Новини

Нещодавно світ побачили перевидання романів «Кладовище домашніх тварин» та «Воно».  Як відомо, попередній наклад відкликали з продажу через скандал: перекладача «Кладовища…» Володимира Полякова спіймали на перекладі не з англійського оригіналу, а з російського тексту сумнівної якості, до того ж з очевидним застосуванням машинного перекладу, а згодом на цьому ж самому зловили перекладачів фрагменту роману «Воно» Романа Трифонова та Михайла Каменюка. Видавництво швидко відреагувало на численні скарги читачів, і в рекордні терміни організувало роботу над новим перекладом, який можна було придбати вже на Форумі.

Готовність видавництва публічно визнати свої помилки – це неабияк успіх для все більш вибагливого і розумного українського читача, і певне, свідчить про зростання конкуренції на видавничому ринку і боязнь видавців втратити монополію і репутацію.

Підняв питання «чистоти» і викликав видавців на відверту розмову Український клуб Стівена Кінга, за що окрема подяка його засновникові Володимиру Яковлєву.

Модерувала непросту розмову Юка Гаврилова, літературний агент та редактор перекладів Стівена Кінга за авторством Олександра Красюка (до певної міри «своя» для КСД людина). А розповідали про скандальні і свіжі переклади головний редактор видавництва Світлана Скляр, тим часом перекладачі Олена Любенко, Олександр Красюк, Анатолій Пітик та Катерина Грицайчук поділилися тонкощами перекладу Кінга.

Про покарання горе-перекладача Полякова

Світлана Скляр: нехай краще це питання залишиться за рамками нашого обговорення, бо крові нам достатньо дає Стівен Кінг.

Юка Гаврилова: ви знаєте, кожен з вас може провести персональне і дуже цікаве розслідування – що ж таке з ним сталося? Які наслідки? Як його доля склалася і скільки зубів випало? У вас є можливість потім цей досвід розслідування перекласти у літературну форму – це може бути цікаво.

Анатолій Пітик: у своєму творі “Dance macabre” Кінг згадує про два типи жаху – візуальний, що зосереджується на яскравих «картинках», а другий – це передчуття жаху. І другий – він набагато страшніший, тому залишаємо інтригу.

Читайте також: Піраміда письменників, наркотики й книжки Стівена Кінга

Про перекладацький дебют

Анатолій Пітик: до перекладу «Кладовища домашніх тварин» ми вже мали певний досвід – займалися перекладами коротких оповідань, переважно фантастики – Бредбері, Азімова, Олді тощо, а також займалися перекладом фільмів.

Катерина Грицайчук: як і кожному перекладачеві, який береться перекладати зірку світового рівня, нам було страшно братися за цю працю. Для нас навіть було страшніше вдвічі – через велику відповідальність, адже перекладати Кінга – це велика честь. Ми буквально жили цим романом, він актуалізувався в усіх сегментах нашого життя.

Про особливості мови у творах Кінга

Анатолій Пітик: мейнський діалект – це у Кінга особлива тема, і з цим ми мали певні перекладацькі проблеми. Справа у тому, що в романі є персонаж – 80-річний старий, який все своє життя прожив у маленькому містечку в штаті Мейн. Для нас було певним викликом – як передати його мову? Перекладати це літературною мовою було б некоректно, оскільки у перших рядках роману дається чітка вказівка на те, що його мова не зрозуміла тим, хто раніше мешкав у Чикаго.

Катерина Грицайчук: в процесі роботи ми визначили близько п’яти типів персонажів з різними мовленнєвими особливостями. Ми мали дипломованого лікаря з Чикаго, мали Джада Крендалла – дідуся з мейнською говіркою, багатого чиказького єврея, а також мейнського єврея з минулих часів. Стосовно мови Джада Крендалла – ми спробували передати її просторічною мовою з вкрапленням діалектизмів з різних куточків України. Для чого це було необхідно? По-перше, для соціальної диференціації, адже самих лише просторіч було недостатньо, по-друге – ми надихалися Миколою Лукашем. Врешті-решт, він геніальний майстер слова, який пропонував таким чином адаптувати мову при перекладі, щоб у читача виникав той самий ефект, як і у тих, хто читає оригінал.

Читайте також: Статистика перекладацьких буднів

Анатолій Пітик: Микола Лукаш – геній українського перекладу, що створив переклад «Декамерона». Справа у тому, що перед ним постала така проблема – «Декамерон» було написано у ХIV столітті. Для італійської літератури – це розквіт, а для української – майже нічого. Наша література не була настільки розвиненою, щоб можна було якось адекватно передати твір – бо читач читає твір не свого сучасника, тому між ним та твором має існувати певна мовна дистанція. Микола Лукаш провів титанічну роботу, витворюючи українську мову такою, якою вона могла б бути у ХIV столітті, якби воно було періодом розквіту і для нашої літератури. Він взяв козацькі літописи, грамоти, і почав перелицьовувати їх, брати звідти слова аби відтворити мовний ефект оригінального тексту.

Про плани на майбутнє

Світлана Скляр: коли ми тільки починали видавати Кінга, було великою проблемою отримати на це права. З українським видавництвом великі власники прав розмовляти взагалі не хотіли – лише поступово, заводячи зв’язки та контакти, нам вдалося завоювати довіру. Починали ми з того, що видавали по одній книжці, потім ми «підписалися» на цикл «Темної Вежі», а зараз ми бачимо, що українська спільнота любителів Кінга робить великі справи і сама рухає видавництво вперед. Бачачи цей інтерес, ми розуміємо, що мусимо рухатися швидше – тому прискорилися і почали видавати більше книжок Кінга. Через це у нас постала вже всім відома проблема з перекладачами – бо це взагалі проблема, знайти хороших перекладачів.

Поки у нас було дві книжки на рік, нам було достатньо Олександра (Красюка) та Олени (Любенко), коли книжок стало більше, з’явилася потреба у тих, хто ще так любить Стівена Кінга, що готовий поринути у його світ? І таким чином, наші проблеми допомогли нам знайти нових хороших перекладачів. Зараз Сергій Крикун працює над монументальним «Протистоянням» – навряд чи це буде один том, бо його буде неможливо читати через обсяг – що вийде або восени 2016, або на початку 2017 року; взимку вийде «Мізері» у перекладі Анастасії Рогози, яку ми теж знайшли через спільноту українських кінгоманів; Анатолій Пітик та Катерина Грицайчук, що приєдналися до нас на «Кладовищі…» далі працюють з нами над «Ярмарком кошмарів» – це нова книжка, яку можна буде придбати як передріздвяний подарунок. Крім того, наступного року вийде «Ловець снів», «Талісман» і його продовження «Темний дім».

Олександр Красюк: зараз ми, присутні тут перекладачі, працюємо над перекладом нової збірки Кінга з двадцяти оповідань – «Ярмарок кошмарів». Кожен з нас взяв собі частину з них, і тому наразі мої плани – це якісно завершити свій шматок роботи. Взагалі Кінг стільки написав і ще напише, що подальші плани будуть коригуватися відповідно до цього. Особисто мені цікаво перекладати Кінга.

Про щойно видану збірку «Чотири сезони»

Олена Любенко: мені було складно перекладати усі ці повісті. Коли я вивчала літературознавство, нам казали, що на Заході жанру повісті не існує. І тут я отримую у роботу цю збірку, і розумію, що він існує. Але найважче, мабуть, перекладати найцікавіше. От «Здібний учень» був для мене дуже цікавою повістю, але я багато в чому над ним гальмувала, відчувала певне перекладацьке безсилля – сиджу перед монітором і відчуваю, що мені цей текст ніби непідвладний. Ранній Стівен Кінг 80-х пише набагато соковитіше, ніж Кінг останніх років – не знаю, на жаль чи на щастя, – ці чотири повісті написані дуже соковито, через що вони були дуже важкими для перекладу, складніше за усі попередні роботи, які я перекладала, включно з «Темною Вежею». Але водночас це принесло мені колосальну насолоду від роботи над текстом.

Про відчуття від завершеної роботи

Олександр Красюк: з одного боку це – полегшення, з іншого боку – печаль розлуки. Воно дійсно довго не відпускає – до наступної інтенсивної роботи, але взагалі – Кінг ніколи не відпускає, тому що згадуються якісь фрагменти, надходить якийсь кращий на думку перекладача варіант передачі думки або метафори. Це – наше життя, бо Кінг – це дійсно великий сучасний письменник, можливо – найбільший у світі із нині живих. Те, як він упаковує свої думки, свої світи у такі захопливі сюжети – можна назвати це маркетинговим засобом, і це не соромно. А насправді він – письменник калібру  будь-кого з тих авторів ХХ століття, які вважаються най-найбільшими. Кінг розповідає про світ, який складається з реальних людей – але також він складається з думок і фантазій цих людей. Тому називати Кінга фантастом – це як будь-яку людину називати фантастом. Вона може прикидатися абсолютно серйозною, позбавленою усяких дурних вигадок, але вона теж живе фантазіями.

Інформуємо: до Форуму видавців КСД підготувало ще кілька новинок Кінга, зокрема переклад нового роману «Що впало, те пропало» та українського перекладу класичної збірки «Чотири сезони», читачі нарешті дочекалися повного перевидання циклу «Темна Вежа», деякі частини якого, зокрема «Вовки Кальї», вже встигли стати ледь не на музейною рідкістю.

Читайте також: Письменники-перекладачі про подвійне життя тексту

Світлини Артема Скорини

Нагадаємо, дискусія пройшла під час Форуму видавців #22 у Львові. Читайте наш звіт по спецпроектах Форуму і про його ринкову складову.