Дискусія

Крайній термін подачі заявки на національний стенд під час Франкфуртської книжкової виставки був 31 січня, проте Україна традиційно заявки не подала. Проблема не актуалізується – ні в медійному полі, ні на фаховому рівні. Виправити це намагалися на ІІ Конгресі промоції літератури, закцентувавши увагу на підготовчому періоді, волонтерстві, тендерах і звітності. 

Учасниками дискусії стали Олександра Коваль, президентка ГО «Форум видавців», організаторка Національного книжкового форуму видавців у Львові, Олександр Афонін, Президент Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів України, Ольга Жук, організаторка мистецьких заходів, кураторка міжнародної програми «Книжкового Арсеналу», координаторка розвитку культурної дипломатії при УМЗС, Антон Мартинов, директор видавництва «Наш формат», Андрій Курков, український письменник, журналіст, кіносценарист. Модерувала захід культурна менеджерка Ольга Гончар.

Ольга Жук

Франкфуртський ярмарок – це найбільший у світі книжковий форум, він, перш за все, є бізнес-форумом, але, тим не менш, держави представляють книговидавничу галузь національними стендами. Це дуже іміджева подія, яку готують протягом року різні державні та громадські інститути, залучаючи письменників, видавців.

Дедлайн подачі заявки на національний стенд був 31 січня. Україна не подала заявку, і ця проблема ніяк не актуалізується – ні в медійному полі, ні на фаховому рівні. Це перша розмова на цю тему сьогодні.

Мені цікаво, чи взагалі потрібна участь України – я наразі не бачу інтересу ні з боку видавців, ні з боку державних інститутів

З одного боку, ми маємо 2 книжкові інституції – Держкомтелерадіо і новостворений Інститут книги — це інституційний надлишок, а з іншого – маємо дефіцит відповідальності, тобто жодна з цих інституцій поки що не виявила ініціативи.

Зрозуміло, що Інститут книги поки що не існує навіть на папері, і це триватиме орієнтовно до осені. Питання, хто візьме на себе відповідальність за національний стенд України у Франкфурті, досі відкрите.

Зараз Держкомтелерадіо не отримали грошей на стенд, але вони і не проблематизують це належним чином, не доносять це питання у публічне поле. Люди, які працюють в галузі культури, повинні створити певний пресинг, громадський запит щодо такої потреби.

Державні інституції не мають брати на себе відповідальність у сферах, де вони некомпетентні, тобто не повинні виконувати функції івент-агенцій, ті, які повинне реалізовувати фахове середовище.

Але в нас така довга традиція недовіри між державними і недержавними інституціями, що незрозуміло, як запустити цей процес. Потрібно ризикнути і почати працювати разом, інакше це перетвориться на те, що ми мали минулого року з Держкомтелерадіо – експертна група збиралась раз на місяць, робила пропозиції, а потім на рівні адміністрування і взяття відповідальності все затягувалося і нічого не відбувалося.

МЗС має на цей рік 3,5 млн грн на покращення іміджу України за кордоном – це сфера публічної дипломатії. З моєї точки зору, такі проекти, як Франкфуртський ярмарок, можуть підпадати під цей напрямок. Але, з іншого боку, МЗС – не профільне міністерство, воно не займається книжковою сферою. Ми хочемо, щоб був крок назустріч з боку фахового середовища. Тоді ми спробуємо знайти кошти на представлення України на найбільшому в світі книжковому форумі.

Перші питання, які виникають: чи не викличе це спротиву у фахового середовища і де виявлений інтерес від цього середовища. Потрібно обгрунтувати цю потребу, тому я прошу консолідуватися і такий запит сформувати, можливо, на рівні листа.

Це бізнес-форум, важливо продавати права, проводити перемовини, видавці можуть мати свої власні стенди, але якщо немає національного стенду — фактично немає країни.

Уявіть собі: величезний хол, де кожна країна представляє свою книжкову галузь, інтелектуальний потенціал, і може виявитись, що України не буде. Необов’язково, щоб це був величезний стенд, але на певному рівні мені здається важливим показати не просто бізнес-інтерес країни, а також і консолідацію видавців для того, щоб нас сприймали як ринок, щоб бачили, що цей ринок є і що у нас є певні меседжі — і культурні, і політичні.

Читайте про 7 найцікавіших проектів Франкфуртського ярмарку 2015

Олександр Афонін

З 1996 року Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів брала участь у Франкфуртському книжковому ярмарку. Державні стенди почали з’являтись вже після того, як у 2003 Іван Чиж, тодішній голова комітету, побував з нами на книжковому ярмарку за кошти видавництв, оскільки держава таких поїздок не планувала. Вже після того почались перипетії з державним стендом. Наступного року виділили кошти для 36 квадратних метрів, але, як виявилось в останній момент, не було грошей для того, щоб відправити книжки і працівників Держкомтелерадіо.

Всі наступні роки національний стенд коливався за розмірами від 18 до 32 метрів, туди звозили книжки з фонду обов’язкового примірника Держкомтелерадіо, вішали віночок, приїжджали декілька держслужбовців.

Як правило, відвідувачі ярмарку обходили стенд, іноді підходили місцеві українці. Тобто Україна начебто і була, але в інформаційному полі її все одно не було, аж до подій в Україні. Кількість журналістів на минулому ярмарку була більшою, ніж за всі попередні 10 років разом.

Ініціатором представлення України має бути держава, оскільки це національний стенд. Але, водночас, це мусять бути партнерські стосунки. У нас є 2 потужні організатори книжкових подій – Форум видавців і Книжковий Арсенал, є Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Наразі серед видавничого загалу існує ставлення очікування – коли ми визначились із представництвом стенду, з тим, яка література буде представлена тощо, ми не могли зібрати з видавців навіть книжок, щоб забезпечити заповнення ніш ? у них було індиферентне ставлення.

По 10 разів телефонували окремим видавництвам, щоб вони надали свої книжки.

Наше суспільство ще спить, і видавнича громада ще напівсонна. Тому питання не лише в органах влади. Минулого року весь рух до ярмарку почав я один і, як виявилось, група людей, яка готова працювати, дуже маленька. Все звелось до того, що при певній підтримці апарату (а не керівництва Держкомтелерадіо) ярмарком займались 6-7 осіб, нам допомагали представники Мистецького Арсеналу, зокрема розробляли оформлення, видали каталог тощо.

Тому мусить бути певний консорціум – яка з державних структур буде цим опікуватись. Я думаю, що треба, щоб займався МЗС, незалежно від того, чи буде існувати Інститут книги, оскільки це не відомча виставка, це обличчя держави. Все, що перебуває за межами держави, є юрисдикцією МЗС. Мінкульт, Держкомтелерадіо, Мінстець та інші – партнери, вони допомагають. Асоціація бере на себе, скажімо, наповнення уже розробленої моделі стенду, Форум та Арсенал виступають консультантами, оскільки мають великий досвід організації подій.

Читайте також: Українські видавництва про професійний тренінг від Франкфурту

Антон Мартинов

Як видавець, скажу, для чого нам потрібні такі світові форуми — зокрема у квітні, перед Арсеналом, я їду в Лондон. Ми перекладаємо ділову і світоглядну літературу, на подібних ярмарках ми вирішуємо два питання: можемо або продати, або купити права.

«Нашого формату» навіть не було в буклетику книжково форуму. Ми ще дуже дрібні і нам ще багато чого треба довести, але чого не вистачає, на мою думку, видавцю, який працює на ринку і хоче взяти участь на ярмарку з національним стендом, ? це комерційної пропозиції.

Я не знаю, скільки мені коштуватиме, якщо я поїду через державну організацію.

Я знаю, скільки коштуватиме особиста поїздка – витрати на проїзд, проживання, знаю, що на переговорах із закордонними колегами бажано мати ще одну людину, мої люди мають знати англійську мову рівня upper intermediate і вище.

Організацію ярмарки можна розділити на 3 сектори – великі видавці, малі видавці і громадські організації.

Ми як видавці можемо платити, оскільки знаємо, що саме нам потрібно — зокрема у Лондоні і Франкфурті. Я не знаю, чи мені потрібні Варшава, Стамбул, Ляйпціг та інші міста — у мене немає досвіду. У Франкфурті замовляти стенд — надто дорого, я ніколи ці гроші не відіб’ю, і я хотів би нашому національному стенду бути корисним, і заплатити за це, але я хочу мати свій столик для переговорів і години для зустрічей, щоб поговорити на нашій території, а не на їхній — мені іміджево це дуже правильно.

Читайте також: Директор «Ніка-Центру» про перший Франкфурт і безкоштовну участь

Олександра Коваль

Форум видавців має тривалий досвід організації подій і експозицій на міжнародних книжкових ярмарках, ми починали ще в середині 90-х, і навіть у Франкфурті один раз організовували спільний стенд. Також брали участь у ярмарках у Варшаві, Кракові, Ляйпцигу.

Те, що зараз ми бачили у Франкфурті, на мою думку, національним стендом назвати не можна, незалежно від того, яку площу він займає.

Тому що на ньому не представлені дуже важливі речі ? маркери, на які звертають увагу люди і які є на будь-якому іншому національному стенді. Це насамперед загальна ринкова інформація, адже Франкфуртський книжковий ярмарок – це не розважальний захід, не демонстрація досягнень народного господарства, це найкращий з досі вигаданих майданчик для ведення видавничого бізнесу. Всі приїздять з єдиною метою – дешево купити, дорого продати.

Тобто ми маємо показати, коли купуємо права, по-перше, велетенські перспективи і привабливість нашого ринку, щоб отримати ексклюзив, і щоб, наприклад, росіяни не перекупили права, ми повинні довести, що краще ексклюзивно продати нам і більше ні з ким не мати справу. Для цього потрібно зазначити наш потенціал, макроекономічні показники, кількість людей з вищою освітою – це дуже позитивно впливає на переговори.

Продаючи свої права, ми повинні показати, як наша держава зацікавлена у промоції своєї літератури, а саме – скільки коштів вона виділить на переклади з української мови іноземними мовами і які існують інші засоби стимулювання – чи пряма дотація видавцям, чи навчання для перекладачів, візити обміну тощо.

Цієї інформації на нашому стенді не було.

Важливою також є ринкова інформація: скільки книжок видали, суми, тиражі, ціни, продажі  – те, що люблять аналізувати видавці.

Тобто ми маємо лише колективний стенд видавців, дібраних за дуже випадковим принципом, оскільки видавці навіть не хочуть частково оплатити свою участь. У підготовці національних стендів інших країн держава бере на себе левову частку витрат, але кожен з присутніх видавців вносить свою долю.

Я пропоную ввести паритетне фінансування, щоб частину стенду покривали видавці — ті, які справді бачать для себе сенс в цьому.

Можливо, це фінансування організувати таким чином: підрахувати, яку мінімальну суму треба зібрати з видавців, подивитись, скільки видавництв долучиться, і тоді вимагати від держави, щоб вона доклала стільки ж.

Андрій Курков

Кожен видавець, у якого є партнерські стосунки в Європі, тобто він купує чи продає права, може бути організатором події, присвяченої українській літературі, і вона матиме набагато більше відлуння, ніж наявність чи відсутність стендів у Франкфурті. Так само це стосується і українських авторів, які друкуються у західних видавництвах.

 Наприклад, видавництво «Czarne» у Польщі могло б з ініціативи Юрія Андруховича організувати тиждень української літератури чи фестиваль, і він отримав би більше розголосу і медійного висвітлення, ніж, наприклад, участь України у Варшавському ярмарку.

 З видавцем, який кілька років друкував мої тексти в Австрії, ми домовились, що він видаватиме інших наших авторів, і ми зробимо фестиваль української літератури в Австрії з центром в місті Інсбрук. І минулого року відбувся вже другий такий фестиваль (раз на два роки його організовуємо). Перший раз ми захопили Відень і південну Німеччину – Мюнхен, зараз – тільки Австрія – Грац, Зальцбург, Відень та Інсбрук. Через рік у нас додається північна Італія – маленькі італійські видавці дізнались про цей фестиваль і запросили нас до себе.

Якщо хтось із вас, видавців, продає вже третю книжку свого письменника видавництву за кордон, може, навіть не в столицю європейської держави, можна домовитись зробити під нову книжку подію, яка, якщо все буде добре, стане регулярною – найлегше це робити раз на два роки. І якщо так точково ми можемо охопити хоча б частину Європи різними подіями, присвяченими українській літературі, це матиме набагато більше значення для майбутнього українського іміджу і літератури, ніж стенди.

2011 року нам вдалось досить легко (хоча перемовини тривали більше, ніж півроку) зробити Україну почесним гостем і темою регулярного фестивалю європейської літератури у місті Коньяк у Франції. Це фестиваль тільки для країнчленів ЄС, але для нас зробили виняток, і поїхала досить потужна група з видавцями і критиками. На цьому фестивалі, коли стає відомо, яка країна буде представлена і які письменники перекладені, фестиваль спонукає всі бібліотеки регіону закупити додаткові тиражі цих книжок і зробити публічний конкурс для читачів міст і сіл цього регіону, щоб якомога більше людей прочитали книжки письменників, які приїдуть, і письменників потім возили містах і селах, і вони виступали в бібліотеках і обговорювали свої тексти не з тими, хто їх бачив вперше, а з вже підготованою аудиторією. Таким чином, в пам’яті вони залишилися – і мова тут іде про 50-60 бібліотек, а це немало.

Мені видається більш цікавою саме така діяльність, але, звичайно, є місця, де треба бути.

 Франкфурт є, звичайно, важливою подією, але ми не обговорюємо те, що Україна жодного разу не була представлена на Стамбульському книжковому ярмарку, де завжди є багато американських, японських, англійських видавців.

Але не треба чекати, поки Асоціація чи МЗС робитимуть заходи, якщо ви зацікавлені, щоб щось відбувалось, можете самі пробувати це робити. До речі, знайти гроші на місці, якщо вам не вдається знайти їх в Україні, у Австрії, Німеччині чи Польщі на таку подію з допомогою своїх іноземних партнерів, незалежно від їх рівня, не так важко.

Читайте також: Віце-президент ярмарку у Франкфурті:

Україна має бути серед експонентів

Світлини Нати Коваль

Як відомо, Україна минулого року була учасницею Франкфуртського книжкового ярмарку з національним стендом, розміром 100 кв. м.

Кореспонденти Читомо побували на виставці і підготували матеріали про тренди і креативні виміри Франкфурту, цікаве для художників та досвід, який варто перейняти у західних колег

Також своїми знахідками з ярмарку поділились українські видавці

Читомо теж долучилось до підготовки — ми працювали над розробленням і упорядкуванням каталогу

2014 року Україна не була представлена у Франкфурті національним стендом, деталі — у матеріалі