Новини

Хоча концепція боротьби з піратством у міжнародній книжковій галузі зараз зосереджена на проблемі цифрової вразливості, Хосе Боргіно, генеральний секретар Міжнародної асоціації видавців (МАВ) цього місяця нагадав на конференції Асоціації арабських видавців у Тунісі, що піратство – «з самого початку» була проблемою для книговидання.

«Повага до творців»

Піратство згадується у зміненій формі у другому томі 1615 року видання першого сучасного роману «Дон Кіхот з Ламанчі» Мігеля Сервантеса, коли автор посилається на неавторизоване продовження першого тому його «Дон Кіхота», створене самозванцем, «піратом його ідей».

«Звичайно, – сказав своїй аудиторії Боргіно, – у 1615 році ще не винайшли авторське право, і неавторизоване продовження – це не зовсім те, що ми сьогодні вважаємо книжковим піратством. Але у цьому прикладі неповаги до автора і видавця «Дон Кіхота», а також у спробі отримати вигоду від експлуатації чужої праці та репутації, ми можемо побачити всю базову мотивацію піратства».

Читайте також: Хосе Борґіно: «Видавці завжди виступали як воротарі»

Міжнародна асоціація видавців надала журналу Publishing Perspectives копію звіту Боргіно, у якій він доводить, що навіть сьогодні книжкове піратство не завжди означає конкретне поняття. В країнах на південь від Сахари це може означати підробку друкованих книжок, в той час як в Європі та Північній Америці це стосується головним чином електронного формату.

«У чудовій статті, опублікованій у Granta кілька років тому, – пише Боргіно у своєму коментарі, – перуанський письменник Даніель Аларкон описував піратство у своїй країні як таку собі ринкову помилку. Він описав ситуацію, у якій видавці мейнстріму могли належним чином задовольняти потреби ринку в столиці, Лімі, але дійшов висновку, що якщо автор хоче, щоб його книжка розповсюджувалась за межами метрополії, краще за все створювати піратські копії».

Хосе Боргіно на Книжковому Арсеналі 2017

Останнім часом з’явились автори, які самі видають свої книжки й зазначають, що їхня робота стає помітнішою завдяки піратству, хоча це, звичайно, супроводжується втратою прибутків.
Боргіно також посилається на звіт Євгена Гердена у Publishing Perspectives за серпень, згідно з яким, за оцінкою міністра внутрішніх справ Росії 25-30 відсотків книжкового ринку країни – контрафакт, а в деяких регіонах ця цифра перевищує 50 відсотків. За прогнозами – ці показники зростатимуть. Оцінка: 13,9 мільярда піратських сторінок за один місяць.

«У звіті, якому вже п’ять років і отже він, можливо, недооцінює проблему, – каже Боргіно, – Девід Прайс, директор відділу аналізу піратства NetNames, зазначив, що у січні 2013 року 432 мільйони унікальних користувачів Інтернету шукали контрафактний контент. У Північній Америці, Європі та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де проживає більшість (82.6 відсотків) користувачів світового Інтернету (які на той час споживали 95,1 відсотка контенту), за оцінкою Прайса обсяг споживання контрафактного контенту збільшився на 159 відсотків з 2010 по 2013 рік і становив майже 24 відсотки загального обсягу споживання контенту всіма користувачами Інтернету у цих регіонах. Навіть більше, він стверджував, що 13,9 мільярда переглядів сторінок були зафіксовані на піратських веб-сайтах лише у січні 2013 року».

Одна з менш очевидних проблем, яку Боргіно досліджує у своєму туніському звіті, є проблема «тіньового ефекту» піратства. Він добре її розуміє завдяки своєму досвіду, оскільки до Міжнародної асоціації видавців входять організації з понад 70-ти ринків та територій.

«Навала електронного піратства впливає не лише на фінансові показники, – пише Боргіно, – але також значним чином погіршує психологічний стан видавців. Деякі з них навіть стримують технологічний розвиток своїх внутрішніх ринків, надаючи перевагу знайомому злу – піратській підробці друкованих книжок, перед запаморочливою загрозою втрати контролю над своїми електронними файлами. Це серйозна проблема, особливо на деяких менш розвинених світових ринках. Якщо ми хочемо, щоб видавництво було інноваційним, розвивалось у руслі цифрових технологій та сприяло економічному, культурному і соціальному розвитку цих країн».

«Відмова цифровій продукції у доступу до ринку – це утопія, беручи до уваги, що у звіті за 2016 рік МакКінсі зазначив, що 98 відсотків американської економіки – результат перемоги цифрової революції, і що за прогнозами до 2025 року переведення контенту в електронний формат принесе 2 трильйони доларів у ВВП США».

Читайте також: Копіратство: 7 міфів, чому копірайт – ок, а піратство – ні

Копілефтери й авторські права

«Друк і публікація, –  пише Боргіно, – можуть бути артефактами європейського Ренесансу, але авторське право – дитя Просвітництва».

Він згадує, що авторське право з’явилося у 1710 році з прийняттям у Великій Британії Статуту королеви Анни, який проголошував «персональні права на противагу владі Держави».

«Мовою класичного лібералізму, – продовжує Боргіно, – йдеться про персональне право створювати та обмінюватися своєю інтелектуальною власністю. У термінах марксизму це означає персональну можливість експлуатувати й отримувати додану вартість від інтелектуальної власності. А з точки зору етики, якщо, перефразувати австралійського письменника Джона Бірмінгема, авторське право – це просто «вияв поваги» до авторів».

«Попри всі зусилля противників авторського права – копілефтерів, як їх називають у Бірмінгемі – інформація і досі – абстрактне поняття», – пише Боргіно, – День, коли автор або правовласник не отримує плату за свій твір – це поганий день. Це не «бажання бути вільним». Це просто «небажання всього». Інформація або лежить без діла і її ігнорують мільярди людей, або стає новим вірусним мемом, який поширюють всі користувачі. Але незалежно від статусу споживання єдине, що є спільного у всіх бітів інформації – це те, що їх створили люди. І на відміну від інформації, люди не абстрактні: вони конкретні й навіть мають імена».

Боргіно пропонує видавцям чотири засоби боротьби за авторські права:

• Пропонуйте твори на комерційній основі в усіх електронних і друкованих форматах, тому що споживачі хочуть саме цього. Книжки повинні мати конкуренту ціну і найвищу якість, а також їх необхідно доставляти найзручнішим способом.
• Видавці мають активно поширювати інформацію про вартість своїх книжок. Не лише про ціну, але також про культурну, освітню та інтелектуальну цінність.
• Видавці мають боротися з піратами, застосовуючи всі законні засоби, які є в їхньому розпорядженні. У Міжнародній асоціації видавців є підкомітет Комітету захисту авторських прав, робоча група боротьби з піратством, яка раніше проводила успішні міжнародні кампанії.
• Видавці мають створювати лобі, щоб уряди вчасно приймали відповідні рішення.

Автор: Річард Лок

Переклала Ольга Брагіна за матеріалами Publishing Perspectives