uncategorized

Вчені Медичного університету Кентукі в США дійшли висновку, що двомовність корисна для роботи мозку. Якщо дитина виростає білінгвою, тобто вільною володіє двома (а то й більше) мовами, то її мозок краще натренований, відповідно – він ефективніше працює, швидше адаптовується, а енергії витрачає менше, ніж мозок тих, хто знає лише одну мову. Не говорячи вже про культурний та всебічний розвиток таких дітей.

Популярність вивчення іноземних мов, зокрема англійської, в Україні, починаючи із дошкільного віку, набирає обертів, і це одразу стало помітним і в книговиданні. За останній рік різко зросла пропозиція від українських видавництв двомовних, а то й тримовних книжечок для дітей – білінгв і трилінгв відповідно. Переважно це видання з українським та англійським паралельними текстами, а також польською та російською мовами. Це свідчить про якісно новий рівень дитячої літератури в Україні. Книжки-білінгви переважно вирізняються доброю якістю, сучасним дизайном, цікавими ілюстраціями, зручними для читання шрифтами та помірно насиченим текстом. 

Читомо не має на меті перелічити всі дитячі книжки-білінгви, видані в Україні, але представити зокрема ті, що вже завоювали прихильність маленьких читачів та їхніх батьків. А також поділитися досвідом батьків, чиї діти змалку живуть у багатомовному середовищі.

Галина Кирпа, Ольга Гаврилова. Скільки? / How many? 

Київ: Братське, 2014. – 24 с.

Книжка-лічилка із психологічним підтекстом-повчанням. На деяких малюнках і справді можна спробувати полічити кількість хмаринок у небі, колючки у їжачка чи голочки у смереки. Таким чином можна вивчати лічбу обома мовами – чи до 10, чи хоч до 100. Але якщо дитині, наприклад, все ж таки складно порахувати пушинки в кульбаби чи піщинки на березі моря, то вона не повинна боятися відповісти «не знаю».

Замовити: [email protected] або тут 

Ілюстрації Ольги Гаврилової тут виконують ключову роль. Кожен розворот – це не лише нове запитання, спроба щось полічити, але й окрема візуальна історія. Тут присутні і ліс, і птахи, і тварини, і річка, і хвилі, і сонце і хмари. Єдине, що хмаринки чомусь схожі більше на камінці, аніж на пухнасті небесні перини.

Читайте також: Книжка-білінгва «Скільки» / How Many?: рахуємо незліченне

Аня Хромова. Монетка / A Coin 

Київ: Братське, 2015. – 24 с.

Хлопчик згубив монетку. Тато проводить із сином своєрідну терапію, сеанс віднайдення позитиву у сумній ситуації. У цьому їм обом допомагає багата уява. Їхній спосіб перемикання нагадує спілкування Вілла Сміта у ролі батька зі своїм не лише у фільмі рідним сином зі стрічки «У гонитві за щастям». І це справді хороші зразки якісного ба навіть терапевтичного проведення часу разом. У книжці загублену монетку ніхто не знаходить, проте все-таки можна вважати, що геппі-енд відбувся.

Замовити: [email protected] або тут

Читати обов’язково татам зі своїми синами. Читати і наслідувати. Ілюстрації Анни Сарвіри насичені та помірно деталізовані, їх цікаво розглядати. Малюнки вдало доповнюють текстову частину оповіді, зображуючи всіх, про кого йдеться у тексті, і навіть трошки більше.

Оксана Лущевська. Пан Коцький, Міра і море / Mr. Catsky, Mira and the Sea

Київ: Братське, 2015. – 24 с.

Коли хочеться до моря, а думки лише про легкий літній морський вітерець, з’являється кіт, який здійснює вашу мрію. Як? На це питання Пан Коцький відповість хіба: «Няв!» Але насправді це історія не про море, а про відвагу, рішучість, наполегливість і довіру, а також про силу бажання та силу уяви.

Замовити: [email protected] або тут

Ілюстрації відомої української художниці Віолетти Борігард виконані у ніжних спокійних тонах і цим створюють гармонійну паралельну візуальну історію, що не перекрикує тексту, а лише чітко розставляє акценти. Текст та ілюстрації чітко розділені: текст ліворуч на білому фоні, малюнок праворуч. Натомість суцільний поєднаний розворот, коли Міра і Пан Коцький біжать узбережжям, розкриває кульмінацію розповіді.

А чи відгадаєте ви, під яким саме соняхом йде Міра?

Читайте також: Здолати дорогу до моря з паном Коцьким

Листи на війну. Діти пишуть солдатам / Letters on the War. Children Write to Soldiers. Упорядники Валентина Вздульська, Оксана Лущевська

Київ: Братське, 2015. – 24 с.

Зберігши авторський стиль дитячих листів, написаних весною 2015 року українським воякам, видавництво оформило дуже милу книжечку. Тексти листів випромінюють тепло та щирість, адже писалися для тих, хто захищає їхній спокій та життя. Тому двомовність лише розширить читацьку аудиторію.

Замовити: [email protected] або тут

Видання стильне не лише завдяки автентичності мови дітей, але й завдяки оригінальному дизайну Олени Старанчук: поєднанню цікавих шрифтів, кольорів та узорів. Кожен розворот виконано в іншій кольоровій гамі, але загалом всі вони світлі і по-дитячому зворушливі з ангеликами та квіточками – як і самі листи. Тексти листів – це також частина дизайну книжки. Вони виконані «від руки» – деякі написані друкованими літерами олівцем або фломастером, інші – курсивом кульковою ручкою. Тож візуально видання максимально схоже на справжні дитячі листи.

Галина Ткачук. Гойдалка під кленом / The Swing under the Maple Tree

Київ: Братське, 2016. – 24 с.

Історія про дельфінів, але не про тих, що плавають у морях-океанах, а тих, які посадив Марків дід у дворі, а дівчинка мала необережність розтоптати. Як вирішить вона цю доволі неприємну ситуацію? Хто допоможе їй врятувати квіти? І при чім тут взагалі гойдалка? Розповідь нестандартна нестандартним представленням героїв: тут мама ходить на роботу, тато ходить на ринок, а дідусь садить квіти. Тобто розрив шаблонних гендерних ролей-обов’язків.

Замовити: [email protected] або тут

Візуальна частина видання напрочуд ніжна і естетично приємна. Ілюстрації молодої львівської художниці Оксани Були вдало доповнюють текст, ненав’язливо продовжують свою невербальну історію. Книжечка буде цікавою і дівчаткам, і хлоп’яткам.

Любов Відута. У царстві Лева / In the Lion’s Kingdom

Чернівці: Чорні вівці, 2015 – 24 с.

Новостворене чернівецьке видавництво «Чорні вівці» теж приймає естафету видання книжок-білінгв. Це не стільки історія про дівчинку і лева, а радше поетичне занурення у казкову реальність. Дівчинка хоче знати про лев’яче царство, натомість лев не розказує їй казок, а переносить у свій вимір. Казкове царство слів, куди він повів дівчинку, – очевидно, метафора. Але для дітей п’ятирічного віку (саме у такому віці видавництво рекомендує читати книжку) це може видатися надто складним для розкриття. Вся надія на допетрання дорослих.

Замовити: [email protected] або тут

Ілюстрації Христини Лукащук можуть видатися дещо незвичними для української дитячої книжки – не надто яскраві кольори, негламурність і нерожевість персонажів, зокрема дівчинки. Але така зелено-коричнева на сірому фоні палітра виглядає стильно, і чітко синхронізується із текстовою розповіддю. Це вже не простенька наївна дитяча книжечка, справжній дитячий артбук.

Читайте також: Новачки книжкового ринку: «Чорні вівці» і «Три мурашки»

Олег Чаклун. Мрія / Dream / Мечта

Київ: Фонтан казок, 2015 – 48 с.

Перша трилінгва від видавництва «Фонтан казок». Ця казка швидше символічна, аніж просто буквальна історія. Хлопчик знаходить на вулиці крихітну Пташку, підбирає її, поселяє у коробочці. Допоки вночі він літає у снах поміж зірок, Пташка на ранок щоразу підростає – врешті до таких розмірів, що доводиться її відпустити у небо. А далі – спробуйте самі відчути усі заховані сенси і розгадки.

Замовити: [email protected] або тут

Ілюстрації вже доволі знаної української художниці Юлії Пилипчатіної добре розкривають задум автора. Завдяки їм текст сприймається легше, стає більш зрозумілим. Зрештою, малюнки ідуть паралельно з текстом: такі ж прості і без зайвих деталей, спокійні і чіткі. Бонусом у книжці є декілька розворотів-розмальовок. Тут можна покроково намалювати Хлопчика, розфарбувати Пташку, а ще – намалювати власну мрію.

Олег Чаклун. Хлопчик і море / The Boy and the Sea / Ch?opczyk i morze

Київ: Фонтан казок, 2016 – 40 с.

Ще одна тримовна книжка від «Фонтану казок», але тут маємо українську, англійську і польську мови. Можна вважати, що це літня хлопчача книжечка про мрії та марення морем. Тут немає сюжету чи пригод, натомість переважає медитаційна художня розмова, що апелює до пережиття стану літньої насолоди спокійної плинності часу, тихого ритму морського вітру.

Пастельний візуальний супровід у виконанні Юлії Пилипчатіної дуже літній та морський, як і сам текст. Малюнки дозволяють заглибитись у синю далечінь і таки побачити кораблі, піратів та світ під водою. Така собі морська розвага. Як додаток, у книжці можна розфарбувати мешканців моря, знайти відмінності між двома зображеннями, навчитися малювати корабель, а також свого уявного друга.

Іван Андрусяк. Магазин невидимих речей / The Shop of Invisible Things 

Київ: Фонтан казок, 2016 – 48 с.

Історія-гра, історія-повчання, історія-навчання. Гра – бо маємо ритмічне перемикання світу видимих і невидимих речей, світу дитячої уяви і дорослої реальності. Врешті точки їхнього зіткнення і наслідків. Повчання – бо маємо уроки того, що бажане і дійсне це різні речі. Навчання – бо маємо тут різні назви одягу, страв тощо. Окрім того, можна дізнатися, як англійською сказати голодупенко чи голоп’ятенко.

Ілюстрації Оксани Липки – це прошиття ниткою на тканині, кольорові та чорно-білі розвороти на позначення реального та уявного світів відповідно. Дуже стильно і дуже по-новому. Для маленьких панянок це однозначно цікава пізнавальна книжечка, хоча для хлопчиків вивчення елементів одягу і страв для сніданку теж пригодиться. У додатку автори пропонують вирізати Лялю, її вбрання і бавитися у перевдягання.

Читайте також: «Фонтан казок» не перекроюватиме ринок, а робитиме світ теплішим

Сорока-білобока / Maggie Magpie

Київ: Веселка, 2015. – 16 с.

Також приємно здивувало видавництво «Веселка» (якому вже 82 роки!), що видало нещодавно білінгви відомих українських народних казок українською й англійською, українською і польською та польською й англійською мовами.

Мабуть, багато-хто пам’ятає зі свого дитинства гру для пальчиків про Сороку-білобоку, яка дітям кашку варила – коли ще не було лялькових пальчикових театрів, проте була мамина фантазія та дитяча уява. Відома українська народна приповідка або ж гра-забавлянка, вперше видана у «Веселці» 1970 року, нещодавно з’явилася англійською та польською мовами. Тож окрім вивчення пальчиків від великого до мізинчика, в діток є можливість паралельно вивчати інші мови. Хоча як на вік дитини, що вивчає тільки-но назви своїх частин тіла, рівень перекладу може видатися заскладним. Але з іншого боку, стилістика тексту не потерпіла би примітивного озвучення на іншу мову цієї віршованої казки.

Ілюстрації Володимира Голозубова передають активність та рух: він чітко відтворює сюжетну динаміку, зображаючи у дії кожного персонажа (включно із ледарем). Завдяки малюнкам дитина може детальніше та конкретніше уявити собі всі події. Також тут багато деталей побуту – значно більше, ніж у тексті, що теж виконує пізнавальну роль.

Лисичка та журавель / Mrs. Fox and Mr. Crane

Київ: Веселка, 2015. – 16 с.

Ще одна казка «родом із дитинства» тепер також може бути засобом вивчення англійської та польської мов. Повчальна, іронічна та дотепна. Вперше казка була опублікована у «Веселці» 1977 року.

Ілюстрації Володимира Голозубова яскраві та оптимістичні. Художник вдало використав традиційні українські мотиви, зобразив народні елементи декорування домівок, частини побуту і характерних головних героїв – хитру пані Лисицю та довгошийого Журавля.

Два півники / Two chanticleers

Київ: Веселка, 2015. – 16 с.

Віршована казка чи то навіть українська народна пісенька про півників, які молотили горох, а інші тварини із домашнього господарства їм допомагали, а вовки чатували. Чудова нагода навчити діток пісень свого дитинства, а самим згадати мелодію до тексту.

Завдяки стильним малюнкам Володимира Голозубова класична пісенька набула особливого звучання. Ілюстрації виконано у палітрі яскравих кольорів та мотивів, які нагадують народну вишивку і розписну кераміку: глечики, тарілки, макітри.

Художник Володимир Голозубов за ілюстрації до цього видання 1971 року отримав премію «Золоте яблуко» на Міжнародному конкурсі БІБ у Братиславі, а 1977 року – бронзову медаль міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у Німеччині.

Читайте також: Найпопулярніші дитячі телепрограми про книжки й читання

«Як на мене, бі- чи мультилінгвальність по-дефолту – це один з найкращих подарунків, який можна отримати від батьків. Я зростала у білінгвальному середовищі, перемикаючись між російською і українською. І хоча мови доволі близькі, все ж, думаю, це багато мені дало.

Моя донька Теодора росте у фактично тримовному просторі. Я розмовляю з нею лише українською, тато лише французькою, а між собою ми спілкуємося англійською. При тому, що більше часу вона проводить зі мною і в Україні, проте на французьку переходить миттєво, коли бачить когось із франкомовних родичів. Часто повторює кожну фразу двічі – однією мовою, а тоді іншою. Іноді буває, що смішно переробляє слова і фрази з однієї мови на іншу, додаючи суфікси і артиклі, міняючи наголоси, калькуючи конструкції (наприклад, «суфляти» замість «дути»; «брати маленький душ»; «ля баранчік»; на парасолю каже «параплюя», бо парасоля французькою – «та, що від сонця»). Для мене ж перевагою є те, що я вчу французьку разом з нею, тож зараз мова у мене на рівні трирічної дитини.

Дуже цікава ситуація також з англійською. Загалом, вона завжди від неї дистанціювалася, бо це була мова дорослих, якою спілкуються між собою батьки, дідусь і бабуся. Іноді бувало, що дратувалася, бо опиняється поза розмовою. Але було декілька епізодів, коли вона почала коментувати те, що ми обговорювали, і стало очевидно, що вона розуміє, але мову наразі тримає в пасиві. Думаю, перевести її в актив, коли настане потреба, проблемою не буде.

Оскільки ми багато подорожуємо, існування інших мов щоразу викликає невелике здивування, але все ж, сприймається як ситуація, до якої потрібно адаптуватися. Особливо важливо для мене, що кожна інша мова – це неодмінно занурення в інші культуру та формат спілкування, що робить людину більш космополітичною».

.

Юля Смаль,

письменниця (Китай):

«Не знаю, чи можна моїх дітей назвати білінгвами. Вони швидше монолінгви – зі здібностями до мов і мамою без гальм. Вони вчать англійську з трьох років, в результаті, спокійно спілкуються з іноземцями, без огляду на можливі огріхи граматики.

У Китай ми їх привезли у вісім років (меншому був рік), і якось одразу в «мовне середовище», де навколо діти. А китайці прагнуть постійно поговорити. Потім помітили, що найменший з китайцями собі спокійно вітається, дякує (він у нас улюблений китайський типаж: синьоокий блондин). Скільки не намагалися розговорити його китайською – з європеоїдами ні словечка. Одного разу у Луцьку зустрічаємо мою знайому відверто азійського монголоїдного типу, а він їй: «Ні хао ма?» (Привіт, як справи?). Від мовного вінегрету в голові часто стається, що хтось з дітей мови плутає і вставляє в англійський текст китайські фрази чи забуває, як українською скласти вираз. Ну, всякого є. Багатомовного».

.

Арам Венямінов,

затяжчик м’яких меблів (Україна-Вірменія):

«Наша старша дочка Наріне народилася в Україні, але змалку чула вірменську, бо я майже щодня спілкувався вірменською по скайпу зі своїм батьком, який живе у Вірменії. Коли я з ним розмовляв, Наріне завжди сиділа поруч і все чула.

Допоки ми не поїхали у Вірменію, то не знали, що вона розуміє цю мову. Їй на час подорожі було 2,5 роки. Мій брат, який там живе, часто гуляв з нею і говорив лише вірменською (бо не знає іншої) – і дочка почала відповідати йому українською. От тоді ми зрозуміли, що вона розуміє.

Також вона за час недовгого перебування у Вірменії навчилась говорити і російською, якою дружина спілкувалася з моїми родичами. І тепер вже в Україні дочка ще часом плутає українські та російські слова».

.

Альба Позднякова,

письменниця (США):

«Адамові 2 роки, Станіславові 8 місяців. Живемо зараз в Каліфорнії. У нас дітки навіть не двомовні, а чотиримовні. Читаємо книжки українською, англійською, російською і польською. Основна, звісно, українська. Тобто все, що читаю англійською, я перекладаю українською мовою. З російських і польських книжок паралельно перекладаю лише окремі не схожі за звучанням слова. Звичайно, зручно мати книжки, де не треба самостійно робити такий переклад у процесі читання, але ми таких майже не маємо.

Мій старший син зараз говорить мішаниною всіх цих мов зі значним переважанням української, але здебільшого розуміє усі. Часом каже одне слово кількома мовами, наприклад, cookie-печиво або літак-самолет, hi-czesc».

.

Мирон Мамчур,

музикант (Німеччина):

«Вже другий рік живемо у Тюрінгії, в центральній Німеччині. Дарині зараз 6 років, ходить у дитячий садок, а Мартинові 8 років, він уже школяр. Загалом діти адаптувалися дуже швидко до німецькомовного середовища. Рік тому вони почали вивчати мову. Даринка почала говорити німецькою майже одразу і говорить багато. Натомість Марин більш скромний і коли прийшов у школу, то мав дуже малий словниковий запас. Проте з однолітками одразу знайшов спільну мову. І загалом діти між собою прекрасно розуміються.

За якийсь час я помітив, що мої діти починають будувати речення українською (українською ми говоримо вдома) на німецький манір. Наприклад, кажуть «я потребую» заміть «мені треба» (німецькою ich brauche – дослівно звучить як «я потребую»). Буває, що можуть іноді вставити у розмову українською німецьке слово, якщо важко згадати український відповідник або нечасто його вживали.

Діти говорять практично без акценту. І буває, що іноді мені їх так само важко зрозуміти, як і німців. Також помітив, що діти вже мають проблему з твердою літерою Л, бо в німецькій мові є лише м’яка літера Л. І коли, наприклад, ми поїхали на свято Миколая в Ерфурт, де є українська діаспора і де ми ходимо до церкви, то ті діти, що вже довше живуть в Німеччині, у віршиках вимовляли «Миколяй».

.

Юлія Юрчук,

перекладачка (Швеція):

«Вероніці 3,5 років. Це цікавий вік у мовному аспекті. Її основна мова – шведська, а українську розуміє, але мало нею розмовляє. Приблизно у три роки відбулася справжня революція в читанні. Колись я могла їй читати будь-якою мовою, яку сама знаю, і вона уважно слухала і навіть повторювала слова на тих мовах, та зараз вона вимагає читати лише шведською або українською.

Білінгви у нас є лише українсько-англійські та французько-шведські, але англійську і французьку дитина перестала сприймати, а шведсько-українських білінгв нема, тому я сама дублюю шведські тексти українською. Якщо текст короткий, то дитині це дуже подобається, але коли тексти довгі і вона знає їх із садка, то вимагає їх читати лише на шведській, як звикла в садку.

Я ніколи не насаджую мову з якимись зусиллями. Є книжки, які вона сприймає лише українською. Я особисто дуже люблю книжки без тексту, коли ми самі придумуємо історії. Я розповідаю свою історію українською, Вероніка щось додає чи продовжує тією мовою, яку вона сама вибере – найчастіше це якась частина українською, інша – шведською.

Кажуть, що дітей-білінгвів часто «пробиває» на другу мову у чотири роки, тож ми чекаємо наступної революції – коли дитина почне складати цілі історії українською!»

Чільна світлина – ілюстрація з книжки Скільки? / How many?