Новини

У рамках Книжкового Арсеналу пройшла дискусія «Культура читання» та презентація тематичного номера часопису  «Україна модерна». Читомо занотувало думки кількох учасників події про тренди, канони, вплив лідерів думок на читацькі смаки, глобалізацію та потребу книжок, які б зацікавили середній клас.

Любко Дереш,

письменник:

«Я працюю з читацькою аудиторією 15 років і вже маю якісь польові спостереження щодо читання. Якщо за різними статистичними даними стабільно спостерігається падіння інтересу до читання в країні, то в межах молодіжного середовища існують певні соціальні рухи, де цей інтерес до читання посилюється. Можливо, він не завжди зростає, але як мінімум залишається стабільним.

Серед молодого покоління також спостерігаю явище руйнування структури передачі досвіду. Скажімо, мій батько, коли йому було 13-14 років, традиційно читав Дефо й Дюма, в 20 років інших письменників, в 25 ще інших, і в цій товщі літератури спостерігався якийсь зв’язок, була якась перспектива. Для людей, народжених у 80-х, структура передачі досвіду в читанні була втрачена, вже не було в належний час прочитано тих чи інших письменників, хіба досить побіжно в школі, вони не стали тими опорними точками, довкола яких кристалізується уся інша субстанція культури. А зараз для людей, які багато часу проводять в мережі, такими маркерами, на які вони орієнтуються, є опініон-лідери, ті молоді люди, які чимось їх цікавлять. Тобто якось так виходить: що залайкали, те й читають.

Мені здається, що культура хіпстерів, яка спалахнула кілька років тому і вже починає потроху ховатися, побудована за цим принципом лайків. Коли всі щось починають лайкати, виростає тренд. Як наслідок ця традиційна структура зруйнувалася, а натомість постала нова, більш хаотична, побудована на окремих харизматичних особистостях, яка не має шкали доростання».

Читайте також: Письменник і смерть: рецепти вмирання від Любка Дереша

Ярина Ключковська,

фахівчиня з комунікацій, директорка GROU:

«Сьогодні книжка конкурує з десятками інших інформаційних носіїв, і коли ми кажемо, що читаємо менше, то маємо на увазі книжки, а не читання загалом. Ми проводимо багато часу в соцмережах, вчимося отримувати інформацію з кількох джерел одночасно, тому важливо, щоб книжка могла успішно конкурувати з ними, була конкурентоздатною, щоб людина вибрала книжку з-поміж всього того різноманіття і обсягу інформації.

На мій погляд, культура читання передбачає дві складові: спонукати людей читати більше і спонукати їх читати краще, якісніше. Крім того, видавцям потрібно орієнтуватися також і на масового споживача. Тож одного боку треба проводити певну просвітницьку роботу, а з іншого ринок має стати повноцінним, перестати боятися слова «споживач», адже саме він фінансує створення книжок.

Читайте також: Підготовлений читач є найкращим лобістом видавця

Важливо звертати увагу на те, що і як читають діти у школі. Чомусь ми часто вважаємо, що чим раніше твір написаний, тим раніше його треба вивчати в школі. Однак я не розумію, чому дітям, які переходять у 8 клас, дають на літо читати «Украдене щастя». Я не вірю, що його в такому віці можна цілком осмислити і зрозуміти. В результаті діти черпають у кращому разі з тієї літератури 3%. А вчителі часто не можуть їм те все добре пояснити, не вчать того, як читати, як розуміти контекст.

Поки не зміниться система викладання літератури в школі і її підбір, читання буде сприйматися дітьми як покарання, тягар, а діти ж хочуть, щоб їм було цікаво з першої сторінки. Дітей потрібно привчати потроху, а не валити одразу усім, і не варто очікувати від них того, чого їх робити не навчили.

Цікавим є питання про вплив лідерів думок на читацькі смаки. Мене завжди цікавив досвід Книжкового клубу Опри Вінфрі. Це людина, яка за 11 років існування свого клубу показала в ефірі 72 книжки, за цей же час було продано 55 млн примірників рекомендованих нею книг. Це цифра, яка не піддається поясненню.

Читайте також: У Нідерландах телепрограми про читання тісно співпрацюють із книгарнями

Другим, хто після Опри спричинив такий ефект, став засновник Фейсбуку Марк Цукерберг. Коли він написав на своїй сторінці, що має 30 млн фоловерів, що кожного тижня читатиме нову книжку, то першу з них за перші 3 години повністю розпродали на Амазоні.

Чи є такі авторитети в нас? На жаль, ні, я не бачу в Україні людини, якій настільки довіряють, що її поради можуть продавати книжки в таких обсягах. У нас суспільство низької довіри. Залишаються хіба мікроавторитети, однак важко їх виокремити і зрозуміти хто ці люди».

Оксана Форостина,

засновниця видавництва ТАО:

«Думка про те, що 25 років тому всі читали і всі були розумні, а потім все занепало, – це розповсюджений стереотип. Мені здається, що це перебільшення і викривлення. З часу здобуття незалежності багато чого трапилося, зокрема й такого, що спричинило зміни у читанні. По-перше, старіння населення, адже переважно люди читають багато у підлітковому віці і у старшому. По-друге, давайте говорити чесно, за радянських часів багато людей не мали чим зайнятись на роботі, нудились, і читали під столом якісь романи.

Зараз фокусуватися на читанні значно складніше, нас відволікає багато подразників, проте за цих умов навик читання стає все ціннішим.

Крім того за останні 25 років змінилося уявлення про канон, раніше всі читали більш-менш ті самі книжки, тепер же такого немає, ми маємо доступ до всіх книжок у світі. Класичний канон змінюється ще й тому, що радянський був досить специфічним, відфільтрованим, і не все, що там було, мало б там бути.

Читайте також: Видавці про власні книгарні: мрія, реальність чи необхідність?

Канони будуються не тільки зверху, а й знизу, показником цього є наклади тих чи інших найменувань, їх популярність серед читачів. Зрештою має бути тверезий погляд на інформацію, адже коли людині доступно так багато, вона усвідомлено має відсіювати непотрібне й обирати найважливіше».

Євген Глібовицький,

медіаексперт, керівник експертної компанії pro.mova:

«Особисто мене лякають люди, які читають треш, а я їх бачу багато, я їх бачу в громадському транспорті, в потягах. З огляду на це я не говорив би про читання, як про якусь панацею, мовляв, є світло читання і є тьма нечитання. Читання скоріше є симптомом спроможності фокусуватися, а спроможність фокусуватися є великою мірою ознакою раціонального мислення.

Зараз ми бачимо, що все більше починає читати середній клас, і тут спостерігаємо провал видавців, які часто не знають чи не розуміють, як треба працювати з цією категорією, що пропонувати, як оформлювати, компонувати книги. Бо книги на туалетному папері призначені не для читання.

Читайте також: Книжкові інституції в країнах з успішним видавничим бізнесом

Мені подобається глобалізація, адже вона дає можливість дотягуватися до того, чого в нашому просторі немає. Глобалізація відкриває двері до якості і ставить під сумнів цінність того, що маємо. І якщо воно цінне, то ми ще більше утверджуємося в його цінності, а як ні, то це можливість замінити його на щось краще.

Чиї смаки варто враховувати під час видання книжки? Не існує відповіді на це питання, як не існує пересічного, середньостатистичного українця. Треба починати дивитися на різні групи українців, серед них є й такі, що дуже просунуті в смаках, але чи вони отримують відповідну пропозицію від видавців? Нам бракує конкуренції, порівняння, критики».

Читайте також: Юстина Соболевська: Я люблю книжки «після читача»

Світлини Нати Коваль, Євгенії Люлько, Алекса Заклецького

Чільна світлина flexionsv.com