Автори та ілюстратори

У традиційному форматі інтерв’ю «7 запитань» ми знайомимо читачів із найцікавішими українськими авторами та ілюстраторами. Героїня сьогоднішньої розмови – письменниця Галина Вдовиченко.

1. Назвіть книжки, які ви написали.

Романи «Пів’яблука» та «Інші пів’яблука», «Тамдевін», «Хто такий Ігор?», «Бора», «Купальниця», «Маріупольський процес», збірка малої прози «Ось відкрита долоня». І книжки для дітей: «Мишкові миші», «Ліга непарних шкарпеток», «36 і 6 котів», «Засинай. Прокидайся». Незабаром вийде у світ «36 і 6 котів-детективів»… Ще дві дитячі повісті в роботі у видавництві.

2. Що для вас означає термін «дитяча література»?

Справжня дитяча література – це та, яка залишиться в пам’яті, коли дитина стане дорослою. Це книжки, улюблені на все життя. Назви самі виринатимуть при згадці про дитинство.

3. На які теми вам найскладніше писати? Чому?

На тему війни. Якби не написала роман «Маріупольський процес» у 2014-2015 роках, зараз би вже не змогла. Тоді перемогла нестерпна потреба зробити це негайно, ще й певні обставини відповідно склалися. Тепер відклала б цю тему на потім, і не відомо, чи повернулась би до неї колись, чи змогла б. А три-два з половиною роки тому це був больовий шок – писала, як ніби бігла довгу дистанцію, маючи травму.

Тепер нічого б не змінила в тому романі. Часом чую, що має минути певний час, перш ніж братися за роман про нашу теперішню війну, що має прийти усвідомлення, відсторонення… І таке інше. Мені писалося, поки процес ще тривав і далі триває. Хтось своє напише згодом. Хтось на цю тему не писатиме ніколи. Немає жодних правил у таких речах.

4. Уявіть час як 100-відсоткову шкалу. Cкільки відсотків ви відводите читанню, а скільки – письму?

Читанню більше. Хоча коли беруся за роман, то можу сидіти за ноутбуком увесь день із невеличкими перервами. Але це трапляється нечасто. Якщо брати у розрахунок тривалий час – рік, скажімо – то на читання й писання йдуть приблизно рівні частки. То читаю запоєм, то запоєм пишу. Бувають дні, коли нічого не пишу, однак немає й дня без книжки.

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Віолетта Борігард

5. Які книжки допомагають вам у творчій роботі?

Перш за все, словники. От навіть тепер зазирнула в Академічний тлумачний: чи є там слово «запоєм»? Є. У Степана Васильченка, скажімо. Отже, допомагають у роботі словники й довідкова література. Але понад усе помічною є художня література високого рівня, від дуже талановитих авторів.

Перші помічники того, хто пише – книжки, що викликають у письменника-читача напад комплексу неповноцінності. Бодай кілька досконалих сторінок, хоча б абзац, вислів. Нехай навіть за ними йдуть сторінки з категорії «нічого особливого». Але момент неймовірного захвату своє діло зробить. Цього достатньо, аби відчути, якою може бути література у найсильнішому прояві, а від того й самому намагатися писати якомога краще.

Маю чимало спеціальних видань для літераторів. Люблю такі книжки. Вони наче розмови з майстром про тонкощі фаху, особливо, коли не з усіма порадами погоджуєшся, подумки сперечаєшся. Ось деякі з них. «Як будується оповідання» Майка Йогансена (вступ можна пропустити, як і певні моменти, зважаючи на рік написання; усе найцікавіше там – у другій половині), «Технологія оповідання» Михайла Веллера, «Вправи зі стилю» Ремона Кено, «Алхімія слова» Яна Парандовського, довідник «Фразеологія перекладів Миколи Лукаша». А також «Як писати книжки» Стівена Кінга, «Сторінки мого життя» Франсуази Саган, «Автобіографія» Агати Крісті, «Золота роза» Костянтина Паустовського… У них теж чимало корисного для того, хто пише.

З нового – «Далекі близькі» Володимира Єрмоленка, «Не сподівайтеся позбутися книжок» Еко та Кар’єра, «Як писали класики» Ростислава Семківа…

Звісно, це не підручники. Як каже у своїй книжці Йогансен у розділі «Підручник мови для прозаїка», «підручника мови для прозаїка не існує».

Читайте також: 7 запитань письменнику: Наталія Щерба

6. Опишіть ваше робоче місце.

Можу працювати будь-де, аби лиш не смикали. Навіть особливої тиші не треба, тільки б до мене не озивалися – це єдина умова. У купе на горішній полиці чудово пишеться, хай навіть внизу розмовляють.

Вдома найкраще в кухні. Кабінету я не маю. Але починається весна-літо, і я перебираюся на балкон, там ніхто не заважає. За вікном – дерева, що ми їх посадили разом із зятем, тоді майбутнім, у день знайомства. Бажано, щоб у цьому «кабінеті» була якась «душевна» річ на відстані ближнього погляду…

Дуже добре пишеться рано-вранці на подвір’ї в селі за Добромилем, куди ми влітку їздимо. Пташки співають, сусідські кури квокчуть неподалік… У хаті за спиною всі ще сплять…

Мрію про робочий кабінет – зручний стіл, зручне крісло, комп’ютер, усі стіни в книжкових полицях. Не треба щоразу прибирати зі столу. Посеред хаосу папірців чудово працюється. А нещодавно подумала: та ж у мене вся квартира – кабінет: де хочу, там і працюю, хоч у кухні, хоч на балконі! І всюди книжки, навіть у коридорі й на балконі.

Читайте також: 7 запитань письменнику: Галина Ткачук

7. Ким із літературних персонажів ви могли б бути?

Нещодавно щось розповідала своїм удома, якусь історію. Театр одного актора влаштувала. Старший онук тоді каже моїй доньці: «Вона як Пеппі Довгапанчоха, правда, ма?».

Коли я з дітьми, то могла би бути Пеппі. Якщо ж ідеться не про дитячу й не про дорослу, а про універсальну літературу, тоді, мабуть, собакою. Є дуже хороші книжки з таким головним героєм, і ще буде не одна.