Інтерв’ю

У травні на Книжковий Арсенал завітала Ренате Пунка – президентка латвійської Асоціації видавців; виконавча директорка Janis Roze Publishers. Людина. яка тримає руку на пульсі видавничої справи своєї країни й точно знає, що потрібно зробити для того, щоби бути успішним гравцем у цій непростій культурній галузі. Читомо поспілкувалося з нею про книжковий ринок Латвії, потребу участі у міжнародних ярмарках та про латвійські книжки, на які варто звернути увагу українським видавцям.

– Які основні напрямки діяльності Асоціації видавців Латвії?

– Асоціація видавців Латвії – це головна організація в Латвії, яка лобіює інтереси видавців, зокрема на рівні органів державної влади та у податкових питаннях. Також асоціація долучається до організаційної роботи на різних регіональних на міжнародних книжкових фестивалях, відповідає за наповнення стендів на великих подіях, як-от в Болоньї, Лондоні, Франкфурті, Лейпцигу.

Ми співпрацюємо зі Спілкою письменників Латвії. Наш найновіший спільний проект полягає в тому, щоб до Лондонського книжкового ярмарку 2018 року підтримати видання англійською кількох нон-фікшн книжок про культуру Латвії, які можуть дати іноземцю загальне розуміння деяких аспектів культурного життя нашої країни, традицій та менталітету її громадян. Якщо результат буде задовільний, то проект продовжиться.

– Скільки в Латвії видавництв і скільки книжок виходить щороку?

– Насправді в нас не так багато видавництв. Відповідно до статистики Національної бібліотеки Латвії, їх кілька сотень. Але, якщо чесно, повноцінних видавництв, які мають свій мінімальний штат працівників і видають принаймні кілька книжок на рік, десь 40-50.
.

.
За статистикою Національної бібліотеки, на рік у Латвії виходить понад 2 000 найменувань. Більшість з них видані видавцями-членами нашої асоціації.  Найбільше в країні видавництво публікує 400 – 500 найменувань на рік.
.

.
Наступне за розміром – близько 100 найменувань. Але в середньому кількість книжок на рік у більшості видавництв коливається від 5 до 20.

– У Латвії відчутний вплив радянського спадку у книговидавничій сфері чи вам вдалося цього позбутися?

– У нас вже немає державних видавництв. Книжковий бізнес досить швидко пристосувався й освоїв знання, необхідні для функціювання в умовах ринкової економіки. Звісно, ринок у нас не такий великий, проте є можливість створювати нові книжки, ми вільні видавати, що хочемо. Починаючи з 1990-х, було видано багатьох відомих закордонних письменників у перекладі латвійською.

Звісно, інколи доводиться докласти зусиль, щоб знайти ресурси для підтримки високоякісних книжок. Видавничий сектор, на відміну від деяких інших культурних секторів, не фінансується державою, він позиціюється саме як бізнес, а не як культурна індустрія.
.

.
Не знаю, як в Україні, але у Латвії більшість бібліотек підпорядковуються державі й отримують фінансування напряму. Також є муніципальні бібліотеки, які отримують кошти з місцевих бюджетів, від яких вони залежні. Деякі муніципалітети ставлять закупівлю книжок в пріоритет, а в деяким на це не вистачає коштів.

До того ж у світлі того, що люди переїжджають в міста і сіл стає дедалі менше, постає питання чи варто утримувати в них бібліотеки.  Також через популярність інтернету, You Tube, появу і поширення електронних книжок, точаться дискусії про доцільність закупівлі паперових книжок в бібліотеки. Це важке і дискусійне питання сьогодні. Але бібліотеки не готові економити, відмовляючись від фізичних книжок, адже люди все ще цінують їх. Словом, багато вже зроблено, але ще багато справ належить зробити в майбутньому.

– Чи багато книжок у Латвії видається російською мовою? 

– Якщо розглядати національний ринок Латвії, то 95% книжок видаються латвійською мовою. Російською – близько 4%. Для прикладу, є серія книжок-білінгв (латвійська і російська) поезії. Також російською виходять певні посібники та навчальна література від тих чи інших освітніх і наукових інституцій.

Якщо ж говорити про книжки, які видаються безпосередньо в Латвії, то відсоток продукції латвійською мовою зросте до 98. Така різниця пов’язана з тим, що натепер ми маємо 5-6 доволі великих мереж книжкових магазинів, і 2 з них займаються продажем переважно російськомовних книжок, завезених з Росії, Білорусі, України.

Читайте також: Література на експорт-2017: українські книжки в іноземних видавництвах

Ці мережі існують, бо так простіше контролювати потоки. Раніше це була така собі «яткова» торгівля, і, гадаю, наше Міністерство фінансів і Міністерство культури вирішили, що краще, якщо ці книжки продаватимуться в книгарнях, і з них будуть сплачуватися податки. Це також дозволяє відстежувати асортимент. Були випадки, коли з’являлись якісь антинаціональні книжки, що не збігалися з політикою держави, були прохання вилучити окремі найменування.
.

.
Ввезення книжок з-за кордону – це  причина того, що в Латвії російською мовою друкується дуже мало видань.
.

.
Згадані книжкові мережі сконцентровані на бізнес-торгівлі з закордонними видавцями, їм цікаво закуповуватись у великих видавництв, великих розповсюджувачів, що друкують великі наклади. Вони взагалі не хочуть мати справу з маленькими місцевими видавництвами, які можуть видавати одну книжку на рік, бо, на їхній погляд, це приносить більше метушні,  ніж прибутку.

– Якщо вже говорити про тиражі, то в Україні мінімальний тираж, в продажі якого видавець може бути впевнений, становить 1000-1500 примірників. У деяких сусідніх держав цей поріг вищий, попри те, що населення країн менше, ніж України. Яка ситуація в Латвії?

– Якщо вірити аналітичним звітам, які публікує Національна бібліотека Латвії, то в 2015 році середній тираж становив 1350, що значно менше, ніж 5 років тому, коли було близько 1900. Це якщо говорити про паперові книжки.

– А як продаються електронні?

– Не дуже добре. Річ у тім, що, по-перше, немає якоїсь потужної платформи, яка б займалася продажем електронних книжки, і, по-друге, електронні книжки обкладаються податком у 21 відсоток у зв’язку з політикою Європейського союзу. Тобто читач є купує не саму книжку, а ліцензію на її прочитання, і ця ліцензія коштує не набагато дешевше, ніж паперова книжка.

Читайте також: Електронні книжки українською: де придбати?

Хоча, слід згадати, що є певні позитивні зрушення в цьому напрямку, можливо щось зміниться вже цього року і кожна держава ЄС зможе сама регулювати ставку цього податку. Можливо, тоді видавцям було б цікавіше працювати з таким форматом книжки, бо зараз вони тут не дуже активні. Інше питання,  наскільки Міністерство фінансів буде зацікавлене у  зниженні податків.

– Що ще, на Вашу думку, окрім податкової політики, може зробити держава, аби посприяти розвитку видавничої справи загалом?

– Наша головна проблема – немає читачів. Тому потрібно більше енергії спрямовувати саме на промоцію читання. Кількість людей, які читають латвійською мовою становить 1,5 млн, і це дуже оптимістичне число.

Багато латвійців зараз живе за кордоном, в інших європейських країнах, хтось з них намагається й після переїзду читати рідною мовою, купувати книжки через інтернет,  але вони теж не читають так багато, як читали б, якби була змога зайти в книжковий магазин і обрати щось до душі.  У нас є дуже хороша програма промоції читання серед дітей – «Дитяче журі», що охоплює близько 600 бібліотек в Латвії й близько 70 за кордоном. Потрібно підтримувати бажання читати рідною мовою серед емігрантів.
.

.
– З якими проблемами стикаються видавці-початківці в перший рік роботи?

– Вони починають з надто ідеалістичними уявленнями про видавничий бізнес.  Вірять, що всі тільки й чекали на їхній прихід, і що книжки, які вони планують видавати, – справді особливі й читачі їх миттєво розкуплять. Але в реальності все не завжди так.

Не слід забувати, що видавнича справа – не тільки культурна активність, але й бізнес, де багато чого базується на фінансових питаннях. Потрібно докладати зусилля не тільки до роботи над самою книжкою, а й до її промоції, маркетингу.

Читайте також: Брендінг української літератури: поради сусідів й прогнози чиновників

Практика показує, що найважче видавцям-початківцям у перші три роки. До третього року вони вже вивчають особливості цього бізнесу, його специфіку, знають певні професійні хитрощі.

Тут можна згадати й про селф-паблішинг. Автори, які зважуються на те, щоб видати свою книжку самотужки, стикаються із багатьма труднощами. І навіть якщо спочатку вони цього  не планували, згодом прагнуть співпрацювати із професійними видавцями, розуміючи, що самому дуже важко досягти того, що можуть запропонувати видавництва. Адже треба не тільки добре видати книжку, а й вміти її продавати, співпрацювати з медіа. Це набагато складніше, ніж здається.

– В Литві проходить досить великий Ризький книжковий ярмарок. Знаю, що він започатковувався в один час із більш відомим тепер Вільнюським ярмарком, так?

– Історія така, що спочатку був Балтійський книжковий ярмарок, який почався в середині 90-х в Таллінні. Через 2 роки він відбувся в Ризі, а ще через 2 роки – у Вільнюсі. Але і в Ризі, і у Вільнюсі інтерес виявився настільки великим, що ми продовжували влаштовувати такі ярмарки щороку, не називаючи їх балтійськими.
.

.
Вільнюський книжковий ярмарок наростив об’єм і набув великої популярності в останні 8 років. Можна простежити зв’язок цього факту із тим, що протягом останніх 15 років Литва як гість брала участь у Франкфуртському книжковому ярмарку, найбільшому в світі.
.

.
Це стимулювало індустрію розвиватись. Згодом вони брали участь в Болонському ярмарку, цього року були в Лейпцигу, у Варшаві… Книжкова галузь отримала певний поштовх, і вони зараз дуже зосереджено працюють над упізнаваністю Вільнюського ярмарку, над наповненням програми, планують заходи, запрошують гостей, залучають партнерів.

Завдання зробити Вільнюський ярмарок справді міжнародним дещо ускладнюється тим, що ця подія в часовому вимірі досить близько до Лондонського й Болонського ярмарків. Я  щиро бажаю їм успіху і ми намагаємося за можливості відвідувати Вільнюс, але іноді Ризький ярмарок потрапляє в ті ж дати, це пов’язано з виставковими приміщеннями: Вільнюс співпрацює з однією виставковою компанією, а ми з іншою, і вони, ці компанії, конкурують між собою.

Читайте також: Міжнародні книжкові проекти: варіанти співпраці

Звичайно, якщо порівнювати з Ригою, то в них вдвічі, а то й втричі більше читачів, тому наш ярмарок, який нараховує 20 000 відвідувачів цілком можна співвіднести з 70 000 відвідувачів у Вільнюсі. Але 70 000 – це справді велика цифра і чудовий результат. У Ризі є й інші, менші, регіональні виставки, відгалуження Ризького ярмарку. Але відбулось те, що відбулось. Вільнюс нас випередив, що зумовлено як розміром ринку і кількістю читачів, так і великим досвідом міжнародної співпраці, який вони здобули, і який допоміг створити базу для того, щоб фестиваль виріс до сьогоднішніх масштабів.

– Які нові формати книжкових подій Ви зауважили останнім часом, беручи участь у міжнародних фестивалях?

– На думку спадає дуже хороша ініціатива від Федерації європейських видавців. У Страсбурзі кожної осені зустрічаються для розмови запрошені автор і видавець однієї із найбільших країн Європи. Ця зустріч дає розуміння того, що автор – це всього лише одна ланка всього видавничого процесу. Федерації європейських видавців зазвичай обирає дуже хороші приклади, де й автор, і видавець отримують вигоду від співпраці, і можуть говорити про те, як видавництво може допомогти автору розвиватись, а автор видавництву – процвітати й створювати книжки, яких люди потребують. Такі заходи справді цікаві й корисні.

Минулої осені в цій зустрічі брала участь одна видавчиня, яка обирає і видає у своєму видавництві десь 5 книжок на рік, якщо не помиляюсь. І є багато авторів які хотіли б, щоб їхні книжки вийшли саме в цьому маленькому видавництві. А все тому, що ця видавчиня справді добре працює з книжками, з кожним проектом, і про її книжки справді багато говорять, часто згадують у пресі, читачі пишуть огляди.

Цей випадок свідчить про те, що і маленькі видавництва можуть бути сильними як гравці на ринку, створювати коло читачів і шанувальників, які довіряють і купують чи не всі книжки, й мати дуже хороші показники продажів. Це той випадок, коли виграють усі.
.

.
– Латвійська асоціація видавців ініціювала конкурс на кращий книжковий дизайн, який проводиться уже 25 років. Наскільки конкурс вплинув на видавничу галузь, на якість дизайну і поліграфії книжок?

– Конкурс на кращий книжковий дизайн – це одна з тих ініціатив, які ми плекаємо і намагаємося не віддати нікому іншому. Ми наголошуємо на тому, що видавець – дуже важлива людина, від якої залежить увесь процес створення книжки. Справді красива книжка починається з ідеї, змісту і видавець, який працює як продуцент, перетворює цей зміст у щось більше, надає йому форми, візуального обрамлення. Приз цього конкурсу – золоте яблуко – отримує і художник, і видавець.

Читайте також: 15 важливих книжкових ярмарків 2017 року

У нас щороку продовжується дискусія щодо того, що значний відсоток номінованих і нагороджених книжок – це книжки, які видаються не видавництвами, а, наприклад, музеями, науковими інституціями, і які позиціюються як колекційні, видрукувані обмеженим тиражем і не розраховані на широкий продаж.

Тим не менш цей конкурс – велике свято, важливе для галузі. Конкурс впливає на якість видань, на те, що художникам, дизайнерам стає цікавіше працювати, вони прагнуть зробити якнайкраще, конкурують. В останні роки у нас навіть з’явився відділ книжкового дизайну в Академії мистецтв! А видавці в свою чергу, формуючи свій видавничий портфель, одразу обирають, які книжки будуть робитися з орієнтацією на участь у конкурсі.

– А які критерії беруться до уваги під час оцінювання? І скільки книжок подається на конкурс щорічно?

– Під час Франкфуртського книжкового ярмарку організовують виставку світового книжкового мистецтва. Ми взяли ті ж критерії, якими користуються під час оцінювання робіт цієї виставки та дещо їх адаптували під наші реалії. Намагаємось брати до уваги все: дизайн, ілюстрації, якість паперу, шрифти…

Журі конкурсу включає художників, когось з паперової індустрії, мистецтвознавців тощо. Але умова така, що журі затверджується після подачі всіх заявок, щоб уникнути особистої зацікавленості журі в якомусь проекті.

Щороку подають близько 150 книжок.
.

.
Конкурс Латвійської асоціаціії видавців на кращий книжковий дизайн має 9 номінації, і в кожній ми відзначаємо максимум 5 книжок. Буває й менше. Буває й так, що приз в номінації не дістається нікому: не було гідних, або ж всі були однаково добрі, але не настільки, щоб обрати когось одного.
.

.
– Які останні тенденції спостерігаються в літературному процесі Латвії? На які книжки Ви б рекомендували звернути увагу українським видавцям?

– У нас започатковано дуже цікаву, яка нараховуватиме 13 книжок. Ініціаторкою цієї серії стала Ґунда Репше (Gundegas Rep?e), яка подала ідею збірки оповідань серію «Ми. ХХ століття» («M?s. XX gadsimts»), в якій 12 латвійських письменників, досить відомих вже особистостей, пишуть про Латвію 20 століття. І це був ніби такий подарунок письменників видавництву Dienas Gr?mat з нагоди сторіччя держави Латвія, що відзначатиметься наступного року. Такий творчий цікавий проект, що подає 12 доволі унікальних поглядів.

Збірка оповідань вийшла, але також дала поштовх чомусь більшому – однойменній серії з 13 книжок, де кожен письменник обирає певний відрізок історії Латвії й вибудовує на його тлі свій роман.

Першим у цій серії був роман Освальда Зебріса «В тіні півнячої гори» (Osvalds Zebris «Gai?u kalna ?n?»), який нещодавно отримав приз Європейського Союзу з літератури. У книжці мова йде про революцію 1905 року в Латвії, після якої, в 1906, були великі репресії вчителів. Цей факт здався письменнику дуже важливим, і він, пишучи роман, намагався зобразити світ очима освітян.

Читайте також: Україна на міжнародних виставках: новини, досвід і поради

Ще один чудовий роман, який здобув низку нагород, – «Материнське молоко» Нори Ікстени («M?tes piens», Nora Ikstena), що змальовує три покоління жінок і їх життя в часи Радянського Союзу, вплив радянського режиму на їхні долі. Частково, це біографічний роман. Книжка здобула титул найбільш продаваної у 2015 році. Цікаво, що в англійському перекладі, який зараз саме готується, роман матиме назву «Радянське молоко».

І ще один роман, про який я хочу згадати,  – «Кімната» Лайми Кота («Istaba», Laima Kota), в якому мова йде про 80-ті роки і комунальну квартиру, що складається з 8 кімнат, 8 життєвих розповідей.

Також зауважу, що Спілка письменників Латвії надає гранти на переклад книжок наших авторів.

– Які професійні видання Ви читаєте?

– Мені подобається Publishing Perspectives, хоча й не систематично, а тоді, коли трапиться щось цікаве, або коли вдається відволіктись від всяких інших справ. Намагаюсь читати Bookseller, я отримую їхню розсилку. Це справді цікавий  журнал, який подає аналіз галузі в Британії,  і хоча в Британії доволі специфічний ринок, але багато проблем, що актуальні й для нас.  Я думаю що Велика Британія особлива тим, що там дуже багато уваги звертають на освіту, це помітно навіть по тому, наскільки широка і добре продумана програма семінарів на Лондонському книжковому ярмарку.

Фото: www.getcaughtreading.eu, Ната Коваль