Література на літо

Читомо продовжує ділитися враженнями від прочитаного. Цього тижня дізналися, чому не варто відкладати життя на потім, про чуття міри як особливу якість письменника, побували у  особливому фантасмагорійному світі та зрозуміли, чому подорожі – найкращий варіант самоусвідомлення.

Анастасія Івашина

Мэг Джей. Важные годы. Почему не стоит откладывать жизнь на потом [Електронний ресурс]

Я обережно ставлюся до різних мотиваційних книг на кшталт «як-припинити-почати-вийти-із-зони-комфорту-не-боятися-переконувати-всіх» і з легкістю прощаюся з такими, якщо після кількох сторінок розумію, що нічого нового й корисного не почерпну. Прочитати книгу «Важливі роки» клінічного психолога Мег Джей мені порадили ще рік тому.

Тоді глянула TED-виступ авторки, але взятися за книгу, певно, особливої потреби тоді не було. Інша справа зараз: 21, кінець бакалаврату, багато тривоги й мало уявлення про те, що далі. Словом, я й не зчулася, як віднайшла «Важливі роки» у своєму iBooks, почала читати, а тоді й скрінити чи не кожну сторінку.

Тут є конкретні дані важливих соціологічних досліджень, які ретельно проводять у США: трудова статистика, особливості переходу молоді в доросле життя, створення сім’ї та багато-багато інших, які допомагають вдало давати раду з викликами сьогодення.

«Но в чем заключается эта свобода? У тебя есть свободное время в течение дня, когда все твои знакомые работают. Хелен отнеслась к моим словам скептически, как будто я хотела забрать у нее коврик для занятий йогой и сунуть ей в руки деловой портфель».

Детального покрокового плану читач тут не знайде, але принаймні збагне, що його проблеми не унікальні і єдиний спосіб зрозуміти, що робити, – це робити хоча б щось.

Олег Коцарев

Райнер Кунце. Чутливі шляхи. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2016. – 416 с.

Вірші німецького поета Райнера Кунце у перекладі Петра Рихла з особливим підходом до метафори, затишною афористичністю. Такий самий і його ліризм: м’який, ненав’язливий, із чуттям міри. А погодьтеся, чуття міри – особлива якість для будь-якого письменника.

У книжці із коментарів і післямови можна вичитати чимало цікавого. Скажімо, головні моменти біографії Кунце багато про що скажуть українцям, бо ж він довгий час жив і працював у тоталітарній Східній Німеччині, яка намагалася його приборкати, тиснула на нього (зусиллями не тільки спецслужб та ідеологів, але часто й сусідів), але – спасибі! – принаймні погодилася відпустити на волю.

Або вражаюча історія про шлюб Кунце: вони з майбутньою нареченою домовились одружитися, навіть не бачивши одне одного, почавши листування через випадкову радіопередачу. Не пропустіть, одним словом, цієї самоубтньої книжки, великої, але легкої – не пошкодуєте!

Літо відходить

Будять пригортається м’якістю свого хутра 

Квітка маку скидає свою одежу

наче вагітна

Ромашка обтріпалась аж

до ґудзиків

Цвіт цикорію закривається

і сивіє

Ната Коваль

Виктор Пелевин. Жизнь насекомых. ? М.: Варгус, 2003. ? 340 с.

Є така відома серія книг «Жизнь замечательных людей», так от, назву книги Пєлєвіна сміливо можна перефразувати у «Жизнь насекомых людей». Тут відбуваються такі кафкіанські метаморфози, що ледь за ними встежиш: хвилину тому батько розмовляв із сином, а тут ми вже бачимо, як котяться набережною два жуки-гнойовики зі своїми кульками-скарбами.

А як вам російські комарі Артур та Арнольд, які ведуть свого американського колегу Сема «атвєдать кровушкі русскай», але «ядрьоний» одеколон «Русский лес» трохи не вбиває манірного закордонного гостя? Чи як мурахи Марина та Нікалай «строїли» сім’ю, однак потім Нікалай трагічно загинув, і голодною зимою Марина з’їла його рештки, щоб дати потомство?

На перший погляд може здатися, що це якісь хорор-історії, але насправді усе тут реальне: і герої-комахо-люди (рекетири, наркомани, містики, проститутки), і життєві ситуації, і роздуми над життям-буттям, і глибоке філософствування… Книжка Віктора Пєлєвіна – це особливий фантасмагорійний світ із безліччю ритуалів, де люди-комахи намагаються пізнати себе, але, розкриваючи брехню, не наближаються до правди.

«Права насекомых, говоришь? А про серно-карболовую смесь слышал? Одна часть неочищенной серной кислоты на три части сырой карболки – вот и все наши права. Никаких прав ни у кого тут не было никогда и не будет».

Ганна Гнедкова

Катерина Бабкіна. Соня. – Харків: Фоліо, 2013. – 186 с.

Історія Соні, героїні дебютного роману письменниці Катерини Бабкіної, тчеться із (не)випадкових зустрічей, розмов і подій, що змінюються, як кадри у кінострічці чи видіння у сні. Можливо, співзвучність зі словом «сон» і є однією з причин вибору імені героїні.

Подруги Соні, Луї, Руслан, Пух і Порох, Кай, а також чимало безіменних персонажів з’являтимуться мимохідь і, здається, тільки для того, щоб відкрити Соні новий досвід або показати іншу дорогу. І поступово читач забуде, хто був Луї, а хто – Кай, чи звали якось батька дитини, яку носить у собі Соня. Істотним буде не те, з ким вона стикатиметься на своєму шляху, а усвідомлення Соні себе закоханою і коханою, наївною дівчинкою і матір’ю. Заради цих самоусвідомлень, загалом, вона і вирушає у подорож.

 «Поки ти не знаєш, що робити, – казала Настя, – може, й справді поїдь до батька. Навіть якщо він ніколи тебе не бачив – у нього могло бути на це багато різних причин. І якщо він ще ніколи тебе не любив – він цілком може зробити це зараз».

Мова у романі вигадливо очуднена, особливо коли йдеться про дієслова на позначення почуттів: виходить, що відчувати можна «повчитися», а любов – дія, яку можна «зробити». До того ж саме мова тримає вкупі всі ті мікроісторії, що обертаються навколо головної героїні, не дає роману розпадатися на окремі новелки.

Яскравий образ із одного спогаду мерехтітиме у плетиві тексту, ненав’язливо виринаючи в інших спогадах. Так, розпочавши оповідь у голуб’ятнику, письменниця подбає про те, щоб упродовж читання весь час було чути легке тріпотіння крил невидимих голубів.

Що читала редакція Читомо  минулого тижня, а що на початку травня

І звісно, у квітні ми теж читали.

Так-так, і 21 – 25 березня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і на початку березня.

Чільна світлина lickr.com/marcianddeth