Президент французького ПЕН-центру
Сильвестр Кланс’є: Сучасний світ — це маркетингове суспільство
Історія родини президента французького ПЕН-клубу Сильвестра Кланс'є тісно пов'язана з діяльністю організації у Франції: від тітки, активної учасниці, до батька, що у 70-х роках також очолював ПЕН-центр. Кланс'є переконаний, що пропаганда — не лише політика, бо тепер вона виникає у суспільстві ще й через вплив великих компаній.
Читомо спільно із Kyiv-Mohyla Business School [kmbs] зустрілися з письменником та поговорили про суспільні тренди, діяльність ПЕН-клубу у Франції та як французькі письменники переосмислюють трагічні події у своїй країні.
— Розкажіть історію вашої роботи у французькому ПЕН-центрі?
— Історія мого залучення у французький та міжнародний ПЕН триває понад 20 років. Спершу як член французького ПЕН комітету і потім як генеральний секретар між 1999 і 2005 роками, як президент між 2005 і 2012, як скарбник 2012 — 2016 і знову як президент 2016–2018. Я був членом безлічі Міжнародних ПЕН-комітетів, зокрема комітету Миру Міжнародного ПЕНу. І звичайно, брав участь у багатьох Конгресах. Якщо говорити про те, через що це все почалося, то почну з того, що моя родина — це родина письменників. Мій батько, Джордж Емануель Клансь'є, є дуже відомим письменником; моя тітка, Жаклін, також поетка; моя мама була відомою есеїсткою. Я теж пишу есеї й поезію. Окрім писання, всі вони були залучені до французького ПЕНу. Особливо мій батько, він віце-президент.
— Над якими проектами зараз працює французький ПЕН-центр? Які ваші найбільші досягнення за останні роки?
— Наші останні проекти були присвячені історії літератури, і це, гадаю, дуже актуально, бо дотичне до сьогоднішньої тематики Конгресу. Ми видали дві книжки. Перший рукопис — це колекція різних художніх текстів з Південної Європи. Другий — присвячений свободі висловлювання письменників у їхніх власних країнах.
— Чи є у французькій сучасній літературі проблемні теми, які пов'язані з Конгресом — «Відстоювання правди в часи пропаганди»?
— Учора я був запрошений на конференцію в рамках публічної програми ПЕНу, де пояснював, що пропаганда — це не лише політичне явище. Звісно є Росія, є Китай... Але попри політику й міжнаціональні дебати, сучасний світ — це маркетингове суспільство. Зростає вплив великих компаній (Google, Apple, Microsoft) завдяки їхній заможності, яку ніхто не врегульовує збільшенням податків. Цей вплив охоплює не лише наш вибір, що саме з переваг матеріального світу варто купувати, але й закони, політику. Людей перетворюють у те, що у нас, у Франції називають passif soci?t? («пасивне суспільство»), яке постійно запевняють у необхідності купувати кожен новий iPhone.
— Як французькі письменники переосмислюють трагічні події, що сталися у Франції (до прикладу, нещодавні теракти) ?
— Першочергово ми влаштовуємо великі публічні зустрічі, де все це обговорюємо. Ми будемо робити це щороку, у січні, тому що більшість терористичних актів відбулися саме у цей час. Авжеж ми підтримуємо усіх, хто причетний до трагедії. Але з такими речима потрібно поводитись обережно. Є велика різниця між вирішенням конфліктів за допомогою культурних акцій і коли це починають використовувати у певних цілях. В наших реаліях поліція стала дуже небезпечною. Так, звісно, той факт, що уряд здобув більше прав на втручання в життя цивільних мало б узабезпечувати від можливості інших наступних терористичних актів, але зрештою жоден цивільний не застрахований від того, щоб бути сприйнятим за терориста.
Я зі свого читацького досвіду можу сказати, що французькі письменники не ставлять у фокус цю проблему, бо ти ніколи не знаєш, як можуть бути потрактовані твої тексти, чи це не накличе ще більше чорних хмар, чи не стануть вони залучені у пропаганду. До того ж таке згущення часто заважає бачити реальні проблеми, а це: безкоштовна освіта, безробіття, солідарність.
— Чи відбувався у Франції ПЕН Конгрес?
— Французький ПЕН-центр охоче приймає гостей з різних країн. До прикладу, щомісяця ми влаштовуємо щонайменше дві великі літературні події, на яких письменники вільні писати рідною мовою. Звичайно, Франція — це дуже монокультурна країна, але люди спілкуються тою мовою, якою вони хочуть (незалежно від того, що офіційною мовою є французька), тому ми й дозволяємо і намагаємось робити усе, щоб те саме було й з письмом. Мета цих зустрічей — згуртовувати людей, тому що значно важливіше є не те, що нас розділяє, а жити в мирі й поважати ідентичність інших. Востаннє Конгрес відбувся у Франції в 90-роках у Ліоні. І тематика була про зв'язки, про ниточки, які з'єднують митців заходу і сходу.
— Як французька публіка бачить українське інтелектуальне та творче середовище?
— Ви дуже творчі. Ми б хотіли, щоб Україна здобувала все більше і більше незалежності. Львів — дуже європейський. Ба більше, ми були б дуже раді, якби хтось з українських літераторів був вибраний в основну структуру ПЕНу, у президенти. Ми дуже підтримуємо цю ідею. Бо особисто для мене найцікавішою частиною Конгресу були зустрічі з українськими письменниками. Більшість з них говорять французькою!
- Матеріал вийшов завдяки підтримці Kyiv-Mohyla Business School [kmbs]
- Текст: Марія Піщик
- Фото: Lviv 2017 PEN International Congress
Читайте також: про 83 Міжнародний Конгрес ПЕН у Львові у спецпроекті Читомо та Kyiv-Mohyla Business School [kmbs]
