Інтерв’ю

Серед вузьких вулиць та старих будівель Подолу з 1950 року діє Бібліотека імені Валі Котика для дітей. Книгозбірня довгий час зберігала традиції минулого – стелажі зі знайомими з дитинства книжками, алфавітні каталоги та тематичні виставки.

Саме тут Вероніка Селега вирішила розпочати роботу над міським проектом дитячої бібліотеки нового типу. Читомо поспілкувалося з Веронікою про роботу оновленого простору, розвиток сфери та прагнення місцевих громад і те, як без надвитрат зробити з бібліотеки комфортний осередок громадського життя.

Про ідею

Подорожуючи різними країнами я час від часу звертала увагу на різні бібліотеки. Просто як на місце, куди приємно приходити. В усьому світі бібліотеки безкоштовні, туди завжди є доступ. Це таке місце соціального зрізу. Там видно, хто тут живе, що читає, чим цікавиться, які мови вивчає, який відсоток дитячої літератури, який зовнішній вигляд у книжок та обкладинок.

У студентські роки я дуже любила Парламентську бібліотеку. Там готувалася до іспитів і просто проводила вільний час. Любила ту атмосферу аристократичного спокою. Тобто бібліотека – це насамперед атмосфера серйозності, там легко налаштуватися на підготовку до чогось важливого. Але з дитячими просторами трохи інакша ситуація. З одного боку, вона має давати можливість зосередитися та побути у тиші, а з іншого – стати місцем, де ґенеруються нові ідеї.

Моїм великим натхненням стали бібліотеки в Москві, які реформував Борис Купріянов. У нього у планах змінити 12 міських бібліотек, а я побачила дві з них. І там вирує життя, там дуже багато людей. Хтось, певна річ, читає, хтось займається своїми справами, хтось спілкується. Таке публічне місце, де збираються люди зі своїми інтересами. Це була перша подібна бібліотека, яку я побачила, доросла бібліотека. І мене захопив цей настрій, який там панував. Стало зрозуміло, що це справді можливо в нашому місті, де схожої бібліотеки із сучасним інтер’єром і новою технікою, немає.

Моєю ідейною напарницею стала Дар’я Дієгуц. Вона зараз працює у США, і звідти краще видно ті речі, які нам тут здаються неочевидними. Вона також надсилає нам приклади американських публічних бібліотек.

Багато часу забрали пошуки потрібного місця, де можна зробити цей експеримент. Я почала збирати фокус-групи та проводити аналіз того, яка бібліотека потрібна. І зрозуміла, що особисто мені цікавіше займатися саме дитячою бібліотекою. І відтоді розпочалися знайомства з дуже різними людьми, аналітичні пошуки, дослідження досвіду інших країн.

.

У кожній країні бібліотека виконує свою унікальну функцію

У США діяльність бібліотеки залежить від потреб штату: це може бути коворкінг, де люди просто проводять час, в іншому штаті – місце, де люди шукають роботу або локація для літературних тусівок.

У Відні для мене було несподіванкою побачене у великій дитячій бібліотеці. Там у будні стояли черги людей, які здавали дитячу літературу. І спілкуючись з ними, я дізналася, чим викликаний цей резонанс: люди не купують книжки, а просто беруть їх почитати у бібліотеці. Якщо можна заплатити 30-40 євро за річний абонемент, і мати постійний доступ до свіжої дитячої літератури, який тоді сенс її купувати?

Адже вони можуть щотижня брати вісім нових книжок на тиждень, читати їх, здавати та брати нові. Потреба купувати зникає. У нас можна повторити цю історію. Наша дитяча література надзвичайно якісна, з шикарними ілюстраціями. Все це купити – нереально. Тобто, навіть маючи дуже багато грошей, цими книжками можна просто заповнити квартиру. А бібліотека дає можливість дітям постійно читати щось нове.

Читайте також: Ірина Шевченко: Кожна людина має творити ту бібліотеку, яку хоче

Про людей

Коли ми почали спілкуватися з Людмилою Березницькою (депутатка Київради – Читомо) на цю тему, вона показала мені майже всі можливі бібліотеки Подільського району, в яких можна було б спробувати експеримент. Я завжди звертаю увагу на людей, які працюють в бібліотеці. І от в цьому місці, де ми зараз впроваджуємо зміни, працюють люди, які живуть вірою в те, що буде краще. В них більше нічого немає.

Коли я познайомилася з Купріяновим під час його першого приїзду до Києва, то сказала, що потрібно піднімати зарплати бібліотекарям. На що він відповів: «Це поверхова думка, від зарплати нічого не залежить. Зарплата просто покращить якість продуктів в холодильнику бібліотекаря, а на його роботу не вплине». Людина свідомо стає бібліотекарем, якщо вона бачить себе в оточенні книжок і людей. І кілька додаткових тисяч гривень ніяк не впливають на якість.

Колектив бібліотеки на Подолі невідомо звідки бере сили та проводить час з дітьми з любов’ю. Їхні методи роботи досить примітивні, але інших вони не знають. Ніхто не має права сказати, що вони роблять щось не так. Вони роблять прикраси своїми руками, можуть робити їх кілька днів, але це все, що вони можуть. Звісно, там будуть і нові люди, та тільки в такому поєднанні.

Читайте також: Євгенія Напуда: Українці повинні частіше отримувати культурний шок у бібліотеках

.

Про перші кроки

Проект нині процесі реалізації. Це публічна бібліотека, вона належить місту і так, треба пройти шлях бюрократії, дозволів і очікувань. Для мене було з самого початку очевидно, що це не відбуватиметься швидко. Я не можу присвячувати весь свій час тільки цьому. Цей процес триває вже два повноцінних роки.

На першому етапі роботі ніхто не допомагав. Але коли ти крок за кроком починаєш розповідати про свої плани, потім люди самі знаходяться і пропонують свою допомогу. Головне – не мовчати. Тоді дійсно буде сенс у твоїй роботі. Якщо свою ідею поширювати якомога більшому колу, тоді допомога, фінанси та можливості обов’язково знайдуться на рівні будь-яких планів та проектів.

Про нове та оновлене

Пригадуєте шкільні гуртки, які були популярні раніше? Зараз важко сказати, що такі речі популярні в місті. Є дуже багато різних форм дозвілля для дітей, але в основному це мало пов’язано зі справжнім розвитком. Наприклад, ми співпрацюємо з Космічним агентством України. Що воно може дати бібліотеці? Навчити, наприклад, ракетобудуванню. А це така справа, в яку закладено більше сенсу, ніж здається спочатку. Насамперед, це робота руками, з деталями, дрібною моторикою рук і пальців. Будуючи ракету, дитина думатиме про космос. Жити в атмосфері мрії, як на мене, надзвичайно і необхідно. І, що важливо, це безкоштовно.

Завідувачка бібліотеки Людмила Бабіна і Вероніка Селега

Платними будуть лише послуги для дорослих. Наприклад, вечірні зустрічі з лідерами думок, письменниками, які захочуть презентувати тут свої книжки, цікавими людьми. Ці гроші йтимуть на потреби бібліотеки. Але для дитини всі гуртки – безкоштовні. Це наша умова номер один. Велика ілюзія – думати, що родина може дозволити собі платні курси для дітей. Дуже часто фактор оплати стає перепоною для розвитку дитини. Окрім ракетобудування, ми відкриємо гуртки літакобудування та швидкочитання, графічного дизайну, англійської з носіями мови, роботехніки та біомеханіки.

Бібліотека повинна стати місцем, де батьки можуть залишити своїх дітей на певний час і не переживати

З ними займаються чимось корисним. Звичайно, на першому етапі буде важко пояснити, що якщо ви залишаєте дитину в бібліотеці на кілька годин, то її не будуть примушувати читати. Це підійде для діток від 3 до 6 років, тобто для дошкільнят.

 Читайте також: Аста Казакявічюте-Банкаускене про бібліотеки Литви: Краще не чекати змін, а впроваджувати їх

.

Про книжки і не тільки

Постає запитання – для чого тут книжки? А тут книжки є саме тим оточенням, в якому діти займаються саморозвитком. Абсолютно відсутній фактор нав’язування читання.

Якщо дитину водити в театр з раннього дитинства і не розповідати, як важливо виховувати культуру відвідування театру, вона просто виростає з відчуттям того, що це є невіддільною частиною її культурного життя. Те саме відбувається і з книжками. Якщо в дитини є зацікавленість до читання або якщо в сім’ї всі читають, то дитина зможе обирати собі книжку з асортименту бібліотеки.

Ми працюємо з різними сучасними видавництвами, які підтримують наш проект. Це, наприклад, видавництво «Основи». На початку роботи я звернулася до Дани Павличко з пропозицією облаштування нової бібліотеки, на що вона погодилася. Вона відчуває, яка література актуальна. «Основи» – це якість в усьому: й у книжках, й у сервісі. Також я обожнюю «Видавництво Старого Лева» за надзвичайно сучасний підхід до створення кожного видання, ілюстраторів, шрифти. Коли продуманий шрифт дитячої книжки, колір кожної літери – це професійний рівень.

Про роботу з дітьми з особливими потребами

Важливий напрямок діяльності бібліотеки – робота з дітьми з особливими потребами. Це буде експеримент, де в одному публічному просторі зберуться абсолютно різні діти. Ми говоримо насамперед про дітей-аутистів та дітей з синдромом Дауна. З ними будуть працювати випускники Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова з профільною освітою. Знаєте, це таке ж покликання, як і бібліотекар. Якщо людина обрала роботу з аутистами, то очевидно, що вона відчуває в собі сили це робити. І я вже знаю достатньо таких людей, які готові присвячувати бібліотеці свій час і проводити його з дітьми.

Коли ми приїжджаємо в Європу, то бачимо дуже багато людей з особливими потребами, і думаємо, що їх там більше. Просто вони знають, що можуть виходити на вулиці, і для них там створені можливості відвідати різні місця. У нас об’єктивно таких місць немає, крім спеціалізованих закладів. Але це не про публічне та соціальне життя. Спробуймо бібліотеці дати шанс працювати з різними дітьми. Тоді, напевно, зникнуть бар’єри та страх, які є у більшості людей різного віку. Якщо ми маємо можливість об’єднувати різних дітей в одному просторі разом з кваліфікованими працівниками, потрібно зробити все для того, щоб це було успішно.

Читайте також: Чому Фінляндія любить читати: архітектурні й сервісні принади бібліотек

.

Про естетику

Співавтором архітектурного проекту є Андрій Бражник. Саме він відповідає за естетичну складову дизайну. Його команда з Cullmann Workshop розробляла всю архітектурну частину проекту.

Візуалізація фасаду бібліотеки, розроблений Cullmann Workshop у рамках проекту «Бібліотека. Діти»

Візуалізація одного із залів бібліотеки

Реінкарнація стільців бібліотеки під керівництвом Андрія Бражника

.

Про буденне

Бібліотека працюватиме за звичайним графіком. Вечірні години для дорослих ми продовжимо до 21:00.

Обов’язково збережуться стандартні бібліотечні послуги – книжка додому, карткові реєстри. Вони просто отримають іншу, більш сучасну форму і зовнішнього вигляду, і зручності користування.

Звісно, ми оформимо абонементну плату за рік. Я не готова назвати точну суму, але звичайно, вона буде більшою ніж є зараз, бо мається на увазі доступ до зовсім іншої літератури. Назва бібліотеки зміниться – їй присвоять відповідний номер.

.

Про продовження

Це повинна бути серія публічних бібліотек в різних районах. Нам вже пропонують співпрацю різні бібліотеки Києва у Святошинському і Печерському районах Києва. У нас маленьке місто, і коли десь щось подібне відбувається, то дуже швидко інформація розповсюджується. Тому бібліотеки звертаються навіть не з пропозицією, а з проханням. І, на жаль, неможливо займатися всім одразу, та це й не потрібно.

Варто зробити одну бібліотеку, а на її прикладі показати модель роботи, перевірити, що працює, а що ні. Є дуже багато речей, які у мене зараз під сумнівом – як правильно працювати, що робити, чи зможуть волонтери поєднувати це зі своїм робочим графіком. Потрібно сформувати готову модель, а вже потім переносити її на нове місце.

.

Як повідомлялось, в Україні можна зробити сучасну бібліотеку у співпраці з бізнесом, як це зробили в Одесі.

Також з’являються приватні бібліотеки, як-от «bOtaN» і Відкрита бібліотека кра?сних мистецтв.

Раніше ми писали про досвід успішних бібліотек України, як громаді зробити радянську книгозбірню «своїм» місцем та чому фінська бібліотека не схожа на українську.

Фото Ксенії Кіт та надані Веронікою Селегою