Новини

Чому братів Чапеків постійно згадували разом, які особливості елітарно-демократичної літератури, як народилося слово «робот», що пов’язувало Карела Чапека із Закарпаттям, чому комунізм не викликав довіри у 20-30 роки, про що можна розмовляти із президентом – це та багато іншого можна дізнатися з конспекту третьої лекції «Кишені, роботи, саламандри, феномен братів Чапеків» курсу історії чеської літератури. 

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві. Лекцію прочитала Ірина Забіяка – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури.

Моє знайомство з творчістю Карела Чапека почалося ще в школі з книги із серії «Всесвітня література», де вміщені переклади творів закордонних авторів, серед них і твори Чапека. Гортаючи цю хрестоматію, натрапила на серію замальовок Карела Чапека про те, як робиться газета.

У той час я мріяла стати журналісткою, і прочитане мені здалося чимось дивовижним: там пояснювалися всілякі дрібниці про те, хто які функції виконує в редакції, в якій послідовності відбувається робочий процес. Це стало таким собі зануренням у сферу, яка до того була знайома тільки ззовні. От, наприклад, підрозділ «Як виникає ранковий випуск газети»:

«Коли приходить вечір, в редакції настає пожвавлення. Співробітники один за одним вриваються до редакції, розмахуючи рукописами. Сьогодні, мовляв, матеріалу більше, ніж звичайно, та ще дещо треба написати. Приходить кур’єр з інформацією ЧТК, другий кур’єр привозить з парламенту першу половину сьогоднішнього звіту. По одному з’являються рецензенти відділу культури зі статтями про вчорашню прем’єру чи ще про щось.

О шостій п’ятдесят надходить сумне повідомлення про смерть видатного діяча ім’ярек. Секретар мчить в архів шукати некролог, але некролога немає. О сьомій годині метранпаж передає знизу, щоб йому більше нічого не надсилали, все одно не встигнуть набрати. О сьомій тридцять надходять статті від іноземного оглядача, «економіста», репортера з соціальних питань, сенатського оглядача і завідуючого спортивним відділом. Все це такі надзвичайно важливі і актуальні речі, що не надрукувати їх завтра було б просто катастрофою.

Нічний редактор тим часом спокійно жує свою вечерю і попереджає співробітників, щоб не квапились, все одно в завтрашній номер більше нічого не увійде. О восьмій вечора ще нема передовиці, о восьмій десять знову з’являється метранпаж і в’їдливо запитує, про що, власне, думають пани редактори: з відділу оголошень він одержав сім колонок матеріалу, і нічого надсилати йому статті, однак їх не встигнуть набрати, і так набрано вже на п’ять колонок більше, ніж може вмістити номер.

О восьмій тридцять ще не одержані закінчення парламентських дебатів, зате спалахнула страшна пожежа десь на околиці міста. Близько дев’ятої надходять абсолютно монопольні сенсації тільки для нашої газети та перші випуски інших газет, і починаються гарячкові пошуки — чого в них нема і що в них є.

Потім редакція поступово порожніє та стихає. До запаху сосисок домішується запах вологих гранок і друкарської фарби: метранпаж приніс перші зверстані шпальти. Нічний редактор каже «уф!» і меланхолійно дивиться у вікно на безлюдні вулиці. Наближається момент здачі матриць. Тепер, якби навіть надійшло повідомлення про кінець світу, в завтрашній номер воно не потрапить. Крапка».

У добу інтернету та надзвичайно швидких технологій ми уявляємо це скоріше як історію, але завдяки обраному Карелом Чапеком способу подачі матеріалу з місця, зсередини, оповідь залишається цікавою.

Ми ніби потрапляємо у ті історії, які розповідає нам автор – це найважливіше у творчості Карела Чапека, всі його тексти, яких би жанрів вони не стосувалися, правдиві, вони показують саме життя, але водночас в дечому трохи казкові і трохи ідеалізують дійсність.

Хотілося б підкреслити образ письменника-ідеаліста, людини-ідеаліста, чарівника від мистецтва. Такий образ малює і сестра Карела та Йозефа Чапеків, Гелена, яка написала про них книгу спогадів «Мої милі брати».

Про молодого Карела вона каже: «Сором’язливий, делікатний, допитливий юнак з чарівною паличкою в худенькій, майже дитячій руці, до чого б він не доторкнувся паличкою, одразу ж виникало щось чудесне, чого ми бажали та шукали давно, але тільки зараз воно раптом з’являлося перед нами». Карел Чапек з дуже багатьох спогадів сучасників постає таким казкарем, чарівником.

Чапеки ? чарівники з прекрасної, але втраченої епохи              

Чеська література і культура у 20-30 роки мала кілька напрямів розвитку. Чапеки представляють демократично-елітарну культуру, вона відрізняється від бурхливого авангарду і від «Швейка» Гашека.

Якщо авангардисти – це такий собі абсент, який легко п’ється, викликає бурхливі емоції, фантазії, можливо, навіть яскраві, але нездорові галюцинації, проза Гашека – кухоль смачного пива з пінкою, то література Чапеків – келих вишуканого вина або шампанського в руці прекрасної дами, яка перебуває у товаристві джентльменів з вишуканими манерами.

Читайте конспект першої та другої лекцій курсу

Здається, що Карел Чапек є відображенням прекрасної епохи, яку ми втратили, або нам просто хочеться вірити, що вона колись була ця епоха розкішно одягнених жінок у вигадливих капелюшках, джентльменів з тростинами, перших автомобілів, прекрасних міст зі старовинною архітектурою, високої літератури та інтелектуальних бесід. Гелена згадує про це так: «Самі вони хотіли бути рушійною силою, їм хотілося розворушити бездіяльних, привести в рух байдужих та проломити стіни».

Братів Чапеків часто згадують разом: Йозеф був старшим, Карел був трохи молодшим. На певному відтинку життя їх навіть не уявляли окремо один від одного. У Празі за часів їх молодості існував культ кав’ярень, де зустрічалися ті чи інші групи письменників, митців. Брати Чапеки ходили до кав’ярні «Уніон», в якій велися дискусії, відбувалися виступи, кожному надавався певний час для того, щоб висловитися.

Для братів Чапеків час був один на двох, тобто вони завжди виступали разом: хтось починав, хтось доповнював, але загалом їхні думки завжди збігалися, і вони творили єдність і цілісність.

Гелена згадувала, що брати весь час були разом у перші роки їхнього життя. Йозеф і Карел народилися в маленькому містечку, їздили з одного міста в інше, потім переїхали до Праги, разом вирушили у мандрівку Європою. Чапеки мали спільний будинок, куди до них приходили друзі. Тривалий час, а, можливо, навіть і завжди брати були єдиним творчим цілим і дуже відрізнялися від оточуючих.

Перші художні твори Йозеф і Карел писали разом, як вони виступали, підтримуючи думку одне одного, розвиваючи її й доповнюючи, так само вони і творили. Перші тексти – це драматичні спроби, наприклад, «Фатальна гра кохання» 1910 рік та збірки оповідань. Важко тепер встановити авторство, яке оповідання кому належить. Пізніше обидва брати мали кожен власну творчість. Важко також встановити, хто з них виступав ілюстратором в тих чи тих книжках. Умовно можна сказати, що Карел Чапек більше письменник, а Йозеф Чапек більше художник, хоча вони обоє займалися і тим, і тим видом творчості, ще й багатьма іншими.

«Фатальна історія любові» не отримала схвальних відгуків критики, пізніше, коли намагалися екранізувати її і ставити за нею п’єси, Карел Чапек завжди був проти, він вважав ранні твори недолугими. Поступово брати шукають свої шляхи і починають писати окремо.

Пошуки власного голосу 

Карел Чапек деякий час вчителював, давав приватні уроки, але, зрештою, обоє братів основну роботу мали в газетах, і з цим пов’язана їхня творчість. Спочатку вони працювали в «Narodn? listy», потім «Lidov? noviny» ? газета, в якій вони працювали дуже довгий час, дописували маленькі тексти, фельєтони, історії, критичні відгуки, рецензії, які потім ставали частиною їхньої художньої творчості.

Карел Чапек в цей час писав невеликі оповідання на злобу дня або власні спостереження. Значну частину його творчості складають саме такі тексти. Йозеф Чапек писав фельєтони, рецензії, відгуки на мистецькі твори. Книжка Йозефа Чапека, де вміщені його фельєтони про мистецтво і про те, що відбувається в культурному світі Чехословаччини. Хоч брати і працювали разом, поступово їх творчі шляхи розходяться.

Карел Чапек був дуже сильно пов’язаний зі своїм часом і активно відгукувався на події, які відбувалися.

Він був політично заангажованим і брав активну участь у житті не лише культурному, а й суспільному. Після смерті письменника у 1938 році було дуже багато зауважень про те, що він дуже вчасно помер. Життя Карела Чапека обірвалося на католицьке Різдво 25 грудня 1938 року, тобто зовсім-зовсім перед початком Другої світової війни, коли вже було очевидно, що відбудеться якась криза, великий злам, який забере все те, що було до цього часу.

Як згадує дружина Карела Чапека, в одні з останніх своїх днів він сказав таку річ: «Мені здається, що тут мені вже немає місця, що тут мені вже немає що робити, я став би посміховиськом. Мій світ помер, бо ж я вірив у якісь зобов’язання, так звану чесність домовленостей та інші подібні речі. У цій товкотнечі я б розгубився». Чому він так відчував? Тому, що дуже гостро реагував на події, які відбувалися протягом всього його життя і вмів відчувати ті настрої і політичні, і культурні, і соціальні, які відбувалися в Чехії і за її межами.

Так, обидва брати дуже сильно переживали через те, що не потрапили на фронт під час Першої світової війни. Карела Чапека визнали непридатним для військової служби, це було для нього досить травматичним, тому що він хотів брати участь у цих подіях ? у війні та творенні своєї незалежної країни. Далі, коли Чехословаччина стала незалежною країною, було дуже багато різних політичних сил і політичних рухів.

«Чому я не стаю комуністом»

Говорячи про авангардистів, ми зазначали, що вони були пов’язані із лівацькими рухами, Чапек чітко визначив власну позицію з точністю до навпаки. Карел Чапек був людиною не налаштованою на революційність, на ламання минулого, минулих стандартів і традицій, більше того, він доволі критично висловлювався проти всього лівого і проти комунізму.

У 1924 році тижневик «P??tomnost» запропонував анкету, в якій відомих людей попросили розлого відповісти на питання: «Чому я не є комуністом?». Карел Чапек відповів на нього короткою заміткою «Чому я не стаю комуністом».

Карел говорить, що це цікаве питання: в Чехії багато партій, наприклад, є партія аграрників, але те, що ви не аграрник, чомусь нікого не хвилює, а те, що ви не комуніст, бентежить людей, і треба відповідати на таке питання.

Читайте також: Томаш Прокупек про чеський комікс як мрію про Захід

Письменник каже, що не вірить у комунізм, не вірить, що це справді сила, яка допомагає. Він говорив про те, що не може бути комуністом, бо мораль комунізму – це не мораль допомоги. Карел Чапек писав про те, що на власні очі бачив багато нещасть, бідності, людської несправедливості, того, проти чого виступають комуністи, але, коли справа переходить від їхніх гасел до дії, виявляється, що вони не борються за те, щоб допомогти бідним або за те, щоб когось підтримати, або за те, щоб комусь зробити легше, вони борються за владу.

І ця влада в ім’я якихось бідняків, яких насправді ніхто в очі не бачив, але під цим гаслом піднімаються прапори і комуністи рухаються вперед завойовувати місця в парламенті. Чапек говорив, що це несправжній комунізм, є навіть такий напівафористичний вислів, що він не є комуністом тому, що його серце належить бідним.

Біблія чеських авангардистів у перекладі «некомуніста» Чапека 

В результаті Карел Чапек та авангардисти, які були лівих поглядів, критично виступали один щодо одного або намагалися одне одного не помічати. В той же час авангардисти були надзвичайно вдячні Чапекові і не могли не бути тому, що в 1920 році в його перекладі виходить антологія «Французька поезія нової доби», куди увійшли твори поетів Бодлера, Аполлінера, Рембо.

Це був надзвичайно хороший переклад, і він справив великий вплив на розвиток чеського авангарду, фактично, це була книга, на яку молилися всі авангардисти. Маємо такий парадокс: з одного боку, ці люди виступали за різні ідеали і в мистецтві, і в житті, а з іншого боку, були по один і той самий  бік барикад в літературі, і з сьогоднішньої позиції можна побачити в їхній творчості багато спільного. В антології була вміщена і «Зона» Аполлінера, яка стала взірцем поеми для чеських авангардистів. Потім і Незвал і Бібл писали поеми на зразок «Зони».

Серед спогадів про Чапека є спогади Незвала. Він пише, як одного разу Чапек запросив його в гості, і Незвал йшов з відчуттям, що буде там не на своєму місці. Коли він прийшов, там було багато представників інтелігенції, велися інтелектуальні бесіди. Незвал пише, що зі своїм лівацтвом і комунізмом відчув себе не зовсім доречним, почав говорити м’якше, якось по-іншому думати про ті речі, про які раніше думав досить радикально, тому що його не сприйняли в штики, а з ним почали цивілізовану дискусію. Незвал згадує, що виходив від Чапека з абсолютно іншими відчуттями, ніби він побував у світі і далекому, і близькому одночасно. Він побував у світі так само інтелектуальному і наповненому, але з іншими позиціями.

В один і той самий час в одному і тому ж просторі люди вчилися будувати діалоги, навіть маючи дуже різні позиції. Це одна з прикметних рис того часу, культури і того, що тоді відбувалося.

Бесіди з Масариком, або що спільного між рисом і слоном 

Якщо повернутися до політичних перипетій 20-30-х років і до Карела Чапека, варто наголосити на тому, що він був дуже тісно пов’язаний із Томашем Масариком, першим президентом Чехословаччини. Між ними була значна вікова різниця (Масарик був старшим від Чапека), але між ними зав’язалися дружні стосунки.

У домі Чапеків відбувались «культурні п’ятниці», де збиралися різні люди. Чапеки запрошували людей різних професій, різних поглядів, запрошували також своїх ідейних супротивників – авангардистів і також Масарика. Як згадують сучасники, найцікавішим було те, що запрошені мали говорити про те, що не було їх професійним інтересом, тобто люди мали обговорювати щось поза основною сферою своєї діяльності і таким чином розширювати свій світогляд.

З цих «п’ятниць» поступово виникають розмови на різні теми із Масариком. З часом Карел Чапек оформив ці розмови в книгу «Бесіди з Томашем Масариком». В українському перекладі вона вийшла не так давно, у 2010 році. Книга поділена на розділи, що містять короткі замальовки, роздуми або діалоги на різні теми.

Письменник і президент могли обговорювати художні книги, філософські трактати або філософські позиції, але також могли говорити про їжу та інші буденні речі. От кілька цитат, які говорять про життєві позиції Масарика, про його розуміння правди, свободи, любові:

• Найчастіше я мусів давати відсіч тим, котрі навіть не розуміли, про що йдеться. Якби люди були спроможні розуміти одне одного – у нас відразу ж запанувала б демократія. Без взаєморозуміння, без толерантності нема свободи. Люди можуть пізнати одне одного лише тоді, коли вони взаємноправдиві та відкриті, адже без любові не існує правди, без правди і любові людина не може пізнати ближнього.
• Свобода, пане добродію, однаково важка, як обов’язок. Ми відчуваємо, що воля болить, прагнути чогось – це праця, вирішувати щось – втомлює, бо це творення чогось нового.
• Чому ти не служив би, тримайся реальності, адже реальністю є також духовність, душа, любов, моральний кодекс, Бог і вічність – лише з ними ми проживаємо повноцінне життя у повній та цілій дійсності, нехай ідеться про життя окремої особи чи історію народу. Тільки таке повноцінне життя є без внутрішніх суперечностей, тільки таке життя має справжній і чіткий сенс.

Також в книзі вміщені записи про ставлення Томаша Масарика до їжі. Відомо, що президент дуже любив міцну чорну каву, хоча лікарі і сердилися. «Людина мусить мати якісь вади», – захищався він. Коли ж їв рис, здавався собі слоном, та попри нелюбов до цієї страви терпляче їв її майже через день.

Замальовки, які збереглися від Карела Чапека, роблять президента Масарика ближчим до звичайних людей і формують його власні філософські інтелектуальні концепції. Це були доволі цікаві розмови, обидвоє співрозмовників були докторами наук, Карел Чапек теж був доктором філософії.

Така інтелектуальна атмосфера дуже показова, уявіть собі нашого президента, який би вів інтелектуальні розмови з українськими письменниками, і потім це друкувалось би окремими книжками, які перекладалися іншими мовами через 100 років після свого виходу – це було б прекрасно.

Початок кінця прекрасної епохи

Після приходу до влади нацистів у Німеччині і її тиску на інші країни, зокрема і на Чехословаччину, Чапеки активно виступають проти нацизму. Відчуття того, що відбуваються важливі події і треба їм щось протиставити, виявляються в художніх творах Карела Чапека. Всі його тексти цього періоду антинацистські. Найвідоміші з них: роман «Війна із саламандрами», п’єси «Біла пошесть» і «Мати». Вони написані відповідно у 1936, 1937 1938 роках, тобто коли вже було зрозуміло, чим є німецький нацизм, і безпосередньо перед смертю Чапека.

Треба сказати, що останній період творчості був для Карела Чапека, найважчим: не сприймали його відвертої критики нацизму. Кардинально змінилися політичні умови: Томаша Масарика замінив Едвард Бенеш, чехословацька політична еліта потроху здавала свої позиції – і тут Чапек, який відкрито і категорично говорить, що нацизм – це небезпека для всього людства і треба йому протидіяти.

Йому почали відмовляти в постановках, публікаціях, перекладах, почався тиск – було очевидно, що йому не буде комфортно в нових умовах. І, власне, тому багато хто з сучасників вважав, що Чапек дуже вчасно помер. Його брат Йозеф Чапек після німецької окупації тривалий час був ув’язнений, потім його відправили до концтабору, де він і загинув.

Народження слова «робот» 

Тексти Карела Чапека можна умовно поділити на 2 категорії: драматургія і проза. Перший, ще спільний для братів Чапеків твір, був драматичним, найвідоміші антинацистські тексти ? теж п’єси. В одній з найвідоміших п’єс «R.U.R» (1920 року) вперше звучить слово «робот», яке вигадали брати Чапеки.

Хто з них його вигадав, достеменно не відомо: вони делікатно посилаються один на одного. Карел Чапек спочатку хотів, щоб це було слово, пов’язане з англійським «labour» (праця), а тоді начебто Йозеф порадив йому слово «робот», похідне від «робота», яке чеською означає працю важку, неоплачувану, фактично рабську, власне, такою і займалися роботи.

П’єса розповідає про те, що люди винайшли спосіб створити собі подібних істот. Їх вигадує професор, фанатично відданий своїй науці. Потім його племінник ставить все це на конвеєрне масове виробництво. Роботів починають виготовляти сотнями тисяч, і спеціальна група науковців працює над їхнім вдосконаленням. Їх вчать відчувати певні емоції і мати власні позиції.

З часом роботи доростають до бунту і знищують фактично всіх людей, крім одного чоловіка, який намагається знайти спосіб повернути планеті і всесвіту людей, тому що роботи мають загинути: у них термін придатності 20 років, вони вимруть без людей, і життя на планеті зникне. Однак закінчення п’єси оптимістичне і трохи романтичне: двоє роботів досягли такої міри розвитку, що відчули кохання одне до одного і є надія, що вони продовжать свій рід.

У наш час ця п’єса видається наївно-романтичною ? у ній доволі патетичні, пафосні діалоги та монологи: дослідники виголошують промови про те, як прекрасно буде жити, коли всю брудну, важку роботу виконуватимуть тільки роботи, а люди займуться чимось піднесеним та небуденним; або коли цей єдиний чоловік, який вижив, міркує про те, як прекрасно було, коли на планеті чувся дитячий сміх.

Певною мірою, це могло бути відображення Чапеківської доби, прекрасного часу, коли ці речі ще можна було проговорювати, коли ще в них можна було вірити. Наше прагматичне, саркастичне ХХІ століття вже не передбачає такої романтики, але для Чапека це було дуже органічно.

Свого часу п’єса набула розголосу та популярності. Айзек Азімов, однак, доволі критично висловився про твір в контексті фантастичної традиції: «П’єса Чапека, на мій погляд, жахлива, але завдяки цьому одному слову залишиться безсмертною: вона, за посередництва англійської, принесла в усі мови і в цілий світ наукової фантастики слово «робот».

Карел Чапек в театрі та кіно

Ще одна п’єса Чапека «Засіб Макропулоса» 1922 року стала основою для лібрето опери, яку написав відомий чеський композитор Леош Яначек. Карел Чапек дуже опирався, казав, що не хоче жодних опер на свої тексти, хоча Яначек тоді вже був досить відомим композитором. Декотрі мистецтвознавці говорять, що цю п’єсу знають скоріше як оперу, її часто ставлять в Німеччині, Британії, США. Вона також фантастична, за її мотивами Євгеній Гінзбург зняв фільм «Рецепт її молодості».

Карела Чапека багато що пов’язує з театром, з одного боку, тому, через п’єси, які були поставлені, з іншого боку, тому, що він сам працював у театрі на Виноградах в Празі як сценарист і режисер. Деякі його тексти були екранізовані ще за його життя, стали фільмами протягом ХХ століття.

У ХХІ столітті знімаються численні фільми як за його оповіданнями, так і за романами та п’єсами. Якщо проглянути фільмографію за творами Чапека, список буде чималим, декотрі фільми перезнімалися кілька разів.

Очевидно, що Чапек затребуваний автор для кіно і для театру, а також для мультиплікації: за дитячими текстами і за деякими оповіданнями зняті мультфільми і короткометражні фільми.

Крім п’єс, були екранізовані романи та оповідання Карела Чапека. Був знятий фільм за романом «Гордобал». Це перша частина трилогії Карела Чапека, написаної у 20-30 роки: «Гордобал», «Метеор» і «Звичайне життя». Хочеться закцентувати на першій частині трилогії, тому що цей роман має зв’язок із Україною.

У романі йдеться про Закарпаття, яке на той час входило до складу Чехословацької Республіки. Гордобал ? прізвище головного персонажа, це звичайний селянин, який залишає свою дружину та їде на заробітки. Дуже актуально, минуло сто років – нічого не змінилося: закарпатські селяни так само їздять на заробітки. Гордобал їде до Америки, а поки його немає, дружина знаходить собі коханця – традиційний сюжет. Коли чоловік повертається додому, його вбивають, бо він заважав коханню дружини і молодого коханця.

У Чапека є фантастичні тексти, заглиблені в майбутнє, де він передбачає нещастя людства: це і «R.U.R», і «Війна з саламандрами»; є тексти, заглиблені у самі процеси і побут писання, наприклад, про те, як готується до друку газета чи як пишеться п’єса; це детективні історії з пригодницьким сюжетом ? зі збірок «Оповідання з однієї кишені» і «Оповідання з другої кишені».

У Карела Чапека є і глибоко психологічні тексти, наприклад, роман «Гордобал», де основний акцент робиться на тому, як себе почувають персонажі: чоловік, який поїхав і хоче повернутися до коханої дружини, а замість цього повертається до зрадниці; як почувається жінка, яка не є супернегідницею, в неї теж є свої почуття і переживання, та як почувається її коханець.

Прозова творчість Чапека ділиться на кілька сфер:

• Оповідання і фейлетони, які постали з роботи в газетах. Чапека можна порівняти із Чеховим: обидва вони працювали в газетах, щодня писали невеликі за обсягом тексти якось пов’язані з тим, що відбувається в реальності, писали на злобу дня ? часто гумористичні, саркастичні, іронічні замальовки з цікавим підтекстом. Завдяки цим коротким творам у Чапека дуже великий список посмертних видань, знаходили раніше невідомі тексти, щось з архіві, щось, що ще не було опубліковане.

• Найвідоміші романи: «Війна з саламандрами», трилогія: «Гордобал», «Метеор» і «Звичайне життя», «Фабрика абсолюту» і «Кракатит»; останні два романи ? фантастичного змісту. У «Кракатиті» фантастичні винаходи впливають на долю людства.
• Окремо треба сказати про дитячі книжки Карела Чапека. В нього не було дітей, але він доволі багато писав для дітей, переважно оповідання про тварин: собак, кішок. Надзвичайно популярними стали «Були в мене собака й кішка» (M?l jsem psa a ko?ku) (видана в 1939), де, серед інших, оповідання «Дашенька чи життя щеняти» – історія рухливого цуценяти, яке постійно потрапляє у різні пригоди, «Собака й кішка» та «Дев’ять казок», що містять оригінальні чарівні оповідки й демонструють неосяжне багатство чеської мови. Ці дитячі книжки, і не тільки їх, Карел Чапек ілюстрував сам.

Карел Чапек також багато ілюстрував свої подорожні тексти «Англійські листи». Він був людиною, яка багато чим цікавилася, одним із його хобі були подорожі. Вперше виїхав до Європи на навчання, яке продовжує в Німеччині та в паризькій Сорбонні, і з того часу захоплюється подорожами Європою. З різних країн, де йому доводилося перебувати, якийсь час Чапек писав у газети подорожні нотатки. Так з’явилися «Італійські листи», «Англійські листи», «Подорож до Іспанії» та ще низка текстів, які він всі сам ілюстрував.

Про подорожні книжки Чапека відомий чеський літературознавець Ян Мукаржовський писав, що, на відміну від книг, де домінує ілюстрація чи текст, у Карела Чапека все гармонійно поєдналося так, що неможливо їх роз’єднати. Перебуваючи в Оксфорді, Чапек описує місто і малює оксфордську алею, ви наче одночасно читаєте про його перебування і бачите візуальний образ. Він замальовував фактично все, що бачив.

Карел Чапек також захоплювався фотографією, відомі його альбоми. Він був досить непоганим фотохудожником. Також цікавився садівництвом: спочатку мав сад спільно з братом, а потім зі своєю дружиною Ольгою, з якою одружився вже в досить пізньому віці.

Вк весільний подарунрк вони отримали невеликий маєток, можна побачити багато фотографій, на яких зафіксовано, як подружжя обробляє сад, що в ньому вирощує. У 1929 році брати Чапеки написали книгу «Рік садівника».

Експресіонізм Йозефа Чапека

Йозефа Чапека можна назвати більше художником, ніж письменником. Він писав картини, ілюстрував книги, оформляв театральні вистави, тобто був сценографом, а також фотографом. Але він також багато і активно писав.

Як художник, Чапек більшою мірою тяжіє до авангарду, ніж у своїх політичних позиціях. Починає він із захоплення кубізмом, що яскраво виразилося в його творчості: геометричні фігури, які утворюють людські тіла. Але поступово Чапек еволюціонує у своєму стилі і все більше схиляється до експресіонізму.

Карела Чапека доволі часто зараховують до письменників-експресіоністів, тобто до тих, хто намагається насамперед виразити певні почуття і переживання. Однак в живописі Йозефа Чапека це більше видно, наприклад його картина «Хмара» ? зразок чистого експресіонізму. Вона написана вже безпосередньо перед Другою світовою війною та передавала сильне емоційне передчуття катастрофи.

Йозеф багато займався ілюстрацією. Порівняно з авангардистами, які експериментували з друком тексту, колажами та іншими типографічними прийомами, ілюстрації Йозефа Чапека більш спокійні і стримані. Наприклад, обкладинка п’єси «Адам-творець» – це один зі спільних текстів, який брати створили разом, а Йозеф ілюстрував.

Йозеф Чапек також був письменником. Окрім текстів, написаних спільно з братом, він також писав короткі фейлетони про мистецтво, афоризми та поезії. Якщо Карел Чапек починав з поезії – це його рання і маловідома частина творчості, то Йозеф Чапек поезіями закінчив. Збірка «Поезії з концтабору» видана посмертно вмістила, поезії, які він писав перебуваючи у концтаборі.

Найвідомішим текстом Йозефа Чапека став дитячий — «Казка про собачку і котика» — це одна з найпопулярніших книжок в Чехії. У ній Пес і Кіт живуть разом, ведуть спільний побут, наче сім’я. За цією казкою в Україні знятий мультфільм, у титрах текст помилково приписаний Карелові Чапеку.

Цікаві факти про братів Чапеків

Коли помер Карел Чапек, Йозеф на його могилі сказав: «З тобою померла частина мене». У щемливій і болючій замальовці «Пройшов тиждень» він говорить про те, що минув тиждень зі смерті його брата, для когось це привід, щоб про нього забути, для когось привід його покритикувати або заново оцінити, а для нього – це величезна втрата і тиждень з того часу, як він зрозумів, що частини його не стало.

Це знову повертає нас до єдності цих двох письменників, хоча більше говорять про Карела: його кілька разів висували на Нобелівську премію, та він її не отримав.

Карел Чапек популярний у Чехії і світі, його твори перекладені різними мовами, також і українською.

У 2005 році в Чехії відбувся конкурс «Великий чех», у якому Карел Чапек зайняв 9 місце.

Фото з лекції:

Світлини надала Ірина Забіяка

Фото з події – з сайту Парламентської бібліотеки