Читомо > Література на літо > Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 28 березня – 1 квітня

Література на літо

Що читала редакція «Читомо» цього тижня / 28 березня – 1 квітня

01.04.2016 0 Автор:

Цього тижня  не обійшлося без весняних прогулянок і сонця. Але й читати ми продовжуємо. Ділимося враженнями про «Мандрівний замок Хаула», «Ковчег часу», гумор Фазіля Іскандера та уроки української літератури Леоніла Ушкалова.

Ната Коваль

natakoval

Діана Вінн Джонс. Мандрівний замок Хаула / пер. з англ. А. Поритка. ?

Львів: Видавництво Старого Лева, серія «Дивовижні світи», 2015. ? 352 с.

Так уже сталося, що назва «Мандрівний замок Хаула», можливо, буде асоціюватися більше з японським аніматором Хаяо Міядзакі, а вже потім із англійською письменницею Діаною Вінн Джонс. Проте, як на мене, екранізація якогось твору уже стає окремим твором, самодостатнім і вартим дослідження.

У чому різниця між книгою і аніме? Перш за все в тому, що твір Діани Вінн Джонс ? це романтичне фентезі, вибудуване навколо психологічної еволюції Софі і Хаула. У той час як замкнута і невпевнена в собі дівчина, завдяки спілкуванню з чарівником, духовно розкріпачується і усвідомлює свою приховану магічну силу, марнославний і боязкуватий Хаул завдяки Софі знаходить мужність, твердість духу і теж змінюється.

Хаяо Міядзакі же вирішив намалювати щось на кшталт військової драми, натхненної його дитячими спогадами про Другу світову війну. Тому в кадрі марширують солдати, їдуть танки, летять гротескні чарівні літаки, з неба падають бомби і пропагандистські листівки.

У фільмі Міядзакі героїня долає помітно коротший емоційний шлях, ніж в романі, а Хаул і зовсім майже не змінюється, бо з самого початку постає хоч трохи легковажним, але все ж героїчним і мудрим хлопцем. А «ворогом» героїв у фіналі взагалі виявляється не могутня чарівниця, а бабуся, що вижила з розуму.

Та разом із тим у цих двох творіннях немає повністю ідеальних героїв, як і повністю поганих, як це часто трапляється у казках. Дрібні недоліки в образі кожного героя наближають історії до реального життя, допомагають глядачам і читачам зрозуміти, що насправді немає чіткого поділу між добром і злом, і все залежить від нашого власного вибору.

«Байдуже, — сказала вона, звертаючись почасти до себе самої. — Коли вирушаєш на пошуки щастя, то радше перестаєш зважати на дрібниці».

 

Алла Костовська

allakostovska

Марцін Щигельський. Ковчег часу або Велика втеча Рафала із колись крізь тоді в тепер і назад / пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2016. – 232 с.

Неодноразово чула думку про те, що для дітей писати важче, ніж для дорослих, і, певно, вдвічі важче, якщо обрати таку тему, як Голокост. Та саме це й зробив Марцін Щигельський у книжці «Ковчег часу», де описав історію втечі з гетто й подальших поневірянь Рафала Ґживінського.

Читаючи, ми бачимо світ очима дев’ятирічного хлопця, який не завжди цілком розуміє все, що відбувається довкола. Він майже не пам’ятає, яким було життя до гетто. У нього є тільки дідусь і книги. І він цілком небезпідставно дивується: що його відрізняє від інших людей?

Рафал не ідентифікує себе як єврея. Хлопець ніколи не вчив ідиш, спілкується польською, має польське прізвище, вміє хреститися, любить прикрашати ялинку і співати колядки. Він такий же поляк, як і ті, що за стіною.

Реалії війни Рафалу допомагає зрозуміти література, зокрема «Машина часу» Герберта Веллса, яку він бере з собою у мандрівку і яка стає більше, ніж просто книжкою: вона стає тією призмою, крізь яку Рафал сприймає дійсність. Вкраплення фантастики видаються цілком органічними, адже це світ дитини, світ, у якому легко потоваришувати з єнотом і шакалом, у якому німці перетворюються на морлоків, а мандрівки в часі можливі.

Оповідь відчутно евфемізована, зважаючи на цільову аудиторію. Вона сприймається радше як пригодницький роман, ніж як історія про реалії варшавського гетто. Тут немає смертей і надмірної жорстокості, тільки натяки, які зрозуміють скоріше дорослі читачі.

Натомість є щось інше. Страх. Страх за себе, за рідних і друзів. Страх перед німцями, які переважно постають збірним образом, суцільною масою без індивідуальності, і поляками, які живуть за межами гетто в іншому світі, де діти сміються частіше й гучніше. Цей страх перед поляками, котрі теж перебувають під окупацією, але котрі можуть тебе або врятувати, або виказати є дуже потужним засобом впливу на читача.

Та, попри все, «Ковчег часу» – це книжка не про війну й не про гетто, а про дружбу та приязнь, доброту й вірність, про надію і віру в людей. Історія, хоч евфемізована й пом’якшена, насправді є дуже хорошою спробою почати з дітьми важливу розмову про те, що було КОЛИСЬ. Про те, що дуже часто такі життєві долі закінчувалися трагічно. Про те, що цього не можна забувати.

«Ти зустрічаєшся з ними (прибульцями з минулого) на кожному кроці, щодня. Щоправда, вони не подолали часу машиною, а просто пройшли його пішки, але вони жили в минулому й добре його пам’ятають. Якщо ти їх розпитаєш, вони напевне тобі про нього розкажуть, і їхні історії часто виявляються дивовижнішими, ніж ті, що трапляються в книжках чи в кіно. Досить дише послухати».

ляля

Ганна Гнедкова

gannagnedkova

Фазиль Искандер. Стоянка человека. Повести и рассказы. – СПб: Квадрат, 1995. [Електронний ресурс]

Нещодавно моя сусідка по кімнаті помітила, що я посміююся собі під ніс, і вирішила, що навіть читання я сприймаю з гумором. Приємно чути, та це тільки доводить майстерність письменника, оповідання якого мене так полонили.

Фазіль Іскандер направду знає, як викликати сміх у читача. У центрі оповідань збірки – буцімто сам автор, що згадує про свої дитячі пригоди. Від початку він обеззброює готовністю показати себе зовсім не «героїчним» героєм, а навіть звичайним, «таким, як усі». Дорослий письменник пропонує читачу погратися в дітей і не приховує, що основне правило гри – ідентифікувати себе з «я» у тексті.

«Нет большего наслаждения, как говорить о некоторых странных привычках наших знакомых. Ведь мы об этом говорим, как бы прислушиваясь к собственной здоровой нормальности, и в то же время подразумеваем, что и мы могли бы позволить себе такого рода отклонения, но не хотим, нам это ни к чему. А может, все-таки хотим?» 

Сміх у збірці не завжди веселий, але це завжди сміх упізнавання – себе в герої. Адже ситуації, описані автором, знає практично кожен на власному досвіді. І водночас непомітно та, головне, ненав’язливо Іскандер вплітає у текст те, що знає тільки він: звичаї, традиції, історію, пейзажі рідної йому Абхазії.

Замість наголосити на автентиці краю або поринути в дидактизм, оповідач ні на мить не зраджує довірливій інтонації, від чого «чуже» й «екзотичне» помалу сприймається як «своє» і «близьке».

 лялял

Катерина Котвіцька

kotvitska1

Леонід Ушкалов. Що таке українська література : Есеї. –

Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 349 с.

Якби ця книжка, з’явилася під час мого навчання в школі чи університеті, то вона би стала моїм підручником і путівником. Найкращим і найцікавішим. Ні на обкладинці, ні в тексті немає солом’яних дахів, вареників і вишиванок. В цій книзі українська література стильна і витримана.

Авторські уроки-есе професора Леоніа Ушкалова спочатку були у форматі газетних публікацій на сторінках «України молодої». Окрім Сковороди та Шевченка, тут і про авангард, бароко і навіть футбол. Автор вільно плаває в океані філології, вдало розпоряджаючись цими знаннями у потрібному місці. Всі тези, думки і цитати органічно вплітаються у це захоплююче чтиво.

Літературознавча віртуозність Ушкалова дозволяє йому вдало пристосовувати актуальні питання літератури до потреб нашого часу. І в цьому особливий смак книги, такі «делікатеси» краще читати дозовано. Одного уроку на день вистачить.

Для мене це, безперечно, альтернативна історія літератури від професора Ушкалова.

«Мабуть, якраз тому українську класику я читав здебільшого на уроках. Читати її просто так я почав уже тоді, коли трохи подорослішав. А навіщо її читати? Відповідь ясна як Божий день: щоб душа стала хоч трохи світліша. Я твердо переконаний у тому, що жодні соціальні перетрубації не годні змінити життя на краще, допоки наші душі будуть темні, бо світ довкола – це лише дзеркало наших душ».

 

Також ми читали минулого тижня, не обійшлося без читання й у січнігрудні та листопаді.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe