Читомо > Література на літо > Читомо читає: Елізабет Страут, Елісон Маꥳ й Елайза Вілер, Ентоні Берджес, Олесь Ільченко

Література на літо

Читомо читає: Елізабет Страут, Елісон Маꥳ й Елайза Вілер, Ентоні Берджес, Олесь Ільченко

12.08.2016 0 Автор:

Продовжуємо читати й ділитися із вами найцікавішими рефлексіями, які виникають у нас після прочитання. Цього тижня редакція Читомо прочитала роман «Олівія Кіттеридж» пулітцерівської лауреатки Елізабет Страут, дитячу книжку-картинку «Розкажи мені історію тату» Елісон МакГі й Елайзи Уілер, літературний парадокс XX сторіччя «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса і роман з київськими адресами «Місто з химерами» Олеся Ільченка. 

Тетяна Петренко

redakcia_chytajepetrenko

Елізабет Страут. Олівія Кіттеридж [електронний ресурс]

Пам’ятаю, якось під час навчання мова зайшла про те, що в українській літературі катастрофічно мало книжок про старіння. Я на той момент знизала плечима і взагалі з усіх читаних книжок змогла пригадати тільки одну, яку мені здавалося доречним назвати книжкою про старіння, – «Сон Бруно» Айріс Мердок, в інших випадках ця тема була епізодичною (часто прикінцево епізодичною).

Тепер до таких книжок для мене додалася ще одна, «Олівія Кіттеридж» Елізабет Страут, яка у 2009 році здобула Пулітцерівську премію. Події книжки розгортаються у вигаданому місті Кросбі, що в штаті Мен. Персонажами стають люди переважно похилого віку, хоча деяких із них важко уявити сивими і зморшкуватими.

Вони ходять у бари, на концерти, закохуються, думають, а чи не розлучитися (і це коли в нього троє дорослих одружених синів!), дізнаються про подружні зради. Вони засвідчують, що життя і всі життєві радощі й прикрощі після певного віку не призупиняється, а лише дещо ускладнюється через набуті хвороби.

Усі історії групуються навколо центральної постаті, колишньої шкільної вчительки Олівії Кіттеридж, дуже прямолінійної, дещо брутальної, але дуже важливої для багатьох персонажів і цікавої жінки. Це дуже американська книжка з тихим містечком і його специфічним побутом, безліччю історій і широкою палітрою переживань, що за атмосферою нагадує мені «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» Фенні Флеґґ.

«Вона не розповіла подрузі, як наступного тижня, він поцілував її в щоку, коли вони на прощання бажали одне одному на добраніч, як вони з’їздили до Портленда і сходили на концерт, і того вечора він легенько поцілував її в губи. Про такі речі не розповідають — це нікого не стосується. Певна річ, нікого не стосувалося, що у свої сімдесят чотири роки, ночами вона лежала й думала про його руки, які обнімали її, і малювала в уяві те, чого не робила вже впродовж багатьох років»

Валентина Вздульська

redakcia_chytajevzdulska

Alison McGhee, Eliza Wheeler. Tell Me A Tattoo Story. – 

San Francisco: Chronicle Books, 2016. – 32 p.

Книжка-картинка «Розкажи мені історію тату» для читачів від 3 років має простий, невигадливий сюжет. Маленький хлопчик роздивляється численні тату на тілі свого тата і просить розказати історію кожного малюнка. Цей – на честь моєї улюбленої книжки в дитинстві, розповідає тато, цей – на честь найдивовижнішої мандрівки, цей – на пам’ять про зустріч із особливою дівчиною, а ось це серце – моє улюблене…

Малюнки Елайзи Вілер є співтворцями смислу і виявляють справжнє значення багатьох реплік тата, наповнюючи їх глибокими емоціями, драматизмом, розкриваючи цілу родинну історію та гармонію цієї миті спілкування.

В українському контексті Tell Me A Tattoo Story вабить ще й темою: я знаю лише одну вітчизняну дитячу книжку, у персонажа якої є татуювання, і при цьому він – не стереотипний злодій, а милий продавець квітів. Це книжка-картинка «Гойдалка під кленом» Галини Ткачук, образ хіпстера в якому винайшла і втілила художниця Оксана Була. Переглядаючи обидві книжки, залишається тільки знову схрестити пальці й продовжувати нашіптувати мантру, аби українська дитяча література швидше оновлювалася і йшла в ногу з часом на всіх рівнях: тем, образів, а також сюжетів, жанрів та ідеологій.

«You wanna see my tattoos? Why, little man, you always want to see my tattoos. Here we go then»

Анастасія Трепитьон

redakcia_chytajetrepyton

Энтони Бёрджесс. Заводной апельсин /

перевод с английского В. Бошняка.— М.: Астрель, 2012. — 222 с.

Мабуть, не буду оригінальною, коли скажу, що це книжка, яку важко читати. Особливо надчутливим натурам складно буде змусити себе зануритися у текст на початку. Щодо мене, то попри відразу до описуваних «діянь» героя, я дуже хотіла дочитати її якомога швидше до кінця: «Ну, а що ж тепер?» – давно такого відчуття при читанні не мала.

Це книжка про насильство? Не зовсім, чи то пак, зовсім ні. Проблема насильства – це лише вершина айсберга. На глибині океану агресії, злоби, алкоголю й наркотиків лежить інша вічна проблема – проблема вибору між добром і злом. Чи можна бути добрим насильно? Чи вибрати шлях зла ліпше, ніж бути добрим не по своїй волі? Що потрібно людині: бути доброю чи мати можливість вибрати добро? Текст повен таких екзистенційних питань.

«Добро треба вибрати. Втративши можливість вибору, людина перестає бути людиною»

З цієї лаконічної фрази, яку автор виголошує вустами тюремного священика, розумієш, чому «механічний апельсин». Мало того, що фрукт, який де-факто не має своєї волі, так ще й ним керують. Не заведеш – не буде жити. Заведеш – піде, але тільки прямо, не оминаючи перешкоди. Але так у реальному житті нереально.

Ната Коваль

redakcia_chytajenata

Олесь Ільченко. Місто з химерами: роман. – К. : Грані-Т, 2010. – 160 с.

Прочитавши цю книжку, я вирішила пройтися вказаним маршрутом і довідатися, чи направду існує цей містичний трикутник. Вкотре обдивилася будинок із химерами на Банковій, завбачивши плазуючого змія, побувала на Великій Житомирській, аби подивитись на диявольську посмішку гаргуйля, і вгорі, на зеленому, як очі котів будинку на Гоголівській, роздивлялась жахливу нечисть. І хоча з вуст автора ця розповідь звучить дещо буденніше, та текст книги все ж вселяє віру, що у першій третині минулого століття Київ ще не втратив своєї таємничої привабливості.

Усі ми знаємо легенду про Микиту Кожум’яку і змія, через якого виникли «Змієві вали». На правому березі Дніпра, на Київських горах у печерах, за переказами, жив змій. Але, напевно, він настільки змалів, що не може вибратися на поверхню, тому здатен лише проникати у людську свідомість. І якщо ще про творіння Городецького на Банковій ми можемо сказати, що це завдяки подорожі до Африки виникли такі химерні видива, то про решту зодчих, які свідомо увінчали свої архітектурні витвори чудовиськами, сказати нічого.

Олесь Ільченко зумів добре поєднати документалістику з художньою прозою, адже, читаючи роман, і справді віриш, що все було саме так, а не інакше. Авжеж, автором опрацьована ціла купа архівних документів щодо життя і праці Владислава Городецького. І небезпечна закономірність, що криється у всіх разом узятих архітектурних видумках неординарного, дещо ексцентричного зодчого, можливо, зовсім не вигадка. Городецький будує, Городецькому сняться сни (змій спокушає/змій наказує), тут і починається справжня детективна історія. А у сьогоденні київський хлопчина Влад також намагається дошукатися істини власним способом. І версію появи скульптурного зоопарку від Городецького автор не нав’язує, лиш підказує, наводить не від себе, а від своїх персонажів-підлітків, на підставі архівних документів.

Тож, досліджуючи старий Київ, читач теж робить свій екзистенційний вибір між Добром і Злом, вибирає, чи вірити йому у достовірні факти, чи піддатися містичним незрозумілим знакам, і все ж – відкрити для себе Городецького.

«Місто, замкнене стінами, високо, як самотній острів, піднеслося над безоднею. Червоні язики полум’я, здіймаючись із безодні, охопили довкола гору. Вони досягли стін, і камені міського муру полум’яніють од відблиску пекельного вогню. Внизу в прірві змій огорнув гору кільцем огидного тулуба. Він підняв голову, роззявив пащу, ладний поглинути світ-місто. А вгорі над містом янголи сурмлять у сурму, провіщаючи кінець світу, й поволі згортають звиток неба»

 

Що читала редакція Читомо минулого тижня, а що на початку липня. 

І звісно, у червні ми теж читали.

Так-так, і 23 – 28 травня без читання не обійшлося.

Зрештою, як і в квітні.

Чільна світлина alfa-img.com
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe