Інтерв’ю

Серед нещодавніх проектів одного з найавторитетніших фахівців із візуалізації даних Альберто Каїро – співпраця з Google, консультування Microsoft та Європейського Союзу. Він і далі викладає в Університеті Маямі, готує тур безкоштовних лекцій під промовистою назвою Trumpery (про те, як протистояти неправдивій інформації) і планує написати третю книжку, присвячену візуалізації. Український переклад першої з цієї серії – «Функціональне мистецтво» (The Functional Art), – виданий Магістерською програмою з медіакомунікацій УКУ спільно з видавництвом Українського католицького університету, презентуватимуть на Книжковому Арсеналі.

Читомо поспілкувалося із Каїро про найсвіжіші тенденції візуалізації даних, книжки, яких ще не вистачає галузі, дата-арт, ставлення до піратства, враження від України й особисті практики збереження здорового глузду в умовах повсюдного нехтування фактами.

Читайте також: 5 книг від графічного дизайнера Рене Вавжкевича

Про інтерес до візуалізації даних 

Попит на візуалізацію даних однозначно зріс, зокрема тому, що її можна використати для різноманітних цілей. Багато організацій вдаються до візуалізації, щоб краще зрозуміти свої дані. Серед них можуть бути компанії, яким вона потрібна, щоб створити бізнесові дашборди та за їхньою допомогою моніторити зростання й спадання прибутку тощо. Так само це можуть бути дослідницькі спільноти. Науковці дедалі частіше використовують візуалізацію, щоб визначити тренди й патерни в їхніх даних. Приміром тут, у Маямі, я тісно співпрацюю із кількома людьми, які досліджують море. Вони постійно звертаються до візуалізації, щоб побачити патерни погоди, рух акул. Так само візуалізація може бути використана в журналістиці, щоб доступно подавати читачеві складну інформацію.

Проекти Google News Lab, арт-дирекором яких є Альберто Каїро. Авторка першої роботи Beautiful In English – Неді Бремер (Nadieh Bremer), другої Adventure is Out There! – Ширлі Ву (Shirley Wu)

Про найсвіжіші тенденції

Дедалі частіше для візуалізації визначальним стає мобільний формат. Раніше ми переважно готували проекти для друку в газетах, книжках або для відтворення на комп’ютерних екранах. Сьогодні більшість людей переглядає контент зі значно менших пристроїв. Тож один із актуальних викликів – адаптувати візуалізацію даних до цих менших розмірів.

Інша зона – це відеоінфографіка, представлення даних у відеоформаті. З’явилися й інші нові технології, які є багатонадійними, але їх ще потрібно дослідити. До прикладу, віртуальна чи доповнена реальності.

Про візуалізацію у медіях

У медіях тепер я не працюю, але маю спільні проекти з представниками медій. Наприклад, в Університеті Маямі ми співпрацюємо з ProPublica (репортерська організація в Нью-Йорку). Втім я роблю це не задля прибутку, це частина моєї діяльності в Університеті. Крім того, я часто читаю лекції на журналістських конференціях, влаштовую безкоштовні майстер-класи й онлайн-уроки, участь у яких можуть брати медійні працівники.

Серед медій, які візуалізовують дані, найкращі, очевидно, New York Times. У США це також Washington Post, ProPublica. Але є ще багато-багато інших гравців, як-от Los Angeles Times, Tampa Bay Times у Флориді. У Європі прикладів також вистачає. Berliner Morgenpost у Німеччині, Financial Times у Великій Британії, Corriere della Sera в Італії. В Україні ви маєте Texty.org.ua, які роблять блискучі проекти, вони серед найкращих у моєму переліку джерел візуалізації даних. Їхня діяльність підтвердила те, що я неодноразово говорив: щоб створювати вартісні візуалізації даних і працювати із журналістикою даних, вам не потрібна велика команда. Для цього треба відносно небагато людей, які справді будуть віддані справі. Ясна річ, за кількістю вони не зможуть готувати стільки ж матеріалів, як New York Times, але за якістю – не поступаються.

Також багато організацій є в Латинській Америці, Бразилії, Аргентині. Я не маю конкретних вподобань і переглядаю багато проектів – індивідуальних і командних. Зокрема, я стежу за майже 2 000 людей у Twitter і за 200 блогами.

Про візуальну грамотність

Ще багато чого має бути зроблено, щоб підвищити візуальну грамотність широкої аудиторії. На це якраз спрямовані мої книжки, які написані доступною мовою. Крім мене, багато хто також намагається поліпшити ситуацію.

Одна зі сфер, які я досліджую, пов’язана з тим, як представляти рівень невизначеності даних. Дивлячись на відрізок лінійного графіка чи на прямокутник стовпчикової діаграми, ми маємо розуміти, що представлене значення, приміром, 46 % може бути на 2 позначки вищим або нижчим (± 2) – це і є рівень невизначеності. Зазвичай такі моменти не дуже добре відтворені у візуалізації даних. Тож мене цікавить, як створити нові форми, щоб продемонструвати цю невизначеність, як пояснити її широкій аудиторії.

Третя сфера – візуалізація даних, які не є кількісними. Ми маємо прекрасні методи для візуалізації чисел, але є царина, яка поки що розвивається і потребує ще більшого розвитку, – візуалізація якісних даних. Приміром, як візуалізувати патерни використання конкретних слів в історичному аспекті, взаємини між різними авторами в конкретну епоху? Такі відомості не можна порахувати, але це все одно дані. Я переконаний, що ми маємо більше працювати над сферою візуалізації якісних даних. За це я також можу взятися в майбутньому, можливо, у третій чи четвертій книжці.

Читайте також: Олег Філюк: Майбутнє наукової книжки залежить від популяризації нашої науки в світі

Про дата-арт

Сьогодні межі між дата-артом і візуалізацією даних доволі мінливі. Зарадити цьому можна, з’ясувавши мету, з якою була створена графіка. Коли ми створюємо її лише для самовираження – привабливий об’єкт, яким можуть насолоджуватися інші завдяки кольорам і вигадливості форм, то це дата-арт. Коли ж ми зосереджені на тому, як передати інформацію зрозуміло, глибоко, правдиво й естетичний складник при цьому вторинний, то це візуалізація даних. Однак це не означає, що естетичний компонент для неї не є важливим. Він – вкрай важливий, навіть якщо ви створюєте графіку, щоб поінформувати аудиторію, то все одно маєте зважати на те, щоб графіка була гарною на вигляд. Візуалізація даних також має творчий елемент, саме тому межі між нею та дата-артом – більш нестійкі, аніж здається.

Generative art – хороший приклад дата-арту. Якщо ви заґуґлите це словосполучення, то побачите багато мистецьких об’єктів, які створили люди за допомогою коду. Ці привабливі форми не призначені для того, щоб демонструвати якісь дані, вони лише творчий вияв митця.

Зразки generative art

Серед імен можу згадати Джера Торпа (Jer Thorp), жанр робіт якого якраз на межі дата-арту й візуалізації даних, вони високохудожні, їх складно інтерпретувати та зчитувати, але це добре, бо він не намагався представити інформацію надзвичайно зрозуміло. Його мета – створити щось красиве, цікаве й захопливе. Водночас його не можна назвати митцем дата-арту, оскільки інколи він готує більш традиційну графіку, зрозумілу й покликану розповісти історію.

Робота Джера Торпа, присвячена New York Times

Читайте також: Аня Сарвіра і понад 70 найкращих ілюстраторів світу

Про вивчення візуалізації даних

Вважаю, що опановувати візуалізацію даних не можна ізольовано, це потрібно робити разом з іншими навичками. Серед них значно важливішим за візуалізацію даних є розуміння того, звідки їх узяли, як їх обробляти, інтерпретувати. Назвімо це розумінням даних (data thinking або data reasoning). Дехто назвав би це статистикою, але такий варіант не надто влучний. Бо те, що я маю на увазі, є ширшим, ніж математика та статистика, – як критично осмислювати дані. Це засаднича навичка, якої потребують не лише ті, хто хоче візуалізовувати дані, а й журналісти. Вони мають бути готовими отримати інформацію, яка містить цифри, принаймні на базовому рівні оцінити, чи отримані дані є точними або ж із ними щось не так. Це не означає, що кожен медійник повинен бути статистом, але він має розвивати критичний, скептичний підхід до такої інформації. Саме у цьому полягає журналістика даних, що є значно важливішою, ніж візуалізація даних, яка зрештою є її частиною.

Я не дуже ознайомлений із викладанням журналістики даних у Європі, але у США є декілька університетських програм, присвячених цьому. Кожна з них має різний фокус, адже журналістика даних – велика сфера, що має кілька відгалужень: репортажі, засновані на даних, аналіз даних, візуалізація даних. Кожна з програм охоплює їх, але при цьому глибше зосереджена на якомусь одному. Річ у тім, що в межах однієї програми надзвичайно складно однаково глибоко викладати всі ці напрями, це б вимагало, щоб вона тривала три–чотири роки.

У Колумбійському університеті (Нью-Йорк) головна увага приділена репортажам на основі даних – ви завантажуєте їх, аналізуєте й пишете історію. Програма Стенфордського університету більше присвячена програмуванню. На цьому ж аспекті зосереджений і Північно-Західний університет. В Університеті Маямі центральною є графіка, ми пропонуємо студентам п’ять різних дисциплін з візуалізації даних, серед яких – веб-візуалізація, створення мап, 3D-дизайн.

Про власні книжки з теми

Фокус кожної із двох виданих книжок і третьої запланованої – різний, тому їх можна читати окремо або в будь-якому порядку. При цьому вони формують серію – усе про візуалізацію в різних її вимірах.

The Functional Art про те, як використовувати графіку для комунікації, коли застосовувати мапи, діаграми, графіки.

Фото: Магістерська програма з медіакомунікацій УКУ

The Truthful Art – як правильно розуміти ваші дані. Як оцінити, чи достатньо якісним є масив даних, які ви отримали, перевірити ваші припущення щодо них. Це видання більше стосується царини журналістики даних.

Фото: Блог Альберто Каїро

Третя ж, над якою я щойно почав працювати та яка, певно, буде опублікована не раніше 2019 року, більше зосереджуватиметься на аспектах дизайну – шрифтознавство, кольори, композиція.

Про чужі книжки з теми

Дуже тішить, що зростає кількість популярних книжок про статистику й розуміння даних, які легко читаються. Наприклад, Bad Science британського лікаря й журналіста Бена Голдакра – чудовий вступ до елементарного статистичного мислення. Також популярним вступом до статистики є Naked Statistic Шарля Вілана, у How not to be wrong Джордана Елленберґа йдеться про математичне мислення, знову ж, для широкої аудиторії, The Signal and the Noise Нейта Силвера не є звичним навчальним виданням, а колекцією цікавих анекдотів, із яких насправді можна дуже багато почерпнути.

Про книжкове піратство

Мої книжки – по всьому інтернету. Я встановив Google Alert на моє ім’я й назви книжок та отримую сповіщення щоразу, як хтось нелегально викладає їх у мережі. Але я більше не борюся з цим, бо люди завжди знайдуть спосіб завантажити піратську копію видання. Натомість я покладаюся на етичність. Якщо мою книжку цупить людина, яка не має достатньо грошей, то гаразд, хай бере і читає, але коли згодом вона розпочне кар’єру в цій сфері або не розпочне, але матиме достатньо коштів, то я б хотів, щоб вона заплатила за прочитану три–чотири роки тому книжку, і я б зміг отримати роялті. Або ж можна розповісти про це видання світові, якщо воно тобі справді сподобалось і знадобилось.

Крім того, щоб розраховувати на людську етику, варто говорити публічно про неприйнятність піратської поведінки. У написання книжки потрібно інвестувати велику кількість зусиль, часу та знань. Уявіть, що ви витрачаєте рік чи два, працюючи по 10 годин щотижня над книжкою. А тепер помножте цей час на ту плату, яку ви зазвичай отримуєте за годину своєї роботи. Як почувалися б ви, якби хтось отримав доступ до результатів вашої праці безкоштовно? Тут треба ставити себе на місце автора й мати повагу до його роботи. Те, як у суспільстві ставляться до авторського права, – це результат освіти, намагань переконати людей у тому, щоб вони ставили себе на місце іншого.

Зрештою,  написання книжок як таке не має жодного фінансового сенсу, навіть якщо ніхто не краде їх. Хіба у випадку, коли твоє видання блискавично розходиться сотнею тисяч примірників. Спеціалізовані видання, як мої, самі собою не приносять грошей, але приносять статус, впізнаваність, з цього погляду є фінансова вигода.

Читайте також: Читацькі звички українців: соціологічні дослідження останніх років

Я помічаю – і сподіваюся, ця тенденція зростає, принаймні у таких країнах, як США, – що люди стають свідомішими й розуміють, навіть завантажуючи контент нелегально, що це погано. Погляньмо також на кампанії Kickstarter – дедалі більше користувачів платять наперед, щоб книжки чи фільми вийшли. Це вселяє мені надію щодо майбутнього тих, хто заробляє на життя креативною роботою. Також додам, що у Штатах нині суттєво зростає кількість передплат на газети. Очевидно, тут  вплинуло президентство Трампа, бо люди прагнуть подолати цю катастрофу. Вони платять, навіть якщо можуть вільно прочитати контент онлайн. Я можу читати New York Times безкоштовно, але я плачу. Чому? Бо я хочу підтримати те, що робить видання.

Про те, як зберігати здоровий глузд

Передовсім треба пам’ятати, що ви не самі, навколо мільйони людей, які почуваються так само й хочуть щось зробити з цим. Ще варто не забувати, що речі змінюються, і ці зміни можуть бути і гіршими, і кращими. Тому якщо поєднаєте ці два моменти – що речі змінюються і що навколо багато людей, які хочуть змін на краще, – то така комбінація скоріше спрямує згадані речі в ліпший бік. Тож потрібно стати частиною цієї боротьби. І саме цим підходом пояснюється моя активність у соціальних медіях, написанні книг, навчанні інших, приміром, організації туру цієї осені з лекціями про те, як люди можуть протистояти неправдивій інформації (Trumpery lecture tour). Це мій невеликий внесок.

Анонс туру на блозі Альберто Каїро

Я зберігаю розсудливість, залишаючись помірним оптимістом, не здаючись і не втрачаючи надії. Звісно, мені дуже легко говорити про це, бо в мене комфортне життя і добра робота, яка жодним чином не постраждала від останніх подій. Але хто знає, можливо, Америка зміниться у майбутньому і моїй роботі дістанеться за те, що я сьогодні такий активний. Утім поки що я не  хвилююсь та можу посилати під три чорти те, що вважаю за потрібне й коли вважаю за потрібне. Якщо я бачу щось погане в діяльності влади, я не добиратиму слів. Вірю, що нам всім варто чинити так, бути більш відкритими до боротьби із тим, що вважаємо неприйнятним. Однак вкрай важливо робити це, спираючись на докази, у яких ми впевнені, контролюючи свої імпульси, а не тільки зчиняючи ґвалт. Крім того, варто бути ретельними й ввічливими у відстоюванні своєї точки зору.

Про відвідування України

Я завжди тішуся нагоді відвідати Україну і взяти участь в освітніх заходах. У вас є не так багато місць, де можна опанувати навички з журналістики даних, і я помітив під час своїх візитів, – люди тут спраглі до навчання, вони неймовірно сповнені ентузіазму. З мого досвіду в інших країнах, назв я не вказуватиму, буває так, що аудиторія є змішаною – частина має дуже високий інтерес, частина – дещо відрізняється. В Україні ж ситуація більше надихає.

Читайте також: Редакторка Meduza: Важливо ранжувати новини й відсіювати зайві