Місця

Бібліотека з народною назвою Апіла, що в перекладі з фінської означає «конюшинка», була зведена 2012 року. Під час будівництва приміщення випадкові спостерігачі з неприхованою зацікавленістю зупинялися обабіч дороги, щоб розгадати концепцію архітектурного стилю.

За задумом, це добудова старої книгозбірні легендарного фінського архітектора Алвара Аалто, який, вигравши у міському конкурсі, почав поступово розбудовувати культурний  центр міста. До комплексу, якому вже за 50, окрім церкви з годинниковою вежею, театру, ратуші та офісних приміщень, входить і стара книгозбірня Алвара Балто.

У 1965 році завершилося будівництво бібліотеки, що виявилася дуже гармонічною і зручною: читачі звикли і до неї. Проте з часом бібліотека Алвара Аалто у центрі Сейняйокі стала затісною, бо місто швидко розвивалось, населення зростало. Через це міська влада вже 30 років тому запланувала будівництво нової читальні.

Фасад бібліотеки

Цей план поставив перед сучасністю нові виклики: біля історичної пам’ятки треба було звести нове приміщення, яке вписувалося б у архітектурну концепцію Аалто, але при цьому не повторювало його.  Негроміздкі будівлі Аалто  вимагали не меншої винахідливості від сучасних архітекторів, бо приміщення мало бути удвічі просторішим.

Із  цим завданням чудово впоралися JKMM architects із Гелсьсинки під керівництвом Асмо Йааксі, а інтер’єр розробляла Пяйві Меуронен. Годі й  думати, що корпуси різних століть не пасують одне одному –  вони перегукуються, «ведуть діалог», як пишуть більшість видань. І це дуже хороший приклад того, як можна вирішити проблему добудови сучасного поряд із недоторканним історичним.

Бібліотека Апіла вже встигла завоювати звання найкращої бетонної будівлі  Фінляндії 2012, і продовжує брати участь в інших архітектурних конкурсах національного та міжнародного рівнів.

Стару бібліотеку Аалто з новою з’єднали підземним коридором. Однак поки що він зачинений, тому що стара бібліотека нині на реставрації. Але вже незабаром  у цьому році реставраційні роботи обіцяли завершити і зробити активним коридор, що об’єднує дві різні епохи. Рішення «об’єднати старе з сучасним» ідентичним способом вже було успішно випробуване в інших містах Фінляндії, наприклад в Турку, що знаходиться на південному заході країни.

У проект Апіла було вкладено близько 10 млн євро, у фінансуванні взяли участь органи місцевого самоврядування і державна влада. Будівля – невисока, стіни викладені 1986-ма мідними лускатими дисками, вага яких складає 30 тонн. (Фото29)

Народна назва «конюшинка» з’явилася невипадково, зверху обриси будівлі нагадують саме цю квітку. Це також належить до традицій Алвара Аалто – наприклад стара бібліотека з висоти пташиного польоту нагадує розгорнуту книжку, а ратуша – чомусь рояль.

Асортимент

Отже, з вулиці новачків-відвідувачів переймає розгубленість: нетрадиційність споруди натякає на своє цільове призначення лише назвами на фасадній скляній вітрині «Library», «Kirjasto».  Далі потрапляєш відразу у новинний відділ. Впадає в очі стеля: на бетонній поверхні «розлились» сині аморфні смуги( мені розповіли, що вони символізують річку Сейняйокі, ім’ям якої нарекли молоде місто).

Це, до того ж, тонка алюзія з роботою вже згаданої зірки архітектури Фінляндії Алвара Аалто. У своїй церкві у каплиці для вінчання на вікні він розмістив скляний вітраж із зображенням течій Етеля-Пох’янмаа, регіону, в якому і знаходиться м. Сейняйокі.  В новинному відділі розміщені комп’ютери, завдяки яким  можна скористатися послугами систем ePress та PressDispaly.

Остання відкриває доступ до 2200 іноземних газет 54 мовами світу. З українських можна почитати «Дзеркало тижня», «День», багато чого з регіональної та англійськомовної преси.

Читання

У бібліотеці у 2012 році нараховувалося 473 799 примірників матеріалів, з яких книжок – 396 499, нотних і партитурних видань – 14 224, аудіокниг – 5 336, музичних записів – 26 563, dvd та blu-ray дисків – 6 197. У 2012 році відвідувачі бібліотеки взяли додому книжкового чи інших матеріалів – 1 095 497 разів. Варто взяти до уваги, що у місті проживає близько 60 тис. людей, хоча бібліотекою активно користаються також жителі  прилеглих сіл та містечок. Із усіх бібліотечних видач найбільший відсоток складають, звісно, книжки – 79,4%.

Увагу у книгозбірні привертає кожна деталь. Ординарним здається лише традиційна система розміщення книг і сам принцип поділу на бібліотечні зони. Однак форма втілення  вражає своєю інноваційністю. Бібліотеку мешканці міста та прилеглих населених пунктів називають «вітальнею», адже книгозбірня без стін і дверей  між різними відділами об’єднує групи за найрізноманітнішими інтересами. Так новинний відділ переходить до стійки обслуговування, звідки нечисленними сходами спускаєшся до залу з  сосновими книжковими полицями для дорослих, сучасними меблями і тією ж незвичайної форми бетонною стелею.

Світлий простір у залі для дорослих завдячує вже згаданій величезній віконній вітрині. Біля цієї скляної стіни з видом на побудовану Аалто церкву з годинниковою вежею-дзвіницею розміщена  читальна зона із кріслами та зручними столиками – тут якось навіть вільніше дихається і виникає відчуття злиття із навколишньою природою.

Тут, до речі,  можна відразу понишпорити на полиці російськомовних книг. Україномовних – немає. Якось я навіть намагалась виправити таку дошкульну для мене ситуацію: запропонувала працівниками бібліотеки принести українських книжок (а в мені тоді було чимало цікавинок від «Коронації слова» і, зокрема, видавництва «Нора-Друк», де я раніше працювала), але, на моє розчарування, бібліотекарка якось знітилась і неохоче пояснила, що все це треба уніфікувати, бо то ж, бачте, іноземною мовою. «Знов бюрократія», – подумала я і закинула це діло до наступного разу.

Треба сказати, що така поведінка бібліотекарки не зовсім відповідає високому рівню обслуговування. До того ж у бібліотеках діє таке правило: якщо представники національних меншин хочуть дістати книгу рідною, якщо й навіть рідкісною, мовою, працівники державної книгарні зобов’язані безплатно замовити таку книгу. Судячи і з реакції бібліотекарки на мою пропозицію принести українських книжок, можна здогадатися, що запитів на україномовні книги було небагато. Отож і потреба панькатися із ними – невисока.

Десь у куточку сховані непомітні двері – це «брама» до найтихішого місця у книгарні, читального залу. Як на мене, то якраз ця «перлина» для затятих книгоманів не вдалася на всі сто. Коли туди не заглянеш – нікого немає, просто, чесно кажучи, сидіти у трикутному залі, впираючись поглядом у німу бетонну стіну – не надихає. Хоча там є чудове панорамне вікно, але всього на кілька місць, інші – будьте ласкаві, до стіни!

З «дорослої» вітальні чуються дитячі крики і сміх – та й узагалі діти метушаться повсюди: меблеві чудасії відразу видають дитячу зону. Вона називається «Piilomaa», що перекладається як «прихована країна». Саме в такій країні жив маленький віслючок з казки фінської письменниці Леа Паннанен. Але в країні Апіли усе не менш магічніше – з дерев’яних «книгохатинок» виринає то зграя риб, то пара білих чайок, то хтось там приміряє повстяники підвішені догори дриґом.

Звідси можна пірнути в зелену глибочінь уявної країни, яку втілили тут матеріально. Цей лабіринт маленькі читачі воліли б ніколи не покидати (див. світлини). Працівнки Апіли кажуть, що завдяки цій кімнаті кількість користувачів серед дітей збільшилася удвічі. Крім того, діти проводять час тут довше ніж у старій бібліотеці, а найменші інколи заходяться від плачу, коли батьки вже тягнуть додому.

З дорослого залу до юнацького відділу ведуть незвичайні «читальні східці». Частина сходів слугує також зручними місцями для сидіння, для цього на них – м’які прямокутні зелені подушки.

Кажуть, що зараз творці цих читальних східців хочуть навіть запатентувати ідею «східців із подушками». Тут відбуваються різні культурні заходи. Такий незвичайний майданчик для слухачів налаштовує відразу на невимушену атмосферу, а п’ята точка ніколи не турбує через зазвичай твердуваті опори стільців.

Пройшовши східці потрапляєш у цілком пристосований до смаків молоді коридорів. У стінах, у прямому значенні, сидять молоді дівчата та хлопці. Архітектори зробили для них у білих стінах численні червоні нірки, оббиті м’якими килимками. Химерні людських розмірів «полиці» у стінах дозволяють розмістити своє тіло, як закортить.

Ніяких бібліотечних догм, свобода руху! Тут є також своєрідний тунель зі столиком, стільцями і телевізором – така собі кімната для відпочинку. (Фото12 )  Усе це  – юнацький відділ.

Музичний відділ тішить своїм електронним піаніно. Гучні мелодії такого музичного інструменту не турбують  інших, бо звук гравець чує тільки у своїх слухальцях.

Додаткові ритуали

Вхід до архіву книгозбірні відкритий для всіх. Тут є також проектори та інші необхідні засоби для, наприклад, копіювання інформації. Книги розміщені на сталевих полицях, відстань між якими можна змінювати завдяки механічній системі совання цих полиць.  Це дуже економить фізичний простір.

Але, окрім інтер’єрного оздоблення, ще більше мене здивувало технічне оснащення державної бібліотеки. В Апілі активно без несправностей діють сім  автоматів для повернення і позичання книг.

Абонементська картка потрібна для ідентифікації особистості, коли береш книги додому. При поверненні картка вже навіть не потрібна. Автомати надзвичайно швидко зчитують наклеєні на книжки штрих-коди, при бажанні видають чек. Такий же електронний місіонер освоюють діти у «Прихованій країні», однак він має більш казковий вигляд. На електронну пошту завжди приходить нагадування про кінцеву дату «позики» книги. І якщо раптом тобі чогось не зручно дістатись до бібліотеки, можна скористатися віртуальною сторінкою для подовження періоду читання.

В Апілі діє RFID-технологія ідентифікації документів за допомогою радіочастотних міток, що значно пришвидшують і полегшують пошук і облік усіх матеріалів бібліотеки. Переваги цієї технології розуміють працівники книгозбірень, а от пересічним людям, таким як мені, важко зрозуміти у чому ж полягає особливість RFID. В youtube знайшла класну рекламу про цю технологію. RFID зчитує, наприклад,  коди книг на відстані.

Акції

В Апіла відбуваються різні заходи, подібні дуже до наших. Якщо порівнювати книжкове життя провінції Фінляндії із книжковим життям Києва, то випадає на думку, що фінські бібліотеки ведуть таке ж активне життя, як книгарні в Україні. У Сейняйокі щоправда не так багато книжкових презентацій, бо усе ж таки, найвідоміші письменники живуть здебільшого у великих містах.

Натомість в Апіла організовують різні безплатні курси, приміром людей похилого віку навчають користуватися комп’ютером. Обговорення книжок та поради для прочитання  – обов’язкова регулярна програма у стінах читальні, та за їх межами. Діяльність бібліотеки часто переноситься і до школярів: бібліотекарі із пакунками книжок ідуть до шкіл, щоб популяризувати читання, адже і тут боротьба з негативними тенденціями зниження популярності читання актуальна.  У дитячому відділі батьків та дітей розважають казками та розвивальними іграми.

Типовий читач

Це і люди похилого віку з хорошими пенсіями і з незіпсованим здоров’ям. Тут роблять домашні завдання школярі і студенти, Wi-Fi дозволяє без проблем працювати зі своїм комп’ютером. Тут зустрічаються по роботі, призначають зустрічі.  Але, за моїми спостереженнями, у багатьох книгозбірнях Фінляндії серцем читацької аудиторії є матері чи татусі з немовлятами чи трохи старшими дітьми. Саме це, мабуть, доводить,  як Фінляндії вдається триматися щоразу на найвищих позиціях серед країн Європи у статусі нації, яка читає найбільше.

Що ж, як на мене, то така бібліотека може сміливо називатися читальнею нового покоління. Але мені хочеться дуже вірити, що в Україні будуть значно креативніші книгозбірні. От тільки коли, то вже інше питання. Бо чомусь у нашої держави бібліотеки завжди не на часі.

Назва:

Sein?joen p??kirjasto, що перекладається з фінської, як головна бібліотека міста Сейняйокі

Адреса:

Фінляндія, м. Сейняйокі, вул. Алвара Аалто, 14

Розклад роботи:

у зимовий час:

• пн-пт 9-19 новинний відділ, 10-19 уся бібліотека
• сб 9-15 новинний відділ, 10-15 уся бібліотекв
• нд 10-16 новинний відділ, 11-16 уся бібліотека.

У літній час у вихідні дні книгозбірня зачиняється раніше. Напередодні святкових днів також варто уточнювати графік роботи.