршо-ігри, як наприклад про кота і котлету у «Куди летять коти», і ліричні вишукані рими, як у «Рибалках» та верлібрі «Дельфіни».

Хмарка біла
Хмарка сіра
Прилетіла
І не сіла
А одна за одною
Все стоять над водою
Понад чаплями
Як причеплені
Та на чапельок
Витріщаються
І чекають

Дельфіни носять хвилі на плечах
А у ночі, коли бурхливе море
Вони граються місяцем у м’яча
Вистрибуючи аж у хмари

Прози для дітей такого рівня метафоричності у нас досі дуже мало. А якщо і є такі зразки, то у чомусь вони одразу втрачають «дитячість». Хоча здавалося, чому б реалістичній дитячій прозі не оперувати наразі більшою метафоричністю? З іншого боку, чи має проза конкурувати з поезією? Проте, якщо у номінації таки конкурує, виходить, що певним чином таки має. Тільки не конкурувати, а «взаємонасичуватися», як сталося, наприклад, у «З равликом на прогулянці» Оксани Лущевської та Даші Ракової, або у «Де Ойра?» Тані Стус та Надії Кушнір, у «Плутоні» Валентини Вздульської та Інни Черняк, у «Шапочці і киті» Катерини Бабкіної.

Але метафоричність такого рівня у прозових творах балансує на межі з вже не дитячою літературою. Тому поезія для дітей і тут має більше «простору для маневрів», адже чим сильніше вона маскується під спрощену літературу своєю ритмічною формою (під яку навіть «топати» й «хлопати» дуже весело), тим більше має змогу витлумачувати нові сенси та подавати складні цікаві теми не буквально, а граючи символами та словами.

На жаль, попри таку силу визнаних дитячих поетів, виданих за останній час новими збірками, у книгарнях все ще «прірва» віршованих абеток з такими буквальними рядками, що стає шкода майбутніх читачів цих «книжок». Тому й у цьому сенсі важливо, що перемогла поетична збірка Івана Андрусяка. Можливо це той самий маленький «прецедент», який дасть змогу батькам краще орієнтуватися у тому, що ж таке гарна дитяча поезія, і її ставатиме більше.

нЕбило жука цілий день
а землИло більше вночі
міг він налітати пісень
та ніхто співать не навчив.

Тому «Лякація» як переможець у номінації, де проза і поезія для дітей не розділяється, все ж таки цікава тенденція, яка нестиме щось нове у наше дитяче книговидання. Але це жодним чином не є свідченням, що проза програє у виразності. Скоріш за все поезія лише вміє швидше адаптуватися до сучасних дітей, а це жодним чином не привід для паніки:

Тут паніка зчинилася
Велика і страшна
І врешті докотилася
до дядечка слона
спинився слон принюхався
і мовив їм на те
як солодко і смачно
як акація цвіте.

• Тим, хто любить гарну дитячу поезію
• Тим, хто шукає у поезії цікавих історій не лише про котиків, зайчиків та ведмежат
• Тим, хто любить читати дітям уголос

• Тим, хто не любить гарну дитячу поезію
• Якщо вважаєте, що дитячі вірші не мають бути хоч іноді верлібрами
• Якщо ніколи не хочеться «топати» і «хлопати» у ритм дитячих віршів

Читайте також: На добраніч, діти: 15 книжок-засинайок