Читомо > Новини > Intermezzo: коротка проза на спільних берегах

Новини

Intermezzo: коротка проза на спільних берегах

01.06.2016 0 Автор:

З 26 по 29 травня у Вінниці вдруге відбувся II Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo». Доволі чіткі тематичні рамки фестивалю, майже відсутність одночасних подій, увага саме до короткої прози (з якою, на думку багатьох критиків, в Україні все значно гірше, ніж з поезією) і вінницький ландшафт, як географічний, так і літературний, роблять цей фестиваль привабливим місцем для всіх причетних до літератури вінничан і не тільки.

Локації

Фестиваль нараховував дев’ять основних локацій, розташованих у центрі міста. Дитячі заходи відбувались у бібліотеці-філії №1, кінопокази – у кінотеатрі «Родина», презентації книжок та деякі зустрічі з письменниками – у камерній атмосфері книгарні «Є», а решта подій – у галереї «Інтершик», де проходили зустрічі з багатьма іноземними гостями, і на території Літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського.

На території музею відбувалися основні вечірні події, такі як виступ Тараса Прохаська з гуртом «Очеретяний кіт», відеопоезія від CYCLOP, перформанс Олександра Михеда «Мороки» і літературно-візуальний проект «Шлях додому».

Відкривали фестиваль просто неба – в історичному центрі міста, на Європейській площі, що є одним із найулюбленіших місць для вінничан і туристів.

13315287_878674025612560_3984521401381179652_n

Читайте також: Музей Коцюбинського у Вінниці: квітучий острівець у забудовах

У вінницькому клубі-ресторані «PR1ME», як і минулого року, діяло меню Коцюбинського, яке підготували організатори з кухарями спеціально до фестивалю. Відвідувачам пропонували страви, які були найбільш до смаку гурману Коцюбинському і які є традиційними для різних регіонів – Поділля, Гуцульщина, Крим, Італія, де за своє життя бував письменник.

2015-04-23-v3b7

Учасники

Хедлайнером «Intermezzo» став письменник Тарас Прохасько. Він читав тексти Коцюбинського на теплоході «Ляля Ратушна», та ще й так, як гуцули говорять. Бо гуцули-чоловіки швидше тенорки, ніж баси.

«Коцюбинський вплинув на мене як автор, який добре себе почував як літератор у різних місцях. Він умів максимально споріднюватися з тими місцями, у яких перебував. Умів, не заперечуючи свого первинного якогось досвіду, дуже добре побачити те, що було притаманне тим місцям. І він ніколи тим не нехтував. Він давав слово і татарам, і Бессарабії, і гуцулам, і всім, де б він не був. І він умів якось з цього робити літературу», – ділиться Прохасько.

13315622_1168992499811737_464339135008597194_n

Можна було медитувати під читання Прохаська, дивлячись на воду, качок у лататті та залиті зеленню береги. Тільки час від часу цю ідилію порушували гудки теплоходів, які перегукувалися один з одним, і відпочивальники на березі Бугу, які махали вітально руками і щось бадьоро вигукували.

13267779_879869588826337_5800723205498782815_n

Іншою цікавою постаттю фестивалю став Ґжеґож Янкович, виконавчий директор краківського Фестивалю Конрада, критик і перекладач. В межах «Intermezzo» Янкович презентував фестиваль і прочитав лекцію про множинність інтерпретацій літератури і неоднозначності перекладу. Це була дуже образна й інтелектуально насичена лекція, безумовно, одна з найкращих на фестивалі.

«Важливими стають фестивалі, які створюють платформу для підтримки і презентації малої прози»– наголосив він.

13332890_1169803339730653_995197920315093784_n

Ще однією важливою подією стала зустріч з письменником Олесем Ільченком. Письменник читав свої оповідання «Три дні в раю», що увійдуть до майбутньої збірки, а також спілкувався з гостями. «Фестиваль оповідання «Intermezzo» актуалізував Вінницю на літературній карті Європи, інтегрувавши її в загальноєвропейський контекст», — вважає Олесь Ільченко.

13267843_878652702281359_1260729748635741558_n

Протягом фестивалю пройшли презентації книжок Марисі Нікітюк, Людмили Таран, відбулись зустрічі з польським письменником Пйотром Пазінський, авторкою книжки про кримських татар «Омріяний край» Лілі Хайд, Маріанною Кіановською, Олесем Ільченком та іншими.

Гурт «Очеретяний кіт» із Прохаськом влаштували спільний виступ, яким через зливу довелося виступати не в затишному саду музею Коцюбинського, а в душному приміщенні, що ніяк не зіпсувало настрою глядачів. Після цього організаторка відеопоетичного фестивалю «CYCLOP» Поліна Городиська показала відео переможців фестивалю за всі роки існування. І хоч перевалило далеко за північ, у глядачів вистачало ще сили й терпіння передивлятися найкращі ролики хоч до ранку, або поки ті не закінчаться.

13336055_1169784126399241_6359468860220844352_n

Одна з останніх фестивальних подій неділі, а саме показ експериментальної стрічки «1395 днів без червоного» Шейли Камерич та Анрі Сала, що супроводжувалася читаннями Катерини Калитко із книги Меліни Камерич «Туфлі до вручення «Оскара», дала відчути атмосферу міста в облозі. На екрані люди стояли по обидва боки вулиці і не наважувалися перебігти її по пішохідному переході, адже на них чатували снайпери, а зачитуваний текст додавав тривоги і невпевненості, бо в ньому теж ішлося про смерть, про страх народжувати, про руйнування чогось добре знайомого і рідного.

13339543_1169803523063968_8314779833655583676_n

Тривога, яка закралася в серця слухачів/глядачів, безумовно, змусить довго міркувати над тим, чи так само себе почувають люди на окупованих територіях Донбасу, а, можливо, когось це підштовхне протягнути таку потрібну руку допомоги.

Порівняно з минулим роком, коли велику роль для фестивалю зіграло ім’я Кшиштофа Зануссі, цьогоріч були менш знайомі автори, але з не менш цікавою програмою.

 Читайте також: 10 фактів про ІІ Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo»

Коротка проза

Попри зміщення актуальних тем у бік моря, головний акцент фестивалю лишився незмінним — на короткій прозі, зокрема, оповіданні.

«Я дуже рада, що сьогодні в Україні відбувається реабілітація цього жанру, бо дуже довго у нас вважали роман чимось поважним, а оповідання — якимсь недожанром», — наголошує письменниця Людмила Таран під час презентації своєї книжки «Остання жінка, останній чоловік».

13307425_879754825504480_48902694083298650_n

«Література не може мислити себе тільки романними формами і не любить пустот», — вважає письменниця Маріанна Кіяновська, відома більше як авторка поетичних творів. У 2008 році у неї вийшла збірка малої прози «Стежка вздовж ріки».  «Той факт, що у нас нарешті говорять про малу прозу, — ознака того, що ми починаємо надолужувати прогалини», — наголошує Кіяновська.

13344642_1169777959733191_2857809311202263461_n

В межах «Intermezzo» можна було послухати читання своїх оповідань від Гаськи Шиян, Анатолія Дністрового, Катерини Калитко та інших.

Однією з переваг літературних фестивалів загалом й «Intermezzo» зокрема учасник фестивалю письменник Антон Санченко назвав те, що подібний простір дозволяє прозаїкам спілкуватись між собою, знайомитись, чути оповідання одне одного.

Між поетами, на думку Санченка, існують значно тісніші зв’язки, взаємна увага до творчих вечорів одне одного, грошова підтримка при виданні збірок, написання відгуків на збірки інших поетів тощо. У прозаїків такої кооперації бракує, а територія фестивалю дозволяє компенсувати цей брак.

На  «Intermezzo» можна було почути перформативні читання прози під музику, формат, що стає дуже популярним серед поетів. Протягом фестивалю Олександр Михед і Тарас Прохасько продемонстрували, що виступи прозаїків під музику є не менш цікавими практиками.

Спецпрограми

Наскрізним мотивом цьогорічного вінницького «Intermezzo» стало море, а чимало подій програми були присвячені різним аспектам кримської ідентичності, рецепції Криму. За словами організаторів, вибір такої тематики не є випадковим. Свого часу Коцюбинський, якому фестиваль завдячує ідеєю та назвою, написав цикл кримських оповідань. А сьогодні у Вінниці проживає чимало кримських татар, які переїхали з Криму після його анексії. Тим, хто не встиг на спеціальну програму «Къырым» на Книжковому Арсеналі, «Intermezzo» став чудовою нагодою для знайомства з українським півостровом та його культурою ближче.

«У цьому році ми задали тему і актуальну, тобто тему Криму, тему дому, повернення додому, втрати дому, але також і тему моря. Ми, знову ж таки, як і Коцюбинський, балансуємо між естетикою і жахіттями», — розповідає програмний директор фестивалю Олександр Вешелені.

Відтак пошук спільних берегів був вплетений в загальноєвропейський контекст, як символ втраченого дому, і в український, який зосереджений на культурі кримських татар.

«У Вінниці мені страшенно подобається отака гармонійна синергія різних оцих сил, які допомагають створити таке явище, як фестиваль, яке насправді є складним, бо складається з багатьох різних складових», — ділиться директорка фестивалю Ірина Вікирчак.

У перший день «Intermezzo» у Вінниці відкрили фотовиставку, присвячену Мустафі Джемілєву. А увчечері показали під відкритим небом на Європейській площі кримськотатарську версію фільму Олександра Муратова «Татарський триптих», зняту за оповіданнями Коцюбинського. Спільно з Національним центром Олександра Довженка організатори представили глядачам стрічку, що вперше зазвучала кримськотатарською мовою.

Під час дискусії «Писати про Крим(.?!)» письменник Владислав Івченко та журналіст Сергій Лефтер обговорювали можливі способи писати сьогодні на тему Криму. Півострів представили як дуже особисту територію, місце власних історій і переживань без екзотичного забарвлення. Відбулось обговорення дискурсу Криму як втраченого раю.

13327657_10207608355901081_206060130765160375_n

«Для мене цього року кримська програма ? це теж робота з невідомим, тому що я тему Криму почав для себе відкривати реально тільки в момент анексії. Крим для мене завжди був оцією terra incognita. Окупація відкрила його в людському вимірі, і в мистецькому», — зізнається Вешелені.

Фестиваль, як і минулоріч, став майданчиком зустрічі літератури й кіно. У його рамках відбулися покази фільмів, знятих за літературними текстами, від об’єднання «СУК» і читання кіносценаріїв від Марисі Нікітюк та Анастасії Максимчук.

«Я точно знаю, що є дуже сильна довіра, тому що ми впродовж року намагаємося в садибі Коцюбинського і на інших локаціях під егідою фестивалю робити нові, цікаві формати, пов’язані з театром і кіно», — каже Вешелені.

У межах фестивалю було реалізовано спеціальну програму «Острів Європа», присвячену маргінальним літературам, які не потрапляють у фокус більшості європейських читачів і цікавлять переважно через свою екзотику. У рамках цієї програми відбулась зустріч з білоруським письменником Альгердом Бахаревичем, і мала відбутись зустріч з вірменською письменницею Неллі Шахназарян, проте через хворобу вона не змогла потрапити на фестиваль, тож про її творчіть говорив перекладач Анушаван Месропян. У фокусі були спільні проблеми рецепції постколоніальних і маргінальних культур.

13332762_1169777429733244_301666232152888904_n

«Проект «Острів Європа», попри те, що він дуже дружній до фестивалю і завдячує йому своєю появою на світ, може розвиватися далі в якихось нових напрямках. Я думаю, що він буде розвиватися далі, набуватиме нових форм і нових шляхів до втілення, що не виключає, що на подальших едиціях фестивалю можуть і, сподіваюсь, будуть відбуватися наші заходи», — зауважує кураторка проекту Анна Вовченко.

Альгерд Бахаревич наголосив, що теми, яких торкаються ці літератури вже виписані в англійській, французькій, німецькій прозі. Під час сприйняття маргінальних літератур європейцями відбувається відторгнення, оскільки за кордоном цікавий переважно екзотичний аспект цих культур, тобто підтвердження стереотипів.

У межах цих розмов стає очевидно, що крім того, що подібні проблеми існують в українській літературі закордоном, всередині української культури існує подібний феномен. Через присутність на фестивалі спецпрограми, присвяченої Криму, цей аспект стає особливо виразним.

Постає питання нашого сприйняття культури кримських татар, яка є для більшості українців цікавою саме як екзотичний осередок, який існував і продовжує існувати на маргінесі культури.

Читайте також: Найочікуваніші літературні фестивалі і виставки цього сезону

Головною літературною постаттю Вінниці є Михайло Коцюбинський, навколо короткої прози якого й виник фестиваль. Як і минулого року, на «Intermezzo» відбулася низка заходів, присвячений його постаті. Під час перформансу Марини Наумчук «Не доходять ненаписані листи» у музеї Коцюбинського відбувались читання кримських листів письменника.

13315415_1169803436397310_1545473610861919779_n

Відвідувачі фестивалю  також долучилися до дискусії «Краса і сила / Сила і краса: психологічні портрети Коцюбинського і Винниченка» і літературної екскурсії «Проспект Сонцепоклонника», маршрут якої був розроблений спеціально до фестивалю. Відомий вінницький історик Олександр Федоришен разом з Олександром Вешелені розповідали про торгівельну артерію міста наприкінці ХІХ століття, легендарний вінницький вокзал, завод чавунного магната Боруха Львовича і колишній хутір Абазівка, де побачив світ і проходив перші життєві випробування Коцюбинський.

13307235_879961958817100_6256410563420150227_n

Минулого року дитяча суботня програма відбувалася на подвір’ї Бібліотеки-філії №1, чому сприяла сонячна спекотна погода. Цього року подія відбувалася на другому поверсі бібліотеки, де місця усім охочим батькам з дітьми було справді малувато.

Відвідувачі

Серед відвідувачів фестивалю були як вінничани, так і гості з інших міст. При чому останніх, зокрема киян і львів’ян, було помітно більше. Переважала молодь, більшість з них дізнавалися про події з інтернету, проте й афіш на вулицях міста не бракувало.

13267782_878674058945890_8267135410693151403_n

«Набагато більше людей знають про фестиваль, хоча зі старту в нас була дуже сильна підтримка, особливо департаменту культури, було розуміння того, що це продукт, який дуже на часі саме в контексті постаті Коцюбинського, якого саме зараз було би добре виписувати, як бренд для Вінниці. І те, наскільки Коцюбинський піддається оцій інтерпретації і переосмислюванню, обігруванню, що не втомлююсь вигадувати щось нове ? нові екскурсії, нові концепти, меню і все інше. Міська влада це прекрасно розуміє і дуже багато сприяє. Що стосується бізнесу, то була дуже хороша співпраця з готельно-ресторанним бізнесом. Вони розуміли, що це дуже культурно-туристичний продукт», — наголошує програмний директор «Intermezzo» Олександр Вешелені.

13321940_878651688948127_95864354880832780_n

Директор Фестивалю Конрада у Кракові Ґжеґож Янкович упевнений, що зацікавлення мешканців міста фестивальними подіями — це питання не лише промоції, а й часу.

«Ми теж вклали багато енергії в комунікацію з мешканцями нашого міста, щоб пояснити їм, яка головна ідея нашого фестивалю. І з часом аудиторія почала реагувати на наші ідеї», — пригадує Янкович. Нині фестиваль, який він курує, — одна з найуспішніших світових літературних подій.

Як і на багатьох інших літературних подіях і фестивалях, чимало відвідувачів — причетні до літературного процесу або уважно стежать за ним. На найбільш відвідуваних вечірніх подіях можна було часто почути: «О і ти тут, тут всі свої». Певно, такі «свої» осередки і є основною аудиторією фестивалю.

13267747_879445862202043_5205104296011634358_n

Щоправда, навіть найцікавішим заходам «Intermezzo» поки не вдається зібрати таку ж кількість глядачів і слухачів, як відомому вінницькому фонтану. Отже, фестивалю є куди рости. І безперечно, у якому напрямку йти, організатори точно знають.  Їм вдалося задати тон на переосмислення постаті митця, чиє життя було значно насиченішим, ніж воно подається у класичному хрестоматійному тлумаченні. Увага до деталей, цілісна програма, нові учасники та налагоджений менеджмент, безперечно, роблять фестиваль «Intermezzo» екзотичним островом в українському літературному морі.

 Читайте також: Intermezzo: неквапний ритм фестивалю оповідання

vikyrchakІрина Вікирчак, 

директорка фестивалю «Intermezzo»:

Нам ще є над чим працювати в тих локаціях, які вже є і насправді це дуже зручно, що ми маємо дві такі ділянки на обох берегах річки. Ми працюємо з міським простором, тим більше, річка є дуже важливою. Також у нас є така фантазія, ми хотіли би запропонувати ідеї, пов’язані з Коцюбинським для програм фонтану, але поки що, на жаль, це залишається тільки мрією.

Україна просто неймовірно велика, і те, що ми зараз навчилися розуміти, що ідентичність українця дуже складна, вона складається з багатьох інших складових, і що Україна мультикультурна, мультиетнічна, і все це є все ж таки Україна. Цьогорічний мотив фестивалю поєднується також тяга подолян до Криму, Криму до подолян, я сподіваюсь. Це йде і від оповідань Коцюбинського і до теми вимушених переселенців, які зараз проживають на території Вінниччини. Та й Вінниця була і залишається золотою серединою географічною.

А наступного року буде нова концепція, новий основний колір фестивальний, будуть нові учасники, буде розширена географія, і буде вся та невимушена атмосфера. Через літературу музику, кіно, через інші міждисциплінарні речі, ми будемо проговорювати актуальну ситуацію в Україні, світі, про Вінницю, про Коцюбинського.

vovchenkoАнна Вовченко,

кураторка проекту «Острів Європа»:

«Європа не закрита до світу, але вона оточена кількома морями. Як Африку не розглядають, як щось дуже різнорідне і дуже різнопланове, так само Європу сприймають як абсолютно монолітний організм, не беручи до уваги, що вона дуже різна всередині себе. Таке от сприйняття зовнішнє її трохи відокремлює від решти світу і трохи її якось, мені здається, знецінює. І ще така велика прикрість, що Європою власне вважають Західну Європу, тоді як європейських країн насправді багато.

От ми скільки б’ємося над тим, аби довести, що Україна справді європейська країна, хоча вона не належить до Євросоюзу. Та сама презентована на фестивалі Боснія і Герцеговина, Катерина Калитко розповідала про те, що всі ці стереотипні уявлення про боснійську дівчину, насправді, в реальності не витримують критики і ставлять світ, і ту саму Європу перед питанням про те, що країна, яку вони європейською не вважали, насправді не тільки має право нею називатися, вона нею по факту є. Тому з цього боку Європа якось трохи ізолює сама себе, боячись визнати деяких своїх сусідів рівними собі і здатними до співіснування і діалогу на абсолютно новому рівні. Ми поставили собі за мету принаймні натякнути на те, що такий повноцінний діалог не тільки можливий, а й має право відбуватися.

Ми вже говорили з авторами із кількох країн. Географічна наявність моря не є принциповою, море тут швидше сприймається як щось більш метафізичне. Тобто, воно як спільний простір, до якого торкаються різні береги. Можливо, море — це той модус, у якому існують країни, коли піднімаються, підносяться над своїми кордонами».

IlchenkoОлесь Ільченко,

письменник, сценарист:

«Задум актуалізувати ім’я Михайла Коцюбинського, який для мене завжди був одним із взірцевих авторів прози, другий рік поспіль чудово втілюється у милому місті Вінниця, на Intermezzo Short Story Festival.

Колишній брак саме такого літературного фестивалю усвідомлюєш ще гостріше після того, як «Intermezzo» вже став явищем на літературній мапі Європи. Ірина Вікирчак вчасно і точно відчула необхідність появи фестивалю оповідання, малої прози загалом і блискуче реалізувала свій задум. Автори із різних країн, десятки подій за 100 годин фестивалю ? це дуже вражає. Організатори події, його гості вшановують постать Коцюбинського і доводять, що українська проза динамічно розвивається, часто «всупереч», а не «завдяки».

Я зробив багато творчих відкриттів за дні фестивалю й сподіваюся, що мої враження від творчості колег, від зустрічей із читачами, від гостинних вінничан і їхнього теплого міста, сприятимуть подальшій роботі. Затишна і мальовнича Вінниця, в якій незримо присутній дух геніального письменника Михайла Коцюбинського, прекрасно надається до таких непересічних подій, як фестиваль «Intermezzo», де звучить музика слова».

kalytkoКатерина Калитко,

письменниця, перекладачка, координаторка балканської програми:

«Моя Вінниця ? це всі міста світу одночасно. Це страшенно зворушливе дитинне місто, і я от згодом Сараєво полюбила так само за те, що в ньому ця така дитинність і простота, відсутність снобізму, можливо, на побутовому рівні, мені видалася дуже спільною.

Мені здається, що Вінниця сама змінилася від того часу, як я повернулася, з 2006 року. Місто стало креативнішим, сучаснішим, зріст темп життя в кращий бік. Плюс, оці всі зміни інфраструктури, організаційні менеджерські речі і це якось притягнуло потребу цього фестивалю, тому що Вінниця нарешті стала якоюсь такою міцною дитиною, яка готова себе нову показати світові.

У нас з колегами давно визрівала ідея цього фестивалю і два роки тому нарешті так зійшлися планети. Для мене, наприклад, змінилися дуже такі прості речі, що тепер у Вінниці є вулиці, якими ходив Міленко Єрґович, чи готель, у якому він мешкав. Це місто, яке побачили, про яке по-новому розповіли гості з різних країн. Я боялася, що є такий ідеалістичний момент, коли ти чекаєш-чекаєш, думаєш, що це потрібно, тут публіка голодна до цього, а коли відбувається фестиваль, виявляється, що воно виштовхує. Ні, воно не виштовхнуло, воно вдячно це все прийняло.

Мені здається, що зараз маємо щастя бачити такий зворушливий момент формування, зародження того джерела культурної течії, яка змінюватиме контекст, і яка, зрештою, змінюватиме місто, тому що найкращі, найяскравіші зміни ставалися з багатьма містами, коли вони починали асоціюватися з якось великою культурною подією. Мені би дуже хотілося, щоби це сталося у Вінниці за таким же сценарієм.

Коцюбинський, очевидно, у моєму морі пам’яті був штурманом, чи супутником у мандрах. Тому що я знову ж таки змалечку пам’ятаю, як ми з батьками приходили в цю садибу Коцюбинського. Цю агаву,  маленький будинок, садок, і він був першим якимось таким розмикачем кордонів. З одного боку ? по його творах дуже легко відстежити ландшафт Вінниці, вулиці, якими ходиш ти щодня, дуже легко взяти цю мапу і взяти твір Коцюбинського накласти, от, якою дорогою іде той маленький грішник. З іншого боку ? він завжди був десь далеко і розповідав про ті далекі краї, у які хотілося потрапити.

Коцюбинський завжди був якимось моїм таким добрим другом, принаймні, мені би так хотілося його вважати. Людиною, з якою ми поділяли цю поетику вулиць і поетику далеких країв, і теплих морів».

prokhaskoТарас Прохасько,

письменник:

«Україна дійсно дуже різноманітна, не подібна одна на одну. Тобто, такі якісь місця, регіони, вони настільки наповнені якимось своїм життям, характером, своєю історією. І навіть як біолог, я би сказав, своєю антропологією.

Тому що видно, як відрізняються на рівні антропологічному люди в різних місцях України. Але попри то все, ми позиціонуємо себе як українці, як належні до цього народу, як причетні до цієї країни. І тому в нас нема іншого шляху, як пізнавати один одного. Тобто, усвідомлювати, наскільки повним є життя у різних регіонах. І пізнавати його. В цьому сенсі Вінниця є одним із ключових пунктів, тут коди цієї українськості є страшенно глибокі, потужні і сильні.

Мені здається, що наразі фестиваль попри то, що він є дуже цікавим, насиченим, мистецьким, він все ще не охопив ейфорією всіх містян. У доброму сенсі. Дуже багато людей, які мешкають сьогодні у Вінниці, вони просто не зауважують, що тут відбувається фестиваль такого ґатунку і такого рангу. Не кажучи вже про те, що люди, які цим живуть у Вінниці мали би відчувати велике щастя, що світ приїхав до них».

vesheleniОлександр Вешелені,

програмний директор фестивалю:

«Довіра до нас з минулого року дуже відчутна. Те, що того року було, як вибух, а його ефект ще не завершився. Люди знають, що це новий, свіжий, цікавий фестиваль, який проходить у Вінниці. Що він дуже ексклюзивний, як для Вінниці, так і для України.

Завжди кожен фестиваль для людей, хоч вони і знають програму, ознайомлені, цього року і ролики крутили, і багато долучили додаткових ресурсів. Можливо, ще тільки зовнішньої реклами нам не вдалося зробити за браком коштів.

Фестивальний формат трохи змінює ритм життя і міста, і тих, хто долучається до нього. Ми намагалися скласти програму, яка справді буде для людей цілісною. Це дуже серйозний виклик, і відповідальність, і я розумію, що з кожним роком фестиваль буде змінюватися й адаптовуватися до очікувань, але також ? вести людей за собою, налаштовувати їх на це невідоме.

Волонтерів у нас в цьому році більше, вони дуже мотивовані, це такий величезний скарб. Кожного року приходять новіші, молодші, а старші, випускаючись, все одно приходять і допомагають. Може, таких людей активних, готових долучитися до команди волонтерів, ну, п’ятдесят, може під сотню, потенційно у Вінниці, але це вже частина цієї публіки, для якої ми працюємо. І це не ті волонтери, які сидять на заходах тільки тому, щоб була присутність, якщо мало людей, ні. Вони приводять друзів, вони підходять до усіх авторів. Для них це суперподія».

ivchenkoВладислав Івченко,

письменник:

«Враження від фестивалю цілком позитивні. Це стосується і насиченої програми і організації, а також самої Вінниці, яка виявилася напрочуд приємним містом.

Сподобалося, що різні заходи відбувалися в різних місцях це давало можливість побільше гуляти вінницькими вулицями. На дискусію стосовно того, як треба писати про Крим, прийшло біля 30 людей, які жваво брали участь в обговоренні, що теж справило добре враження. На фестивалі зустрівся з багатьма колегами, спілкування з ними стало ще одною позитивною рисою «Intermezzo».

 

Над матеріалом працювали Тетяна Петренко, Ната Коваль

Світлини Нати Коваль, Поліни Городиської та Intermezzo Short Story Festival

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe