uncategorized

Які книжки варто хоча б один раз прочитати, щоб орієнтуватись у літературознавчих термінах і реаліях? Де можуть знайти теоретичну інформацію майбутні літератуознавці і критики? Читомо підготувало добірку літературознавчих підручників і посібників — українських та перекладних, — у яких ви знайдете відповіді на ці та багато інших запитань.

Найпоширеніше визначення літературознавства – «наука про мистецтво слова». У цій короткій фразі постають водночас кілька проблем, які, за бажанням, можна екстраполювати на більшість літературознавчих підручників і посібників.

По-перше, що таке «мистецтво слова», яке слово можна вважати мистецьким, а яке – ні? По-друге, що може вивчати наука про «мистецьке слово», і чи взагалі можливо це слово вивчити? По-третє, як довести, що літературознавство – це взагалі наука, а не просто сучасний варіант середньовічних коментарів до священних текстів?

Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.

Упорядник: Марія Зубрицька

Рік: 2001

Видавництво: Літопис

Коли дерева були великими, а інтернет повільним, викладачка Львівського національного університету Марія Зубрицька переклала тексти провідних європейських філософів та літературознавців (від Юлії Крістевої до Мішеля Фуко) й уклала їх в антологію «Слово. Знак. Дискурс». Крім Зубрицької, у «перекладацькому марафоні» брали участь Орися Демська, Мирослава Прихода, Тарас Возняк, Юрко Прохасько, Уляна Головацька та інші.

Переваги: Зубрицька подарувала тисячам студентів-гуманітаріїв доступ до текстів Романа Інґардена, Поля Рікера, Вольфганга Ізера, Ганса Роберта Яусса, Умберто Еко,  Мішеля Фуко, Поля де Мана, Юлії Крістевої, Фредеріка Джеймсона – всіх тих, без кого сучасний літературознавець не може собі уявити історію гуманітарної думки ХХ-ХХІ століть. Окремо варто відмітити високу якість перекладів. Певною мірою, це видання було еквівалентне підняттю літературної залізної завіси.

Недоліки: У випадку антології Зубрицької йдеться, швидше, не про недоліки, а про особливості, на які варто зважати. «Слово. Знак. Дискурс» – це не підручник, а зібрання коротких текстів на визначені теми. Тож тут годі шукати узагальнень, систематизації і прикладів розбору творів за допомогою окремих текстуальних стратегій. До того ж, розділи антології нерівномірні: якщо «Структуралізм та семіотика» охоплює аж дев’ять текстів (від Леві-Стросса до Лотмана), то «Феміністична теорія та критика» – лише два (статті Крістевої і Шовалтер).

Читайте також: Сервіси, які необхідно знати кожному редакторові

Література. Теорія. Методологія

Упорядник: Данута Уліцька

Рік: 2008

Вид. дім «Києво-Могилянська академія»

Підручник польської дослідниці Данути Уліцької – must have філологів 3 курсу і старших.

Переваги: Уліцькій вдалося, з одного боку, висвітлити неймовірну кількість літературознавчих понять і концепцій, з другого, не перетворитися на акина – тюркомовного поета-імпровізатора, який співає про все, що бачить. Докладно описаний розвиток феноменології, структуралізму, герменевтики, формалізму і деконструкції. Для тих, хто цікавиться «періодом посттеорії» можна також порадити  статтю Уліцької «Смерть» теорії – уявна чи фактична?»

Недоліки: Книжка не має одного автора (Данута Уліцька є лише упорядником), тому в різних розділах – різна структура та рівень складності. Якщо деякі дослідники пояснюють основи теорії літератури «від Аристотеля» і далі, то інші просто розмірковують про різноманітні напрямки аналізу тексту у сучасному літературознавстві так, начебто читач у них досить вільно орієнтується. Якщо не знати основних теорій, у цих есеях легко потонути і назавжди зненавидіти «науку про мистецтво слова».

Крім того, не варто забувати, що видання «Література. Теорія. Методологія» перекладено з польської мови за підтримки Польського інституту, тому частина ілюстративного матеріалу і майже всі покликання у книжці – це твори польських авторів і дослідження польських літературознавців (які годі прочитати у повному обсязі, якщо не знаєш польської мови).

Презумпція доцільності. Абрис сучасної літературознавчої концептології

Автор: Людмила Тарнашинська

Рік: 2008

Вид. дім «Києво-Могилянська академія»

У вступі Людмила Тарнашинська наводить неймовірну кількість визначень літературознавства, і всі вони химерні і туманні, як і сама книжка: «Літературознавство – буття пообіч тексту», «Літературознавство як катарсис», «Літературознавство як інтелектуальна гра», «Літературознавство як ритуал», «Літературознавство – твоя заповітна земля, твій острів спокус та ілюзій, твій берег любові й прихисток у дорозі до віднайдення сенсу буття». Звичайно, жоден літературознавець на запитання, чим він займається, не відповість  «островом спокус та ілюзій».

Переваги: «Презумпція доцільності» – це, швидше, не цілісний підручник для гуманітарного вишу, а збірка статей з концпетології. На прикладі українських авторів, таких як Юрій Липа, Богдан-Ігор Антонич, Іван Франко, Олена Теліга, Микола Вінграновський Тарнашинська розглядає окремі концепти, як-от: ірраціональність, міфологема води, вічна Європа, доля. Книжка стане у пригоді тим, хто цікавиться творчістю вищезазначених авторів або просто хоче зрозуміти сутність концептології і того, що Жиль Факоньєр і Марк Тьорнер називають у своїх роботах терміном conceptual blending. Крім того, наприкінці книжки є алфавітний покажчик з прізвищами всіх теоретиків, чиї роботи хоча б раз згадує Тарнашинська.

Недоліки: У книжці Тарнашинської забагато Бердяєва, що часом переходить у містицизм Блаватської. До того ж, вибір письменників для аналізу і концептів для висвітлення не є ані системним, ані навіть послідовним, адже цілком продиктований свавіллям авторки і її бажанням, наприклад, у Бориса Харчука розглядати ритм та систему символів, а у Віктора Кордуна – парадигму «землі» і «неба».

Читайте також: Ростислав Семків:  10 концептів, що рухають літературу

Вступ до теорії: літературознавство і культурологія

Автор: Пітер Баррі

Рік: 1995 (оригінал), 2008 (український переклад Ольги Погинайко)

Видавництво: Смолоскип

Книжка викладача Лондонського університету є навмисне практичною. Після кожного розділу читач знайде коротку довідку про те, що роблять представники описаного теоретичного напрямку, а також приклад застосування певного типу критики на практиці. Наприклад, Баррі пропонує читачеві деконструкцію вірша Ділана Томаса «Відмова оплакувати смерть дитини, що згоріла у Лондоні», феміністичне прочитання «Грозового перевалу», здійснене Сандрою Ґілберт і С’юзен Ґубар, постколоніальне трактування Едвардом Саїдом «Менсфілд-парку» Джейн Остін та безліч інших цікавих знахідок.

Переваги: Баррі написав свій «Вступ до теорії» у 1995 році, коли його колеги видавали книжки з «посттеорії» та «смерті теорії». Цим автор хотів не лише систематизувати плоди «вибуху теорій» у 80-х, а й нагадати, що «посттеорія» неможлива без теорій. «Вступ до теорії» – це набір базових інструментів для літературознавця, за допомогою яких можна сміливо «препарувати» тексти будь-якої епохи.

Недоліки: Баррі написав свою книжку всередині 90-х, тож тут нема останніх теоретичних підходів, зокрема британський теоретик майже не вдається до синтезу різних теоретичних напрямків. Крім того, список літератури навряд чи стане у пригоді тим, хто не володіє англійською мовою.

Читайте також: Костянтин Мільчин: Як стати літкритиком і не зненавидіти читання?

Теорія літератури

Автор: Соломія Павличко

Рік: 2009

Видавництво Соломії Павличко «Основи»

Книжка, до якої увійшло ґрунтовне дослідження «Дискурс модернізму в українській літературі» (1997), була однією з перших спроб системного аналізу української модерністської літератури. Після «Дискурсу модернізму в українській літературі» Соломії Павличко і «Національних шляхів поетичного модерну» Володимира Моренця навряд чи в кого стане зухвалості заявляти про «неповнокровність» або «недоєвропейськість» українського модернізму.

Переваги: Авторка не лише руйнує звичний для нас застиглий іконостас Шевченко-Франко-Українка, перетворюючи їхні тексти на живі літературні твори, а й пропонує низку цікавих теоретичних знахідок. У 90-х Соломія Павличко разом з Вірою Агеєвою і Тамарою Гундоровою складали своєрідний авангард літературознавчої думки, обстоюючи доцільність використовувати такі сміливі (як для наших 90-х) стратегії, як фемінізм, постколоніалізм, постструктуралізм, деконструкцію. «Дискурс модернізму» вчить нас не боятися препарувати «святая святих» – твори українських класиків – а й показує, як можна вдало і часом неочікувано прочитувати тексти, яким не один десяток, а то і сотня років.

Недоліки: Переглядаючи зараз «Дискурс модернізму», розумієш, що праця була написана у 90-х, коли слово «постструктуралізм» знали лише ті, хто володів іноземними мовами. «Дискурс модернізму» – це базис, ґрунт, на якому поставали пізніше літературознавчі розвідки. Проте це не означає, що праця Павличко втратила свою актуальність і перетворилася на факт з історії літературознавчої думки. Тож, як казала Марія Зубрицька, «Соло триває».

Основи літературознавства

Автор: Надія Ференц

Рік: 2011

Видавництво: Знання

«Основи літературознавства» Надії Ференц – це «підручникова ода» класичній школі. Авторка наводить десятки визначень, пояснює хронологію, типологізує і вибудовує схеми. Читач неодмінно згадає «словнички термінів» у традиційних підручниках з літератури за 8-11 клас, де пояснювали різницю між метафорою та метонімією, ілюструючи це цитатами з Василя Стуса і Ліни Костенко.

Переваги: За цим підручником зручно готуватися до класичного іспиту на літературознавчу спеціальність. Крім того, книжка стане у пригоді старшокласникам, яким скоро складати ЗНО.

Недоліки: Недоліків у книжки чимало. По-перше, це досить нудна праця, що більше нагадує енциклопедію «What is what» у літературознавстві, ніж підручник західного зразка. По-друге, тут годі знайти по-справжньому нові напрямки і теорії. Під новими напрямками авторка розуміє, наприклад, «фемінізм» («напрям постмодернізму», як вважає Ференц) – без жодних уточнень, наче ще вчора суфражистки пікетували Білий дім. По-третє, навіть звичні літературні епохи спрощено заради стрункості теоретичних побудов. Ви ще не забули, що «реrоlа bаrrоka» – це перлина неправильної форми?

Вступ до літературознавства

Автор: Петро Білоус

Рік: 2011

Видавництво: Академія

Класичну зелену серію підручників «Альма матер» впізнаєш здалеку. З 2011 року поруч із «Економікою» та «Біологією» можна побачити і «Вступ до літературознавства».

Переваги: Недорога книжка для систематизації основних знань, проте після слів про «унікальну природу словесного мистецтва» її хочеться згорнути.

Недоліки: Петро Білоус вирішив коротко сказати про все, і через це сам підручник виглядає книжковою шафою, де поруч на полиці – і «Улісс» Джойса, і «Рецепты Похлебкина», і останній детектив Донцової. Якщо розділи «Міфологічна школа», «Біографічний метод», «Компаративістика», «Феноменологія» запитань не викликають, то параграфи «Художній талант», «Народження творчого задуму», «Творче натхнення» більше скидаються на назви підбірок красивих фотографій від AdMe, ніж на частини підручника для вишу.

Читайте також: Критика проти літератури: непримиренні друзі

ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму

Автор: Тамара Гундорова

Рік: 1997; 2009 (видання перероблене і доповнене)

Видавництво: Критика

Тамара Гундорова першою підважила залізно-бетонну тезу «Франко – Каменяр». Вона відома одразу кількома ґрунтовними працями: «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн», «Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської» і, нарешті, «ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація».

Переваги: Тамара Гундрова була на стажуваннях у багатьох відомих закордонних навчальних закладах: і в університеті Монаша (Австралія) (1991–1992), і Гарріманівському інституті Колумбійського університету (1998), і в Українському дослідницькому інституті Гарвардського університету (2001, 2009). Можливо, саме тому її праця «ПроЯвлення Слова» така по-європейськи виважена і структурована. Окремо подано розділ про культурологічний дискурс, де описано зародження модернізму у Європі та пояснено причину «едипового комплексу» українського модернізму.

У розділі «Естетичний дискурс» акцентовано на корінні модернізму – символізмі, неоромантизмі, декадансі. Крім того, дослідниця докладно описує розгортання модерністського дискурсу в українській літературі. На відміну від багатьох українських теоретиків, що цитують письменників майже механістично, Гундоровій вдається добирати цікаві приклади навіть зі, здавалося б, обридлих до оскоми українських класиків.

Недоліки: На жаль, це справді «Дискурсія раннього українського модернізму» – із наголосом на «ранньому». Ось чому, згорнувши книжку, відчуваєш певну неповноту та спустошеність: тут все закінчується Лесею Українкою. От якби після «ПроЯвлення Слова» з’явився ще один том…

Від антології до онтології

Автор: Олена Галета

Рік: 2015

Видавництво:  Смолоскип

На заході дисертація у вигляді книжки – річ звична і популярна. Проте у нас літературознавці вперто продовжують захищати дослідження, не укладені в окремий том. І згодом сторінки старанного аналізу та цікавих висновків припадають пилом у дисертаційних відділах великих бібліотек. Олена Галета вчинила значно мудріше: своєю докторською вона дала життя найкращому літературознавчому дослідженню останніх років.

Переваги: Насамперед варто звернути на мову авторки. Це не звична для нас формульно-схематична мова типового підручника. Галета навмисне пише зрозуміло і доступно, не намагаючись заплутати і вразити читача надміром термінів. У монографії докладно проаналізовано різні типи антологій: ті, що перебувають у каноні, ті, що від нього відходять, основні принципи складання антологій і комерційний аспект цього процесу.

Недоліки: Як і будь-яка хороша дисертація, книжка «Від антології до онтології» обмежена чіткою визначеною темою. Тож якщо вам зовсім не цікаві антології, братися за книжку не варто.

Висновки

Смерть літературної теорії, як її не пророкували, так і не настала. Можливо, у частині нових підходів ми впізнаємо луну біблійної герменевтики, поетики Аристотеля або середньовічного мистецтва коментування. Проте літературознавство все ж не стоїть на місці. Тож сьогодні йдеться насамперед про якісний аналіз тексту, а не ефемерне «мистецтво слова».