Новини

У чеській літературі переважна більшість творів про війну мала героїчний характер, а тому стомлювала читача своєю одноманітністю. На початку 60-х років ХХ століття виникає нова, так звана «друга хвиля повоєнної прози», зорієнтована на психологічний стан людини. Специфічна ознака такої літератури – зображення нових вражень героя, який розумово й емоційно дозрів до глибокого психологічного усвідомлення наслідків воєнної окупації. Зокрема йдеться про прозу Фукса та Лустіґа. Про тему Голокосту та війни у чеській літературі 60-х років минулого століття йшлося на четвертій лекції курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві. Лекцію прочитала Галина Клічак – літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури, захистила дисертацію на тему «Екзистенційна парадигма творів Ладіслава Фукса та Арношта Лустіґа».

Понад 8о тисяч євреїв чеського походження під час Другої світової війни опинилися в концентраційних таборах. Чеський концтабір Терезін – збудована наприкінці ХVIII століття фортеця в гарнізонному містечку неподалік від кордону з Німеччиною – став гетто для інтелігенції: університетська професура, викладачі консерваторії, поети, художники, артисти. Контингент табору був настільки відбірний, що вечорами там читали одне одному лекції, а до приїзду «Червоного хреста», який у 1943 році вирішив перевірити, чи відповідає нацистська легенда дійсності, за два тижні поставили дитячу оперу «Брундібар».

Виконавці її і глядачі напередодні зсипали у річку попіл спалених тіл, бо на той момент концтабір був перенаселений, і за 4 години понад 7 тисяч його мешканців переправили в Освенцім, де одразу знищили. Проте «Червоний хрест» не помітив ні змарнілих облич, ні затравлених поглядів, ні тюремної поведінки – й поїхав…

Арношт Люстіґ

(1926 – 2011)

Арношт Люстіґ був одним із тих, хто вижив. У підлітковому віці йому довелось побувати в Терезіні, Освенцімі, Бухенвальді й ледь не потрапити в Дахау. 16 разів він планував втечу, й врешті остання спроба стала успішною. З червня 1945 року він уже не переховувався, відкрито з’являючись в місті, й писав, що за день тоді живих людей бачив менше, ніж у концтаборі – мертвих. Після всього пережитого Люстіґу дивом вдалося зберегти психічне здоров’я, хоч він назавжди зненавидів запах гіркого мигдалю: так пахнуть смалені кістки. Звідтоді він затявся стати журналістом, бо саме через пропаганду засобів масової інформації, вважав Люстіґ, усі повірили фюреру.

Та з часом він розуміє, що все те, що хоче написати, не підходить формату газетних статей, тому відвідує курси літераторів, знайомиться з письменниками й починає шліфувати власну майстерність. Крім того, Люстіґ усвідомлює, що після п’яти років воєнного пекла читачі не хочуть брати роман й переживати все те мордування ще раз, й береться за короткий жанр, який дозволяє одразу опинитись у центрі подій. Він починає писати новели.

Читайте також: Шугаї та швейки – головні образи чеської міжвоєнної літератури

Попри факти, які він описує: медичні експерименти нацистів над близнятами, зашивання в тіло пацієнтам сторонніх предметів, щоб подивитися, що з того буде, спроби штучно змінити колір очей єврейським дітям з карого на арійський блакитний, – йому закидали надто легкий тон і белетристичність. Майже всі Люстіґові новели екранізовані.

Афіша фільму за твором «Діта Саксова»

Для прози Люстіґа характерний момент тяжкого вибору. У родині помирає батько й лишається тяжко хвора мати – вирвати йому золоті зуби й купити матері ліків, чи віддати батьку останню шану? Також важливе питання, яке піднімає Люстіґ у своїй прозі – сексуальна експлуатація жінок у таборах. Ще кілька післявоєнних десятиліть ці факти замовчувалися й оповідання не друкували.

Ота Павел (Отто Поппер)

(1930 – 1973)

Ота Павел (справжнє прізвище Поппер) – наймолодший з трьох синів у родині геніального комівояжера. Батько його – Лео Поппер на цілу Чехословаччину прославився тим, як продавав пилососи: він примудрявся це робити й у глухих селах, де ще по кілька років узагалі не було електрики, а старший син Лео Х’юго – перша дитина, яка рекламувала пилососи всій Європі, чим добре заробляла.

Павел ріс щасливим, обожнював грати в хокей і рибалити з батьком. Батько – єврей, а мати – чистокровна арійка, і їхнє походження стало трагічним вироком для родини. Обидва старших брати й батько потрапили до Терезіна, а Павел, як «змішана арійська раса», ще мав шанс «перевиховатися» й мусив лишитися з матір’ю. Він працював спортивним журналістом і коментатором. Люстіґ читав його репортажі й наполягав, аби той писав художню прозу.

Х’юго Павел «Електролюкс. Хлопчик виріс. Ми теж»

Проза Павела – автобіографічна проза факту. Визначне його оповідання, за яким зняте кіно – «Смерть прекрасних косуль», в якому йдеться про те, як його батько, який обожнював тварин, але змушений якось нагодувати дітей перед концтабором, зважився вполювати косулю.

Державна заборона на полювання для євреїв на той час була так само суворою, як і решта: заборона отримувати освіту, користуватись бібліотеками, телефоном і навіть біноклем, відвідувати виставки, вистави, концерти. Коли другий син у 1945 році повернувся з неповними 40 кілограмами ваги, він стверджував, що вижив тільки завдяки м’ясу косулі й подвигу свого батька.

Афіша фільму «Смерть прекрасних косуль»

Одного разу, гуляючи з другом по празькому кладовищу, Павел, який полюбляв чорний гумор, вказав на табличку на могилі Кафки й сказав, що колись поруч буде вказівник до його могили. Тепер так і є.

Людвік Ашкеназі

(1921 – 1986)

Людвік Ашкеназі – не єврей, а поляк, що народився в поїзді, який їхав територією Чехії. Прізвище він мав небезпечне, підозріло єврейське, тому під час навчання на славістиці у Станіславі (нині Івано-Франківську) був висланий до Казахстана, де викладав російську мову. Але надто сильним було його прагнення захищати батьківщину. Солдатом Ашкеназі пройшов усі жахи Другої світової й повернувся до Праги.

«Чорна шкатулка» – книжка його віршів у прозі, які описують фотографії, які він зібрав на шляху з Казахстана додому. На відео один з них під музику Мікаела Тарівердієва у російському перекладі читає Аліса Фрейндліх.

Як Люстіґ про жінок, а Павел про природу, Ашкеназі майстерно писав про дітей: «Оповідання про хлопчиків, що вкрали місяць». Так само сильна його мала проза про тварин: 6-сторінкове оповідання «Руженка» зі збірки «Собаче життя та інші історії» нещодавно стало основою для сценарію фільму про собаку, якого через іще одну безглузду заборону – тримати євреям тварин – хазяйка мусила віддати.

Інше моторошне оповідання з цієї збірки – «Псих», про контуженого коника, який постійно кивав головою, ніби з усім погоджуючись, і боявся гучних звуків, вибухів, і сільських дітей, що знущалися з нього.

Ладіслав Фукс

(1923 – 1994)

Як і Павел, Фукс із змішаної сім’ї: батько – німець, а мати – єврейка. Батько, щоб врятувати родину вислужувався перед владою, а з сином був суворим і неприступним. Мати не надто переймалася сином, часто залишала на нянь і покоївок. Пізніше в неї виявили шизофренію. Фукс був католиком, але добре знався на юдаїці й навіть читав у Римі лекції про Старий Завіт.

Фукс усе життя мріє втекти з Чехочловаччини, а в 41 рік зважується на шлюб із родовитою багатою італійкою Джуліаною Лімітті. Весілля в Мілані було гучним та пишним, запросили багатьох італійських політиків і навіть самого Папу. Та все зіспував румунський красень-офіціант, який прислуговував на весільному бенкеті.

З ним Фукс втікає і від нареченої, і від першої шлюбної ночі. Вибухнув неймовірний скандал на найвищому рівні двох держав. Фуксові доводилося прикидатися мертвим, зниклим безвісти, навіть переховуватися у психлікарні.

Ситуацію більш-менш залагодив його друг Люстіґ, що примчав до Італії і довго переконував Джуліану перестати писати волання про допомогу Папі Римському та компартіям Італії і Чехословаччини.

З того часу Фукс почав творити свої геніальні твори.Він стає одним із найзагадковіших і найнерозгаданіших чеських письменників другої половини ХХ століття. З дружиною вони більше жодного разу не бачилися, але ще 30 років були офіційно одружені. Вона не погоджувалась на розлучення, а після смерті ще 7 років судилась за авторські права на твори Фукса.

Читайте також: Що таке поетизм і з чим його їдять, або авангард по-чеськи

«Міо Ладіслао», як його називала Лімітті, був майстром шифрування не лише своїх текстів, а й всього свого життя загалом. Екранізація Фуксового «Спалювача трупів» була заборонена в Чехії 10 років. А його «Пана Теодора Мунштука» хотів зафільмувати сам Чарлі Чаплін. За сюжетом, герой готує, гартує себе до концентраційного табору так потужно, що врешті не боїться його: «Смерть явилась йому у своїй простоті».

Афіша фільму за твором «Спалювач трупів»

Фото з події: 

 Світлини Максима Яковенка

Як повідомлялось, це була четверта лекція з курсу історії чеської літератури.

 Вам буде цікаво дізнатися про швейків та інших героїв чеської літератури, 

чеський авангард та чарівний світ братів Чапеків