Новини

Про мистецтво жити вільно під чоботом радянського тоталітаризму, колажну поезію, «едицію Північ», яку не лякав «морозний вітер з Росії», побутову поезію, вічно молоде чеське біт-покоління Читомо дізналося під час лекції «Чеський андеґраунд: із Івана в пана» з курсу історії чеської літератури.

Курс підготували волонтери Чеського центру у Києві. Лекцію прочитали Тетяна Окопна – перекладачка, літературознавиця, дослідниця історії чеської літератури та Яхим Топол – сучасний чеський письменник, представник третьої хвилі андеґраунду.

Екзистенційна проблема острижених кучерів

Іржі Коларж говорив, що людина дорослішає тоді, коли починає розуміти, а світ – це не лише концентраційний табір і те, що ти пишеш, має ґрунтуватися на найважливішому: на твоєму житті. Це був основоположний закон андеґраунду.

Андеґраунд прийшов у чеську літературу в 1942 році з літературною групою «42» та її чільним представником Іржі Коларжем, хоча сам термін «чеський андеґраунд» виник набагато пізніше у 70-х роках внаслідок широкої діяльності Івана Мартіна Їроуса.

Іван Мартін Їроус

Група «42» розпочала свою активну діяльність під час Другої світової війни. Ці письменники дуже любили англосаксонську літературу. У власній творчості часто покликалися на її кращі зразки, як-то Еліот, Вітмен.

Провідним письменником та колажистом цього угруповання був Іржі Коларж, не можемо оминути увагою також Яна Ганча, Йозефа Кайнара, Івана Блатного, які становили осердя групи.

Група «42» була останнім з мистецьких об’єднань, в якого був свій теоретик, який освітлював основні принципи його діяльності та теоретичні засади. Цим теоретиком був літературний критик Їндржих Халупецькі. Він написав статтю «Світ, у якому ми живемо», в якій виклав основні засади групи «42».

Вони у своїх віршах поетизують приземлене повсякденне життя, звичні буденні ситуації. Один із найвідоміших віршів Йозефа Кайнара, який став дуже відомою піснею, описує перший візит маленького хлопчика до перукарні, його стрижуть, на підлогу падають кучері. З цієї буденної ситуації поет робить надзвичайне дійство, розкриває екзистенційну проблему людини, яку суспільство намагається вписати в певні рамки і побороти, зламати природне в ній.

Поетизація буденності також простежується у тексті Іржі Коларжа:

я одягнувся
прибрав зі столу недочитаний лист
з’їв рештки їжі
востаннє вимив руки
і прикурив сигарету
спустився на третій поверх
а потім повернувся

Угрупування «42» активно працювало із графічною поезією. Іржі Коларж в першу чергу відомий як автор дуже гарних колажів.

Колаж Іржі Коларж

Близьким до «42» був письменник Богуміл Грабал. Він теж активно працював із колажами. На відміну від сюрреалістів, які створювали колажі спонтанно, просто поєднували речі, які їм спадали на думку, не особливо задумовуючись над змістом і формою, Коларж і Грабал створювали їх дуже осмислено.

Програмовим твором колажної літератури Грабала можна вважати «Ярмілку». У творі дві площини: перша – історія дівчини Ярміли, яка попри вульгарність дуже красива, друга – уривки із різних діалогів, розмов звичайних людей.

Не всі теоретики літератури відносять групу «42» до андеґраунду, проте ніхто не заперечує, що вони дійсно були тими попередниками, на які вказали шлях поколінню пізнішого чеського андеґраунду.

Читайте також: Богуміл Грабал: пабітел, поціновувач пива, сонцепоклонник

«Морозний вітер з Росії» та «едиція Північ»

Найгірші і найсуворіші часи Чехословаччини – це часи комуністичного терору у 50-х роках. Коли у Німеччині чи Швейцарії я розповідаю про чеський андеґраунд, письменників та художників, які творили в часи Другої світової війни чи комуністичного режиму, люди дивуються, як цим митцям вдалося вижити. Історія України дуже схожа до чеської, багато в чому вона набагато страшніша, ніж чеська.

У 50-ті роки виникає «едиція Північ» (edici P?lnoc), до якої входили Егон Бонді, Іво Воцедалек та їхня подруга Яна «Хонза» Крейцарова. Бонді став кумиром наступного покоління чеського андеграунду.

Егон Бонді 

Після довгих років роздумів над тим, чим все-таки був андеґраунд і що це за феномен, я зрозумів, що це вміння людей жити вільно у часи тотальної несвободи, саме це вміння найбільше вражає та захоплює в людях, які його створювали. Основоположниками андеграунду були Бонді і трохи по-іншому також Вацлав Гавел. Це люди, які у часи тоталітаризму, коли за будь-який вчинок можна було опинитися у в’язниці на 10-15 років, намагалися жити по-своєму і діяти. Я народився уже в інший час і сприймав все це вже по-іншому.

Ми у 70-80-х роках, теж відчували певну несвободи, але це було абсолютно інше, ніж тоді у 50-х. Ці впливи називали «вітром зі сходу» або ж «морозом із Москви». Комуністичний режим – це морозяний вітер з Росії абсолютно заморозив культурне життя у Чехословаччині на ціле десятиліття. Саме за цієї системи з’явився самвидав, який проіснував аж до часів свободи. Кілька років тому я думав, що говоритиму про андеґраунд і самвидав як про певний релікт, пережиток минулого, але всі ці питання актуальні до сьогодні.

Письменники угруповання «едиція Північ» використовували специфічну поетику. Вони намагалися депоетизувати вірші, зробити поезію зі звичайних речей. Вірш міг народитися з фрази, афіші чи оголошення в газеті, часто це міг бути всього один рядок, як у Еґона Бонді: «Я сьогодні читав допізна, до ночі» або «Ми любимо президента». Людина розуміє, що це звичайна фраза, але за цими словами стоїть дуже багато. Поет покладався на фантазію читача, який мав додумати, що хотів сказати автор.

Читайте також: Що таке поетизм і з чим його їдять, або авангард по-чеськи

У 50-ті роки з’являється окремий блок нових для чеської поезії напрямків, зокрема «тотальний реалізм» (Бонді видав збірку, яка так називалася, її тексти демонструють зміщення поезії у площину буденності) та «курйозна поезія» (Іво Воцедалек автор однойменної збірки описував у своїх віршах курйозні ситуації «вилучені» зі звичайного життя).

Вірш Бонді «В тюрмі» добре розкриває суть поняття «тотальний реалізм»:

Я сиджу в камері
і дивлюся на плакат
прикріплений на протилежній стіні
на цьому плакаті написано
хто сьогодні заступає з в’язничних вартових
це наш ударний кулак робітничого класу
або ж я дивлюся з вікна
а за вікном вежа
а небо часом дещо дивно голубе

Письменники намагалися детабуювати поезію, активно провокувати своїми текстами. Учасники «едиції Північ» писали багато віршів про свої сексуальні та фізіологічні потреби.

Дуже часто в цих віршах зустрічаються вульгаризми, в «едиції Північ» не цуралися лайливої лексики. Бонді написав близько 6 поезій про лайно, Яна Крейцарова любила писати вірші на сексуальні теми, це повністю вписувалося в їхню поетику.

Яна Крейцарова та Егон Бонді

Бонді був людиною протиріч. Він сам себе називав депресивним психопатом, що вживає багато алкоголю та наркотиків. Тричі за своє життя він ставав агентом КДБ. Вперше ще за часів сталінізму, коли його вчителя Завіша Каландру повісили, в ці складні часи було досить важко не підписати договір про співпрацю. Співпрацюючи з режимом Бонді ніби уклав угоду з дияволом, все його життя – велика згуба і на нього чекала страшна смерть: він згорів уві сні через власний недопалок.

У 80-х роках ми з моїми друзями-поетами вважали його та Івана Мартіна Їроуса своїми вчителями. Я все життя хотів творити так, щоб абсолютно не зважаючи на тоталітарну силу, яка робила з людини або таємного агента, або мігранта, або психа, або героя. Ми весь час намагалися побудувати свій дисидентський андеґраундний світ, щоб не зважати на цю грубу силу.

Аллен Гінзберг та чеські бітники

Наприкінці 50-х років відбувається певне послаблення режиму, чеські читачі знайомляться із творчістю бітників, на початку 60-х виходить вибране Джека Керуака. Першим джерелом, яке знайомило із закордонною літературою, був журнал «Sv?tov? literatura». Ян Забрана виконував чудові переклади текстів Керуака та Гінсберга.

Коли у 1965 році Гінзберг приїхав до Праги, на нього чекала підготовлена публіка, яка читала його вірші і захоплювалася ним. Гінзберга обрали «королем Маялесу», на одній зі студентських демонстрацій 1 травня у Празі. Він написав про це вірш «Kr?l Maj?les», Прага і Чехія зустрічаються також у його тексті «Плач» та в кількох інших.

Поїздка Гінзберга пройшла не надто гладко. В перший же день його побили таємні агенти, а через кілька днів йому заборонили перебувати на території Чехословаччини і депортували. У місцевих газетах почало з’являтися багато провокативних статей про Гінзберга і нібито його намагання розбестити чеську молодь.

Його приїзд і поява якісних перекладів, позначилася на літературному процесі Чехії: з’являється біт-покоління. Найяскравіші представники цього покоління схожі між собою, в першу чергу тим, що вони померли дуже молодими.

Поет Вацлав Граб’є помер, коли йому було 25 років, він покінчив життя самогубством через нерозділене кохання.

Вацлав Граб’є

Збірка його віршів називається «Блюз для шаленої дівчини», майже всі вірші про нещасливе кохання, як, наприклад, «Вірш майже на прощання»:

сонце прекрасний манекен
задерев’яніло хилиться до заходу
закриваються квіти і крамниці
і Прага втомившись від похвал поетів
і своєї краси з її сутінками
це так дивно що все нагадує про тебе
Це так дивно
думка що можу тебе втратити
бо все на світі постійно змінюється
можу тебе втратити
і знову будуть ранки сповнені сигарет
і спокус віддатися красивому і помпезному смутку
можу тебе втратити
і знову будуть ночі
місяць що марить на небі
уподібниться тіні твого розпущеного волосся
не зможу спати
і почну ненавидіти класиків
можу тебе втратити
а потім мабуть найкраще буде
звалити всю вину на діалектику
так
це все може статися
та я вже ніколи не розгублю
всіх цих легковажних невихованих і правдивих
дітей нашого кохання
усе те чого не можна дістати в «Бірьозці»
визубрити за ніч
здобути посмішкою протекцію
бажання і відвагу
не чекати коли життя проплентається десь поруч
мов карнавальна процесія
не піддатися на спокушання щастям
яке прийдеться якраз впору і так пасуватиме мені
не бути тут надаремно
не їсти задурно хліба
побачити зранку біля вигону диких коней
перерахувати поіменно свої кохання
якщо буде треба
раз у мить покінчити з собою.

Інший представник чеського біт-покоління Мілан Кох загинув внаслідок нещасного випадку: повертався з вечірки зі своєю дружиною і в тунелі його переїхав трамвай, «світ розірвав Мирослава Коха на друзки». Історія поета дуже трагічна ще й тим, що його дружина Мірка Бенешова-Кохова після смерті чоловіка впала у глибоку депресію. Вона дала собі клятву, що збере усі вірші свого чоловіка (в нього не було прижиттєвої збірки), видасть їх у самвидаві, а потім покінчить життя самогубством.

Через 8 місяців Мірка втілить свій план у життя: видасть 2-томний збірник поезії свого чоловіка і повіситься.

Свобода як ковток води

І Кох, і Граб’є дуже часто згадували Гінзберга у своїх віршах, в їхній творчості відчутний вплив американської поезії. Сам термін андеґраунд говорить про те, що чеські поети цього напряму активно посилалися на американську поезію. Ще Коларж у 50-х роках перекладав поезію «проклятих» поетів, демократичні процеси, які відбувалися в Західній Європі та США.

Покоління Вацлава Гавела в часи відлиги намагалося наздогнати те, що вони втратили в часи несвободи, чим вони не могли займатися в часи Другої світової війни, а потім і сталінізму. Бажання надолужити втрачене було рушієм процесів аж до 68-го року до придушення «празької весни».

Письменник Богуміл Грабал сказав у ті часи в одному з інтерв’ю: «Я б дуже хотів, щоб свобода стала такою ж звичайною річчю, як ковток води». На той час я був молодим і дуже радикальним і ці слова Богуміла Грабала, який був досить поміркованим, мене тоді розізлили, тільки зараз я почав розуміти наскільки важливими вони були.

Сексуальна революція, свобода, абсолютно нові віяння, біт-генерація – усе це спричинило новий період розвитку чехословацької культури 60-х років. Кінець цьому процесу поклали радянські танки у 68-му році та колаборанти з радянським режимом.

Читайте також: «Театр абсурду» Вацлава Гавела

Стан суспільства після приходу радянських танків чудово зображають Бонді у романі «Інвалідні брати та сестри» та Їроус у маніфесті про третє відродження музичної культури. Вони зрозуміли, що цей період несвободи, який настав відтепер, триватиме завжди, і марно сподіватися на те, що прийдуть якісь «хороші» танки і проженуть «погані» радянські танки та звільнять чехів.

«Веселе гетто», або Виживуть тільки «інваліди»

Після придушення «празької весни» письменники усвідомили, що не вписуються в рамки дозволеного режимом, і створюють власний простір, який називають «веселим гетто».

Концерти організовували нелегально, книги видавали в самвидаві, передруковували їх на друкарських машинках чи на іншій, дуже примітивній копіювальній техніці. Так створювали культуру Чехословаччини в період з 1968 до 1977 року.

У цей час людям, які хотіли займатися мистецтвом, доводиться іти в підпілля, тобто в андеґраунд. На відміну від американського андеґраунду, який був радше культурним, в Чехословаччині він був і соціальним.

Їроус у звіті про третє музичне відродження, вперше вводить поняття «іншої» культури. Він пише, що люди йдуть в андеґраунд не тому, що це їх забаганка а тому, що інакше не можна: якби вони займалися в офіційній культурі тим, чим займаються в андеґраунді то вже давно оселилися б у в’язниці.

Найкраще передає стан суспільства і положення людей андеґраунду в тогочасному чеському суспільстві роман Бонді «Інвалідні брати і сестри». У романі прослідковуємо історію двох людей А і Б. Письменник наголошував, що це обов’язково має бути виключно «він» і «вона», оскільки сексуальна революція в Америці і нові впливи могли б принести Чехословаччині полігамію та розпусту.

Читайте також: Тема Голокосту в чеській прозі

А і Б живуть на останньому острові, який вцілів після світових катастроф. Суспільство острова дуже ієрархізоване: офіцери головні, є звичайні жителі, які відмовляються приймати рішення, бо вважають, що без цього їм набагато простіше жити, і є комуна інвалідів, яких усі цураються. Під час чергового напливу звичайні люди намагаються переховатися на кораблях, а інваліди знаходять порожні пивні бочки і втримуються на них.

Комуна інвалідів і є прообразом опозиції, андеґраунду. Інваліди вільні: їм не треба працювати, вони отримують соціальні виплати, за рахунок яких виживають. Під час чергової катастрофи всі гинуть, вижити вдається лише комуні інвалідів, яка повертається жити на звільнений острів.

У вересні 1968 року Мілан «Мейла» Главса створює гурт The Plastic People of the Universe, назву взято з відомої пісні Френка Заппи. Майже весь репертуар був англомовним, гурт переспівував пісні відомих виконавців або ставив на музику вірші Вільяма Блейка та інших відомих американських поетів. Їроус став духовним лідером гурту, як Енді Воргол для The Velvet Underground.

Мілан Главса і Егон Бонді

Парадокс ситуації з «Пластиками» у тому, що комуністичний режим заарештувавши молодих митців не відомих широкому загалу, які організовували тільки підпільні концерти, про які багато хто не знав і не чув, тим самим привернув до цієї справи увагу не тільки провідних діячів-опозиціонерів, серед яких і Вацлав Гавел, але і світової спільноти. Так виникло найважливіше опозиційне угруповання того часу «Хартія 77».

The Plastic People of the Universe

Їроус провів у в’язниці загалом 8 років. Під час одного з ув’язнень він написав найважливішу зі своїх збірок, яка називається «Магорова лебедина пісня». «Магор» з чеської перекладається як «псих», це був псевдонім Їроуса. Майже всі представники андеґраунду мали «підпільні» імена.

У в’язниці Їроус створив багато творів для дітей. Він дуже сумував за своїми доньками і твори, написані для них, зараз є перлиною чеської дитячої літератури.

Оскільки представники андеґраунду не могли жити вільно, то шукали свободу в усьому: курінні, алкоголі, дехто вживав наркотики. Рушієм андеґраундних процесів у Чехословаччині були американські процеси і культурні революції у тогочасній Європі.

Третя хвиля андеґраунду

Після процесу над «Пластиками» настає затишшя. Лише у 80-х роках з’являється молоде покоління, про них ще не знають таємні агенти, їх ще ніхто не переслідує. Починається третя хвиля чеського андеґраунду. У 1985 році разом із однодумцями ми засновуємо журнал, який спочатку називається «Однією ногою», потім перейменовуємо його на «Revolver Revue», журнал виходить і сьогодні.

Друга хвиля андеґраунду, представлена творчістю Бонді та Їроуса, розтяглася в часі настільки, що переросла у третю хвилю, до якого належав і я. Наше покоління входило вже в існуючий «підземний» світ, не треба було нічого створювати, це «підземелля» вже було. Ми навіть не уявляли собі що можемо існувати в офіційних структурах, не хотіли, щоб нас видавали.

Ми були дуже радикальними, не хотіли співпрацювати із режимом. Наша діяльність показує, що ми протестували і боролися так запекло, що нам вдалося вибороти цю омріяну свободу.

До третьої хвилі належав також письменники Віт Кремлічка, Їржі Крховський, Петр Плацак. Андеґраунду і надалі властивий мотив буденності, а також опис життя в «підземеллі». Роман Петра Плацака «Медорек» про людину, яка навіть не намагається вибитися у офіційні пласти.

У 1989 році ми нарешті вийшли до світу з «літературного підземелля», стали офіційними, почався великий бум: збірки активно виходили друком, приносили шалену популярність.

Зараз мені здається, що відбувся стрибок у часі, я вважав, що андеґраунд назавжди відійшов у минуле, і ми вже говоритимемо лише про наші розлучення, алкоголізми та інші буденні проблеми, але це не так. Ми взяли від андеґраунду вміння протестувати – і цей протест залишиться в нас назавжди.

 Світлини надані Чеським центром у Києві

Це була сьома лекція з курсу історії чеської літератури.

 Вам буде цікаво дізнатися, що було на попередній лекції, 

а також про швейків та інших героїв чеської літератури, чеський аванґард

 та чарівний світ братів Чапеків