Місця

Вийшовши на зупинці вінницького трамваю «Музей М. М. Коцюбинського», що по проспекту, також названого на честь автора «Тіней забутих предків», ви неодмінно побачите великий пам’ятник митцеві, однак чогось схожого на музей – ні, всюди багатоповерхівки, магазини тощо. Але варто вам звернути зі згаданого проспекту на вузеньку вулицю Бевза, пройти кілька метрів, як ви натрапите на огорожу з табличкою «Літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського».

Цього року музей став однією із найбільш вдалих локацій Міжнародного фестивалю оповідання «Intermezzo». 

За огорожею на вас чекає невелике, доглянуте обійстя, більш характерне для сільського ландшафту. І таке враження небезпідставне, адже родинне гніздо Коцюбинських розташувалося на Замості – частині Вінниці, що до 60-х років ХІХ століття не вважалася міською, а була таким собі присілком. Усе змінилося у 1866 році, коли було закладено перший міський вокзал, дорога до якого від центру міста пролягла якраз через Замостя. Це дало потужний поштовх до його урбанізації. Однак садиба Коцюбинських так і лишилася незайманою і досі є своєрідним оазисом серед бетонних багатоповерхівок.

Садиба як музей почала функціонувати у листопаді 1927 року, досить скромна, трохи занедбана, помітно, що сюди, на відміну від фонтану, гроші не поспішають вкладати, новітньої експозиції ви не знайдете, як і сучасних експонатів, книг.

Історія

Історія садиби бере свій початок від 20-х років ХІХ століття, коли дід Михайла Коцюбинського, Максим Абаза, переїхав до Вінниці. Він придбав ділянку землі на Замості, збудував там хутір, який назвав «Абазівка».

На хуторі було сім будівель, серед яких хата, комора, стайня з возовнею і дровником, хлів, клуня, шопа й стодола. У 1863 році дочка Максима Абази Ликера вийшла заміж і оселилася в Абазівці разом із чоловіком Михайлом Матвійовичем Коцюбинським. 17 вересня 1864 року в подружжя народився син, якого також назвали Михайлом. Із цього часу і до 1897 року (з перервами) Михайло Коцюбинський проживав на хуторі.

Об’єкти

Нині на території Абазівки збереглося три меморіальні об’єкти – хата, комора і сторожка. Під час екскурсії відвідувачі мають змогу побувати у кожному з них. Найбільше уваги, звісно, привертає хата.

«Окрім самого митця, у цьому ж будинку народився його первісток – Юрій Коцюбинський та племінниця – Михайлина Коцюбинська, донька його молодшого брата Хоми», – розповідає Федір Васильович Панчук, директор музею.

Площа будинку – 120 м?, складається він з п’яти кімнат. За словами пана Федора, працівники музею намагалися відтворити той інтер’єр, який був за життя Коцюбинського. Тут маленька кухня з автентичною піччю, вітальня, де збиралися гості, проходили літературні вечори, кімната, де відпочивав і писав Коцюбинський.

Серед найбільш цінних експонатів – оригінал метричної книги Михайла Коцюбинського та протокол рішення педагогічної ради Вінницького реального училища про присвоєння Коцюбинському звання народного учителя. Є і різні побутові дрібниці, наприклад, дзеркало, в яке дивилася родина Коцюбинських.

На стінах оселі розвішані фотопортрети членів сім’ї: дід Максим, батьки Михайла, він сам у дитинстві, дружина Віра Дейша, діти Оксана, Юрій, Роман, Ірина.

У хаті можна знайти також мальовані портрети, зокрема портрет Михайла Коцюбинського у виконанні відомого художника Михайла Жука. Є тут також ілюстрації до творів письменника, а ще його книги, які виходили у різний час.

«Михайло Коцюбинський як письменник був дуже щасливим, адже всі його твори були надруковані за життя. Хоча є один ненадрукований твір – «Дядько та тітка», але річ у тім, що Коцюбинський вважав його недосконалим і не вартим опублікування», – коментує Федір Панчук.

Також тут представлено традиційний одяг, прикраси, предмети побуту Поділля, Гуцульщини, Молдови – тих місць, де бував Коцюбинський.

Ще одна будівля на території подвір’я – комора.

У 1883 році комору обшукала жандармерія

Нині працівники музею використали це приміщення для того, щоби розширити експозицію побутових речей часів Коцюбинського. Тут поставили лави, щоб відвідувачі могли сісти, змайстрували полиці, на яких розмістили книги й пресу, що виходили в той період, принесли дерев’яну скриню і знайшли дуже оригінальний за технікою виконання килим, зшитий із шматочків тканини майстринею із Шаргорода.

У коморі розташований погріб, він також ідеально чистий і доглянутий.

Подвір’я музею

Обійстя садиби потопає у буянні рослин. Тутешній ландшафт цікавий тим, що в ньому поєднано дерева, які садила родина Коцюбинського, й молоді, зокрема декоративні, дерева, які не так давно посадили працівники музею. Так до нашого часу дійшли липа, яблуні, груші-глеки, які посадив Максим Абаза.

Липа Максима Абаза, якій понад 250 років

Відразу біля входу на подвір’я розкинулася найбільша, за словами директора закладу, калина в Україні. Їй близько 30 років. Висота куща, який складається із п’яти стовбурів, сягає шести метрів.

Цей кущ із маєтку Івана Франка в Криворівні привіз Василь Кобець, письменник, громадський діяч, голова літературно об’єднання імені Василя Стуса.

Агава – одна з найулюбленіших рослин Коцюбинського

У саду ростуть і досить рідкісні рослини, приміром декоративна айва, падуболиста магонія, агава. «Перша агава тут була посаджена 70 років тому, її привезла квітникарка з Чернігова, куди цю рослину вперше завіз сам Михайло Коцюбинський. Нині у нас росте п’ять агав, раніше їх було більше. Але ж агава гине після цвітіння, віддаючи всі свої соки цвітові», – розповідає Федір Панчук.

Подвір’я кілька років тому уклали бруківкою, щоб, знову ж таки, передати дух часу.

Типовий відвідувач

Щороку музей відвідують близько 30 тисяч людей. За словами директора закладу, окрім туристів, сюди часто заходять і вінничани, які дуже люблять прогулятися подвір’ям, відпочити у тиші й затишку. Спеціально для таких цілей тут нещодавно звели дерев’яну альтанку.

Двір музею приваблює також дітей, яких часто приводять сюди із літніх таборів відпочинку. Працівники закладу влаштовують для маленьких гостей літературні квести.

Отож, музей і справді лишається островом серед бетонних багатоповерхівок. При цьому без зазіхань на музей не обійшлося.

«На нас часто тиснуть. Нещодавно поруч із нами розташувалося пиво «Чернігівське», стримів макет величезної пляшки пива – символ алкоголізму на Вінничині, було розставлене шатро зі столиками. Але ми разом із колишнім мером Гройсманом домоглися того, щоб «Чернігівське» покинуло територію», – говорить директор Панчук.

Окрім музею, про Коцюбинського у Вінниці нагадують памятні дошки на навчальних закладаї, камінь у Сабарові й однойменний кінотеатр.

Цінова політика

• вхід на територію: 3 грн
• екскурсія: 10 грн для дорослих і 5 грн для дітей

Окрім, музею у Вінниці, музей Коцюбинського діє також у Чернігові. Ще один музей був заснований у кримському селищі Сімеїз (судячи з останніх новин на кримських інтернет-ресурсах, музей навіть продовжує функціонувати). Діяв музей і в будинку Коцюбинського у місті Бар Вінницької області, але наразі він припинив функціонування, а сама будівля влітку 2013 року перебувала під загрозою знищення.

Місце: Вінниця, вулиця І. Бевза, 15 (зупинка трамваю «Музей М. М. Коцюбинського»)

Період: 10:00–18:00 щодня (вихідний – середа)

Світлини Анастасії Трепитьон, Ольги Троханчук