Читомо > Новини > «Театр абсурду» Вацлава Гавела

Новини

«Театр абсурду» Вацлава Гавела

07.04.2016 0 Автор:

Про дисидента із забороною на друк та постановку творів в Чехословаччині, визначного драматурга, чиї п’єси викликали захоплення публіки за кордоном, підсобного працівника пивоварні, який в бідній комуністичній Чехословаччині їздив на роботу на власному мерседесі, бунтівника, який не міг змиритися з посттоталітарним ладом в рідній країні, про тюремного філософа, ревнивого чоловіка та бабія, якого навіть до в’язниці забирають з помешкання коханки, про президента-ідеаліста, чию пам’ять вшановують читаннями в «коротких штанах» – про такі різні обличчя однієї з найяскравіших постатей чеської культури дізналися з лекції «Вацлав Гавел – експериментатор і новатор» з курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві для користувачів Hаціональної парламентської бібліотеки України. Лекцію прочитала Тетяна Окопна  – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури.

 

Вацлава Гавела знають, в першу чергу, як політика, який продовжив традицію чеської політичної сцени починаючи ще від чеського політичного діяча часів Австрійської імперії, поета, публіциста Карла Гавлічка-Боровського, а потім першого чехословацького президента Томаша Гарика Масарика, який посилаючись на відомого чеського філософа та педагога Петра Хельчицького вперше почав говорити про «життя у правді» та наголошував на тому, що політика неможлива без правди.

Гавел переймає цей концепт Масарика й робить правду основним своїм поняттям як у філософії, так і в політиці та приватному житті. Те, що Гавел став наступником Масарика певною мірою логічно. Дідусі майбутнього президента Чехії належали до середовища просунутих інтелектуалів початку ХХ століття в Чехословаччині. Один із його дідусів, Гуго Вавричка, належав до клубу «п’ятничників», які збиралися у братів Чапеків на дачі, куди також приходив Масарик.

 

Комплекси «буржуазного походження» Вацлава Гавела

Гавел походив зі знатної і багатої родини, чого дуже соромився в часи комуністичної Чехословаччини, коли всі нібито мали бути рівними і будувати майбутнє під гаслом «Пролетарі всіх країн – єднайтеся!»

Мати, Божена Гавлова, вроджена Вавречкова, походила з сім’ї Гуго Вавречки, редактора газети «Lidove noviny» («Народна газета»), у часи довоєнної Чехословацької республіки — посла в Угорщині та Австрії. З 1932 року він був директором взуттєвих заводів фабриканта Томаша Баті, а в 1938 році деякий час обіймав посаду міністра пропаганди. Вавричка виховував свою доньку в тогочасному республіканському стилі: вона закінчила художню академію, вміла добре малювати, грати на музичних інструментах, вести світські бесіди, взагалі була такою собі світською левицею або ж, як сказали б в Чехословаччині, «мотроною».

Його дід з боку батька, Вацлав Марія Гавел – відомий підприємець в галузі містобудування. Серед іншого побудував празьку Люцерну на Вацлавскій площі (1907-1920) та заснував кінокомпанію «Люцернафільм» (1912). Його сини Вацлав та Мілош Гавели продовжили справу батька. До початку Другої світової війни в 1939 році у власності сім’ї Гавелів була кіностудія «Баррандов», яку заснував Мілош Гавел, ресторани фірми «Люцерна», мисливський будинок на Чесько-Моравській височині (а разом з ним 1400 га лісу) та будинки на празькій набережній Влтави. Навіть після приходу до влади комуністів, коли у батька Вацлава Гавела забирають «Луцерну», новий директор залишає його управляючим.

Вацлав був старшим сином Вацлав М. Гавела та Божени Вавречкової і мати його просто обожнювала. Божена Гавел з самого початку говорила, що Вацлав обов’язково стане дуже відомою людиною: він буде або президентом, або визначним нейрохірургом. Її слова таки справдилися.

1

З мамою та гувернанткою на Вацлавській площі

Найбільше вихованням Вацлава та його молодшого брата Івана займалися мати і дідусь Гуго Вавричка, який займався технічною стороною їхньої освіти. Іван Гавел згадував, що коли йому було 5 років дідусь розповів детально їм, як діє парова машина. Іван говорить, що кар’єрою науковця завдячує дідусеві.

2

Вацлав та Іван з дідусем Гуґо Вавречкою

Діти виростають в середовищі повної свободи, хоча батько був досить суворим і час від часу намагався стримувати матір, щоб вона їх так не балувала.

Батько Гавела був діловою людиною, майже весь час проводив у «Луцерні» і Вацлав більше часу проводив з дядьком Мілошем, вважав його своїм героєм: дядька завжди любили жінки, він мав багато друзів, був веселим, винахідливим, постійно вигадував якісь цікаві конкурси, водив своїх племінників на цікаві прогулянки, ні в чому їм не відмовляв.

Треба сказати, що Мілош Гавел був неоднозначною фігура першої половини ХХ століття у Чехословаччині, саме він заснував кіностудію «Баррандов», почав будувати перші павільйони, де знімалися ще міжвоєнні чехословацькі фільми. Коли починається Друга світова війна і гітлерівські війська окупують Чехословаччину, Мілошу пропонують продати більшу частину акцій «Баррандова» А-В нацистам за 15 мільйонів чеських крон (для зйомок 1 фільму на той час потрібно було півмільйона крон). Але потім все так закрутилося, що нацисти отримали повний контроль над студіями. В 1942 г. чеська кінокомпанія була перейменована на Prag-Film, Aktiengesellschaft. В цей період у павільйонах знімали чеські та німецькі кінокартин, перші виключно на історичну тематику, оскільки чеські режисери намагалися уникати «злоби дня».

З часом Мілош Гавел починає приятелювати з представниками окупаційної влади, в його помешканні у Баррандові збиралися всі вершки тодішньої німецької нацистської влади Чехословаччини, влаштовували там феєричні вечірки, знайомилися з красивими чеськими акторками. Мілоша критикували за зв’язки з окупаційною владою, до того ж він не приховував своєї гомосексуальності. Після закінчення Другої світової війни йому довелося покинути Чехословаччину, він виїхав до Відня, жив там в постійних депресіях та злиднях і постійно сумував за довоєнними часами, коли всі його любили, поважали, захоплювалися.

Після закінчення Другої світової війни Вацлав та Іван вступають у досить престижну на той час гімназію у Подєбрадах, дуже мальовничому чеському місті. Гімназія знаходилася у стінах Подєбрадського замку. Серед однокласників Вацлава був Мілош Форман майбутній відомий чеський режисер, з яким вони з того часу почали товаришувати.

У гімназії Вацлав нічим не відрізнявся, але при цьому діти із родин відомих чеських партизанів часів Другої світової війни посміювалися над Гавелом і називали його та молодшого брата «білими воротничками». Тоді в нього впреше закрався сором за непролетарське походження. Коли Гавел закінчує перший рівень цієї гімназії, стає зрозуміло, що далі вчитися брати не можуть через своє «буржуазне» походження. Вони переходять у звичайну школу, після закінчення якої Вацлав марно намагається вступити до університету: йому всюди відмовляють. Спочатку він пробував вступити на кінематографічний факультет, в результаті вступив на хімічну промисловість, куди його буквально проштовхнула мати.

 

«Тридцятьшостники»

Обрана спеціальність не подобалася Гавелу і він намагається знайти себе в чомусь іншому. Він збирає навколо себе друзів, деяким із них вдалося вступити в гімназію, а потім в університет тому, що вони не були з таких «поганих» родин як Вацлав. Він організовує різні вечірки у квартирі в центрі Праги, коли батьків нема вдома.

На цих вечірках за дешевим вином друзі вирішують видавати альманах «Тридцятьшостники» (оскільки більшість друзів Гавела, як і він сам, народилися у 1936 році, вони почали називати себе «тридцятьшостниками»). Божена Гавел малює обкладинки до цих альманахів. В альманасі всі писали, хто що хотів. Наприклад, Вацлав у березні 1953 року, коли помер Сталін, пише блюзнірський варіант «Отче наш»:

«Отче наш, що єси в Кремлі, нехай святиться ім’я твоє, нехай буде воля Твоя, як в Совєтському Союзі, так і в цілому світі, за хліб наш насущний дякуємо тобі красно і стережи святість марксистської ідеології так, як і ми стежимо за своїми ближніми і викриваємо відступників і класових ворогів».

 

Театр «Na z?bradl?» та знайомство Вацлава Гавела з жінкою всього його життя

Згодом Гавел відходить від цієї підліткової афери і розуміє, що хоче працювати в театрі. Він починає працювати в театрі «Na z?bradl?» («На парапеті»), де тоді був керівником Ян Веріх, який свого часу разом з Іржі Восковіцем входив до «звільненого театру».

Гавел у співавторстві і іншими режисерами пише п’єси та виконує в театрі різну роботу, наприклад, складає інвентар. Він починає шукати культурних та літературних зв язків, знайомиться з Едвардом Валентою та Ярославом Сайфертом.

Гавел починає відвідувати культове на той час місце кав’ярню «Славія», яка знаходилася навпроти національного театру в Празі. В 50-60-х роках там збиралися найвідоміші чеські письменники. Саме тут він знайомиться зі своєю першою дружиною, Ольгою. Вона була на кілька років старшою за нього, працювала в театрі: продавала квитки, а також вказувала відвідувачам місця. Колектив невеликого неформального театру після закінчення вистав, збирався вечорами та спілкувався за грою в карти. Карти лишилися пристрастю Ольги на все життя.

Співробітників «Na z?bradl?» спочатку ревнували Ольгу до Вацлава, думали, що одружившись вона більше не сидітиме з ними вечорами після закінчення вистав. Але наступного ж після весілля дня Ольга сиділа там ледь не до третьої ночі, як і завжди, і всі зрозуміли, що нічого не змінилося.

Ользі в сім’ї Гавелів довелося нелегко: вона була з пролетарського середовища (можливо, тут знову ж таки зіграли свою роль комплекси Вацлава, щодо його нібито буржуазного походження і він обрав дівчину із найбільш пролетарського району Праги – Жижкова).

Читайте також: Чарівний світ братів Чапеків: творчість, що долає всі кордони

Ольга сама відмовилася від вищої освіти, оскільки розуміла, що в університеті почнуть втовкмачувати щось про марксизм-ленінізм, вона не знала іноземних мов, не була пристосована до світського життя. Божена Гавел категорично не сприйняла таку невістку.

Після весілля Вацлав пише дуже довгого листа своєму батькові, в якому намагається пояснити, що він любить Ольгу і попри те, що вона з пролетарського середовища і ніколи не буде такою, як мати, але при цьому в неї є внутрішня сила і вроджена інтелігентність, які йому дуже імпонують і тому він просить прийняти її.

Невдовзі після весілля з Ольгою, Гавел вирішує почати писати п’єси. Театральну діяльність він не полишав навіть відбуваючи військову службу в Словаччині, ще до одруження. Там він знайшов кілька друзів-однодумців, разом з якими поставив п’єсу на той час ще комуністичного автора Павла Когоута «Вересневі ночі». Це п’єса про життя професійної армії. Командир не пускає у звільнення молодого поручика, вагітна дружина якого незабаром повинна народжувати. Однак поручник вночі таємно виходить у місто, щоб провідати дружину. Недоброзичливці доносять про його вчинок і командиру потрібно вирішувати, як покарати винного. Критика одразу ж засуджує цю п’єсу, говорить, що таку аморальну річ не можна ставити у військовій частині.

3

Вацлав Гавел грає в п’єсі Павела Когоута «Вересневі ночі»

Згодом Павел Когоут змінить свої політичні переконання, стане дисидентом і найкращим другом Гавела. Разом вони напишуть «Хартію 77», а потім ще довго сперечаються чиєму авторству належить більше речень.

 

Про «Свято в саду», «нещасний випадок» з декораціями та про те, як знайомі Гавела потрапляють у його твори

Перша самостійна п’єса Гавела «Свято в саду» була поставлена в театрі «Na z?bradl?» в 1963 році. В процесі написання п’єси його суттєво підтримав Ян Гроссман (режисер театру «Na z?bradl?»). Гавел ніяк не міг зосередитися та дописати п’єсу і Гроссман їде з ним до санаторію, де вдень вони гуляють, а вночі Вацлав працює над п’єсою та підсуває листки з написаним Гроссману під двері.

Гавел не був би собою, якби там не закохався в одну з покоївок, з якою пов’язаний один кумедний випадок. Він дає покоївці прочитати «Замок» Кафки і видає його  за власний твір. Покоївка каже, що нічого не зрозуміла з прочитаного, але загалом їй дуже сподобалося. Гавел і надалі активно використовуватиме Кафку і покликатиметься на нього. Його драматургічний стиль  в цілому тяжітиме до театру абсурду. В основі сюжету більшості з творів Гавела буде певна ситуація, пов’язана з якоюсь соціальною чи морально-етичною проблемою людського існування, яку драматург розкриватиме шляхом її гіперболічного й алегоричного загострення, яке доводитиме ситуацію до абсолютного абсурду.

З прем’єрою «Свята в саду» пов’язано багато цікавих історій, одна з них стосується декорацій виготовлених Йозефом Свободою.

Свобода на той час був одним із найвідоміших чеських сценографів, він зробив дуже гарні декорації, які планував потім використати для постановки в театрі у Німеччині, але не знав, як вони спрацюють і тому вирішив перевірити їх на прем’єрі «Свята в саду». В декорацій були скляні стіни, що виглядало дуже гарно, але при цьому майже не було чути, що говорять актори.

Читайте також: Що таке поетизм і з чим його їдять, або авангард по-чеськи

Гавел і Павел Ландовський, актор театру «Na z?bradl?», розуміють, що ці декорації призведуть до провалу прем’єри. Вночі вони підлаштовують тим декораціям «нещасний випадок». Гавел і Ландовський вилазять через вікно вбиральні пабу, де вони сиділи за пивом, ідуть до театру й розбивають декорації. Потім спокійно повертаються на місце, а зранку заявляють до поліції, що хтось розбив декорації. Поліція так ніколи і не знайшла зловмисників.

Прем’єра «Свята в саду» попри прості декорації була настільки успішною, що на всі наступні вистави квитки розкуповувалися в день їх появи у продажі. Міхал Жинтовський говорить, що люди могли займати чергу ще звечора, вистояти цілу ніч, дочекатися, коли зранку відкриються каси, щоб купити квитки на цю виставу. Були такі, хто ходив по 6-7 разів на «Свято в саду». Крім вистави у театрі з’явилася виставка графічних віршів Гавела, які можна було роздивитися перед виставою.

4

Графічний вірш Вацлава Гавела

«Свято в саду» до сьогодні залишається найпопулярнішою та найвідомішою у п’єсою Гавела, а дотепні вирази з твору стали крилатими.

Дія п’єси доволі проста: у родини є двоє синів один нормальний, а другий – буржуазний інтелектуал. І мати переймається, мовляв, ну, добре інтелектуал, ну, добре в окулярах (зараз це ніби дозволено), але ж іще й буржуазний. В сім’ї вважають, що за їхнім нормальним сином велике майбутнє, що він почне працювати в ліквідаційному уряді. Тому, коли приходять якісь впливові знайомі, сина-інтелектуала намагаються кудись сховати, оскільки вважають, що він може нашкодити кар’єрі свого брата.

«Нормальний» син намагається влаштуватися в ліквідаційний уряд і стикається з постійно повторюваним колом бюрократії. Є ліквідаційний уряд і уряд створення і уряд ліквідації хоче ліквідувати уряд створення, але для цього уряд створення повинен створити уряд ліквідації. В п’єсі відобразилося прагнення драматурга до демократизації та лібералізації чеського суспільства та його культурного життя, хоча тема дисидентства, яка пізніше стане в творчості Гавела однією із ключових, тут ще в повний голос не звучить. П’єса найточніше передавала порядок в тогочасній Чехословаччині: всюди панувала бюрократія.

У наступній п’єсі «Сповіщення» Вацлав Гавел використовує ідею свого брата Івана.

Він під час служби в армії вигадав мову «птдпе» і навіть почав нею писати. Про це він розповів Гавелу і той, зі згоди брата, використовує його ідею.

Взагалі багато хто говорив, що Вацлав дуже часто використовував чужі ідеї у своїх есе та п’єсах, якщо у їх авторів не було часу, бажання чи натхнення їх розпрацьовувати самостійно. Його дружина Ольга скаржилася, що він дуже часто використовував її слова чи думки, але при цьому на неї не посилався.

Отже, Гавел використовує мову «птдпе» у п’єсі «Сповіщення». За сюжетом в одній державній установі вирішують всі документи вести мовою «птдпе» і створюють відділ перекладачів, які перекладають усі розпорядження на «птдпе». Оскільки крім перекладачів ніхто більше цієї мови не знає, все страшенно заплутується. З часом перекладачі говорять, що в мову «птдпе» проникли впливи живої мови (вирази на позначення почуттів), вона вже не є такою ідеальною бюрократичною, як раніше, тому її слід відмінити.

У п’єсі «Неможливо зосередитись» Гавел вперше використовує хід, який потім часто з’являтиметься в усіх його п’єсах: він дає героям імена справжніх людей.

Ольга Гавел, яку він дуже любив, була жінкою всього його життя, тою силою, яка завжди підтримувала його. У своїй останній п’єсі «Відхід», Гавел опише старого канцлера та його стосунки з партнеркою, яка постійно опікується головним героєм, і цим нагадує Ольгу, яка постійно піклувалася про Вацлава, займалася практичними питаннями. Єдине чого не робила Ольга – вона не готувала.

Готував Гавел, його страви завжди були вишуканими, лише після 4 років у в’язниці його смаки кардинально змінилися і він почав більше пити, ніж їсти, як стверджували сучасники. В’язниця відбила в нього пристрасть до смачної їжі. Вже пізніше, коли Гавел став президентом, згадували, що за вечерею він міг замовити собі лише склянку білого вина і прозорий, проціджений бульйон.

Читайте також: Тема Голокосту в чеській прозі

У Гавелів була велика двоповерхова квартира на узбережжі, яку націоналізували і їм лишили лише один поверх, там жили батьки Гавела. Оскільки Ольга була в поганих стосунках із Боженою Гавел, молоде подружжя купує дачу в Градечку.

Дачі досить характерне явище для тодішньої Чехословаччини, починається «нормалізація», сувора цензура, не можна ні про що говорити чи писати, єдине, що лишається – це, як говорить Гавел, застрягнути в буденному житті, закутатися в нього, як у ковдру, і не вилазити. всі чехи починають будувати дачі, купувати машини, облаштовувати квартири. Цей період також позначиться на тематиці п’єс Вацлава Гавела.

 

«Празька весна» та ображений Кундера

У 1968 році настає переломний момент в історії Чехії – це «Празька весна», відбувається послаблення комуністичного режиму, більше нема якихось жорстоких політичних репресій. Одразу ж активізується та пожвавлюється суспільне життя, починає виходити дуже багато різних журналів як, наприклад, художньо-літературний журнал «Тварж», у редакції якого починає працювати Гавел.

Під час подій «Празької весни» Гавел вів активну пропагандистську роботу, а після придушення демократії, закликав людей сприймати радянські танки як природну стихію, з якою ми не можемо нічого зробити. Він порівнює радянську російську агресію до урагану чи землетрусу.

Після придушення «Празької весни» твори Гавела були заборонені, а п’єси вилучені з репертуарів чеських театрів. Незважаючи на це, він продовжував активно займатися політичною діяльністю. В нього з’являється багато знайомих за кордоном, там починають активно ставити його п’єси. За свої постановки того ж «Свята в саду», «Сповіщення» чи «Неможливо зосередитися» він отримує настільки великі гонорари з Німеччини чи зі США, що коли починає працювати в броварні в Трутневі (велике місто неподалік від Градечку), їздить на роботу в розкішному мерседесі.

5

Гавел у Трутнові перед броварнею

У броварні розуміють, що Вацлав Гавел не такий, як інші працівники, хоч він і паркувався десь за рогом. Гавел згадував, що дуже ображався, коли у броварні працівники зверталися один до одного «vole» («чувак»), а до нього «Вашку» або «Вацлаве».

 

Персонаж, який жив сам по собі

Гавел спостерігає за тим, що відбувається на роботі, з часом броварня проникає у його творчість. Із цього досвіду з’являється один із найважливіших персонажів його п’єс  – Фердінанд Ванєк. У 70-х роках завдяки цьому персонажу Вацлава Гавела привітали з Днем народження у найбільшій комуністичній газеті Чехословаччини при тому, що він був переслідуваним дисидентом, який не міг вийти за межі помешкання.

Навпроти його дачі у Градечку навіть побудували спеціальну міліцейську будку, яку всі називали «місяцеходом», щоб бачити хто приїжджає до Гавела. Винахідливі друзі Вацлава Гавела привітали його замінивши в тексті ім’я друга іменем його героя.

7

Привітання від друзів Гавела

Фердінанд Ванєк став персонажем не лише п’єс Гавела, його роблять своїм героєм Павел Когоут та Павел Ландовський. Ванєк – інтелектуал, філософ, в якого є опонент Сладек (чеською це бровар, людина, яка готує солод, це найважливіша в броварні людина).

Перша п’єса Гавела про броварське середовище «Аудієнція». В ній лише два персонажі Ванєк і Сладек. Сладек викликає до себе Ванєка при цьому п’є пиво постійно пропонує його Фердінанду. Паралельно між ними відбувається абсолютно абсурдний діалог.

Сам Гавел говорив, що йому подобається писати розумні речі позбавлені сенсу. В кінці п’єси Сладек пропонує Ванєкові самому написати на себе донос, він говорить, що від нього вимагають написати донос на Ванєка, але в нього нема на це часу і він взагалі не вміє писати, а Фердинанд, мовляв, людина освічена, тому хай напише на себе донос.

6

Фердінанд Ванєк і Сладек

Ванєка та Сладека ми можемо побачити в наступній п’єсі Гавела «Протест». У якій Сладек «офіційний» письменник, який приходить до свого знайомого дисидента Фердінанда і говорить що його дочка завагітніла від співака, який потрапив у немилість до уряду. Він просить Ванєка написати петицію та зібрати підписи на підтримку цього співака.

Ванєк погоджується, але коли цю ж петицію доводиться підписувати Сладеку, той відмовляється тому, що не хоче накликати на себе неприємності з боку режиму.

В цій п’єсі ми бачимо середовище, в якому перебував Вацлав Гавел у 70-ті роки, період «нормалізації». У цей час він знайомиться із представниками чеського андеґраунду, або, як їх називали у Чехословаччині, «андрошами».

Основним представником цього андеґраунду був Іван Мартін Їроус, за кличкою Псих, або ж Магор, фронтмен психоделічного рок-гурту «The Plastic People of the Universe». Ніхто з гурту не був професійним музикантом, вони грали на ентузіазмі та запалі, всі, хто згадують їхні концерти, говорять, що вони були надзвичайні, давали великий заряд енергії, але при цьому слухати їх у записі важко.

 

Перші арешти та «Хартія 77»

У 70-х роках відбувається великий політичний судовий процес над учасниками гурту «The Plastic People of the Universe», за результатами якого їм дають великі терміни увязнення. Причиною цього стало те, що вони були андеґраундними музикантами і те, що вони зібралися в якомусь селі в повітці і дали там концерт.

Гавел, будучи великим правдолюбом, не міг погодитися з тим, що людей переслідують тільки за те, що вони грають свою музику. У співавторстві з літературознавцем Вацлавом Черни та відомим чеським філософом Яном Паточкою він пише політичну дисидентську декларацію під назвою «10 пунктів», за що його заарештували.

Гавел був морально неготовим до арешту, у в’язниці він впадає в глибоку депресію. В такому стані Гавел пише лист до свого слідчого, в якому говорить, що не може витримувати в’язничне середовище, що хворіє, що він в депресії і просить його звільнити та обіцяє відійти від політичної діяльності. Він потім дуже шкодував про цього листа: це був доказ того, що в критичній ситуації він здав позиції, потім це було для нього великою травмою.

Комуністичний режим не міг не скористатися цією прекрасною нагодою, від Гавела вимагають детальних пояснень, потім із уривків його фраз, компонують статтю, яку друкують у національній газеті. З цієї статті випливало, що він засуджує весь дисидентський рух у Чехословаччині і дистанціюється від нього.

Ще до ув’язнення Гавел разом із Павелом Когоутом та іншими дисидентами склав текст «Хартії 77», яка критикувала політичну та державну владу за порушення особистих і громадянських прав та спонукала до дотримання Чехословаччиною підписаного Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) в Гельсінкі.

Документ Хартії складався протягом кількох місяців, постійно доповнювався, версій хто склав остаточний текст хартії дуже багато. За найвірогіднішою з версій основні пункти написав Гавел, Когоут їх обробив, потім текст прочитав Людвіг Вацулік і надав йому більш поетичного звучання, після чого Гавел вніс останні правки.8

«Хартію 77» друкують у 230 примірниках і намагаються розіслати у листах поштою. Квартири дисидентів у той час прослуховувалися, всі це знали і користувалися шифрами та паролями, не завжди один одного розуміли, але в результаті Павел Ландовський та Вацлав Гавела їдуть машиною Ландовського і зупиняючися біля поштових скриньок, кидають туди листи з текстом «Хартії».

Біля однієї зі скриньок Гавела та Ландовського затримали, але кілька примірників Хартії дивом потрапили за кордон і спричинили величезний резонанс. Це був інформаційний привід наголосити на складній ситуації щодо прав людини в радянському блоці.

9

Гавел перебуваючи в ув’язненні думав, що дисидентського об’єднання, яке згуртувалося навколо «Хартії 77» уже немає. Слідство переконало його, що всіх учасників заарештували або ж змусили емігрувати (Когоут таки емігрував).

Після виходу з в’язниці Гавел впадає у глибоку депресію тому, що розуміє, що його обдурили, що він дарма відмовився від своїх політичних поглядів.

З депресії його виводить думка про те, що потрібно відновлювати діяльність «Хартії 77». На цей час в нього припадає творча криза, він пише п’єсу «Гірський готель», критика її не сприймає. паралельно у Гавела виникають серйозні стосунки з дружиною Когоута, Анною.

Гавел, як вже було сказано, був людиною правдолюбивою і про всі свої зради розповідав Ользі Гавел. Анна Когоут сподобалася Ользі, вони навіть проводять втрьох вихідні у Градечку. Анна часто приїздить в гості до Ольги за відсутності Вацлава.

Когоут настільки захопила Гавела, що він подумував про розлучення з Ольгою, через що ще більше поглиблюється його депресія і він пише п’єсу «Largo desolato» перефразовуючи музичний термін.

Це п’єса про філософа закритого у своїй квартирі. Він не може нікуди вийти тому, що чекає, що по нього прийдуть таємні агенти й заарештують, йому відомо, що помешкання прослуховується. Час від часу до нього приходить дружина, приносить продукти і йде кудись зі своїм коханцем.

Також приходить коханка, з якою вони готують їжу з того, що принесла дружина. Час від часу приходять таємні агенти, які йому нібито співчувають, говорять, що на нього вся надія, що саме він повинен запустити рушійні процеси в суспільстві.

10

Градечек, 70-ті роки

З часом головний герой дізнається, що таємні агенти не так вже й хочуть запроторити його за ґрати, а дружина починає давати йому поради. як він повинен поводитися з коханкою, якій не подобається, що він не проявляє до неї почуттів публічно.

У цій п’єсі відчувається настрій Гавела, який повністю заплутався в тому, що відбувається у суспільстві та його власному житті.

 

«Сила безсилих»

Восени 1978 року Гавел вирішує трохи пригальмувати зі своїм бурхливим публічним життям, він закривається на дачі в Градечку майже нікого не запрошує в гості і дуже натхненно працює над філософсько-політичним текстом, який став програмним і найвідомішим серед написаного ним «Сила безсилих».

У цьому тексті він пояснює, хто такі дисиденти і що таке дисидентський рух, він говорить про поняття «тоталітарна», та «посттоталітарна» система. Тоталітарними він вважав режими Сталіна та Гітлера, а посттоталітарною системою – комуністичну Чехословаччину, в якій не було відкритих політичних репресій, але при цьому людей змушують жити в брехні.

Гавел також пише про те, що люди часто свідомо обирають це життя в брехні та ілюструє це на крамаря, який вивішує в себе в крамниці плакат «Пролетарі всіх країн єднайтеся!». Чоловік вивішує це гасло, щоб продемонструвати свою толерантність до системи, але при цьому ніхто його не просив цю табличку вивішувати. Крамар не розуміє цього гасла, але знає, що якщо табличка висітиме в крамниці, йому спокійно житиметься.

Гавел говорить, що в цьому й полягає суть посттоталітарної системи: ми з власної волі вибираємо життя в брехні, чим підтримуємо тоталітарну систему і що вся вона живиться з нашої демонстрації лояльності. Він пише, що якби крамареві запропонували вивісити табличку з написом «Я підтримую комуністичний режим», той відмовився б, хоча зміст цієї таблички повністю відповідав би прихованому змісту вивішеного ним гасла.

Читайте також: Шугаї та швейки – головні образи чеської міжвоєнної літератури

Гавел активно розвиває два поняття, які були популярними у дисидентському середовищі: «життя у правді» і «Другої культури». Друге ввів Іван Мартін Їроус, який говорив, що «перша культура» – це офіційна культура, а «Друга культура» – це андеґраундна культура, яка можлива тільки в умовах «Паралельного полісу».

«Паралельний поліс» – ще один дуже популярний на той час в дисидентському середовищі термін. В «Паралельному полісі» можна робити те, чого не можна робити в офіційному світі посттоталітарної Чехословаччини, в якій це вважатиметься злочином. До таких дій входив самвидав, Хартія 77, тощо.

Комуністичному режиму все це не подобалося, на Гавела почало виходити дуже багато критичних статей. Запроваджено «Антихартію», під якою починають збирати підписи. Перед кожною більш-менш активною людиною постає вибір: або вона проявляє свою лояльність до комуністичного уряду і підписує «Антихартію», або ж вона переходить у «Паралельний поліс» підписуючи «Хартію 77», розуміючи при цьому, що перед нею немає більше жодних перспектив і жодних можливостей.

«Силу безсилих» Вацлав Гавел пише і читає для своїх друзів на дачі у Градечку. Цей текст поширюється і згодом виходить за кордоном і виходить у самвидаві.

Дача Вацлава Гавела у Градечку у 70-х роках стала осередком чеського підпілля андеґраунду. Наприклад, після виходу з ув’язнення «The Plastic People of the Universe» саме у Градечку записують свій альбом. У Градечку відбуваються постановки театральних п’єс, до Гавела постійно приїздять друзі і активно займаються там творчістю.

11

«The Plastic People of the Universe» та Гавел на дачі в Гралечку

Ольга Гавел в цей час активно видає різні журнали та тексти у самвидаві і навіть стає членкинею підпільного об’єднання «Гробниця». Така назва була через те, що група дисидентів збиралася у квартирі, яка мала 7 кімнат, остання з яких знаходилася за туалетом і не мала жодного вікна. Там вони збирали «браковану» літературу, і організували щось на зразок публічної бібліотеки.

У 70-х роках дисидентський світ активно жив: відбувалися зустрічі, підпільні лекції, постановки, існувало об’єднання чеських науковців-дисидентів «Кампадемія» (від назви о. Кампа, де вони збиралися). Члени об’єднання обожнювали «Володаря перснів» Толкієна і брали собі за псевдоніми імена персонажів, структура організації також нагадувала толкієнівський світ.

 

Арешт, дубль другий

 У 1979 році Вацлав Гавел іде на підпільну постановку зі своєю коханкою Анною Когоут, тут він знайомиться з Їткою Воднянською психологом і закохується в неї, але наступного ранку із квартири Когоут його забирають до в’язниці.

В результаті судового процесу Вацлав Гавел отримує 6 років ув’язнення, з яких, за станом здоров’я, він відсидів лише 4 роки.

Гавел уже нібито більше готовий до ув’язнення, ніж вперше, але все ускладнюється незрозумілою ситуацією в особистому житті. У в’язниці він пише листи до своєї дружини, всі вони потім були зібрані в книзі «Листи до Ольги». Гавел скаржиться на те, що Ольга відповідає дуже коротко, дорікає їй у байдужості.

Гавел боявся втратити зв’язок з навколишнім світом, тому у листах він постійно дає Ользі розпорядження практичного характеру, як то пофарбувати паркан чи вікна, щоб відчувати, що він щось важить у житті і ще приймає якісь рішення. В кінці листів Гавел, як правило, передавав привіт своїм коханкам. Тобто навіть у в’язниці він не зраджує своїм традиціям.

З часом Вацлав Гавел відчуває потребу в інтелектуальному розвитку і починає писати листи більш філософського характеру, в них об’ємні зауваги про театр, творчість, він цікавиться тим чи ставляться його п’єси за кордоном.

Варто розуміти, що всі листи проходили через цензуру, тому Вацлав Гавел часто використовував різні шифри в листуванні. Наприклад, коханку, Анну Когоут він називає Квєтою (це ім’я дружини його брата, з якою було дозволено вільно спілкуватися).

З часом замість Ольги Вацлаву починає писати його брат Іван, але не від свого імені, а від товариства «Кампадемія». Він розповідає Вацлаву про всі новинки, які з’являються у самвидаві, переповідає йому зміст філософських праць, розповідає про різні новинки у техніці.

Відповідно в книзі «Листи до Ольги» попри назву ви не знайдете великого кохання, крім капслокових закликів «ЛЮБИ МЕНЕ» на початку, тут відображена потреба людини в інтелектуальному живленні. При цьому кожні 4 місяці Ольга їздила на побачення з Гавелом і дуже хвилювалася за нього, хоча в неї був молодий коханець.

Для Гавела Ольга була очима і вухами, вона, наприклад переповідала йому реакцію на постановки його п’єс. Треба сказати, що Вацлав Гавел дуже ображався, коли йому переписували негативні рецензії на його твори.

Перша частина цих «Листів до Ольги» – переписка з Іваном та Ольгою, а друга – це щось на кшталт філософського трактату у листах. Складно уявити як Гавелу вдалося дотриматися послідовності викладу, якщо копіювати власні листи йому не можна було, а написані він постійно надсилав. У цих листах Гавел дуже багато цитує Гайдеґера (завдячуючи Івану, який переписував для нього цілі абзаци з праць Гайдеґера у своїх листах).

«Вихід у світ»

 Після 4 років у в’язниці Гавел захворів на запалення легень, з його листів Ольга робить висновок, що є загроза його життю. Вона активно добивається його звільнення. Його переводять до лікарні, а потім звільняють.

Гавел по всьому повертається не до Ольги, а до Їтки Воднянської, з якою він познайомився перед арештом. Воднянська була психологом, в ній Гавел знайшов опору, але при тому коханка вміло маніпулювала ним. Воднянська завагітніла і написала про це листа Ользі, на що Гавел прийшов з відповіддю від нього та Ольги про те, що вони готові втрьох виховувати цю дитину. Їтка відмовляється і робить аборт, але ще якийсь час лишається коханкою Гавела.

12

Їтка Воднянська і Вацлав Гавел

В той же час Вацлав Гавел, який завжди попри купу коханок був ревнивим чоловіком, розуміє, що втрачає Ольгу. Він змушує її покинути коханця, але при цьому не припиняє стосунків з Їткою, з якою вирішує зробити такий собі вихід та провідати всіх своїх знайомих. Весь це час за ним велося стеження і є детальні записи із різних справ служби безпеки про те, до кого їздив Гавел з Їткою.

За мотивами спогадів про в’язничне життя Вацлав Гавел пише п’єсу «Помилка». Герої твору – в’язні, які сидять в одній камері, один із них інтелектуал, який ніяк не може звикнути до в’язничного режиму. Наприклад, до того, що курити можна тільки після сніданку. Це єдина рефлексія з в’язничного життя Гавела, він не любив розповідати про те, як йому велося в тюрмі.

В’язниця позначилася на звичках письменника: він ніколи більше не готував і ще більше посилилася його тяга до куріння. Після виходу з в’язниці він вважав куріння ледь не символом свободи та невід’ємним атрибутом самовираження.

Коли Гавел став президентом йому було складно під час поїздок до США, де курити не можна майже ніде. Було кілька казусів, коли чеську делегацію не пускали в музей з цигарками її члени демонстративно розверталися і йшли кажучи: «Ми не для цього 20 років жили під тоталітарним режимом, щоб нам тепер не дозволяли курити в вільній Америці». Що характерно всі друзі Гавела, які пройшли через в’язницю, також багато курили.

 

«Відлига» та президентство Вацлава Гавела

У кінці 80-х коли настає «відлига» і Гавел пише п’єсу «Санація». За сюжетом керівництво міста збирає комісію архітекторів для того, щоб змінити старе планування міста. Жителі міста починають протестувати проти будь-яких змін. Архітектори починають робити якийсь план, але потім настрій керівництва міста змінюється і вони вирішують, що краще лишити все так. Як було раніше. Люди заспокоюються, але потім плани керівництва знову змінюються.

У цій п’єсі Гавел одному зі своїх героїв дає прізвище Плханов, яке належало його знайомому, який за президентства Гавела провів комп’ютерну мережу у президентській адміністрації. У всіх п’єсах Гавела (окрім трьох про Фердінанда Ванєка) є любовний трикутник та когось із персонажів названо ім’ям реального знайомого письменника.

З 1989 року починаються бурхливі процеси у Чехословаччині, відбувається «оксамитова революція» і Гавел стає більше політиком, ніж драматургом. Він уже майже не пише п’єс, активно включається в громадське життя, разом з товаришами засновує громадянський форум, бере участь у передвиборчій кампанії. Гавел намагається домовитися зі своїм основним опонентом Олександром Дубчеком, домовляється з комуністами, обіцяючи за їхню підтримку залишати їх у парламенті, але коли Гавела обирають він порушує цю обіцянку.

14

Вацлав Гавел

Гавел зі своїми ідеалістичними уявленнями про політику в суспільстві свідомих громадян, попри свою амбіційність, не був пристосований до влади в державі, яку треба було створювати з нуля, тому на початку всі політичні процеси у Чехословаччині мають хаотичний характер.

Це був хороший час для створення держави – розпався Радянський союз, зникла загроза агресії з його боку, в цей же час Чехословаччина отримує велику підтримку Заходу. Ці два фактори допомогли Чехословаччині, а згодом Чехії зробити великий ривок вперед.

На відміну від амбіційного Гавела, який зробив все для того, щоб стати президентом, Ольга Гавел не хотіла ставати першою леді, вона навіть погрожувала чоловікові розлученням. Однак вона швидко звикає до цієї ролі.

Ольга організувала благодійну організацію і намагалася не дуже залежати від Гавела. Оточуючі відзначали її вроджену інтелігентність.

15

Вацлав та Ольга Гавели

Вона не втручалася в політичну діяльність чоловіка, майже не бувала в його президентській адміністрації, там її замінила подруга Гавела, дисидентка Ева Крісеова. Варто сказати що жінки для нього завжди були дуже важливі, але в кабінеті міністрів їх було тільки дві: Ева Крісеова та Віра Чаславська – чехословацька гімнастка, олімпійська чемпіонка, яка за його президентства була міністром спорту.

Переломним моментом для Гавела стала смерть Ольги, вона відійшла тихо і швидко. За її труною йшла майже вся Чеська Республіка. Відразу ж вийшло багато книг спогадів про неї.

Через рік Вацлав Гавел одружується з Даґмар. Це була велика травма для чеського суспільства тому, що був певний ідеал Ольги і Вацлава, їхньої любові, яка подолала всі перешкоди. Даґмар була акторкою, що ще більше поглиблювало реакцію суспільства. Цей шлюб настільки зіпсував йому репутацію, що Гавел більше не балотувався на посаду президента.

17

Вацлав і Даґмар Гавели

Після того як Гавел відійшов від політики, він пише свою останню п’єсу «Відхід». Літературознавці говорять про її біографізм, але в Гавела всі п’єси такі. Це історія старого канцлера, яка дуже перегукується з «Вишневим садом» П.Чехова. В цього канцлера є подруга всіх його літ – Ірена. Канцлер вже на пенсії і всі розуміють, що він скоро помре. На фоні цього приходить його наступник і виселяє старого із будинку з прекрасним садом, в якому той звик жити.

Основний наголос в п’єсі на тому, як старий канцлер сприймає такий виклик долі, як знаходить спільну мову з партнеркою, з дітьми, як намагається змиритися з тим, що в нього відбирають його сад і будинок.

За п’єсою було знято фільм, який так і називається «Відхід».

21

Після відходу з високої політики Вацлав Гавел присвятив себе проблематиці дотримання прав людини у світі та літературній праці. Як співзасновник Фонду Дагмар і Вацлава Гавлових Vize’97 він підтримував багато гуманітарних, медичних та освітніх проектів.

 

Короткі штани Вацлава Гавела 

З першою інавгурацією Вацлава Гавела пов’язана одна кумедна історія. Коли він прийшов на церемонії, всі помітили, що з довжиною президентських штанів щось не те. Після того майже в кожному інтерв’ю президента запитували, чому він прийшов на церемонію в коротких штанах. Спочатку Вацлав Гавел з усією серйозністю пояснював що він дуже нервувався і постійно смикав ці штани, а потім йому набридло відповідати на це питання і він казав, що просто так. На свою першу президентську інаугурацію Гавел прийшов у дуже коротких штанах.

16

Можливо, якщо би це зробив хтось інший, це викликало би цілу зливу знущань. Але чехи любили Вацлава Гавела, тому ці короткі штани започаткували цілу традицію: щороку у день його інавгурації (18 грудня), чехи підсмикують чи підкочують штани і обов’язково одягають кольорові шкарпетки, щоб вигляд був ще кумеднішим. А щоб привернути більше уваги, в такому вигляді збираються і проводять читання творів Вацлава Гавела.

Минулого року подібні «гавелівські читання» вперше відбулися у Києві тому, якщо ви в грудні побачите людину в коротких штанах і кольорових шкарпетках, сміливо підкочуйте власні і приєднуйтеся до святкування дня «коротких штанів Вацлава Гавела».

Чеські режисери разом з акторами київського театру імені Івана Франка готують прем’єру п’єси Вацлава Гавела «Санація», що має відбутися у вересні цього року.

Невдовзі на книжкових полицях мають з’явитися «Сила безсилих», «Листи до Ольги», збірка есе Гавела та п’єси у перекладі Юрія Винничука та Тетяна Окопної, а також книжка друга і директора Бібліотеки Вацлава Гавела Міхаеля Жинтовського, яка розповідає про Гавела політика, про те, яким він був президентом і що зробив для Чехії.

Гавел стане першим чеським письменником, повне зібрання творів якого вийде українською мовою.

 

Це була п’ята лекція з курсу історії чеської літератури.

 Вам буде цікаво дізнатися, що було на попередній лекції,

а також про швейків та інших героїв чеської літературичеський авангард

 та чарівний світ братів Чапеків

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe