Читомо > Інтерв’ю > Анастасія Левкова: В Україні книгарня «Є» налагодила системність в книжкових заходах

Інтерв’ю

Анастасія Левкова: В Україні книгарня «Є» налагодила системність в книжкових заходах

31.05.2016 0 Автор:

Анастасія Левкова цікавиться імагологією (образами міст, країн, націй), кримською темою, досліджує і час від часу творить міський текст. Та у більшості ця тендітна дівчина незмінно асоціюється із справами в книгарні «Є». Вона працює тут з першого дня її заснування: спершу організовувала заходи в Києві, потім, протягом шести років, – у Львові. Нещодавно Анастасія почала координувати арт-напрямок у всій мережі, а це на сьогодні вже 16 книжкових магазинів по всій Україні і десятки – у планах. Вона розповіла Читомо про специфіку роботи у мережі, регіональні особливості книгарень і про зміни у масових читацьких вподобаннях за 9 років.

– Ти з Книгарнею «Є» від самого її народження, себто пройшла всі етапи росту мережі. Наскільки правильною є моя думка, що мережа «Книгарня «Є»» ввела моду на презентації книг, на публічні дискусії, оскільки пам’ятаю, що доти у такому масштабі вони не проводилися?

– Так, я теж про це думала. Звісно, не можна сказати, що до книгарні «Є» презентацій та розмов про книжки не було взагалі, – вони відбувались: у рамках книжкових ярмарків, в університетах, у різних закладах на кшталт «Бабуїна», «Купідона»… Але я справді вважаю, що в Україні саме книгарня «Є» налагодила системність в організації книжкових заходів, публічних розмов про літературу й загалом культуру.

Якщо раніше презентували тільки поодинокі новинки — найвідоміші, найважливіші, то тепер почали презентувати більшість із того, що виходить. Коли з’явилася наша мережа, журналісти у сфері культури перестали вишукувати, куди піти, про що написати, – книгарня «Є» регулярно постачала й постачає теми для репортажів.

DSC_1824

Я справді переконана, що взагалі український книжковий ринок із постанням книгарні «Є», особливо коли вона стала мережею, став системнішим, почав розвиватися швидшими темпами; видавці тепер можуть друкувати книжки більшими накладами, сподіваюся, надалі могтимуть іще більше нарощувати продукцію, бо ж місць для продажу стає дедалі більше.

– Як ти позиціонуєш книгарню «Є» — не просто як книгарню, а третім простором?

– Ми від самого початку позиціонували книгарню – і так її більшість нині сприймають, – як не тільки місце, де можна купити книжки, а як культурний центр, де відбуваються розмови на культурні, соціальні, суспільно-політичні теми. Два головних напрямки — це книгорозповсюдження, продажі книжок, але й культурні заходи, все те, що творить дискурс.

Причому друге для мене — це не якийсь маркетинговий хід, суто засіб для промоції мережі – це якраз заохочування проговорювати суспільно важливі речі, формулювати меседжі.

Винаймання приміщень завжди відбувається на ринкових умовах, саме тому книгарням буває непросто знайти приміщення. Часто нас запитують: чому не відкриваєте книгарню в такому-то чи в такому-то місті? Проблема в жодному разі не в нашому небажанні — ми хочемо відкривати книгарні всюди, — питання в тому, чи книгарня не буде збитковою через високу оренду. Утім, до кінця цього року плануємо відкрити нові книгарні, зокрема в малих обласних центрах, у тих, де досі нас не було.

Читайте також: Муніципальні книгарні у Києві: МАФи чи атмосферні заклади?

– Якими проектами ти найбільше пишаєшся? Які, навпаки, через силу обставин не пішли?

– Боюся, якщо скажу про щось «ми були перші», то хтось образиться чи подумає, що я необізнана, заперечить: «Ми робили це ще за 10 років до вас». Але окей, спробую. Пригадую, один із перших заходів був — про українську мову в масовій культурі, зокрема літературі. Тоді, у 2008 році, книжок масової літератури на кшталт жіночих романів українською можна було перелічити на пальцях. Ми звернули на це увагу, організували про це дискусію. Такі романи й інше «масовіше» стали потім з’являтися — не скажу, що завдяки нам, — ідеї ж витають у повітрі, буває, що багато людей починають говорити про одне й те саме і робити щось з однією метою водночас, але якусь свою частку ми до цього доклали.

DSC_1836

Ну, або дуже цінно те, що книгарня почала організовувати регулярні зустрічі з закордонними інтелектуалами — філософами, письменниками, чиновниками й так далі — у рамках проекту «Європейський досвід». Між іншим, мені здається, що за Януковича ці заходи — зазвичай дуже відвідувані — були як ковток свіжого повітря, світло в кінці тунелю (тільки ми ще не знали, яким страшним цей тунель іще стане).

Також мені дуже подобається те, що ми готували надворі, поза книгарнями, — квести до Дня Києва, до річниці від дня народження Антонича (у Львові), а днями організували разом із кількома партнерами День Києва для дітей у Золотоворітському сквері. Я дуже задоволена нашою участю в цьогорічному Книжковому Арсеналі — у рамках нашого проекту «Свої / Чужі. Образи. Стереотипи», як на мене,  були дуже цікаві розмови на злободенні теми, і розголос навколо цього проекту теж був пристойний.

 

Мені подобаються ідеї наших арт-менеджерів щодо певних проектів: хтось починає організовувати щось у себе, іншим подобається, запозичують цю ідею для книгарні у своєму місті.

 

Наприклад, нещодавно тернопільський арт-менеджер Юрко Матевощук вигадав проект «ЛітСвіт» — регулярні розмови з перекладачами й літературознавцями про літератури певних країн світу. Тепер такі розмови регулярно відбуваються і у Львові (раніше по всіх книгарнях теж були, але без назви й нерегулярно).

Крутий проект — «Апокаліпсис міста», який організовує київський арт-менеджер Віктор Іщенко. Це розмови з інтелектуалами різних країн про феномен постсоціалістичних міст, про зміни в цих містах.

Дуже гарно в нас пішов минулого року у Львові щотижневий підлітковий читацький клуб «Коло книжки», який вели спільно з Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва й оргазацією «Пласт». Часом хтось з арт-менеджерів мені каже: «Що б нам іще вигадати? А то в інших книгарнях щось оригінальне, а в нас не дуже». Ми щось спільно вигадуємо, але я думаю про те, що ось, арт-менеджери спостерігають за книгарнями одне одного і здається, що в чужій руці шматок кращий, а я маю рівний стосунок до всіх книгарень, і всюди бачу щось цікаве.

– Яким має бути добрий книгопродавець? Чи у вас багато продавців, які мають саме освіту продавця? Які ще працівники, крім продавців і арт-менеджерів задіяні у процесі?

– Недавно вийшов український переклад книжки німецької письменниці Ніни Джордж «Маленька паризька книгарня» із неправдоподібною, на мій погляд, не надто добре розказаною любовною історією, але при цьому в романі є цікаві думки щодо того, чим є робота книгаря і якими якостями він має володіти.

DSC_1911

Основна теза та, що книгар, як лікар або принаймні фармацевт, повинен читати душу людини (діагностувати хворобу) й знати, яка книжка може її зцілити. «Книжки – ліки для душі», — каже він. Ідеальний книгар має працювати з усвідомленням цього.

Освіта продавця – це не те, чого ми очікуємо від кандидата на посаду консультанта. Книгар має знатися на літературі й письменниках, а також на людях, читачах, мати загальну ерудицію, повинен уміти до кожного знайти підхід. А фінансовий бік опанувати легше.

– Коли ви засновувалися, чи орієнтувались на іноземні мережі? Які саме?

– Коли люди говорять про іноземні мережі, то відразу згадують польський «Empik», французький «Fnac» чи британський «Waterstones». І багато хто думає, що «Є» має орієнтуватись на них, адже вони такі класні. Але штука не в тому, щоби скопіювати якусь успішну закордонну мережу.

Як каже польський художник, колишній директор Польського Інституту в Києві, а тепер — директор Польського Інституту у Нью-Йорку Єжи Онух, певні моделі менеджменту культури виросли в певних державах у певних умовах, і накидати їх в іншій країні, де цілком інші умови, традиції, — безрезультатно. Потрібно розуміти, що є щось, що в Україні не працюватиме. Одні книгарні можуть бути прикладом у чомусь одному, інші – в іншому. Звісно, це ускладнює роботу, бо все потрібно намацувати, вчитися на помилках.

Читайте також: Книжкові інституції в країнах з успішним видавничим бізнесом

І, до речі, не слід ідеалізувати закордонні книгарні. Колись прикладом організації книжкової сфери для мене була Франція, але після програми в Парижі, протягом якої я спілкувалася з книгарями, видавцями, бібліотекарями, чиновниками від культури (це було у 2013 році), зрозуміла, що навіть там є багато законсервованого, застарілого, й часто серед людей книжкової сфери немає бажання щось оновлювати, йти назустріч змінам, яких так чи інакше зазнає суспільство, увесь світ.

В Україні зміни в останні роки, як ти знаєш, стрімкі, і якраз зараз ми у книгарні працюємо над тим, щоб відповідати сучасним потребам, опитуємо думки наших покупців, що слід удосконалити.

 – Як шукаєте майбутніх працівників у малих містах? За скільки років малі міста призвичаюються до стилю книгарні? Коли з’являються постійні відвідувачі?

– Ти ж знаєш, що в українській книжковій сфері всі всіх знають, принаймні через когось. Коли відкриваємо книгарню в новому місті, намагаємося зрозуміти, хто з активних у книжковій сфері людей тут живе, звертаємося до них. У соцмережах сторінки наших книгарень мають багато підписників, і не лише з тих міст, де працюють книгарні. Часто люди, які активно читають у соцмережах про «Є», відвідують нас, приїжджаючи до тих міст, де ми є, потім стають нашими працівниками.

Щодо призвичаєння міст до книгарні, то буває по-різному. Загалом, в останні роки все ж таки помітно, що люди нас знають і чекають, починають активно приходити, особливо, якщо ще й відбуваються заходи. Хоча, звичайно, має минути певний час, щоб набути багато постійних відвідувачів, і тут велика роль — працівників саме цієї книгарні, продавців-консультантів: чи вміють вони створити атмосферу місця, яке хочеться відвідувати.

DSC_1846

Коли приїжджаю в різні міста, то бачу в наших книгарнях відвідувачів, які затримуються на касі, бо хочуть поспілкуватися з продавцями. Взагалі, за поведінкою людини відразу видно, чи вона тут постійний відвідувач чи ні. Дуже зворушливий момент — увечері, перед закриттям книгарні: часто між стелажами ходять чи сидять за столиками щось читають саме постійні відвідувачі, які люблять оцю вечірню тишу книгарні, якусь таку інтимну атмосферу.

Читайте також: Література у провінції: 5 книжкових ініціатив українських міст

– Чи помітила ти зміни в уподобаннях масового читача за ті роки, що існує Книгарня «Є»?

– Є важливий нюанс: дев’ять років тому, коли ми починали працювати, деякі жанри не були заповнені україномовними книжками, тому важко сказати, чи раніше читали одне, а зараз — інше, чи просто раніше чогось не було, а зараз з’явилося, тому його почали читати. Масової літератури точно було значно менше.

 

Зараз дуже помітно, що з’являється більше сучасної перекладної літератури. У більшості книгарень ми виділяємо додаткові стелажі під сучасну художню зарубіжку.

 

З минулого року активніше почали видавати переклади бізнес-літератури, психології. Раніше було менше книжок про виховання дітей — вони стали з’являтись останнім часом. Зараз активно заповнюється жанр нон-фікшну. Загалом, коли на ринку бракує певного жанру й раптом у його межах з’являється багато перекладів, то згодом свої письменники починають у ньому творити (звісно, можуть бути винятки, бо ж є національні особливості — є країни, в яких через менталітет певні жанри не розвиваються, а інші зашкалюють).

Читайте також: Рул Уфер: У Нідерландах телепрограми про читання тісно співпрацюють із книгарнями

Так відбувається з репортажами, так само — з підлітковою літературою. Тривалий час підліткових книжок українських авторів не було взагалі. Постали переклади (Крістіне Нестлінґер, Люсі-Мод Монтгомері, Барбара Космовська тощо) — тепер і українські автори пишуть для підлітків. Звичайно, велика заслуга видавництв у тому, що вони відстежують потреби читачів (звичайно, тих, які це роблять, як-от «Видавництво Старого Лева» чи «Урбіно»), б’ють на сполох, що якихсь жанрів бракує, починають шукати зразки за кордоном, перекладають, заохочують своїх письменників писати на певні теми.

Наприклад, постання репортажів я вважаю заслугою видавництва «Темпора» — вони почали системно видавати переклади книжок польських репортажистів, організовувати з ними зустрічі, започаткували конкурс художнього репортажу «Самовидець» — словом, займаються розвитком цього жанру системно.

– У вас є топ книг, які успішно продаються. Які книжки зазвичай потрапляють у топи?

– О, це справді дуже цікаво — спостерігати за топом; мені здається, це свідчить про українців та їхні настрої. Є книжки, які вистрілюють, тримаються в топі один-два місяці чи, там, півроку, а потім із топу зникають — так часто буває з новинками від відомих письменників (вихід книжок Андруховича, Іздрика чи Жадана) або на гострі болючі теми (з останнього — наприклад, в останні кілька місяців у топі — книжка Володимира В’ятровича «Війна і міф. Невідома Друга світова»).

Є ж ті, що кочують із топу в топ роками. Наприклад, феномен — це книжка Мирослава Дочинця «Многії літа, благії літа» — вона була в першій трійці топу щось років зо три чи чотири, аж поки не настало післямайдання. Тобто під час і після Майдану ця книжка ще була в топі, а потім акценти змістилися.

Я багато говорила й писала про те, що Майдан змінив акценти — але, може, не лише через зміну інтересів, попиту, а і через зміну пропозиції: після 2014 року стали більше видавати перекладної літератури. Самі ж книжки про Майдан теж були в топі певний період, і лише ті, що виходили відразу по ньому.

Читайте також: Культура читання: «що залайкали, те й читають»

До речі, так само з топу в топ кочують Ліни Костенко «Триста поезій» — ще з 2012 року, коли вона вийшла. Від часу появи розмальовок-антистрес вони постійно у бестселерах. Ми думали про те, чи пов’язано це з війною (люди хочуть заспокоїтись), але це непросто зрозуміти, бо до війни розмальовок-антистрес на нашому ринку не було. Та все ж таки я думаю, що це не пов’язано з політичними подіями, бо в інших країнах ці розмальовки теж у попиті.

 

Ми недавно порівнювали топи польського й нашого ринків і виявили, що вони в дечому перетинаються — у топи потрапляють одні й ті самі книжки (з перекладної літератури, звичайно), тоді як раніше не перетинались узагалі.

 

Це, крім розмальовок, книжки «Знищ цей щоденник» і «Це не книжка» Кері Сміт, «Дівчина у потягу» Поли Гоукінз, «Бог ніколи не моргає» Регіни Бретт. Я думаю, що зараз видавці краще стежать за світовими топами й намагаються купувати права саме на ті книжки, хоча чи завжди ці книжки якісні, а особливо чи завжди видавництва забезпечують якісний переклад — це вже інше питання.

– Як ти ставишся до появи малих затишних книгарень в Україні? Що легше з бізнесової точки зору – мала книгарня чи мережа?

– Як можна до цього ставитись? Звісно, позитивно, затишок — це ж завжди добре, хіба ні? Малі затишні книгарні — це круто, вони, певно, не можуть не подобатись, але у мереж є суттєва перевага: асортимент. Тільки засобами мережі можна забезпечити якнайповніший асортимент.

З бізнесової точки зору легше, звичайно, працювати з малою книгарнею — твої думки зосереджені лише на ній, можеш її вдосконалювати до нескінченності, але тільки у певних аспектах, як-от затишок, інтер’єр, сервіс; можеш не витрачати гроші на розширення.

DSC_1853

Проте я завжди кажу, що малі немережеві книгарні не роблять погоди на книжковому ринку — видавцям завжди зручніше працювати з мережею: вони відвантажили 500 примірників однієї лише назви в одну локацію і більше не турбуються про те, куди і як вона пішла, — уже працівники мережі дбають, щоб вона потрапила до читача в різних містах.

 

Мережа — структура громіздка, має свої особливості. Зміни у великій структурі важче запровадити, ніж у маленькій, але переваги безперечні.

 

Для мене одна з переваг будь-якої мережі — та, що в різних містах ти можеш почуватися як удома. Наприклад, людина живе в Києві й постійно буває у наших книгарнях. Приїздить до Харкова, Дніпра чи Луцька — і знає, що теж має куди піти посидіти, почувається тут як у добре знайомому місці. І, до речі, ми намагаємося наші книгарні зробити не менш затишними, ніж немережеві: попри розширення, ми не стаємо безосібним холодним супермаркетом.

Читайте також: Видавці про власні книгарні: мрія, реальність чи необхідність?

 

– Чи помітила ти, як новітні технології – електронна торгівля, електронні книжки тощо – починають дихати традиційному книгорозповсюдженню у спину?

– Я сама апологет нових технологій і скаржитись на їхній, так би мовити, наступ — це все одно що скаржитись на закони природи. Не можу сказати, щоб нам, у нашій країні, в нинішніх умовах, конкуренція з новітніми технологіями, з електронними книжками була дуже помітною. Як ти знаєш, далеко не всі книжки існують в електронному вигляді, хоча так, не заперечую, вони є і далі їх кількість буде більшати.

Не секрет, що багато людей таки надають перевагу паперовим книжкам. Колись я запитала одного французького поета й історика єврейської літератури Марка Саньоля, чому французи так залежать від паперової книжки. У Франції дуже багато говорять про електронне vs паперове і багато французів, навіть молодих, принципово не читають електронних книжок. Марк пояснив, що дуже скоро переважну більшість потреб ми зможемо забезпечувати з допомогою ґаджетів. І є заняття, у яких варто обходитися без новітніх електронних приладів.

Читайте також: Незвичайна дитяча книгарня у Піднебесній

Книжки — це саме те, в чому можна обходитись без ґаджетів, понад те, читати паперові книжки — приємно, і французи це як ніхто розуміють – у них читання й приємність від нього – глибоко в культурі, у традиції.

Що ж до книгарень, то сюди приходять не лише по книжки – до книжок хочеться отримати ще цікаве спілкування, затишок, приємні враження — замовлення й купівля електронної книжки цього не забезпечить.

– Бувають якісь казуси із плутаниною в назвах книжок?

– Буває багато. Часто відвідувачі перекручують прізвища, але найцікавіше буває з назвами: наприклад замість «Коханки французького лейтенанта» Джона Фаулза в нас просили «Дружину англійського полковника». Замість Кідрукових «Любові й піраній» шукали «Секс і риби», Жадана — «Раммштайн» (мали на увазі «Депеш мод»), Каті Бабкіної — «Оптимістів-нудистів» («Щасливі голі люди»), замість «Їсти, молитись, кохати» Елізабет Ґілберт — «Їсти, вечеряти, спати».

Світлини Нати Коваль

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe