Новини

Як у Чехії з’явились культи Швейка і Шугая, що пов’язує цей період чеської літератури із Закарпаттям, хто був найкращим критиком для Гашека, чому чехи так любили цирк – про це та багато іншого розповілипід час другої лекції «Про шугаїв та швейків: чеська література між двома світовими війнами» з курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві для користувачів Hаціональної парламентської бібліотеки України. Лекцію прочитала Тетяна Окопна  – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури.

20-30-і роки в Чехословаччині – період спокійного розміреного життя та розбудови молодої держави, в цей час активно пишуть представники різних напрямків літератури – і авангардно-комуністичного, і демократичного. Вплив на розвиток чеської міжвоєнної літератури мали і історичні події – ставлення чехів до зрадників-легіонерів, комунізму тощо. Від цього залежало іноді й сприйняття творів того чи іншого письменника.

Буремні 1920-ті

З 1920 року Чехословаччина починає оговтуватись після подій Першої світової війни. Чехословаки поступово усвідомлюють, що нарешті стають незалежною державою, а Австро-Угорщина – вже не їхній ворог, як вони вважали всі ті 100 років до цього, коли були у її складі. Починає активно розвиватись комуністичний рух, який приходить як із Заходу, так і з Сходу.

У цей час до Чехословаччини вже повернулись із полонів усі її військові та легіонери з Англії, Франції та Росії. Найскладніше було повертатись легіонерам із Росії, бо їх вважали зрадниками і ненавиділи через те, що вони вступили у російські війська. Це пов’язано з історією чеських легіонерів – із військовополонених чехів і словаків на території Росії були сформовані чеські легіони, які повинні були боротися проти Німеччини у Першій світовій війні на боці Росії.

Проте, коли до влади прийшли комуністи, вони підписали договір з Німеччиною, і, відповідно, чехословацькі легіони залишилися на території України та Росії без підтримки, більше того ? російська влада навіть всіляко намагалася перешкодити їхньому відступу, через те чехословацькі легіонери не могли повернутись у свою країну прямим шляхом і без сутичок.

Ярослав Гашек

У 1915 році Гашек, як і багато інших чеських письменників, стає військовим і вирушає на Першу світову війну, зокрема бере участь у великій битві під Зборовом. Потім вирішує, що він не хоче воювати, бо життя військового – не його, здається у полон і потрапляє у табір для військовополонених на території Дарниці в Києві. Там він починає писати статті, які запримітив редактор газети «Чехослован», яка виходила у Києві.

Гашек живе в цій редакції і дуже багато пише для них, при цьому не цураючись ніякої роботи. Гашек дуже полюбляв ходити у різні пивниці й писати там свої статті.

Зберігся спогад, що його статті залежали від того, як швидко йому приносили пиво: якщо приносили швидко – стаття виходила короткою, якщо ж не несли довго, то Гашек писав велику статтю.

За деякими даними, славнозвісний солдат Швейк виник теж у Києві у 1917 році. Проте перша ідея створення героя Швейка виникла у 1911 році ще у Чехословаччині – одного вечора Гашек прийшов п’яний додому і сказав своїй дружині Ярмілі: «В мене є ідея, як написати геніальний роман, ось послухаєш, зранку я тобі прочитаю уривок». Зранку на столі лишається записка з незрозумілими та не пов’язаними між собою словами «псих у компанії» і реченням «він пішов на війну, там його забрали, і він просто дурень».

І може б, це так і залишилось лише спогадом його дружини, якби через кілька років Гашек не згадав про це в Бориспільській в’язниці, в яку він потрапляє через бійку, спричинену суперечкою з військовим у Київській пивниці.

За 5 днів у цій в’язниці у 1917 році він пише невеличку статтю «Швейк у полоні». І хоча її відразу ж видають у газеті «Чехослован», стаття виявилась абсолютно провальною, і її ніхто не хотів читати, тому Гашек закинув ідею продовжувати історію Швейка.

На сьогодні залишилося 2 примірники цієї статті – один із них у Харківському архіві.

Читайте конспект першої лекції курсу

Червона армія в Росії та повернення у Чехословаччину        

Згодом Гашек усвідомлює, що його вже не влаштовують чехословацькі легіони, і тому він вирішує вступити в чехословацьку секцію Комуністичної партії Росії. Після цього його відразу ж відправляють у Самару, де він стає керівником з пропаганди. Відбувається стрімке зростання кар’єри Гашека як комуністичного чиновника. Але для цього він змушений був виконати наказ свого начальника про припинення пияцтва. І Гашек, який до цього не міг уявити свого життя без пива, виконує цей наказ – півтора роки взагалі не вживає алкоголю, стає серйозним і поважним чиновником.

Та вже у 1920 році Гашек знову опиняється у Чехословаччині (за однією з версій, його відправили туди з Росії в рамках розвідницької місії, яка провалилась). Таким чином він повертається у Прагу, де його зустрічають не надто приязно через зраду та вступ у російські війська ? доходило навіть до побиття на центральній площі міста.

Але взагалі повернення Гашека у Прагу стало сенсацією, тому що за рік до цього ? у 1919 році, з’явився некролог про те, що його вбили у Росії.

До того ж, він повертається не сам, а з дружиною ? росіянкою Шурою, при тому, що в Чехословаччині в нього була ще попередня дружина Ярміла, з якою він не оформив розлучення. Тому одразу ж уся бульварна преса починає писати про повернення Гашека.

Проте всі друзі Гашека, які знали його до від’їзду у Росію, свідчать, що він дуже змінився. Друзям доводиться заспокоювати, що його не посадять в тюрму за зраду чеським легіонам. Водночас всі активно розпитують Гашека про те, як йому жилося в Росії, про криваві злочини російської влади та армії. Будь-які питання про Росію, війну і революцію, викликають у Гашека критику та роздратування, навіть ненависть, тому йому доводиться одягати маску блазня.

Наприклад, в одному із інтерв’ю журналістка запитує у Гашека: «Скажіть, будь ласка, а це правда, що ви цілий місяць харчувались м’ясом вбитих японців?» На що Гашек відповідає: «Ні, ні, ми їли лише китайців».

Але все ж один друг Гашека переконує його про прийти в кабаре «Червона сімка» ? культовий заклад на той час у Празі ? і розповісти усім охочим про те, що ж там було насправді у Росії.

По всій Празі розвішують плакати про цю подію, усі з нетерпінням чекають зустрічі і розмови. І ось на сцену виходить Гашек, як завжди, п’яний, у домашніх капцях, пом’ятому костюмі, і починає читати своє оповідання «Душенька» ? історію про те, як він говорив з автором свого некрологу, і не говорить ні слова про Росію і комуністів.

Початок роботи над головним романом       

Після цього нарешті вщухли всі пристрасті навколо Гашека і його життя в Росії. Але в цей час він дуже бідує, має величезні борги, усім обіцяє, що ось-ось напише якийсь геніальний твір, але продовжує тинятися від однієї пивниці до іншої, і так нічого і не пише. І тоді друг Гашека, Зауер, щоб допомогти, заключає з ним договір про написання 4 розділів історії про Швейка та обов’язковим продовженням. І хоч ніхто не вірив у цю ідею, бо всі знали Гашека і те, як він працює, все ж вирішили спробувати й таки заключили цей договір.

Спершу для книги знайшли ілюстратора – ним став видатний чеський ілюстратор того часу Йозеф Ладя.

Перший том про Швейка Гашек написав досить швидко. Але після його виходу починається нещадна критика цього твору, бо Гашек використовує дуже багато нецензурних слів і пише розмовною мовою, яка була неприпустимою на той час у чеській літературі. Його навіть звинувачували у тому, що це неможливо читати для чехів, що це література для комуністів. І хоч вихід першої книги був повним провалом, Зауер не здається , і переконує Гашека писати другий том.

Неперевершений фантазер Гашек

Але Гашек намагається всіляко відтягнути написання другого тому про Швейка, адже він звик жити одним днем, одним моментом, і тому дуже любив писати короткожанрові твори – гуморески, оповідання та памфлети (за своє життя він написав близько 1200 оповідань). Ідеї при їх створенні завжди з’являлись миттєво – він вигадував якусь історію чи сюжет і одразу це записував.

А ще він дуже любив їх «тестувати» ? як тільки у пивниці у нього з’являлась нова ідея, він її розповідав людям, які сиділи біля нього, і дивився на їх реакцію: якщо вони одразу починали сміятися, він оцінював цю ідею вартісною, і працював над нею, якщо реакція була слабенькою, він закидав її, і вирішував вигадувати іншу.

У нього навіть серед друзів була улюблена гра – вони сідали в коло і розповідали історію – тобто один придумував початок, а всі інші її продовжували, але ніхто не міг зрівнятися у цьому з Гашеком, тому що він був неперевершеним фантазером.

radio.cz

Швейк – дурень чи ні?

Але незважаючи на захоплення короткими формами, друзі Гашека нагадують, що договір підписаний, і вимагають продовження історії про Швейка. В цей час у Гашека починаються проблеми зі здоров’ям, і друзі вирішують, що йому потрібно поїхати в село, де більше природи і свіжого повітря. Гашек переїздить в село Ліпніце. Тут він довго пише другий том, який вже видають в іншому видавництві.

І саме зміна видавця кардинально вплинула на сприйняття роману у суспільстві: якщо перший том вийшов у невідомому видавництві, і реакція була негативною, то публікація другого тому у відомому видавництві відразу викликає появу хороших рецензій, зокрема від Івана Ольбрахта та Макса Брода.

Ольбрахт, який на той час був світилом чеської літератури, свою рецензію розпочинає з того, що не можна засуджувати чи табуювати твір тільки за те, що там використовується нецензурна лексика, бо ж всі нею послуговуються. Ольбрахт вважає образ Швейка способом бачення «геніального ідіотства».

У той час, коли всім іншим письменникам доводилось пережити війну, рефлексувати її в собі, і тільки згодом якось від неї дистанціюватися, Гашек дистанціювався від нею відразу і сприймав життя таким, яким воно є.

Але для розуміння цього чеському суспільству треба було прожити ще кілька років, щоб підійти врешті до Гашекової і Швейкової філософії того, що з війни можна і сміятися, а не лише страждати. Крім цього, Ольбрахт підкреслює, що Гашек дуже подібний до героїв національних чеських казок, який здається дурником, але при цьому він все може зробити і завжди виходить сухим із води.

Дуже цікавою є рецензія Брода, де він говорить, що Швейк – це образ звичайного міщанина, якому взагалі притаманна пасивність, він сприймає події такими, як вони є, не намагається їх якось змінити, і навіть не задумується, чому вони так відбуваються. І саме цим Швейк має бути дуже близьким читачеві.

Ця рецензія є дуже цікавою і тому, що Макс Брод – найкращий друг Франца Кафки. А у Кафки герой абсолютно протилежний до Гашека, бо він намагається зрозуміти, за що його звинувачують, коли кажуть, що він винен, а не просто сприймає цю вину як даність. Такими є два класичні типажі роману у Чехословаччині на початку ХХ століття: Швейк, який сприймає буття таким, яким воно є, і Кафка, який намагається в усьому дошукуватись причини.

Обкладинка першого німецького видання 1926 року — wikimedia.org

Швейк – дуже універсальний герой, в яку б ситуацію його не поставили, він завжди знаходить вихід з неї. Сам роман побудований за схемою великого розгалуження – Швейк завжди знаходить місце, щоб розповісти якусь свою історію, ці історії часто перетікають одна в одну. Проте нема якоїсь однозначної відповіді на питання, яке виникає, мабуть, у кожного, хто читає цей твір: «Швейк – дурень чи тільки здається ним, він симулює, прикидається чи справді трохи не сповна розуму?» Навіть дослідники творчості Гашека задаються цим питанням.

Швейк – ідеальне уособлення бродячого життя, богемності самого Гашека. Дуже вдало про роман сказав Еґон Ервін Кіш: «Читаючи Гашека, смійтеся, смійтеся від душі, але при цьому не забувайте думати». Ця фраза дуже влучно передає основний посил автора в романі – роман хоч і дуже простий, бо ми його читаємо зі сміхом, але при цьому в ньому йдеться й про дуже важливі речі.

І хоча Гашек не ставить перед собою за мету написати великий роман про війну, але все одно в нього час від часу трапляються не смішні, але детальні описи якогось побуту військових.

Гашек завжди писав спонтанно, при написанні роману про Швейка він використовував лише австрійські календарі, які йому присилали друзі, та велику карту боїв, за якою відстежував, як рухався його головний герой, а все інше він писав з голови, перевіряючи одразу ж на своїх співбесідниках у пивницях.

Гашек встиг написати лише 4 томи свого роману, останній йому вже допомагав писати хлопець-друкар із села, де він жив. До своїх останніх днів цей друкар Штефанек приносив йому пиво, і в той час, коли сам друкував роман на машинці, Гашек сидів поряд і пив пиво.

Владіслав Ванчура

Владіслав Ванчура був першим головою авангардного чеського об’єднання «Дев’ятсил» ? митців, які боролися за авангардність у мистецтві. Їх девіз – «Руки геть від минулого!». Вони казали, що літераторам потрібно гратися, створювати нові форми, вигадувати нові сюжети, а література повинна бути доступною і цікавою для народу, щоб її хотіли читати всі – і робітники, і інтелігенція.

Ванчура був набагато старшим за всіх своїх колег в об’єднанні «Дев’ятсил», і ввійшов в літературу вже в досить зрілому віці, адже його перша збірка побачила світ, коли автору виповнилось 32 роки. До цього він теж писав, але не наважувався публікувати, і тому його перша збірка невеличких оповідань «Довгий, широкий і швидкозорий» ? це вже дуже витончене і відшліфоване письмо. Ця збірка відразу ж збирає дуже хороші відгуки серед літературознавців, і робить Ванчуру відомим.

Пекар Ян Маргол – втілення Ванчури-комуніста?

Через 2 роки після того, як Ванчура очолює «Дев’ятсил», виходить його перша повість «Пекар Ян Маргол». В пекарі Яні Марголі ми бачимо людину, яка готова віддати все для інших, бідніших за нього, навіть йдучи собі у збиток, лиш би всі навколо були задоволені. Дружина і син із цим абсолютно погоджуються і підтримують, тому що у пекаря є певні прибутки від випікання хліба, і ними можна поділитися. Але в якийсь момент ця доброта пекаря доходить до того, що йому доводиться продати пекарню і переїхати у село. Там він з родиною знімає млин і стає млинарем – робить борошно, пече хліб і продає його.

Але з приходом зими ніхто вже не хоче купувати в нього хліб, тому він не може працювати, і в нього забирають цей млин. І в результаті цього в повних збитках і бідах без підтримки і розуміння дружини, яка вже дорікає йому тим, що він все роздає, пекар Ян Маргол помирає. Перед смертю син дає йому обіцянку, що він вивчиться і більше не буде так бідувати.

В образі пекаря Яна Марголи ми бачимо Ванчуру-комуніста, тому що «Дев’ятсил» ? це об’єднання лівого спрямування, в якому майже всі його учасники так чи інакше підтримували ліві рухи та комунізм. Тому у пекарі Яні Марголі ми бачимо прославлення роботи трудящих, для яких робота – сенс їхнього життя. З іншого боку, Ян Маргол постає як втілення християнського та високого. Окрім цього, в творі можна  знайти й засудження капіталістичної думки про те, що потрібно лише працювати, адже кожній людині треба завжди думати і про щось вище, ніж лише робота.

Цирк як лейтмотив чеської прози 20-30-х років

Інша повість Ванчура ? «Примхливе літо» ? теж повністю вписується у програму «Дев’ятсил». У невеличке містечко, де живе рятівник пан Дура, приїздить цирк.

Цирк – це взагалі один із лейтмотивів всіх 20-30-их років у Чехословаччині, адже приїзд цирку – найбільша і найочікуваніша подія на той час, яка могла відбутися, бо встановилось абсолютно розмірене спокійне життя між двома світовими війнами, яке могло вийти із своїх заїжджених колій лише із приїздом цирку та красивих акробаток. 

І коли в містечко приїжджає циркач-акробат з помічницею Анною, в неї одразу ж закохуються і одружений пан Дура, і його друзі. Вони намагаються добитися її уваги, їм, звичайно ж, нічого не вдається, і через кілька днів Анна з цирком їдуть з містечка.

Монументальність та химерність мови Ванчури

Основна характеристика Ванчура – його складна мова. Розвиток чеської мови був перерваний довготривалою окупацією (з 1618 року до середини ХІХ століття) території Чехії Австро-Угорщиною і Німеччиною. В цей час чеська мова майже не розвивається, в офіційній документації та літературі послуговуються переважно німецькою мовою, а коли й використовують чеську, то це застарілі конструкції ще з ХV століття. Письменники вирішують це змінити, спростити її синтаксис і ввести у чеську мову все більше розмовних елементів.

Першим автором, який найдоступніше писав у чеській літературі – був Гашек. І саме через те, що він говорить простою для розуміння мовою, його спершу не сприйняли. На фоні цієї тенденції спрощення і максимального наближення мови до народної, Ванчура повертається до складних конструкцій. Тому те, що він пише – це поезія в прозі, яка насичена різними символами, порівняннями, асоціаціями з природи і т.д.

Всі його твори написані з використанням складного синтаксису та застарілих лексичних форм, які вже не використовувались на той час у чеській мові.

Це надає поетичного характеру та певної монументальності всім його творам. Певні критики стверджують, що Ванчура навмисно обирає цей монументальний стиль, щоб показати, що про великі ідеали комунізму і лівих ідей можна писати лише пафосно і красиво. Та як би там не було, Ванчурі насправді дуже подобалося гратися з мовою і створювати складні химерні конструкції.

Закарпатська частина життя Ванчури

У 1929 році Ванчура пише свій перший твір про Закарпаття ? «Останній суд», хоча він ще жодного разу там не був. Це історія двох закарпатців, які вирішують емігрувати в Америку через погане життя в Закарпатті. Але під час їхньої подорожі дізнаємося, що на бекґраунді їх втечі ще є вбивство. Обидва герої не знають і намагаються зрозуміти, хто з них винен у цьому злочині. Вони намагаються знайти собі якесь виправдання, і водночас звинувачують один одного, що в результаті доходить до божевілля.

Другим захопленням після літератури для Ванчури було кіно. Про це свідчить те, що він навіть надіслав Чарлі Чапліну запрошення стати почесним членом «Дев’ятсилу», на яке він не відмовив. До цього Ванчура знімає фільми, але критики визнали їх не надто вдалими. І в 1933 році він їде на Закарпаття за запрошенням свого друга Івана Ольбрахта, щоб зняти фільм «Марійка-невірниця».

У закарпатському селі Колочава в одного подружжя згоріла хата, після чого чоловік вирушає на заробітки, щоб заробити грошей на будівництво нової хати. В цей час дружина йому зраджує. Про це чоловіка повідомляє його матір. Після повернення додому вирішує їхати ще раз, бо перші заробітки не були вдалими. Але цього разу з ним їде і сусід, з яким йому зраджувала дружина. Ясна річ, що чоловік підлаштовує нещасний випадок під час сплавляння по річці – сусід помирає, а чоловік повертається до Марійки, і вони продовжують жити щасливо далі.

І у 1933 році Ванчура, Ольбрахт та Карел Новак починають знімати фільм за цим невибагливим сюжетом. Вони вирішують знімати його саме на Закарпатті і не використовувати професійних акторів. Проте місцеве населення довго відмовлялося й боялося брати участь у зйомках фільму, мотивуючи це страхом перед камерою та великою завантаженістю сільської роботи. Режисеру все ж вдається їх переконати, обіцяючи високі гонорари та хороше харчування. І в 1934 році фільм нарешті виходить.

Цікаво, що всі меншини, які є у фільмі, говорять своєю мовою: чехи – чеською, русини – закарпатською, євреї – ідиш, до того ж сам фільм іде титрами.

І хоч цей фільм абсолютно не сприймає публіка, та критики в захваті і вважають його геніальним, адже вперше режисери не намагаються сподобатись публіці, а знімають життя таким, як воно є. Також у цьому фільмі режисери вперше поєднали ігрові моменти (непрофесійні актори, які грають) з документальними (рубання лісу закарпатцями, торг євреїв у своїх магазинах і т.д.).

Завдяки фільму «Марійка-невірниця» та трьом іншим короткометражним документальним фільмам Закарпаття стає дуже відомим у Чехословаччині.

Після виходу цього фільму Підкарпатська Русь стає справжньою меккою для чеських туристів. Проте самим закарпатцям це не дуже подобалось.

synevyr.org.ua

Один чеський письменник згадує, як йому говорять закарпатці: «До цього ми були під мадярами, і мадяри тримали нас за скотів, а тепер ми знаходимося під чехами, і чехи з нас сміються, що ми, як скоти». Чехи жили в набагато розвиненішій державі, ніж Підкарпатська Русь, і тому всі їхні приїзди в підкарпатські села, де ще жили вірування та міфологія, ясна річ, супроводжувалися певними насмішками з боку чехів.

Історія чеської літератури і народу у Ванчури

Після зйомок фільму «Марійка-невірниця» Ванчура повертається у Чехословаччину і починає писати історичні твори. Історична література була на той час не в моді, тому що панує авангардизм, який закликає не озиратись на минуле, а жити лише майбутнім і активно розвиватись. Але Ванчура починає писати історичний роман «Маркета Лазарова».

В основі твору ? простий сюжет про дві родини розбійників – Лазарів і Козліків, – які постійно між собою ворогують. Один із синів Козліків краде доньку Лазарову – Маркету як заручницю, але вони закохуються одне в одного, потім і інший брат Козліка закохується в іншу доньку Лазаря, тому все скріплюється любов’ю, що не дуже подобається найстаршим членам їхніх родів, які намагаються всіляко цьому протистояти. Тому, як бачимо, «Маркета Лазарова» ? не так суто історичний твір, як історична балада про кохання у різних його проявах.

Напередодні Другої світової війни Ванчура береться за найбільшу справу свого життя – він хоче написати багатотомну історію чеської літератури. Оскільки чеські письменники не допомогли йому, він встиг написати лише 2 томи з історії чеської літератури.

Вони теж написані дуже красивою, химерною мовою Ванчури. Ванчура не закінчує роботу над своєю історією чеської літератури, тому що активно долучається до руху опору під час Другої світової війни, адже є переконаним комуністом. Після вбивства Гейдріха у Празі, Ванчуру заарештовують і розстрілюють у 1942 році. Так закінчується історія чеського письменника, який написав найкрасивіші і водночас найскладніші для сприйняття твори цього періоду.

Іван Ольбрахт

Іван Ольбрахт (псевдонім Каміла Земана) теж був комуністом, але не входив у «Дев’ятсил». Хоча він і перебував трохи осторонь чеського літературного процесу, але активно дописував до різних комуністичних видань, навіть 2 рази був засуджений за свої комуністичні погляди. Томаш Масарик і керівництво Чехословаччини вирішує відправити Ольбрахта у Підкарпатську Русь, щоб він не бунтував у Празі зі своїми надто радикальними комуністичними ідеями.

Водночас Ольбрахт досліджує і поселення євреїв у тогочасній Підкарпатській Русі, і все це теж дуже детально опрацьовує у своїх репортажах. Він став одним і з тих, хто приніс правду про Підкарпатську Русь і життя в ній у Чехію.

Олесь Гончар дуже цінував те, що Ольбрахт у 1932 році організував товариство допомоги Підкарпатській Русі, коли в Україні вже почався Голодомор, який торкнувся і певної частини Закарпаття.

Ольбрахт засновує це товариство, куди входили провідні тогочасні чеські письменники, які збирали гуманітарну допомогу і привозили її в Закарпаття. Цим вони, звісно, здобули прихильність місцевого населення.

Літературний шлях Ольбрахт починає з психологічної літератури, в якій майже не прослідковувався його комунізм. Наприклад, в одному з романів ? «Темниця найтемніша» ? він описує історію ревнощів осліплого чоловіка до дружини, де намагається знайти причину цих ревнощів, і відповідь на питання, як з нею боротися.

Культ закарпатського героя Миколи Шугая у Чехословаччині

Впродовж 1932-1935 років Ольбрахт активно пише свої репортажі про Закарпаття. Його дуже захопила легенда про Довбуша, про якого він написав цілий репортаж, в якому висловив своє захоплення тим, що в Закарпатті нема політичного лідера, але є лідер міфологічний – Довбуш. В цей час він знаходить замітку про Миколу Шугая. Шугай – бандит із Закарпаття, якому не дуже щастило в житті, і з бідноти та нужди він вдається до злочинів – починає грабувати багатих людей, щоб якось прогодувати свою сім’ю. Врешті на нього влаштовують полювання і вбивають.

Ольбрахт дізнається про цю історію вже через 10 років після того, як розбійника вбили, тобто вже тоді ця фігура обросла легендами і повір’ями, про нього навіть почали складати пісні. І Ольбрахт починає по крихтах збирати інформацію про Шугая, знайомиться з його дружиною, донькою і починає писати про нього роман. Ольбрахт хотів написати не історичний роман, а роман-баладу, але при цьому з максимальною достовірністю.

Тому збереглись свідчення про те, що Ольбрахт платив навіть за найдрібнішу інформацію про Шугая. Вийшов такий баладний роман про Миколу Шугая – розбійника, про його любов до дружини Ержіки. Цей роман відразу ж дуже добре сприйняли у Чехословаччині, почали створювати фільм на його мотиви, а Мілан Угде навіть написав п’єсу «Балада про бандита», прем’єра вистави якої була у театрі міста Брно.

З того часу в Чехії є певний культ Миколи Шугая, він став ніби національним героєм Чехословаччини, про нього створено вже дуже багато чеських пісень, фільмів, театральних постановок.

Всі чехи їздять у Колочаву, бо там нібито є могила Шугая, хоча й старі люди кажуть, що з’явилася вона лише у 1989 році.

antikvariat-vltavin.cz

«Баладність» Ольбрахтової літератури

Через те, що Ольбрахт багато спілкувався з євреями, багато місяців прожив у закритих єврейських гетто на Закарпатті в невеличких селах, в нього виникла збірка оповідань «Голет у долині», де Ольбрахт намагається описати життя закарпатських євреїв, в якій описує їх традиції та звичаї, які вже дуже далекі чеським євреям, але в той же час збереглися на Закарпатті.

Насправді Ольбрахт писав дуже красиву баладну літературу, бо, окрім суто заангажованих комуністичних романів (наприклад, «Анна пролетарка»), у всіх інших його творах ліві погляди абсолютно не простежуються.

Карел Полачек – представник демократичного напрямку

Окрім «лівої» літератури у Чехії був інший потужний напрямок – демократичний, основними постатями якого були брати Чапеки. Вони організували свій клуб «п’ятничників», і кожної п’ятниці всі збиралися в них на дачі, грали в карти, обговорювали події, літературу, фільми. Одним із гостей «п’ятничників» був навіть соціал-демократ Томаш Масарик, а час від часу туди приходив навіть комуніст Владіслав Ванчура.

Одним із постійних гостей цього клубу був Полачек ? єврей із Праги, який не акцентував уваги на своєму єврействі і писав багато гумористичних творів. Познайомився і почав товаришувати він із братами Чапеками, бо вони дописували в одні й ті ж гумористичні журнали.

Полачека дуже часто критикують через дуже «сухий» стиль, тому що він намагається писати так, як говорять люди. На сьогодні його можна описати, як стиль журналу «Країна», тобто намагання писати так, щоб це почали читати всі. І це дуже проявляється у його статтях в газету «Lidov? noviny», одне з найпровідніших тогочасних видань. Полачек пише для них репортажі із засідань суду, і всі вони дуже смішні.

Читайте також: Томаш Прокупек про чеський комікс як мрію про Захід

Міщанство як провідна тема творів Полачека

Але Полачек пише не лише статті у газети та журнали, а також намагається описати життя чеського міщанина у своїх романах. Перший його помітний твір, про який активно заговорила критика – «Будинок у передмісті». В цьому творі Полачек описує життя звичайних жителів передмістя – те, які вони приземлені, недалекі, постійно усім незадоволені, як вони між собою сваряться.

Письменник робить це водночас і з незахопленням, і з любов’ю, з настільки доброю і лагідною критикою, що ні в кого не виникає думки образитись на Полачека за це.

antikvariatmotyl.cz

Оскільки критика дуже схвально сприйняла цей твір, він вирішує продовжувати цю тему, і згодом видає цілу тетралогію «Районний центр» про життя людей з районного центру – їхню обмеженість, недалекість, їхні турботи, проблеми тощо. Врешті тема міщанства стає провідною у Полачека.

Єврейство в житті та творчості Полачека

Оскільки Карел Полачек був євреєм, то з початку Другої світової війни його починають активно переслідувати німці. У 1944 році його відправляють у місто Оломоуц, там він займається тим, що описує майно тих євреїв, яких уже відправили у концтабори. Він весь час живе з думкою про те, що кожну хвилину його теж заберуть. Але замість того, щоб описувати цей жах, він пише одну з найгеніальніших своїх дитячих повістей ? «Нас було п’ятеро».

commons.wikimedia.org

«Нас було п’ятеро». Пам’ятник у Рихнові-над-Кнежноу

Це історія п’ятьох хлопчиків з невеличкого чеського містечка, в яке одного разу в приїздить цирк. Одному з хлопчиків дуже подобається слон, і він просить батька купити йому слона, той погоджується, і цей хлопчик з п’ятьма друзями і цим слоном вирушають у подорож. Ми бачимо тут спогади про те хороше спокійне життя у Чехословаччині, коли ще не було війни.

Це дуже світла і красива повість, де нема жодного натяку, що йде війна, згадки про концтабори, смерті тощо. Як тільки Полачек закінчує цю повість, його одразу ж забирають у Терезін, звідти перевозять у концтабори, де він і загинув.

Празька німецькомовна література

Іншим помітним явищем чеської літератури є празька німецькомовна література. Це поняття сформувалося зовсім недавно празькими знавцями німецької літератури. Туди входить близько 100 письменників, які в різний час в період з 1870 років до початку Другої світової війни жили та творили в Празі. Умовно цей період розподіляють на:

• Німецьку весну, тобто розквіт празької німецькомовної літератури;
• Пізнє літо (1918-1938 роки);
• Тінь Третього Рейху (1938-1945роки)

Найвідомішим представником цього періоду є Франц Кафка, також сюди належить Ґустав Мейрінк (автор роману «Ґолем»), і Райнер Марія Рільке (зокрема, його перша збірка «Життя та пісні»).

Kafka, F., Ein Hungerk?nstler. Vier Geschichten. Berlin, Die Schmiede 1924. OPp. mit illustr. OU. 8vo. 85 S., 1 Bl.

kettererkunst.com

Отже, підсумовуючи, можемо сказати, що чеська література 20-30-х років розвивалась трьома основними напрямками:

• Авангардний – до якого належали комуністичні митці, які намагались рухатись вперед і вигадували якщо не нові форми, то нові жанри, активно звертались до тем тогочасної Підкарпатської Русі, тому що це було щось нове і незвідане для них, адже саме там вони могли шукати нові теми та активно втілювати свої комуністичні погляди через злиденне життя місцевих мешканців.
• Демократичний – до якого відносять гостей клубу «п’ятничників», зокрема Карела Полачека та братів Чапеків.
• Празька німецькомовна література – той напрям, який хоч і жив та розвивався відокремлено від попередніх двох, але, дякуючи саме йому весь світ дізнався про Гашека, Ванчуру, братів Чапеків та інших чеських письменників, адже першими перекладами їх творів були переклади саме на німецьку мову празькими німецькомовними письменниками.

Фото з лекції:

Що читати?

Ярослав Гашек

• Ярослав Гашек. Пригоди бравого вояка Швейка / Пер. з чес. Степана Масляка. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012.
• Ярослав Гашек. Ідилія в пеклі (збірка) / Пер. Ганна Пашко, Є. Сектим, Н. Сойко, О. Паламарчук, Ольга Лєнік, Остап Вишня, Юрій Лісняк. – К.: Толока, 2012.
• Ярослав Гашек. Твори: В 2-х томах. / Пер. з чес. Степана Масляка. – К.: Дніпро, 1983.

Іван Ольбрахт

•  Іван Ольбрахт. Микола Шугай, розбійник: роман / Пер. С. Масляка. — Ужгород : Закарпаття, 2001.
• Іван Ольбрахт. Вибрані твори. І. Ольбрахт «Микола Шугай, розбійник, «Чудо з Юлчею», «Подія в Мікве»; М.Майєрова «Шахтарська балада», «Прекрасний ліс», «Оновлений сад» / К.: Дніпро, 1982.
• Иван Ольбрахт. Избранное. Сб. «Так бывало», «В горах Закарпатья», «Анна пролетарка», «Никола Шугай, разбойник». – М.: Гослитиздат, 1956.

Владіслав Ванчура

• Владислав Ванчура. Собрание сочинений. Маркета Лазарова. Конец старых времен. Пекарь ян Маргоул. – М.-Л.: Художественная литература, 1975.
• Владислав Ванчура. Картины из истории народа чешского. Т. 1-2. / Пер. Н. Аросева, В.Петрова, В.Мартемьянова. – М.: Художественная литература, 1991.
• Владислав Ванчура. Кубула и Куба Кубикула / Пер. Д.Горбов. – М.: Детская литература, 1965.

Франц Кафка

Еґон Ервін Кіш

• Эгон Эрвин Киш. Приключения на пяти континентах: Художественная публицистика. – М.: Прогресс, 1985.
• Эгон Эрвин Киш. Репортажи. – М.: Издательство Московского университета, 1964.
• Эгон Эрвин Киш. Три Коровы. – М.: Военное издательство Наркомата обороны СССР, 1939.

Карел Полачек

• Карел Полачек. Чоловіки в офсайді / Пер. Ростислав Тимченко. – К.: Молодь, 1972.
• Карел Полачек. Эдудант и Францимор / Пер. Олег Малевич. – М.: Детская литература, 1967.
• Карел Полачек. Карусель. Нас было пятеро / – М.-Л.: Художественная литература, 1965.
• 4. Карел Полачек. Настоящие еврейские анекдоты / – М.: АСТ, 2004.

Що дивитися?

Бравий солдат Швейк ( Dobr? voj?k ?vejk) // Реж. Карел Стеклі, 1957

Примхливе літо (Rozmarn? l?to) // Реж. Їржі Мінзель, 1967

Маркета Лазарова (Marketa Lazarov?) // Реж. Франтішек Влачіл, 1966

Микола Шугай, розбійник (Nikola ?uhaj loupe?n?k) // Реж. Евжен Соколвський, 1977

Марійка-невірниця (Marijka nev?rnice) // Реж. Владіслав Ванчура, 1933

Голет в долині (Golet v ?dol?) // Реж. Зено Достал, 1995

Світлини — Віталій Казанник

Чільна світлина cs.wikipedia.org