Читомо > Дискусія > Літературна критика, або Як тримати в тонусі українську книжку

Дискусія

Літературна критика, або Як тримати в тонусі українську книжку

30.05.2016 0 Автор:

Про катастрофічний брак літератури, професійних критиків, думці яких варто довіряти, українську літературну критику «на експорт» і філологічну освіту, яка заважає думати та сприймати світ Читомо дізналося з дискусії  «Літературна критика сьогодні й (може) завтра: гравці, жанри, проблеми», що пройшла в рамках спеціальної програми Євгенія Стасіневича «Критикуючи критику» під час Книжкового Арсеналу. У розмові взяли участь літературний оглядач Юрій Володарський, літературний критик Костянтин Родик, головна редакторка видавництва «Основи» Оксана Щур та літературознавець Михайло Назаренко.

 

volodarskyiЮрій Володарський,

літературний оглядач:

«Головна проблема в тому, що критикувати зараз абсолютно нічого. Цього року я поки не бачив жодної літературної новинки, жодної фікшн, серйозної книги, яка заслуговувала б на увагу. Мені здається, якби у нас було багато хорошої літератури, то з’явилося більше критиків, які б на ній вдало «паразитували», а так «паразитувати» загалом нема на чому.

Не можу згадати, хто з нас двох з Женею Стасіневичем першим сказав, що якщо у нас з’являється один хороший роман на рік – це вже успіх, а якщо два – це щось неймовірне. 2014 рік ознаменувався появою двох книг справді високого рівня: «Месопотамія» Сергія Жадана і «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Це непересічна подія, яка у нас стається раз на п’ять років. Саме так колись зійшлися у фіналі «Книги року ВВС» 2010 року романи «Ворошиловград» Сергія Жадана і «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко.

Друга проблема – мало майданчиків для публікації, на них «не прогодуєшся». В Україні неможливо заробити на життя літературною критикою, обов’язково потрібно займатися чимось ще і багато чим ще. Мені здається, це основні проблеми.

Де «мешкає» критика, якщо можна її так називати, швидше це книжкова журналістика, те, чим я, власне, займаюся. Вона повинна бути перш за все у спеціалізованих літературних виданнях, у загальнокультурних виданнях. Мало всього: майданчиків, хорошої літератури і, відповідно, критики.

 

Легше сказати, що погано. Важче за все показати, що треба робити.

 

Ми не повинні допускати «осімейнену» критику, вона неприпустима. Прояви такої критики ми повинні викривати, формувати відповідне ставлення до неї. Якщо Василько – друг Петрика і нього вийшла книжечка, а Василько написав, що вона хороша, і в цьому прочитується «Книжечка хороша, бо її написав мій друг, Петрик», то Василькові не місце у критичній спільноті.

На різних міжнародних книжкових фестивалях я пропонував перекладати українських авторів на польську та естонську, але нічого не вийшло, бо такі речі повинні бути системними і на це потрібні кошти».

Читайте також: Критика проти літератури: непримиренні друзі

 

schurОксана Щур,

головна редакторка видавництва «Основи», книжковий оглядач порталу літературної критики «ЛітАкцент»:

«Я пишу рецензії не для заробітку, в Україні неможливо з цього прожити. Написання однієї ґрунтовної статті займає тиждень. Відповідно гонорар повинен бути таким, щоб цей тиждень можна прожити або має бути моральний фідбек для того, щоб ця робота мала сенс.

Я пишу, коли дуже хочу висловитися, це буває раз на кілька місяців і лише для власного задоволення. В Україні зараз виходить досить багато перекладної літератури. Про це можна і треба говорити. І те, що в інших країнах уже була рецензія на цю книжку, не означає, що не можна писати про неї в сучасному українському контексті.

Питання ще й в престижності професії критика: для того, щоб критикувати потрібно мати певну базу, не лише читати книжку, але вникати в контекст.

В критиці мають працювати справжні інтелектуали. Їх з гуманітарної часто забирають в інші сфери за набагато більшу оплату праці. Писати про книжки ночами в перервах між однією та іншою роботами досить складно.

 

У нас немає середовища, де критик був би незалежним.

 

Багато письменників і критиків виконують різні адміністративні функції. Інша проблема середовища: у нас зараз всі пишуть поодинці, дуже мало комунікують між собою, майже не відбувається дискусій.

Щодо професійного навчання майбутніх критиків, то переконана, що на магістеріумі з літератури мають бути практикуми з літературної критики, основ видавничої справи і редагування. Люди, які закінчують філологічний факультет, повинні мати не лише теоретичні уявлення про світ, а й навики у написанні критики.

Сучасні студенти-філологи менше ходять на поетичні тусовки, не дуже слідкують за новинками сучасної літератури, не дивляться «відкритими» очима на молодих поетів і навіть не всіх із них знають. У них немає достатньої комунікації між собою, окрім коментарів на Facebook, а в середовищі ж народжуються найкращі ідеї, формуються і шліфуються найкращі постаті.

Пам’ятаю багатьох людей, які зараз дуже авторитетні у книжковій сфері, ще з тих часів, коли вони писали дурниці і публікували їх на літературно-культурологічних сайтах. Починати треба вже тоді, коли ти маєш, що сказати на повний голос і можеш за свої слова відповідати. З кожним початківцем повинен працювати редактор – це ще одна проблема інфраструктури.

В кожній рубриці «Культура», на кожному сайті про літературу повинен бути редактор, який не лише замовляє статті, але може порадити щось переформатувати переписати тому, що це його робота. Мають бути такі статті, які цікавіше читати, ніж романи, про які вони написані».

 Читайте також: Негативні рецензії критикам потрібні для підтримки тонусу

 .

rodykКостянтин Родик,

літературний критик:

«Головна причина того, що критика сьогодні, м’яко кажучи, не в належному стані – за неї не платять. Щодо рекомендацій у критичних статтях, я вважаю, що коли оце «подобається/не подобається» говорить людина, за плечима якої тисячі прочитаних книжок, не тільки фікшн, нон-фікшн, а і серйозна література, то це суттєва порада.

Я категорично не згоден, що нема чого читати, навпаки, що мало часу, щоб прочитати все, що з’являється в українській літературі. Мало хто із критиків прочитав «2014» Владислава Івченка, а всі книжки, написані на матеріалі війни, яка сьогодні триває, – ні з чим не порівняна література і у нас її багато. Це й «Укри» Богдана Жолдака, й «Маріупольський процес» Галини Вдовиченко, й «Іловайськ» Євгена Положія. Всі ці книги по-своєму хороші, можливо, це не такі відкриття, яких хотілося б, але це якісні тексти. Що ж до «2014» Владислава Івченка, то це саме відкриття.

Завдання критика – зрозуміти, чому тільки одна книжка може вважатися кроком вперед. Ми в критиці дуже упосліджуємо соціологічний аспект. Чому у нас менше резонансних книжок, чому резонанс не відбувається і чому ми не робимо більше енергійних кроків, щоб він був? У нас часто трапляється, що ми перестаємо читати тих, хто же відомий і ганяємося за новими іменами.

 

Літературна критика напряму залежить від рівня свободи суспільства, вона не існує сама по собі.

 

Значною мірою літературна критика залежить від того, яке ставлення суспільства до критики як такої взагалі. Це складне питання, відповідь на нього залежить від банальних речей: у чиїх руках перебувають ЗМІ, хто їх контролює, хто «замовляє музику» і не тільки літературну, якраз вона йде вже після. Спочатку йде політична та соціальна критика.

Чи потрібно інституалізувати професію критика? Звичайно, потрібно, але з іншого боку, чи є у нас для цього умови. Вже кілька років при львівському відділенні Інституту літератури існує відділ критики, який очолює Віктор Неборак та Ігор Котик. Кілька років тому вони видали книгу «Критика прози» у видавництві «Грані-Т», але тираж не розійшовся.

По суті справи, існування відділу критики мусило б вести до періодичної появи таких книжок про прозу взагалі, про жанрову прозу, про нон-фікшн».

Читайте також: Костянтин Родик: Я не хочу ризикувати своїм ім’ям, називаючи чорне білим

 

stasinevychЄвгеній Стасіневич,

літературний критик:

«Рецензії або літературно-критичні відгуки, які з’являються, як правило, стосуються або дуже поганих текстів, які хочеться розбивати під корінь, або дуже хороших текстів. «Серединна» література залишається поза увагою.

Літературознавиця і критикня Ганна Улюра періодично пише відгуки на тексти, які не потрапляють ані до розряду графоманії, ані до розряду тих, які залишаться з нами на довгий час. Але у більшості літературних критиків, в тому числі у мене, є якесь небажання дивитися на щось неочевидне, на те, що написано без особливих претензій.

 

Є таке враження, що ми вибираємо, про що писати і цілий шматок літератури випадає.

 

За останні роки у глянцевих журналах і на сайтах з’являються добірки літератури, які певним чином компенсують відсутність літературної критики. Таких списків все більше і вони дуже різні, починаючи від Elle і Vogue українських редакцій з прицілом на свою аудиторію. З одного боку розвивається формат літературного огляду, а з іншого – ним ніби підміняється сама літературна критика. Тобто можна говорити, що про книги пишуть і робити конкретні посилання, а самої критики при цьому не знаходити.

Читайте також: Андрій Дрозда: Критики теж мають свої амбіції і комплекси

Теоретично літературні критики можуть займатися просуванням української літератури на закордонному книжковому ринку та сприяти її перекладу, але у нас не існує цих шляхів комунікацій, немає літературних інститутів, які просували б авторів. У нас конкретні видавництва налагоджують стосунки із західним ринком. В ідеальному світі критики могли б зробити щось таке через інститут книги, але це не наша ситуація.

Постійна тема на Форумі видавців і Книжковому Арсеналі – відсутність нових імен. Є старші літературознавці, а нові літературні критики не приходять. Мені здається, що і ринок більш-менш дозволяє, і кількість ресурсів, де можна публікуватися.

Проблема в тому, що філологи-літературознавці під час 4-6 років навчання втрачають здатність реакції. Фундаменталістський підхід до літературознавства унеможливлює в майбутньому живу реакцію на те, що відбувається. Техніки і способи навчання філолога ускладнюють процес мислення і роботу з сьогоденням. Було б непогано зробити магістерську програму з літературної критики.

Читайте також: Костянтин Мільчин: Як стати літкритиком і не зненавидіти читання?

Робота літературного критика вимагає самодисципліни: якщо ти берешся за щось, то маєш ставити перед собою надзавдання – не зійти з дороги тільки тому, що тебе щось постійно розчаровує чи ти постійно щось недоотримуєш.

Сподіваюся, що люди, які займаються літературною критикою, продовжать свою справу, не скидатимуть обертів і звертатимуть увагу на речі, які б не хотілося надто хвалити чи надто критикувати, формуючи для себе таким чином більш здорову історію.

Хотілося б, щоб літературного критика в сьогоднішніх умовах сприймали перш за все як фільтр і щоб він добре виконував цю роль. Від письменників хочеться чекати, що буде написано щось вартісне або не написане, якщо вони пишуть настільки погано».

Читайте також: Михайло Бриних: Iноді хочеться простого, душевного і якісного погрому

.

nazarenkoМихайло Назаренко,

літературознавець:

«У нас досить часто називають рецензіями те, що ними не є, і від критика чекають лише одного, щоб він сказав: «оцю книжку читати варто», «цю не варто», «цю книжку варто читати на березі моря влітку під час відпустки», «цю книжку читати лише тим, у кого університетська освіта».

Це рекомендації, а критика має робити щось ще, чого значна частина тих, хто пише про книжки, просто не робить.

Книжка є частиною літературного процесу, вона пов’язана з тим, що було раніше, може вплинути на те, що з’явиться в літературі після неї; якщо вона прийшла до нас з іншої літератури, ми маємо вказати, яке місце там ця книга там посідає; або книжка написана не дуже добре, але чому вона важлива.

Для мене зразком літературного критика є Юрій Тинянов, він був філологом і розумів літературний процес як систему. У нього був афоризм про гарматне ядро та мармурову кулю, де йшлося про те, що ядро негарне, несиметричне, але воно летить і виконує свою функцію, а мармурова куля гарна і відшліфована, але вона нікуди не полетить. Так само з літературою: є книги, які можуть здатися такими кострубатими, що виламуються з наших уявлень про те, чим є і чим має бути література, і критик має побачити чому це працює. Таких випадків у нас дуже мало.

Читайте також: 8 книжок з літературознавства: читати не можна забути

Критики повинні вміти читати, це ази, без цього не обійтися, але коли вийшла «Месопотамія», ледь не отримала «Золоту бульку» на «ЛітАкценті». Скільки було рецензій, де йшлося б про те, чим є цей роман, чому це не роман про Харків? Нещодавно в одному виступі довелося почути: «Це роман про те, як місто знищує людину». Але це не так, це міфологічний твір, треба розуміти, що хотів зробити письменник Сергій Жадан і знати, що таке міфологія.

Значна частина людей, які пишуть про книги, читають лише на поверхні, не залежно від того філологічну вони отримали освіту чи ні. Рівень вимог до критиків у нас вкрай низький. Рідко трапляється зворотна ситуація, коли замість рецензії маємо плин філологічної свідомості і після її прочитання книга зрозуміла ще менше, ніж до цього. Елементарне невміння читати, проте вміння писати, тобто складати літери, надто часто у нас трапляється.

 

Дуже важливо, щоб з’являлися критики з певною системою цінностей, щоб рецензія могла стати орієнтиром. Такого бракує в українській критиці.

 

Короткі огляди літератури – це і добре, і погано звісно. Що можна робити в цьому форматі, показав у своїй блискучій статті, присвяченій прозі і поезії 20-х років «Литературное сегодня», Юрій Тинянов. В статті півсторінки присвячено письменникам Алєксєю Толстому і чверть сторінки Євгєнію Зам’ятіну, але з того часу ці точні формулювання цитують у кожній статті про них.

Щодо жанрової літератури, яка мене найбільше цікавить, огляди потрібні з двох причин: по-перше, у нас мало розуміють, що таке жанр і хтось повинен ці уявлення формувати. Наочний приклад: про цикл Юрія Щербака «Час…» (антиутопії) у кожній другій рецензії писали, що це альтернативна історія. По-друге, у нас жанри, часто замасковані: під любовний роман – психологічна проза, під фантастику – магічний реалізм або технотриллер, під філософський роман – детектив, і навпаки філософський роман, який намагається видати себе за детектив.

Читачі, які цікавляться цими жанрами, хотіли б знати, що виходить з жанрової літератури. Дуже багато рецензій на твори, які містять ті чи інші фантастичні елементи, але не належать до жанру. Про твір з подорожжю в часі, зі спілкуванням з померлими, ми можемо зустріти рецензію, в якій це виноситься за дужки і виходить, що текст написаний реалістично.

Це свідчить про певний острах до жанру і про небажання зрозуміти, навіщо автор це зробив. Кваліфіковано зроблені огляди жанрової літератури як такої чи літератури за певний період, чи літератури у певному роді і виді: поезії, балади, драматургії, потрібні не лише читачам, але і самій літературі, бо це допомагає структурувати її зсередини».

Читайте також: «Продажна» критика, або Бойфрендизм у літературі

Чільна світлина theaustralian.com.au
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe