Читомо > Література на літо > Що читала редакція Читомо / 17-21 листопада

Література на літо

Що читала редакція Читомо / 17-21 листопада

23.11.2015 0 Автор:

Цього тижня редакція Читомо зацікавилася маргінальною польською поезією, мистецтвом для дітей, літературознавчим розумінням тексту, «Баталістом» Артура Перес-Реверта і котами. Розмірковуємо про вибірковість у читанні і відповідальність перед читачами. Надихайтеся і будьте з нами.

Пилип Пухарєв

redakcia_chytaje-phill

Франсуаза Барб-Ґалль. Як розмовляти зі дітьми про мистецтво / пер. з франц. Софії Рябчук. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. – 192 с.

Нині багато читаю про візуальне мистецтво. У пошуках гідного україномовного матеріалу натрапив саме на цю книжку. Не те, щоб для мене дерева знову стали великими. Скоріше, цікаво, як можна пояснити складні візуальні смисли простими словами.

І Барб-Ґалль це вдається! Усе для найменших поціновувачів арту: кольорова ілюстрація до кожної з картин, поділ творів на тематичні блоки і навіть загальні поради про похід із дітьми до музею на початку видання. Захопившись концепцією і стилем автора, почав знайомитися з її ж таким самим дайджестом вже для дорослих, який на українську наразі не переклали. Але то вже зовсім інша історія, яку обов’язково розповім, щойно переклад з’явиться на книжкових полицях.

Читайте також інтерв’ю із перекладачкою Софією Рябчук про нову книгу

«Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття»

«Нам у світі живопису все ще якось боязко. Найочевидніші питання не так просто вкладаються у слова. Ми не наважуємося визнати, що нічого не тямимо у творі, від якого усі в захваті, і не завжди легко визначити, щ? нам подобається в іншому».

Читайте рецензію на книжку «Як розмовляти з дітьми про мистецтво»

 

Ганна Гнедкова

redakcia_chytaje_ann

David Lodge Small World: An Academic Romance. – London: Martin Secker & Warburg Limited, 1984. – 338 p.

Девід Лодж – письменник, якому дуже допомагає той факт, що він іще й літературознавець. Він, власне, і не приховує, що чудово знає, як будуються нарративи, і піклується про те, щоб не набриднути читачеві. На переконання Лоджа, більшість письменників обирає зручну для себе оповідну модель – і дотримується її в кожному новому романі. А Лодж хитро грається з конструюванням роману.

«Світ тісний», наприклад, – роман (або, за визначенням письменника, романс), котрий навмисне демонструє свою сконструйованість, підкреслює власну «академічність» і випинає назовні вплетені в себе інтертексти. Крізь його героїв-філологів виразно проступають (і принагідно іронічно критикуються) літературознавчі теорії. Ці герої, ніби середньовічні лицарі, подорожують «тісним» глобалізованим світом у пошуках свого Грааля – ангелоподібної Анжеліки (Angelica), яка постійно вислизає від них, як Текст, що жодній теорії не дозволяє себе вичерпно розгадати.

«I mean, the idea of romance as narrative striptease, the endless leading on of the reader, a repeated postponement of an ultimate revelation which never comes – or, when it does, terminates the pleasure of the text…»

Врешті-решт філологи виявляються щодо Тексту не більш (а може, і менш) привілейованими читачами, ніж не-філологи. Так само текст «Світу тісного» написаний академіком-літературознавцем про академіків-літературознавців, однак орієнтований він далеко не тільки на них. До речі, «Світ тісний», хоч і вважається другим романом у трилогії, може сприйматися і без «Академічного обміну» та «Гарної роботи» як цілком самостійний і не схожий на своїх «родичів».

Оксана Хмельовська
redakcia_chytaje_hmelo

Галина Вдовиченко 36 і 6 котів. – ВСЛ, 2015, – 136 с.

Так як назвати котолюбкою мене складно, то особливих сантиментів до книжки «36 і 6 котів» в мне не було. Скажу відверто, взялася її читати виключно для Рейтингу критика, і з певним скепсисом: далися вже сучасній українській дитячій літературі ті котікі.

Але буквально з першої сторінки коти почали ретельно працювати над своїм іміджем, що до кінця повісті навіть на мене справили приємне враження. Що вже говорити про головну героїню історії – пані Карпилову, яка одного дощового вечора впустила усіх 30 дорослих і 6 малих бездомних тварин у свою двокімнатну квартирку.

«Можна називати наше товариство, скажімо, Котомурія… Можна Котонявія, чому б і ні?.. Котосплюхія теж може бути… Тільки не Котовасія. Що завгодно – тільки не котовасія…»

Це не геніальний текст, але написаний майстерно.

Тут є все, що характеризує добротну дитячу повість: захопливий сюжет, проста, але смачна мова, цікаві знахідки у неймінгу котів, та й про маркетингові ходи у малому бізнесі теж дещо є. Плюс – кожен герой із 40 чимось індивідуальний і особливий, як і в житті, і з кожним можна знайти спільну мову, а це чудовий меседж для дітей. Мінус – все-таки більш яскраві чоловіки-коти, і хатня робота здебільшого лежить вся на тій же пані Карпиловій.

Юрій Завадський

redakcia_chytaje_zavad

Роман Хонет. світ був моїм. – Вроцлав, 2015. – 60 с.

Правда в тім, що рідко падаю жертвою промоції, адвертисментів, визнань та премій, тому й не звертаю особливої уваги на те, що коїться завдяки чи довкіл таких чинів, і правда в тім, що читаю обмаль і вибірково, не отруюючи себе зайвиною.

З колегами опікувався стендом нашого видавництва «Крок» під час Книжкової ярмарки в Кракові, а навпроти нас розмістилася Фундація імені Віслави Шимборської. Спільним хвилюванням усім дотичних до поезії було проголошення переможця премії імені Віслави. Наголошу, що ця премія багато важить у Польщі. І раптом нагороду поділили між двома поетами: Яцеком Подсядлом і Романом Хонетом.

Про Подсядла українці чули, ба навіть читали. Про другого – нічого. У Польщі про Романа Хонета знають небагато також, проте його особиста марґінальна позиція не робить марґінальною його поетичну практику: мешкає він у передмісті Кракова, не користується соцмережами, рідко зустрічається з читачами.

А книжка його під назвою «світ був моїм» виявилася для мене великою несподіванкою. Поет вміло оперує своїми текстами, переплітаючи їх взаємно, творячи таки «книжку», а не «збірку». Поетична мова Романа Хонета складна й окові професійного читача.

Книжкою мандрує образ якоїсь шаленої втрати: в різних її фраґментах по-різному себе виявляє цей образ, з різною силою та концентрацією. Увага зісковзує кожного разу, ніби око бігає краєвидом, який проминає на швидкості повз. Стараюся, щоби про автора дізналися українські шанувальники поезії, тому перекладаю його переможний том українською. Робота непроста. Мені близькі підхід поета до тексту та міра його відповідальності перед собою:

шепіт самотнього про минулі ночі

якщо самотній про минулі ночі
шепоче – це вчора, або –
бог їх придумав лиш цього року,
то йому очі вилікувати не вдасться. не
те щоб шкода, трави розхиляються

як ніздрі лисиць із гнучкого скла,
з пасочком крові поверху, тому
пливуть так тихо і дрижать. минуле
це горілка чи кістка під повікою,
що зменшує все,

крім себе самої. не
те щоб шукати знарядь і назв, орієнтаційних вогнів
на летовищах – це почалося
і закінчиться там, в містечку
посеред пагорбів:

де бігло життя
і де бігла смерть – для цього шепоту
про минулі ночі, хоча б заради жарту –
могли не зустрітися

(переклад мій).

Анастасія Трепитьон

redakcia_chytaje_adamant

Артуро Перес-Реверте «Баталіст» [Електронний ресурс]

Це одна з дуже небагатьох книжок, яку я читала двічі, і залюбки перечитала б ще раз. У ній – нескінченна кількість смислів, і після кожного прочитання мені здається, що я щось впустила, щось не помітила, про щось забула.

За своєю природою я візуал, люблю художнє мистецтво, фотографію і сприймаю світ переважно зоровими образами. В принципі, саме через це «Баталіст» Артуро Переса-Реверте настільки мені близький. І саме в цьому творі є відповідь на запитання, що все ж таки правдивіше: фотографія, зроблена світлом на плівці чи матриці фотоапарата, чи картина, намальована художником через призму його уяви.

Мене, журналіста, цей твір змусив замислитися над тим, як фотографія, слово може вплинути на життя людини. Після прочитання «Баталіста» у мене сформувалося тверде переконання, що журналіст не може не впливати на події, що б там не писали про це теоретики журналістики у підручниках. Особливо, коли йдеться про висвітлення війни, яка перевертає життя і мораль з ніг на голову.

Цього автора я читала ще кілька книжок – «Територія Команчів», «Шкіра для барабана», «Вчитель фехтування». Останні дві більш тяжіють до художньої літератури з елементами детективу і екшену, а «Баталіст» – це гармонійна суміш красного письменства, документалістики, психології, філософії, драми.

Що читала редакція Читомо / 2-6 листопада

А що 9-16 листопада

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe