Новини

Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo» справді став такою собі перервою, сієстою тривалістю в чотири дні. У програмі майже не було подій, які відбувалися одночасно, бурхливих дискусій на проблемні теми і нещадно розкиданих локацій. Кожен день неквапно минав у читаннях, переглядах фільмів, зустрічах, прогулянках, розмовах. Такій атмосфері сприяв розмірений, порівняно із метушливими Києвом-Львовом, ритм вінницького життя, інколи справді здавалося, що час спинився.

ЛОКАЦІЇ

Загалом «Intermezzo» нараховував десять локацій, провідні з яких були розташовані максимально компактно в центрі міста.

Відкривали фестиваль просто неба – на Європейській площі, що є одним із найулюбленіших місць для вінничан і туристів. Це історичний центр міста, непроїзна частина, де просторо й затишно водночас.

У форматі «на свіжому повітрі» діяли ще дві локації – Майдан незалежності та яблуневий сад Літературно-меморіального музею М. Коцюбинського (ще одна тонка алюзія до майстерної новелки «Цвіт яблуні», і такими алюзіями, інтелектуальними дежавю повнився захід). На Майдані, що розташований поруч із відомим прозорим офісом (який, щоправда, розмістився в надто непривабливій, навіть як для радянської архітектури, будівлі) читали свої роботи учасники курсів письменницької майстерності «Творчопис» та Bartleby & company.

Значно більше подій пройшло у згаданому саду, що розкинувся на території музею Коцюбинського.

Читайте також: Музей Коцюбинського у Вінниці:

квітучий острівець у забудовах

Зазначимо лише, що це дуже символічне місце: садибу збудував ще дід Коцюбинського Максим Абаз, а сам письменник прожив тут близько 30 років від свого народження. Нині подвір’я музею – справжній оазис посеред довколишніх багатоповерхівок.

Заходи, які влаштовували в саду, мали переважно формат читань. Так зі своїми творами гостей знайомили вінницькі письменники, які були слабшими, зрештою, непоганий привід повчитися і підтягнутися наступного року. Режисерка й журналістка Оля Михайлюк (агенція АртПоле) зачитувала свої нотатки із враженнями від перебування в анексованому Криму. Однією із найбільш аншлагових подій став проект «Ланцюгова реакція» – читання оповідань від сучасних українських авторів, серед яких і добре знані автори, як-от: Олег Коцарев, Олексій Чупа, Юлія Стахівська, Олег Шинкаренко і дебютанти, як-от, ведучий радіо «Аристократи» Ярослав Лодигін.

Помітно було, що відвідувачі не могли натішитися не тільки текстами, але й простором саду, багатьом не до вподоби було сидіти нерухомо понад дві години на стільцях і лавках, тому вони прогулювалися подвір’ям, вмощувалися під деревами на траву, кому пощастило більше – смакували домашнім вином.

Відразу після «Ланцюгової реакції» відбувся показ найкращих робіт фестивалю відеопоезії CYCLOP, який щонайменше подвоїв захват гостей, особливо тих, які бачили роботи вперше.

Простір вінницької «Книгарні Є» також був задіяний у програмі фестивалю. Щоправда, інколи цього простору було відчутно замало, як-от під час заходу «Віч-на-віч з оповіданням» за участю Софії Андрухович та Лариси Денисенко. Мабуть, варто подумати наступного разу для використання цього приміщення для інших форматів.

Наступна локація – галерея «Арт-Шик» сучасна, простора й комфортна. Тут проходили зустрічі з багатьма іноземними гостями, зокрема з Міленком Єрґовичем (Хорватія –Боснія і Герцеговина), Юстиною Чеховською (Польща).

Кінотеатр «Родина», розташований у центрі міста, поблизу Європейської площі, за інтер’єром є типовим радянським кінотеатром, а от за форматом діяльності – справжнім осередком андеграунду, тут постійно проходять фестивальні покази, покази арт-хаусного кіно. Ще одна його особливість – мальовані афіші, при кінотеатрі досі працює художник, який створює кіноафіші власноруч.

В рамках «Intermezzo» в «Родині» демонструвалися стрічки балканської програми фестивалю про права людини «Docudays», фільми Кшиштофа Зануссі, кінооповідання від українських режисерів. Зазначимо, що перегляди стабільно збирали чимало глядачів.

Ще одна типово радянська за інтер’єром локація – читальна зала першого корпусу Вінницького педагогічного універститету, теж, до речі, названого на честь автора «Intermezzo». Саме тут пройшло відкриття літературної програми фестивалю, під час якого дискутували про острівну літературу й роль Коцюбинського в ній.

«Острів у Коцюбинського починався з «Intermezzo». Острів для нього – Кононівка, острів для нього – Капрі. При чому Капрі не є якимось змалілим явищем, яке треба описати, навпаки, це намагання дійти до Всесвіту», – зазначив Олександр Балабко, український публіцист і прозаїк. Літературознавець Ростислав Чопик додав, що Криворівню у своїх листах Коцюбинський теж називав островом. Окрім цього, пан Ростислав зазначив: «Почуття дитячого щастя, первісного раю, імпресіоністичної гостроти відчуттів, що їх більшість людей із віком втрачає, Коцюбинський намагається все життя відновити. І коли на острові це вдається, він відчуває звільнення й щастя, тоді вже можна й померти». Участь у дискусії взяв також письменник Володимир Лис, наголосивши, що в Коцюбинського, «людини, яка весь час жила в Україні і всього декілька разів могла виїхати в Європу, було справді європейське мислення в літературі, у підході до життя і зображення людей та природи».

Особливістю ще однієї локації – клуб-ресторану «PR1ME» було меню Коцюбинського, яке підготували організатори з кухарями спеціально до фестивалю. Відвідувачам пропонували страви, які були найбільш до смаку гурману Коцюбинському і які є традиційними для різних регіонів – Поділля, Гуцульщина, Крим, Італія, де за своє життя бував письменник. Таке меню було ще одним доказом продуманості фестивалю до найменших дрібниць, які і складають загальне враження, коли йдеться про рівень.

У «PR1ME» також проходили концерти у форматі AfterMezzo, ними, починаючи із другого дня, завершувався кожен день фестивалю. Не обійшлося без ексцесів – у ніч на суботу виступив не надто професійний гурт, що відлякав відвідувачів, та й позначився на нервовій системі організаторів.

СПЕЦІАЛЬНІ ПОДІЇ

Однією із найбільш відвідуваних подій стала екскурсія «Вінниця Коцюбинського», яку розробили спеціально до старту фестивалю. Маршрут будувався за принципом одного робочого дня Михайла Коцюбинського і триває дві з половиною години. Учасники дебютної екскурсії пройшлися тими місцинами, з якими пов’язані будні вінницького періоду життя письменника. Щоранку о 8:30 Коцюбинський вирушав від свого будинку в Абазівці до маєтку Станіслава Ґрохольського, де певний час навчав дітей графа.

Дорогою екскурсовод, Олександр Федоришен, історик і затятий фанат Вінниці розповідає про творчу, викладацьку, громадську діяльність Коцюбинського, його перше кохання й політичні погляди, цитуючи при цьому листи письменника, наводячи рідкісні факти, спростовуючи міфи.

Вінничани, яких теж чимало прийшло на екскурсію, розповіли Читомо, що цей маршрут відкриває перед ними досі незнану Вінницю, спонукає глянути на неї по-новому. Додамо, що тепер екскурсія «Вінниця Коцюбинського» діятиме у Вінниці постійно. Детальніше про неї – тут.

Частина групи покинула екскурсію на півгодини раніше, бо поспішала на читання з Оксаною Забужко, що проходили пароплаві «Микола Пирогов». Вільних місць на тій частині палубі, де відбувалися читання, не було. Захід мав благодійну мету – збирали кошти для благодійного фонду «Без кордонів». Загалом відвідувачі пожертвували 2040 гривень.

Подорож тривала майже дві години. Пароплав зробив зупинку у передмісті Вінниці, мальовничому Сабарові, де письменник мешкав деякий час. Там же на березі Південного Бугу з борту корабля учасники заходу побачили камінь Коцюбинського, де, вважається, він свого часу любив писати.

Протягом поїздки Оксана Забужко розповідала про своє бачення творчості Коцюбинського, про його тяжіння до висвітлення смерті, темних сторін життя і прочитала оповідання Михайла Коцюбинського «Подарунок на іменини».

Ще одна спеціальна подія відбулася у вже згаданому саду під час закриття фестивалю. Йдеться про медіавиставу «Il Caprese», присвячену італійським враженням Коцюбинського. Це синтез тексту, музики та відео. Виставу для глядачів готували Данило Хомутовський (текст), Антон Дегтярьов (музика), Світлана Рейніш (відеоарт) та Ярина Груша (концепція і постановка).

До речі, у день закриття мали місце й не дуже приємні речі, як-от, смаження шашликів директором музею на території садиби Коцюбинського.

ПУБЛІКА

Серед відвідувачів фестивалю були як вінничани, так і гості з інших міст. При чому останніх, зокрема киян і львів’ян було помітно більше. Ті вінничани, які прийшли на фестиваль, пасивність своїх земляків пояснювали недостатнім інформуванням в межах міста, зокрема відсутністю зовнішньої реклами, хоча, за нашими спостереженнями, афіш у місті не бракувало Тому не дивно, що переважно саме молодь приходила на події, дізнаючись про них у мережі. Водночас на вихідних паралельно з «Intermezzo» у Вінниці проходили більш масові події, як-от, спортивний марафон, тож цілком імовірно, що містяни віддали перевагу їм.

Приїжджі зазначали, що про фестиваль дізнавалися переважно з інтернету, більшість відвідувачів-вінничан – також.

Водночас волонтери фестивалю запевнили, що робили все можливе в міру фінансових ресурсів фестивалю. Напередодні вони роздавали флаєри, розвішували програми на вітринах деяких магазинів у центрі міста. За словами волонтерів, люди активно відгукувалися на їхні пропозиції взяти листівку з інформацією про фестиваль (їх, до речі, дуже приваблював їхній дизайн), при цьому з’ясовувалося, що дехто з вінничан не знав, що таке «Intermezzo», а хтось і взагалі вперше чув про Коцюбинського.

ГЕРОЇ

Про деяких учасників фестивалю вже йшлося вище. Так Оксана Забужко, одна з найбільш очікуваних серед українських гостей, крім читань на теплоході, презентувала у Вінницькій філармонії книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців спротиву». Подія мала відбуватися за участю гурту «ТЕЛЬНЮК: сестри», проте останні через хворобу підвели й не приїхали, повідомивши про це в останній день.

Ще одна українська гостя – художниця й кураторка Алевтина Кахідзе організувала літературний перформанс під назвою «Дзвінки із Жданівського цвинтаря». Алевтина озвучувала уривки телефонних розмов із мамою, яка живе у Жданівці Донецької області та яка під час окупації міста бойовиками так званої ДНР телефонувала доньці із цвинтаря, бо тільки там був мобільний зв’язок. Відчувалося, що аудиторія не надто була готова до заходу такого формату, бо поки Алевтина читала репліки мами, присутнім пропонувалося читати (про себе, пошепки) репліки доньки, що були написані на аркушах і виставлені в центрі зали на стільцях, однак лише кілька людей піднялися зі своїх місць, щоби це зробити.

Після завершення перформансу художниця розповіла, що у 30-х роках ХХ століття її родина змушена була переїхати з Вінницької області на Донбас, де люди хоча б трохи менше потерпали від голоду. Підсумовуючи зустріч, Алевтина зазначила, що «не треба чекати завершення війни, щоб говорити про мир. Варто це робити вже зараз».

Ключовими постатями закордонної програми фестивалю стали боснійський і хорватський письменник Міленко Єрґович і польський режисер Кшиштоф Зануссі. Відвідувачам фестивалю представили два фільми Кшиштофа Зануссі – «Серце на долоні» і новинку «Чуже тіло». А персональна зустріч з ним викликала неабиякий ажіотаж – усі місця у кінотеатрі «Родина» було зайнято, але це не завадило відвідувачам стоячки слухати метра польського кінематографу. Не обійшлося й без технічних пркростей – під час події раптово зникло світло.

Під час дитячої програми, яку спільно з «Intermezzo» організовувало «Видавництво Старого Лева», з юними відвідувачами працювали перекладачка Наталя Іваничук, автор перекладу творів фінської письменниці Туве Янссон, українські письменниці Ірина Цілик, Зірка Мензатюк, Катерина Міхаліцина і творча студія «Аґрафка». Галина Вдовиченко презентувала свою дитячу книжку «36 і 6 котів», яку батьки охоче купували для своїх маленьких читачів.

* * *

«Європеєць з голови до п’ят» і «справжній аристократ Духа» Михайло Коцюбинський неодмінно б оцінив витончений смак й увагу до деталей, з якими організатори підійшли до фестивалю оповідання. Їм вдалося задати тон на переосмислення постаті митця, чиє життя було значно насиченішим, ніж воно подається у класичному хрестоматійному тлумаченні. Як для першого разу фестиваль пройшов на відмінно.

Олена, вінничанка

Я разом зі своїм сином, який вчиться у п’ятому класі з поглибленим вивченням історії, побувала на екскурсії Олександра Федоришена, хотіла показати йому справжнього історика:). Найбільше нам запам’ятався будинок Коцюбинського. Перед тим я була на дискусії «Від роману до оповідання», яку проводила «Коронація слова».

Мені здається, місто ще не оцінило, наскільки вагома подія відбувається. Людей поки дуже мало. Я дізналася про фестиваль завдяки Інтернету, подумавши, що, певно, вся Вінниця зійдеться туди. А виявилося, що гудить Інтернет, а місто не знає. На мій погляд, фестиваль «Intermezzo» відіграє важливу роль у брендуванні міста, адже було б чудово, щоб Вінниця асоціювалася саме з ним.

Ольга, вінничанка

Такі фестивалі, як «Intermezzo» значно наповнюють життя. Раніше у Вінниці подібних заходів не відбувалося, а зараз їх проводять значно частіше. До прикладу, тижні кіно тощо. При чому вхід на більшість таких подій вільний.

Марія, вінничанка

Фестиваль якось пройшов повз мене. Я знала тільки про маршрут «Вінниця Коцюбинського», про який прочитала в газеті й відразу вирішила прийти. Екскурсія викликала в мене великий інтерес, бо для нашого міста щось подібне – новинка, до того ж вінничани мало знають про своє місто. Уже безпосередньо під час екскурсії дізналася про фестиваль, що він виявляється дуже насичений і цікавий. Я б із задоволенням послухала Забужко на пароплаві й відвідала покази кіно, але якось невчасно отримала інформацію.

Варсава Бо-Гi , вінничанка

Фестиваль – дійсно важлива подія для Вінниці, бо у нас тут така глуш, нічого ніколи не відбувається. Переважно сидимо вдома, а так є де потусити з класними людьми. Деякі події я буквально пробігала, але це мені дуже подобається.

Ольга, львів’янка

Я давно не була у Вінниці, й фест став ще однією причиною, щоб сюди приїхати. Дуже сподобалася екскурсія, насамперед робота екскурсовода. Помітно, що йому самому це дуже цікаво, він викладався по максимуму, стежив, щоб усім учасникам було комфортно.

Про Коцюбинського я більше знаю з літературного боку, бо за освітою філолог, тому дуже цікаво було побачити, де і як він жив. Планую також піти на відеопоезію і ще, мабуть, на покази українського кіно.

Ірина Вікирчак, директорка та засновниця фестивалю

Дуже приємною несподіванкою, стало усвідомлення того, для кого робиться цей фестиваль. Ви бачили очі наших волонтерів? Бачили, як вони старалися? Як збирали автографи хедлайнерів фестивалю на бейджики? Наші волонтери чудові.

І фестиваль робиться для них і таких, як вони – молодих, енергійних, старанних, цікавих до світу і тих, хто живе і хоче жити у цьому місті.
Ще одна несподіванка – «звинувачення» учасників, зокрема, Оксани Забужко, у тому, що я «змусила» їх перечитати Коцюбинського:) Дякували.

Ми вже горимо і живемо другим фестивалем «Intermezzo». Відчуваємо, що він потрібен Вінниці та Україні. Є вже навіть запрошені учасники на наступний фестиваль (але це поки секрет). Михайло Коцюбинський залишив нам ідей та матеріалу на багато-багато фестивалів вперед. Страшенно кортить із цим матеріалом попрацювати. І Вінниця до цього готова!

Загалом, ми маємо працювати з українськими містами, розвивати їх, робити такими, щоб у них хотілося жити, залишатися і повертатися! Ангажувати молодь, роботи життя цікавим, створювати прецеденти зустрічі його мешканців з мистецтвом та художнім словом, і буде нам щастя!

Ольга Гончар, прес-секретар фестивалю

Складно запускати перший фестиваль, з огляду на зовнішні обставини. Постійно міняється курс, а з ним наш бюджет. Незрозуміло, наскільки безпечно в країні і чи приїдуть через це закордонні гості. Настрої у суспільстві теж різні, одні кричать: «давайте культуру», інші: «давайте всі гроші на АТО, навіщо нам культура». Знову ж таки, фестиваль стартує у Вінниці, а в нас вся культура у «відпрацьованих» містах – Львові, Києві, тому питання, приїдуть люди чи не приїдуть. Непросто було знайти ресурси, адже йдеться не тільки про гроші. Нас підтримала міськрада, місцевий бізнес, громадські організації, міжнародні культурні інституції.

Представники нашої команди перебувають у різних містах – Київ, Чернівці, Вінниця, в кожного паралельні роботи й проекти, але ми горіли нашою ідеєю, тому все вдалося.  Ми хочемо, щоб «Intermezzo» був прикладом того, як мають працювати і співпрацювати всі складники – держава, ГО, бізнес, туризм, розваги, представники різних мистецьких сфер. Тільки разом ми можемо щось змінити і розрухати країну. Кожен регіон має право на свій літфестиваль – якісний і яскравий.

Олександра Коваль, президент ГО «Форум видавців»

Насамперед прекрасна і дуже виразна ідея: фестиваль оповідання. Це вирізняє «Інтермеццо» між іншими літературними фестами. Організатори справді дотрималися концепції. Здається, кожен захід був філігранно допасований, так що сюжет і напруга фестивалю розвивалися точно так, як і має бути в гарній новелі. Я плавала на кораблику з Оксаною Забужко і слухала «Подарунок на іменини», який багато років намагалася витіснити зі своєї свідомості, Потім скраєчку побувала на презентації Іри Цілик і отримала автограф, потім на розмові Денисенко з Андрухович (чи то Софії з Ларисою, бо було дві дзеркальні розмови, – ну чим не класне оповідання?) Потім ще була презентація «Літопису самовидців», читання оповідань в саду Коцюбинського. В цьому саду мені захотілося залишитися назавжди або обов’язково повернутися наступного року. Дуже люблю команду Ірину Вікричак, Олександра Вешелені, Олю Гончар, Катерину Калитко. Бажаю їм бути такими ж натхненним і витривалими наступні п’ять років – і це буде найкращий фестиваль оповідання в світі.

Підготували Анастасія Івашина та Анастасія Трепитьон

Світлини Анастасія Трепитьон, Ольги Бєлявцевої, Олександра Мельника, Віталія Янкового, vlasno.info, соцмережі