Новини

14 травня у приміщенні Спілки письменників України видавці, журналісти, письменники дискутували про муніципальні книгарні у Києві. І хоча на захід знайшов час зайти в. о. голови КМДА Володимир Бондаренко, його промова більше нагадувала передвиборчу агітацію, ніж бажання реально дослухатись до проблем книжкових магазинів у столиці й запропонувати шляхи їхнього вирішення.

Після привітального слова, яке виголосив Олександр Божко, перший заступник голови Спілки письменників, Сергій Пантюк, що виступав модератором зустрічі, коротко окреслив запропоновані до обговорення питання:

• Чи потрібні Києву муніципальні книгарні?
• Де знайти для них приміщення?
• Які мають бути особливості співпраці між владою та працівниками цих книгарень?
• Розміщення: договірні засади чи оренда приміщень за символічну ціну?

Першим висловився Сергій Руденко – письменник та журналіст, редактор інтернет-порталу «Буквоїд». Він наголосив на тому, що більша частина київських книгарень наразі належить росіянам. «Російська сторона готувалася до експансії не лише військової, але й гуманітарно-окупаційної. Фактично, російські мережі диктують умови існування українському книжковому ринку; існування, скажімо, української мережі книгарень «Є» не вирішують цього питання, – зауважив Руденко. – Існування потужного українського книжкового ринку – це питання номер один національної безпеки України».

Він звернув увагу на те, що регіони, що потрапляють у російське інформаційне поле є легко маніпульованими з боку російської сторони, адже з’являються цілі покоління людей, що не знають, що таке українська книжка. У нинішніх тривожних обставинах, на думку Руденка, створення мережі муніципальних книгарень є життєво необхідним, але їх існування цілковито залежить від бажання міської влади сприяти цій справі – як приклад він навів Львів, де для таких книгарень було запроваджено символічну плату в розмірі однієї гривні. «Якщо б ми пішли за подібною схемою, то ситуація на столичному книжковому ринку кардинально змінилася б», – сказав Руденко, звертаючись насамперед до Володимира Бондаренка.

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Іван Андрусяк, головний редактор видавництва «Фонтан казок», що далі взяв слово, зауважив, що проблема є набагато глибшою, адже вона стосується не лише «великих гравців». «У Києві, як гриби після дощу, з’являлися будки з помпезними назвами «Книги», у які скидався відвертий російський ширнепотріб, який, як кажуть, взагалі завозився сюди на вагу. Якщо погортати ці книжки, стане ясно, що серіали, які показують нам по 1+1 та ICTV – то ще квіточки».

Андрусяк впевнений, що проблема літературного мотлоху має вирішуватися на загальнодержавному рівні, але якби київська влада показала приклад, поставивши заслін такій продукції і створивши якісну мережу муніципальних книгарень, це було б здійсненням заповітної мрії українських книговидавців. Іншою проблемою, яку він озвучив, були величезні націнки, які книгарні змушені ставити, отримуючи книжки від видавців, вирішенням якої могла б стати знову ж таки символічна орендна плата. «Навіть притомна книгарня – це все одно бізнес, який хоче мати якнайбільший прибуток… Питання не обов’язково у недобросовісності книгарень – вони мусять заробляти, але ж видавці теж мають якось жити. Тому гривня Садового – добре, але гривня Бондаренка – це ще краще».

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Після цих двох виступів слово було надано, власне, Володимиру Бондаренку – він, традиційно для політиків, дуже кудись поспішав і не міг надовго залишитися на круглому столі, який згідно з інформацією на сайті КМДА, відбувався «за його головуванням». Він запевнив присутніх у щирості своїх намірів, поностальгував за шкільними роками захопленого читання та повідомив, що київській владі вдалося повернути Гостинний двір, і що у нього зріє думка перетворити його на центр української книги.

Також пан Володимир оголосив присутнім, що орендна плата у муніципальних книгарнях Києва буде меншою за львівські: «75 копійок – це я вам гарантую»; пообіцяв знайти необхідні для них приміщення і розкручувати українську книгу по радіо, телебаченню та іншими ЗМІ. Він представив публіці Ростислава Карандєєва – свого помічника і кандидата на посаду голови управління культури – за сприяння якого усі ці солодкі мрії і збуватимуться – якого заради такої події «ми знайшли на лікарняному в Дубаї».

Завершивши свою довгу промову, Бондаренко, отримавши від Олександра Божко запевнення у підтримці на виборах, поїхав у своїх справах. За ним вийшли майже всі журналісти, хоча круглий стіл лише розпочався. Вочевидь, для створення картинки «представники влади» переймаються проблемами української книги» виявилося цілком достатньо, а реальні проблеми, про які учасники заходу говорили вже без присутності політика, були для ЗМІ не такі цікаві.

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, зазначив: «Свого часу КМДА дала мені сорок адрес де, на її погляд, можна було відкрити книгарню. Після об’їзду двадцяти адрес я зрозумів, що це насмішка. Тому це може бути актуальним, доки не вирішаться питання з переходом книгарень у капітальні приміщення, а потім ці тимчасові будови можна легко розібрати».

Афонін також зауважив, що більшість книгарень Києва повернути навряд чи вдасться, це буде багаторічна судова тяганина, а проблему треба вирішувати вже зараз. Як варіант, він запропонував систему, подібну до радянської програми зі збільшення кількості книгарень – виділення земельних ділянок, де будувалися «збірні книгарні», що коштували недорого і мали пристойний асортимент.

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Письменник та філософ Максим Розумний скептично поставився до думки, що книгарні у МАФах порятують ситуацію, найважливіше – пропагувати читання. Розумний запропонував скористатися останнім ресурсом, що залишився у держави – бібліотеками – для проведення державної культурної політики: «Бібліотеки мають перетворитися на центри інтелектуального розвитку. Якщо там відбуватимуться творчі зустрічі, генеруватиметься еліта; якщо там будуть нові книжки і поповнення фондів матиме розголос, а поруч буде магазин, де це можна купити – мені здається, що буде повертатися читання, а з ним повертатиметься і книга».

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….
Директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків погодився з об’єктивно низьким рівнем читання. «Є кілька місць, де люди продовжують читати: громадський транспорт і пляж, а побутові інтелектуальні звички фактично зникли. Відповідь одна – це можна змінити тільки через школу, на рівні програм».

Він також схвалив ідею створення муніципальних книгарень, але наголосив, що рухатися у цьому напрямку слід стадіально, для початку взявши лише кілька точок і у тих районах, де ще немає ніяких книгарень. «Якщо ця перша хвиля буде успішною, тоді можна робити більше, намагатися розповсюджувати цей досвід, – сказав Семків. – На рівні ідеї було б добре забезпечити зв’язок  між книгарнею та видавцем, адже не кожне видавництво має свою власну книгарню, а було б добре, щоб люди знали: конкретно тут можна купити книжки такого-то видавництва за найкращими цінами».

…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

«В тому стані, в якому зараз перебуває наше книговидання, нам треба буквально заманювати читачів, – поділилася досвідом Елеонора Сімонова, директор видавництва «Нора-Друк». – Вони підуть тільки туди, де престижно, красиво, круто і модно. І тому Києву потрібна гарна, велика публічна бібліотека за якимось цікавим проектом – для того, щоб підняти престиж читання, престиж Києва та навіть усієї України».

Вона розкритикувала ідею Олександра Афоніна щодо книгарень «барачного типу», наголосивши на тому, що книгарні мають бути сучасними і красивими. З огляду на те, що у муніципальній власності навряд чи залишилося якесь приміщення, куди можна було б розмістити таку книгарню, Сімонова запропонувала такий варіант: з боку київської влади поставити власникам торгівельно-розважальних центрів умову обов’язково мати у своєму закладі книгарню, але не за комерційною, а за спеціальною ціною оренди.

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Брати Капранови, які хоч і не були присутні на події, втім озвучили свій погляд на обговорюване питання у Facebook: «Наша думка на цю тему – держава не повинна торгувати книжками, держава повинна створювати умови тим, хто торгує. Муніципальні книгарні давно показали свою неефективність. Краще зібрати в КМДА керівників численних ТРЦ і “наполегливо” порекомендувати відкрити у кожному книгарню, тобто виділити площу за спеціальною ціною, щоб книгарня могла вижити. І друге – забезпечити нормативну базу для мобільної торгівлі книжками (як кавою), щоб менти відчепилися. Це – єдина альтернатива дорогущим приміщенням в центрі Києва».

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Наступною висловилась Ольга Погинайко – єдиний присутній представник української книгарні на круглому столі, директор книгарні «Смолоскип». На її думку, починати втілювати проект у життя слід не з університетів, а з районних бібліотек. «Все-таки при великих центральних навчальних закладах так чи інакше є українські книгарні. Щоб не вийшло так, що замість ефекту синергії ми отримаємо ефект перекриття того, що вже працює. З іншого боку, у спальних районах книгарень просто немає – і це аврал».

На думку Погинайко, відкриття книгарень при районних бібліотеках має плюс у вигляді прошарка людей, що вже звикли читати, а отже – є потенційними споживачами. «Співпраця між книгарнею та бібліотекою може бути дуже вигідною: бібліотека виділяє кімнату, натомість через книгарню можна якимось чином вирішувати проблему поповнення фонду, виходити безпосередньо на видавців, організовувати їхню рекламу у бібліотеці в обмін на книжки», – зазначила Погинайко.

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Олег Жупанський, директор «Видавництва Жупанського», також наголосив на важливості правильного вибору місця для муніципальних книгарень. «Якщо є можливість повернути книгарні у ті місця, де вони колись були – спробуйте це, – звернувся він до представника київської влади. – Так, розумію, що це важко, але ж дивіться: наші агресивні сусіди вибивають собі місця прямо під Майданом, і наших книжок там немає». Дуже важливим на його думку є також те, щоб книгарні мали свою унікальну філософію, і то філософію українську – бо в іншому випадку цінність таких закладів сумнівна.

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Микола Кравченко, голова правління ГО «Книжковий простір» до сказаного колегами додав, що сучасна книгарня повинна бути простором, де можна випити кави, послухати музику та почитати книжку. Він звернувся до досвіду польської мережі Empik, котра перевела свої книгарні у такий формат. «Чому для муніципальних книгарень це важливо? Бо муніципальна система ще має свої медіа – газети, телебачення, радіо. Це можна використати як джерело донесення інформації, бо у нас усі творці книжки – від редактора до художника і перекладача – випали з інформаційного простору, всі самі по собі».

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

До обговорення долучився Костянтин Клімашенко, відомий громадський захисник книгарні «Сяйво», що протягом усього круглого столу перебував у «глядацькій залі». «Відомо, що директором «Сяйва» поставили подружку товариша по службі пана Попова, яка займалася металобрухтом. Тому книгарня у гарному місці, з низькою орендою ще нічого не значить, якщо вона не у тих руках. От і все».

Начальник відділу торгівлі департаменту промисловості та розвитку підприємництва КМДА, Віта Шутенко, говорила гладко та обережно. Вона заявила, що проблеми книгарні «Сяйво», як і інших книгарень, в першу чергу, пов’язані зі зміною самого ставлення до книжки; що книжка перестала користуватися попитом через популярність електронних носіїв. «Що ж стосується приватизації книгарень, я завжди вважала, що у договорах має зазначатися обов’язкове збереження призначення приміщень… Щодо магазину «Сяйво» – не можна сказати, що там нічого не робиться: там проводяться і зустрічі з письменниками, і майстер-класи з писанкарства ми намагалися проводити, тобто люди хочуть щось робити – і роблять. Інша справа, що попит на саму книжку з кожним роком все знижується».

Тут не обійшлося без перепалки з Клімашенком: «Ви знаєте, чому люди не купують муніципальні газети? Бо за останні роки вони не сказали ні слова правди, там лише писалося про те, які комуністи і регіони хороші! І так само з негативним іміджем «Сяйва»: людей побили, викинули, вкрали приміщення, тричі перепродавали! А потім Попов захотів собі передвиборчу кампанію зробити, відкрити мережу книгарень, і там панувати… от і напанували за два роки – 700 тисяч гривень збитків!»

 …………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….

Михайло Сидоржевський, голова міської організації НСПУ вніс пропозицію: створити вільну робочу групу при департаменті культури КМДА для напрацювання конкретних пропозицій щодо обговорюваної теми, пообіцявши активну участь зі сторони Спілки письменників.

Після  закінчення зустрічі лишився якийсь скептично-песимістичний осад – склалося враження, що цей захід по суті нічим не відрізнявся від тисяч подібних, де культурні діячі говорять про свої біди та проблеми, влада їх уважно вислуховує, а в результаті порятунок потопаючих і надалі залишається справою рук самих потопаючих. Хотілося б помилятися, але чи правдива ця підозра, а чи це просто вироблений роками рефлекс недовіри до всього, де задіяна влада – покаже лише час.

Читомо зібрало за підсумками дискусії 5 найгостріших проблем муніципальних книгарень і 5 раціональних ідей.

Проблеми книготоргівлі

1. Російська окупація книготорговельної мережі.
2. МАФи з книжковим ширпотребом, переважно з російським, що створюють конкуренцію книгарням.
3. Складність повернути приміщення муніципальних книгарень.
4. Стара-добра пісня про непопулярність читання, що впливає і на продажі.
5. Відсутність співпраці бібліотек і книжкових магазинів.

Ідеї щодо муніципальних книгарень

1. Символічна плата за оренду приміщень книжкових магазинів за прикладом Львова, де така плата складає 1 гривню.
2. Створення книжкових магазинів при бібліотеках і навчальних закладах, що вирішує проблему з приміщенням і забезпечує аудиторією.
3. Тематичні книжкові магазини, де можна придбати продукцію окремих видавництв і сповіщення про це читачів.
4. Обов’язкова умова для власників ТРЦ – відкриття у  кожному з них книгарні за символічну оренду.
5. Перетворення муніципальної книгарні на атмосферний, сучасний, модний простір, з можливістю погортати книги, випити кави, поспілкуватися тощо.

Читомо у рубриці «Місця» неодноразово писало про незвичайні атмосферні книгарні з українською філософією.