Фетиш

Не так часто можна побачити коментар, мовляв критик X розкритикував певний твір, а критик Y цей самий твір похвалив. Переважно критики у нашій уяві є збірним безликим образом («критики говорять», «критики помітили», «критики схвалюють» etc). І навколо цього образу зосереджується вдосталь міфів, які Читомо спробувало розглянути.

Критики критикують

Те, що слово «критикувати» у побуті має негативний відтінок накладається на сприйняття діяльність критиків. Насправді критики не критикують, вони мислять критично. Тобто аналізують й інтерпретують сучасні тексти. Очевидно, що аналіз включає виявлення неточностей твору, моментів, в яких він програє іншим подібним творам того ж автора чи інших авторів.

Дивитись на критика як на особу, яка виносить вирок «твір поганий» чи «твір хороший» – надто спрощено

Французький філософ Ролан Барт писав, що критик займається «породженням смислів», а критика займає проміжну позицію між наукою й читанням. І з ним важко не погодитись.

Читайте також: Негативні рецензії критикам потрібні для підтримки тонусу

Критиком може бути кожен охочий

Кожен охочий писати свої враження і думки про книжки може бути блогером. А для того, щоб бути критиком, все ж потрібна певна база знань, яку зазвичай здобувають філологи, журналісти та інші гуманітарії. Для аналізу літератури потрібно бути ознайомленим з певним корпусом текстів, з історією культури і мати уявлення про методи аналізу.

Зокрема, для того, щоб аналізувати текст потрібно бачити його зв’язки з іншими сучасними чи канонічними текстами. Звісно, це можна зробити без фахової освіти. Але тоді треба розуміти, чому, наприклад, сліпець у бібліотеці «Імені троянди» – це однозначне відсилання до Борхеса, і багато інших подібних речей.

Читайте також: Як стати літкритиком і не зненавидіти читання?

Критики дружать з письменниками

…і пишуть дифірамби на їхні книжки. Як ми розглядали в першому пункті, критика – це не про дифірамби чи розгромний відгук. Це про критичне мислення. А воно не дасть співати безпідставні дифірамби.

До того ж з усіма письменниками й поетами навіть не подружишся. Кількісно їх значно більше, ніж критиків. А деякі критики намагаються не заводити дружніх стосунків з письменниками.

Критики – це нереалізовані письменники

…які заздрять справжнім письменникам, тому завжди жорстко їх критикують. Цей нагадує міф про викладачів та вчителів, які нібито є нереалізованими чи поганими фахівцями і саме тому йдуть викладати.

Критика чи викладання літературознавчих дисциплін не заважають фахівцям бути письменниками, якщо їм цього хочеться. Умберто Еко займався медієвістикою і семіотикою, а Владімір Набоков читав лекції з літератури американським студентам, хоча ми їх знаємо переважно як цікавих прозаїків. Як бачимо, цей міф, як і міф про те, що критики обов’язково хвалять романи своїх друзів, засвідчують підозру критиків у необ’єктивності.

Проте критики можуть погодитись, що вони необ’єктивні, адже критика – це з’ясування стосунків з текстом

До того ж критики цілком могли б сказати, що таке поняття як об’єктивність краще не використовувати, бо є більш відповідне інтерсуб’єктивність, що одразу відсилає нас до наступного міфу.

Читайте також: Критика проти літератури: непримиренні друзі

Критики хизуються своїми знаннями

…а ще вживають багато термінів і маловідомих прізвищ. У цьому пункті виникає плутанина між літературознавцями і літературними критиками.

Попри те, що критики послуговуються термінологією, вони зводять її до мінімуму

Натомість мова літературознавців (якщо вони пишуть до фахових видань, читачами яких є такі ж фахівці, як вони самі) значно насиченіша термінами й відсиланнями до більш чи менш відомих літературних фактів.

При цьому навряд хтось з критиків чи літературознавців хизується, наприклад, знанням слова «дискурс» чи розумінням того, що таке постмодернізм. Просто подібні речі вже стали щоденними і увійшли у них до побутового мовлення.

Читайте також: Критики теж мають свої амбіції і комплекси

Українські критики погано освічені

Як не дивно, цю фразу можна прочитати саме від критиків чи інших експертів у галузі літератури. Імовірно, це слова старших чи більш досвідчених експертів/критиків про молодших чи менш досвідчених колег. Така «критика критиків» може розцінюватись як вияв змагання і конкурування.

Самі критики й літературні експерти могли б схарактеризувати подібну поведінку як продовження агонічної культури давніх греків, тобто культури постійного змагання, бо в Стародавній Греції змагались усі: від атлетів і до поетів. А постійне змагання – це також постійне вдосконалення, що навряд комусь із критиків сильно зашкодить.

Читайте також: Літературна критика, або Як тримати в тонусі українську книжку

Ілюстрації Енжи Богаченко