Читомо > Новини > Чеська література в екзилі: від забуття до повернення

Новини

Чеська література в екзилі: від забуття до повернення

15.06.2016 0 Автор:

Більшість чеських письменників, оговтуючись від травм завданих фашизмом, після Другої світової війни добровільно вступила до комуністичної партії, в політиці та ідеології якої бачила порятунок, шлях до кращого майбутнього. Однак, як показує досвід, високі ідеї часто виявляються далеко не такими на практиці, а духовні цінності волелюбного європейця поєднуються з тоталітарним радянським режимом так само добре, як олія з водою. 

Чому і за яких обставин письменники виїздили з Чехословаччини за часів комуністичного режиму і як по-різному склалися долі письменників Івана Блатного, Йозефа Шкворецького, Мілана Кундери та інших відомих чеських емігрантів ми дізналися з  лекції курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві. Лекцію прочитала Ірина Забіяка – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури.

Через забуття до безсмертя

Перша хвиля еміграції почалася одразу ж після того, як у 1948 році комуністична партія офіційно прийшла до влади в Чехословаччині. Виїзди за кордон були пов’язані з жорсткими репресіями та переслідуваннями з боку комуністичного режиму. Очевидним ставало те, що партія тиснутиме на своїх колишніх прибічників.

Чеська література екзилю – болюча тема. Письменники виїжджали до різних країни і по-різному складалися їхні долі.

Іван Блатний – представник першої хвилі еміграції, яка відбулася в 50-х роках. Йому випала нелегка доля, тривалий час після його від’їзду в Чехії фактично нічого не було відомо про письменника.

Блатний народився у 1919 році і вже був доволі зрілою особистістю, коли в 1948 році емігрував у Велику Британію. Він також входив до комуністичної партії та був членом Спілки письменників, в якості делегата якої Блатний поїхав у Британію. Під час виступу за кордоном сказав, що до Чехословаччини більше ніколи не повернеться.

В Британії Блатний тривалий час займався перекладами, працював на ВВС, на «Радіо Свобода». У 1954 році з діагнозом параноїдальна шизофренія (у письменника була манія переслідування агентами КДБ) потрапив до психлікарні. Тут слід додати, що комуністична чехословацька влада справді чинила спроби повернути Блатного на батьківщину за допомогою спецслужб.

foto_medailon

Іван Блатний

Поетична кар’єра Блатного почалася у 30-40 роки у Чехословаччині, а потім різко завершилася. Перша його збірка «Пані Зоря» («Pan? Jit?enka») вийшла у 1940 році, потім були збірки у 1941, 1945 і 1947 роках і повна заборона на друк в Чехословаччині після його виїзду за кордон.

Довгий час чехи не цікавилися його долею, у Британії він був маловідомий як письменник. В одному із закладів, де Блатний перебував на лікуванні, він заприятелював з медсестрою Френсіс Мічем. Вона упорядкувала його поезії, написані в еміграції, і передала їх іншому чеському письменнику Антоніну Броусеку, а він переслав їх до Канади Йозефу Шкворецькому, засновнику одного з найбільших емігрантських чеських видавництв ’68 Publishers.

У 1979 році у Торонто вийшла збірка Блатного «Старі домівки». Ще одна його книга з’явилася у 1982 році у самвидаві та у 1987 році у Тороното у ’68 Publishers «Школа для неповносправних бійців», офіційно в Чехії вийшла вже у 1994 році. Таким чином поет повернувся до своїх читачів, був добре сприйнятий і в еміграції, і в Чехії, став дуже популярним.

Читайте також: Чеська поезія: від соціалізму до підпілля і андеґраунду

Ще одна хвиля популярності прийшла до Блатного два роки тому, коли відомий чеський видавець та письменник Мартін Райнер написав про нього біографічний роман «Поет». Роман детально розповідає про поета, про батьків поета (батько Блатного теж був письменником), про долю письменника в еміграції, містить багато текстів його віршів.

Роман «Поет» цікавий і як явище сучасної чеської літератури. Він написаний на основі реальної біографії і відображає тенденції сучасної чеської літератури, яка тяжіє не так до фікції, вигадки, як до фактажу і реальних історій, які відбувалися протягом ХХ століття.

Йозеф Шкворецький та ’68 Publishers

Перша хвиля еміграції була незначною, набагато більше письменників виїхало після придушення «празької весни» у 1968 році. Представником цієї хвилі був Йозеф Шкворецький, засновник і натхненник видавництва ’68 Publishers. Це видавництво опублікувало не лише збірки Івана Блатного, воно стало центром екзильового книговидання чеської літератури після 1968 року.

Шкворецький народився у 1924 році в невеликому чеському Наход. Цей факт дуже позначився на його творчості, письменник говорив, що все написане ним, написане про це місто.

У 1969 році він переїжджає спочатку до США, його «випускають» читати лекції, а пізніше він разом з дружиною відмовляється повертатися до Чехії і залишається в Канаді, в Торонто, де житиме до своєї смерті у 2012 році.

Шкворецький з дружиною Зденою

Йозеф Шкворецький з дружиною

Тут, у Торонто у 1971 році разом з дружино вони заснували видавництво ’68 Publishers. Його метою стала публікація текстів, які в Чехословаччини з тої чи іншої причини публікуватися не могли. Видавалися насамперед тексти чеською мовою або тексти про Чехію іншими мовами. Видавництво існувало до 1993 року і припинило свою діяльність, коли Чехія звільнилася від комуністичного режиму і стало можливим видання раніше забороненої літератури в самій країні. За період діяльності ’68 Publishers було видано 227 найменувань книг.

Йозеф Шкворецький – один з найкращих письменників Чехії у ХХ столітті, українською мовою його твори не перекладені. Цей автор дуже багатогранний: з одного боку він писав актуальні своєму часу тексти, які відображають історію ХХ століття і те, що він бачив та переживав. Перший роман «Боягузи» він написав одразу після Другої світової війни наприкінці 40-х років, але вперше вийшов у Чехії наприкінці 50-х. Це спричинило великий скандал, письменника віднесли до «неблагонадійних», що стало одним з приводів його виїзду за кордон.

Дія роману «Боягузи» відбувається під час останніх днів Другої свтової війни в невеликому місті, прототипом якого є рідне місто Наход. Головним персонажем твору є Дені, який також є альтер-его Шкворецького і з’являється потім в багатьох наступних романах письменника. Спостерігаючи за Дені, можна бачити за ним самого автора.

Дені – молодий хлопець, який найбільше у своєму житті цікавиться джазом, він грає на саксофоні, та дівчатами, з якими у нього доволі складні стосунки. Шкворецький був музикантом і джаз постійно супроводжував його в житті, багато його книг написані про джазових музикантів або взагалі про цю культуру.

У тексті багато молодіжного сленгу, гумору, музичних термінів, літературних посилань. Так, з перших сторінок постійно згадується Швейк і його участь у Першій світовій війні.

Коли роман «Боягузи» вийшов, його гостро критикували – про Другу світову війну треба було говорити в контексті комуністичної партії, пафосно, і хоч питання порушені в романі досить важливі, але зроблено це в неприйнятній для того часу формі.

josef_skvorecky

Йозеф Шкворецький

Дені зростає разом з автором, він виникає ще в кількох дуже важливих романах. Це насамперед роман «Танковий прапор» написаний у 1954 році, але опублікований у 1971 вже в Торонто (у Празі у 1990 році). «Танковий прапор» теж протестний, він розповідає про Дені (і про Шкворецького) та про його досвід служби в армії, про бюрократичну систему. У Чехословаччині тих років висміювати військову службу та систему було чимось нечуваним.

Танковий прапор

Видання роману «Танковий прапор»

Дені – також головний герой роману «Історія інженера людських душ», опублікованого у 1977 році в Торонто у ’68 Publishers (у 1989 році був доповнений та перевиданий). Він певною мірою є продовженням іншого роману «Диво», де також діє Дені. В цьому романі він уже викладає в університеті і розповідає про життєвий досвід Шкворецького за кордоном та його сприйняття цього закордонного світу.

Шкворецького також називали першим автором чеського детективного роману, він написав «Смерть поручика Борувки» (1975 рік) та «Повернення поручика Борувки» (1980 рік). Він також писав книги про історію джазу або про музикантів. Джаз проходить через всі його романи як частина доби, як елемент сюжету чи спосіб його розгортання.

Певним чином емігрантський досвід просочується у творчість Шкворецького, а його тематика не обмежується Чехословаччиною та спогадами про неї, а охоплює його життєвий досвід і спостереження у суспільстві, в якому він опинився за кордоном. Попри те, всі тексти він написав чеською.

Читайте також: Андеґраунд – мистецтво жити вільно у часи тотальної несвободи

Мілан Кундера – неоднозначний герой чеської літератури

Питання мови одне з найцікавіших і найдражливіших в історії наступного письменника, одного з найвідоміших чеських емігрантів, Мілана Кундери. Важко сказати чи він ще є чеським письменником, чи вже ні, оскільки сам Кундера активно наполягає на тому, що змінивши місце перебування, він змінив також мову та ідентичність.

«Коли ти далеко два, три чи п’ять років – повернутися легко, але 20 років – це четверта частина життя чи половина зрілого віку. Виникають нові обов’язки, нові дружні зв’язки, місце імміграції перетворюється на новий дім, зрештою, улюблений дім. За цих 20 років я прочитав занадто мало чеських книг, не сердьтеся на мене за це. Ніхто не зможе жити повноцінно у двох країнах, у двох культурах і, хоча з дружиною я говорю лише чеською, мене оточують французькі книги, я реагую на французький світ. Одного дня це мало виявитися і в мові, якою я пишу», – сказав Кундера у 1995 році в одному з інтерв’ю.

В еміграції він живе з 1975 року. Як і багато інших письменників, Кундера спочатку був членом комуністичної партії і Спілки письменників Чехії.

Кундера починав як поет. Це маловідомий факт, оскільки він сам не дуже його афішує. Писменник визнає, що у нього важкий характер і він доволі некомунікабельний, рідко дає інтерв’ю і так само рідко говорить про свою творчість. Кундера досить категорична людина: він заборонив перевидавати і взагалі згадувати про свою поезію, оскільки ті тексти схожі на пропагандистські гасла, хоча є різні за змістом та формою. Так само він не любить згадувати про свою драматургію, більшість з власних п’єс вважає художньо неповноцінними та ідейно неправильними.

kundera_milan

Єдиний драматичний твір, про який Кундера згадує, п’єса «Якоб та його пан», написана за мотивами роману Дені Дідро і поставлена Сьюзен Зонтаґ. Автор вважає Дідро одним із тих мислителів, які його сформували, і чиї традиції він намагався продовжити. Серед його улюбленців в чеській літературі можна назвати Владислава Ванчуру тому, якому була присвячена дисертація Кундери «Мистецтво роману: подорож Владислава Ванчури до великої етики» 1960 року. Це дуже якісний аналітичний текст про роман взагалі, чим він є, як побудований і про тексти Ванчури зокрема.

Від поезії та драматургії Кундера перейшов до прозових текстів, і саме вони представляють його в світі. Найперший текст Кундери, вартий уваги, – роман «Жарт». Це автобіографічний твір. Взагалі Кундера говорить, що не готовий писати те, в чому не бачить себе і в усіх текстах він так чи інакше відображений, але яким чином – це вже привід поламати списи для дослідників.

Цей текст 1967 року, у якому є негативна постать зрадника, дехто вважає, що це і є сам Кундера, що у такий спосіб він само іронізує, дехто вважає, що це інший письменник – Павел Когоут і це іронія над ним. В цьому загадка та особливість Кундери – ви ніколи не знатимете, що саме він хотів сказати. Його романи – пазл, лабіринт, у якому кожного разу можна знайти саме те, що ви шукаєте і тому їх можна перечитувати кілька разів.

Видання роману «Жарт»

«Жарт», у якому основною є тема зради, морального вибору, поряд із цим має конкретно історичний рівень, і є ті рівні, які завжди будуть актуальними, питання, які ми самі перед собою ставимо.

З романом «Жарт» пов’язана ситуація, яка виникла навколо самого Кундери, його звинуватили в тому, що роман надто автобіографічний, що письменник є зрадником, який свого часу написав донос на Мірослава Дворжачека, і той багато років провів у в’язниці. Сам Кундера це категорично заперечував і мінімально коментував.

Неможливо вирішити остаточно: добрим чи поганим героєм чеської та світової літератури є Кундера, він швидше людина, яка спостерігає за життям і описує його і в негативному, і в позитивному світлі. В його текстах багато іронії, сатири і здатності самому на себе критично подивитися.

У 1970 році в Чехії вийшла збірка оповідань Кундери «Смішні любові», до якої увійшли різні історії так чи інакше пов’язані з любов’ю та сексом. Для Кундери дуже багато означає ця сторона людського буття: еротика, секс, фізичне тіло і його зв’язок із всім іншим, чим займається людина.

Оповідання «Автостоп», перекладене та опубліковане в журналі «Сучасність», розповідає про те, як пара вирішує погратися у повію та клієнта. В результаті такої гри у парі кожен дізнається про партнера неприємні психологічні подробиці і розуміє, що більше не зможе бути з ним разом. На основі ігрово-еротичних моментів відбувається осмислення того, ким же є людина і як вона пов’язана з іншими людьми.

Еротики багато і в інших текстах Кундери, іноді вона виходить на перший план, стає підставою для філософських роздумів.

Романи 1972 року «Вальс на прощання», 1973 року «Життя деінде» – останні романи, написані ще в Чехії і чеською.

У 1975 році Кундера переїжджає в Париж. Перед цим письменник переживає певні світоглядні зміни помітні в його активному виступі проти засудження кінорежисерки Вєри Хітілової і його дискусії («Дискусія про чеський ідеал») насамперед із Вацлавом Гавелом.

Дискусія почалася статтею «Чеська доля», якою Кундера реагує на події 1968 року (придушення «празької весни», вторгнення радянських танків до Праги) і говорить, що все це було потрібним чехам і певним чином може позитивно вплинути на розвиток чеського народу. Вацлав Гавел виступив категорично проти зі статтею «Чеська доля?», в якій говорив, що не можна нічого хорошого побачити в цій ситуації, це просто кривда завдана чеському народу. Ця дискусія продовжувалася на сторінках різних часописів. Жоден з письменників не мав за собою категоричної правди, але внаслідок один опинився в еміграції (Мілан Кундера), інший в андеграунді, а потім у в’язниці (Вацлав Гавел).

Читайте також: «Театр абсурду» Вацлава Гавела

У Парижі Кундера починає активне літературне життя. Він говорив, що тут почувається комфортніше, ніж у Празі, яка стала місцем задухи. Він пише свій найвідоміший роман «Нестерпна легкість буття», виданий у 1982 році, у 1985 – у Торонто у видавництві ’68 publishers, у Чехії – у 2006 році у Брно з великими перепонами тому, що на той час Кундера вже перестав вважати себе чеським письменником.

«Нестерпна легкість буття» – останній роман Кундери, написаний чеською мовою. Після цього, за його словами, він змінює свою ідентичність і стає французьким письменником. Наступні його романи «Безсмертя», «Повільність», «Справжність» і «Невідомість» виходять французькою мовою, «Безсмертя» було перекладене чеською. Останній на сьогодні роман «Свято мізерності» вийшов у 2013 році теж французькою. Кундера забороняє іншим перекладати свої твори на чеську, сам це робить доволі неохоче і повільно.

Милан-Кундера

Мілан Кундера

Стосунки між Чехією та Міланом Кундерою складні: з одного боку його ім’я одразу виникає при згадці про чеську літературу, з іншого – він вже не зовсім чеський письменник.

Кундера отримав кілька нагород у Чехії: в 1994 році нагороду Ярослав Сайферта, одну з найпрестижніших у чеській літературі. До Сайферта він ставиться з глибокою повагою, вважає його одним з кращих письменників світового рівня. У 2007 році Кундера отримав державну премію за роман «Нестерпна легкість буття» і за свою творчість.

Письменника зараховують до постмодерністів, його стиль повний різних хитросплетінь, посилань на інші літературні твори, як-то ім’я песика Анна Карєніна, натяків, за якими стоять інші натяк – іноді треба знати певний фактаж, щоб вам відкрилися інші рівні роману. Всі його втори поєднують у собі опис побуту з філософією.

Кундеру вважають теоретиком і послідовним критиком кітчу, тобто всього того, що сприймається як поверхове мистецтво, однобічне і пласке. Усім його текстам притаманне бажання докопатися до суті речей, а не просто побачити все на поверхні.

Павел Когоут та тривале відрядження до Австрії

Поряд з Кундерою згадують іще кількох письменників-емігрантів, сусідство з якими йому могло б бути не дуже приємним. Один з них – Павел Когоут. На відміну від Кундери, він досить часто буває у Чехії, періодично живе там, а також в Австрії, куди був змушений виїхати у 1979 році.

Когоут – драматург, у 1979 році йому дозволили прийняти запрошення на роботу до австрійського театру, звідки після року роботи йому заборонили повертатися до Чехословаччини. П’єси Когоута охоплюють різну тематику від сільського побуту до інтелектуальних роздумів, вони також різні за стилем. Драматург адаптував дуже багато прозових текстів для сценічних показів, і вони мали успіх у чеських театрах.

kohout4

Павел Когоут

Когоут також є автором прозових текстів. Письменник пройшов досить складний шлях: був відданим комуністичним ідеям, а після подій 1968 року виступив із критикою радянського вторгнення, внаслідок чого починаються заборони на друк його творів, а згодом і насильницьке «витиснення» за межі Чехословаччини.

Події 1968 року спонукали Когоута до зближення з Вацлавом Гавелом і учасниками Хартії-77, яку він теж активно пропагував. У деяких текстах Гавела були прямі посилання на Когоута, згадки про нього.

Зараз Когоут продовжує активне літературне життя і його творчість має шанс бути переосмисленою належним чином.

Ян Новак – молодша генерація чеського екзилю

Важливо підкреслити, що чеські письменники-емігранти опинилися в різних країнах та умовах. Вони не групувалися закордоном, як українські письменники в Німеччині, США, Канаді – це був випадок, коли люди поодинці їхали туди, куди була можливість. Хтось потім повертався, як Віола Фішерова, в 90-х роках, багато хто залишився за кордоном як Кундера чи Шкворецький з дружиною, або періодично їздити в Чехію, як Когоут.

Представником молодшої генерації чеської літератури в екзилі є Ян Новак, який народився у 1953 році, а в 1969 році його родина емігрувала. Зараз живе в США і є американським письменником чеського походження, пише англійською.

32897

Ян Новак

Перша збірка оповідань Новака «Стриптиз Чикаго» вийшла у 1983 році у ’68 publishers, вона була написана чеською мовою (всі наступні – англійською, а потім перекладені чеською).

Цікаво спостерігати за тим, як у творчість письменника проникає мова та культура країни, в якій він опиняється будучи підлітком. Його тексти – це своєрідна мішанина чеської та англійської мови, в потік чеського тексту вмонтовуються американські реалії. Не можна сказати, що це чеська література, бо вона не про Чехію, а про емігрантське життя у США.

Новак – один з найцікавіших сучасних письменників, за стилем і способом подачі матеріалу його часто порівнюють з Йозефом Шкворецьким.

Емігрантська література потрапляла в Чехію навіть у часи комуністичного режиму, вона не була замкненою, був постійний обмін, тому в 1990-ті роки, коли Чехія стала незалежною, імена авторів екзилю не були новими для чехів, вони просто плавно повернулися до свого читача уже на своє законне місце, так само, як література андеґраунду, яка до того була у вимушеному «підпіллі».

 

Світлини надані Чеським центром у Києві.

Це була восьма лекція з курсу історії чеської літератури.

 Вам буде цікаво дізнатися, що було на попередній лекції, 

а також про Богуміла ГрабалаВацлава Гавела і чарівний світ братів Чапеків,

швейків та інших героїв чеської літератури і тему Голокосту в чеській прозі.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe