Новини

У листопаді минулого року Верховна Рада України проголосувала за законопроект про створення Інституту книги ? інституції, що працюватиме для підтримки та промоції української книги в Україні і за кордоном. Ця подія викликала низку дискусій серед книжкових менеджерів і політиків, що продовжилися й під час ІІ Конгресу Промоції літератури в Україні. Спікерами на обговоренні виступили народна депутатка, перша заступниця голови Верховної ради з питань культури і духовності і одна з авторок законопроекту Ірина Подоляк, президентка ГО «Форум видавців» Олександра Коваль, президент Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін та дослідник наукових процесів, кандидат філософських наук і менеджер у сфері культури Антон Дробович.  Модераторкою заходу виступила культурна менеджерка Галина Танай, запитавши учасників дискусії про форму й мету майбутньої інституції.

Ірина Подоляк

Впродовж десятків років у культурному середовищі говорили про Інститут книги у Польщі, про те, як багато він робить для промоції літератури, про те, що добре було б мати інститут, який виконував би ті ж функції в Україні.

На минулорічному Форумі видавців на панельній дискусії Оля Гнатюк висловила побажання створити такий інститут у нас, щоб він врятував українську книжку. Тому Микола Княжицький запропонував подати закон про створення Інституту книги. Був суспільний запит, були багаторічні нарікання на те, що в Україні ця функція, яку забезпечує в Польщі Інститут книжки, хоча і в інших системах координат та в інших умовах, не забезпечувалась в Україні ніким. Часом здається, що створення таких інституцій вирішить проблему і середовища…

Читайте також: Не Польщею єдиною: книжкові інституції

в країнах з успішним видавничим бізнесом

Це свідчить про системну кризу – відсутність розуміння і бачення, як має чи може розвиватися і структуруватися галузь культури. У руках теперішнього Міністерства культури будь-який інструмент ? чи то фонд, чи то бюджетна установа – будуть, як граната (з анекдоту про мавпу з гранатою).

У культурі дуже важливими є збереження, розвиток та інновації. Збереження – це базова мережа інститутів культури. Розвиток – це все те, що могло б існувати через відкрите, прозоре, публічне фінансування, так само і з державного бюджету, серед іншого – через фонди й інститути. У всіх трьох напрямках функціонально варто було б забезпечити зміни і реформи.

Програму «Українська книга» перемістили з Держкомтелерадіо у відання Інституту книги. Для отримувачів державних ресурсів нічого не змінюється, але представники Держкомтелерадіо бігають Адміністрацією Президента і роблять все, щоб закон не підписали, оскільки йдеться про втрату контролю над розподілом 41,5 млн грн.

Важливим у цьому законі є  те, що сформований алгоритм незалежного прозорого формування експертної ради. Ми включили те, про що просили менеджери культури, які займаються промоцією книговидання і читання, а саме – резиденції і можливість отримання тревел-грантів та представництво України за кордоном. Інститут книги, крім розробки і фінансування програм (на прозорій зрозумілій основі) повинен бути відповідальним за участь України в промоції за кордоном.

Читайте також: Директор Інституту книжки у Польщі

Ґжеґож Ґауден про діяльність установи

Не чекайте, щоб вам когось призначили, беріть участь в конкурсі на посаду директора Інституту книги. Інститут повинен бути дієвим інструментом, живим і флексибильним, і це закладено в законі. Багато залежатиме від того, хто його очолюватиме і теж багато від того, хто буде в наглядових радах.

Також впродовж року оголошуватимуться конкурси на посади керівників установ культури – бібліотек, театрів, філармоній, музеїв. Беріть участь у цих конкурсах.

Антон Дробович

36 сторінок поправок до закону внесла пані Ірина, не всі з них комітет підтримав, і вона боролася за його покращення. Після перших слухань врахували багато критики громадськості, і друга версія стала кращою – прибрали деякі явні суперечності. Хоча досконалим текстом він не став.

Щодо системи Інститутів книги в світі: в жодній країні світу Інститут книги не зробив національну літературу всесвітньо відомою. Як правило, література ставала відомою до появи інституції, він є лише інструментом публічної дипломатії, який допоміг розвинену літературу зробити елементом публічної дипломатії – так звана «м’яка сила». І тоді держави змогли за допомогою цієї м’якої сили впливати на світоглядні речі тощо. Це лише інструмент промоції, але чи здатне керівництво нашої країни втілити проект культурної дипломатії, якщо воно, здебільшого, не здатне сформулювати національний інтерес на міжнародній арені – це питання інше?

Щодо закону: з плюсів, того, що стало кращим – у першому варіанті була явна суперечливість підпорядкованості. З одного боку, він був підпорядкований органу управління Міністерства культури, а з іншого – було написано, що виконує доручення Держкомтелерадіо, який і зараз є центральним органом виконавчої влади і головним у формуванні, зміні і прийнятті державної політики у видавничій сфері. У другому варіанті змінили Закон України про видавничу справу, якою забрали найголовніше з Держкомтелерадіо – гроші, 41 млн. Тобто наразі Держкомтелерадіо залишається центральним органом виконавчої влади і здійснює політику, але цей закон забрав у нього гроші.

Збільшився вплив громадськості у наглядовій раді, додали пункти з підтримки видавничої справи, популяризації читання, з’явилися резиденції тощо.

З точки зору економіки і державного управління ми створюємо додаткову інституцію, яка матиме штат, зарплати і тощо – з точки зору управління Інститут книги надлишковий, якщо він зможе краще розпоряджатися грошима – буде добре, але ми маємо не злазити з цього Інституту.

Щодо застережень – буде добре, коли орган управління відбиратиме наглядову раду, як передбачено новим варіантом закону, щоб громадськість дуже включилася до цього процесу. До 150 тис. грн директор може приймати будь-яке рішення, а після 150 тис. рішення повинна затверджувати наглядова рада. Тільки якщо ми не будемо байдужими, текст закону працюватиме добре.

Читайте також про те, чому фіни люблять читати (частина перша й друга)

Олександра Коваль

Плануючи свої проекти, не задумуйтесь в першу чергу над питаннями зарплати, задумайтеся над питаннями своєї ефективності і ефективності проекту. І якщо сам проект буде ефективним, то питання зарплати вирішиться само собою і не викликатиме спротиву ні в кого.

Коли я дізналася, що проект закону внесли на розгляд, це було для мене великою несподіванкою, тому що якщо б розробники спитали мою думку (я ще в 2004 році, коли такий Інститут був створений в Польщі, почала розмову про те, що і нам варто було б мати подібний), зараз я б відрадила подавати такий закон, тому що я вважаю, що наша система не готова до створення інституцій нового типу, які повинні вписатись в зовсім нові правила.

Спочатку потрібно суттєво змінити всю нашу систему.

Насамперед це стосується законодавчих рамок – як системи управління – державного, муніципального і самоврядного, так і фінансової системи. Вся система підкреслює презумпцію винуватості будь-кого, хто в цю систему залучений, і закритий доступ. З чого ми повинні перейти до цілковитої протилежності, а саме – довіри і відкритості. І тільки в системі довіри і відкритості подібні інституції є ефективними. Тому що можна було б, так само добре, як і створюючи Інститут книги, внести поправки до закону про Держкомтелерадіо чи до закону про культуру і надати їм всіх необхідних повноважень, які передають Інституту книги і тоді, відповідно, контролювати їхню роботу.

Зараз поки що закликаю всіх полюбити цей Інститут, тому що нам з ним жити, але не сидіти і дивитися злорадно, чекаючи, коли ж підвернеться нога того, хто візьме на себе цю роль камікадзе і очолить Інститут, який все одно, поки не зміниться система, функціонувати нормально не зможе.

41 млн – це крапля в морі потреб, які має вирішувати ця установа. І це тільки кошти, які виділені на програму «Українська книга», яку я нещадно критикувала всі роки, що вона існує, ще коли вона називалася «Соціально значущих видань», вважаю, що її потрібно докорінно трансформувати. А зараз вона не може бути змінена, тому що, коли вносилися правки до положення, Держкомтелерадіо вносили їх 9 місяців.

Читайте також: Як вижити видавцеві у сучасному світі: американський досвід

Олександр Афонін

Я апріорі є лютим противником будь-яких політичних ініціатив. Бо, на жаль, левова частка людей, які потрапляють через депутатський корпус в органи держуправління, вважають, що сидіння в залі Верховної Ради перетворює їх на енциклопедистів. Хоча енциклопедисти з часів Геродота перевелись, бо людина не може бути профі в усіх сферах життєдіяльності країни, економіки тощо. Мене лякають ці ініціативи – якщо вони не побудовані на ретельному аналізі стану тієї чи іншої галузі, сфери чи явища, коли в основі не лежить бачення реальних шляхів, і закон пишеться зверху.

Зазвичай людина, перед тим, як будувати собі житло, робить креслення, визначає, яка буде конфігурація будинку, скільки їй треба цегли, розчину, які рами, дерево тощо. Коли є готове креслення, але немає матеріалів – ні цегли, ні людей, які можуть закласти фундамент, ? це завжди жахає. Бо закон є закон, і його треба виконувати, а те, що він дасть жодного ефекту, нікого не хвилює.

Коли Ірина скинула мені текст закону, я взявся за голову. Я вже навіть не дивився на його зміст, коли побачив, що вже в зареєстрованому документі повсюди записано «Інститут кінематографії» ? він скомпільований з декількох законів, де шматками накидані уривки, які не комунікують один з одним. Це навіть не цеглина, це ? кізяк, з якого колись ліпили хати.

Згодом я дізнався, що помічник Княжицького почав працювати над цим законом ще в червні минулого року. Як з червня до жовтня вони не знайшли хоча б кількох людей, які представляють книговидавничу галузь і дотичних до неї, щоб вони подивились цей сирий макет і внесли правки?

Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів брала активну участь – ми долучались до внесення змін між першим і другим читанням. Пам’ятаєте, перше речення звучало як «Предметом діяльності Інституту є пропаганда української літератури», а що пропагувати, як її не буде? Щоб щось пропагувати, потрібно щось продукувати.

Ми розіслали текст закону членам асоціації, а це 128 видавництв і неторгівельних підприємств, але, на жаль, відповіді надіслали лише декілька з них. Це найбільша хвороба – у нас як політичне, так і професійне середовище надзвичайно індиферентні. Всі живуть в очікуванні, що хтось прийде і зробить. А от хто прийде – чи Бог пришле, чи привезуть з-за кордону – чи з Грузії, з Німеччини чи Литви?

Чи потрібен Інститут? Дуже потрібен. Ще в 1999 році я підготував і подав у Держкомтелерадіо, тодішньому голові (тоді це був Державний комітет інформаційної політики) проект створення центру, який передбачав 12 осіб, з розписом напрямків діяльності, штатом, функціональними обов’язками, який мусив бути створений замість департаменту як відокремлена структура, яка б мала більше повноважень і була б у своїх діях на 90 % незалежною від Держкомтелерадіо. Впродовж усіх років його так і не вдалось реалізувати, казали – не на часі.

Але сьогодні питання в іншому – неважливо, яку форму має посудина, важливим є питання вмісту. Те, що є в законі, дає людині, яка ставить за мету змінити ситуацію, достатньо повноважень. Вона формулює основні напрямки. Все інше буде опрацьоване в положенні про інститут, деталізоване, з механізмами тощо. Питання лише в тому, хто буде займатись цим. Інститут повинен працювати з професійним середовищем, аналізувати ситуацію, випрацьовувати механізм усунення помилок.

Зараз важливе не так існування Інституту, як єднання середовища, в якому ми працюємо – книжників, книготоргівців, поліграфістів, журналістів. Більшість організацій, які існують зараз, лише формальні. Ми зараз переформатовуємо нашу Асоціацію, почали серйозну структурну розбудову – створимо громадський Інститут книги, хоча він і далі називатиметься Асоціацією, з секторальним принципом, з жанровими нішами. Також ми готуємо пропозицію закону, який будемо подавати в сесійну залу.

Як Пилип з конопель: експерти про законопроект щодо Інституту книги

Світлини Нати Коваль

Чільне фото – mrlibrarydude