Новини

Сьогодні в Україні традиції коміксу тільки формуються. Це основна проблема, що звучала рефреном під час Книжкового Арсеналу ледь не на кожному заході, присвяченому графічним новелам. Борис Філоненко (вільний арткритик та аспірант ХНУ ім. В. Н. Каразіна) говорить про те, що комікс не може зародитись та розвиватися в невільних державах. Тоталітаризм вбиває його. А перспектива розвитку цього мистецтва може бути лише за умови регулярності. Адже культура – це пророщування. Не можна створити один комікс раз в п’ять років та називатися великим коміксистом.

Хоча до цього варто згадати, що комікс з’являється на початку  XIX ст. як своєрідний антидот для подолання тиранії та маркер свободи. Все почалося із В. Гете та роману «Страждання юного Вертера», який Наполеон відзначив як найкращий. Незручність була в тому, що сам В. Гете так не вважав і на основі такої особистої неприязні почав фінансово сприяти Рудольфу Тепферу (Rodolphe T?pffer), що в свою чергу створив низку карикатур на Бонапарта.

Вільні автори, що змінили комікс

50-ті рр. XX ст. ознаменувались коміксовою істерією. Вона була спровокована книгою американського психолога Фредрека Вертема «Розбещення невинних», що називала комікс «чумою за 10 центів». Ця робота призвела до масового винищення коміксів та появи спеціального маркування, що мало на меті захистити потенційного читача від небезпеки та взяти під контроль друкований ринок.

Борис Філоненко: Комікси з національними героями зараз на часі

Як протистояння цьому явищу винищення виникає ціла серія андеграундних коміксів. Серед авторів, які були причетні до цього явища варто виокремити трьох людей: Роберта Крамба (Robert Crumb), Арта Шпігельмана (Art Spiegelman) та Кріса Вера (Chris Ware). Досвід цих художників показав, що таке бути вільним коміксистом.

Роберт Крамб

1943

Найбільш відомий представник андеграундного коміксу. Його діяльність проросла  із гіпі-культури, що й задало настроєвість та тематику його роботам. Комікси Крамба орієнтувалися на дорослу аудиторію. Наприклад, Zap через свою еротичну тематику містив маркування «Тільки для дорослих інтелектуалів».

Важливо, що роботи Крамба – це не лише комікс дорослішання та звільнення, а також течія, що протистоїть цензурі та супергероям. Наприклад, Whiteman, апелюючи до історії про Супермена, пародіює її, зміщуючи акценти, а також іронізує щодо внутрішнього себе. Важливо, що така опозиційність андеграундного та супергеройського коміксів виникає із головної потреби – жити без маски, з відкритим обличчям. Що впритул підводить до риторики свободи.

Завдяки своєрідній химерній образотворчості Крамба називали «Гойєю нашого часу». Це не дивно, адже всі його герої прийшли художнику після одного прийому ЛСД. Згодом автор скаже: «Я малював жахливі речі».

Читайте також: Кілька слів про американський епос від Каті Корнієнко 

Арт Шпігельман

1948

Головний реформатор та «винуватець» стрімкого зростання популярності коміксу. Його спільний із дружиною журнал Raw продемонстрував гру не лише у оформленні обкладинки, а й із самою формою. Номери часто супроводжували додатки у вигляді жуйок, дисків або ж порваних сторінок.

Та головним кроком, який зробив Шпігельман – це остаточний перехід від дитячої до дорослої форми та проблематики. «Maus» – комікс про голокост, який отримав Пулітцерівську премію і став імпульсом до розвитку цієї тематики в масовій культурі. В ньому йдеться про історію батьків Шпігельмана, яку оповідає йому батько. Важливо, що окрім застосування нової проблематики, автор використовує свого роду алегоризацію. Головні герої коміксу подаються у вигляді тварин: німці – коти, євреї – миші, французи – жаби, американці – собаки, поляки – свині тощо. І якщо в традиційному понятті коміксу всі персонажі носять маски то в Шпігельмана головні герої – тварини. Хоча в «Maus» йдеться саме про людей, і миша – це не маска, а сам Шпігельман.

До речі, «Maus» виходить в світ 1986 року і це ключова дата для коміксу і появи графічного роману як такого. Тоді з’являється не лише комікс про голокост, а й «Хранителі» Алана Мура та «Повернення темного рицаря» Френка Міллера. На тлі тенденції зростання коміксу Шпігельман постає як оратор етики та дорослішання.

І що важливо, що комікс, з’явившись в час кривавого століття, прозвучав як голос однієї конкретної людини. Бо це час, коли насамперед один голос цінується більше, ніж голос романіста. І в цьому контексті важлива ще одна робота Шпігельмана – обкладинка для New Yorker, приурочена до подій 11 вересня 2004 року, а також вихід коміксу «In the Shadow of No Towers», який дає достатньо критичний погляд на наслідки трагедії.

Кріс Вер

1967

Це людина, яка здійснила перетворення від коміксу до схеми. «Джиммі Корріган, найрозумніша дитина на Землі» («Jimmy Corrigan, the Smartest Kid on Earth») виконаний в традиції американської літератури і репрезентує цілковиту модерність, що частково відсилає читача до «Улліса» Дж. Джойса. І для того, щоб прочитати цей комікс треба бути smartest – не лише найрозумнішим, а й найбільш винахідливим.

У коміксі йдеться про такого собі маминого синочка на ім’я Джиммі Коріган, якого в дитинстві покинув батько. Одного дня він отримує звістку від тата і, власне, весь комікс демонструє внутрішнє сприймання ситуації. Відповідно це простір, в якому нічого не відбувається, а сам Джиммі – герой повільності, що опиняється в тому світі, де дорослішання межує із божевіллям.

«Джиммі Корріган…» як і попередні комікси, апелює до супергеройського дискурсу, і зокрема до Супермена. Цей герой важливий також і з тієї точки зору, що Джиммі сприймає його як свого батька. Цікаво, що К. Вер вбиває Супермена, що створює для головного героя ситуацію подвійної втрати батька.

Окрім нового типу героя та джойсівської моделі світу, Вейєр надає коміксу просторовості. Це виражається як у візуальному аспекті, та і в наданні читачу свободи. Наприклад «Building Stories» – незвичайний комікс, який поєднує в одній коробці всі можливі формати: газета, стріп, журнал тощо. Ці складові можна читати за будь-яким алгоритмом, що створює варіативність прочитання і відсилає до «Гри в класики» Х. Кортасара.

Що це все означає?

Сьогодні коміксу приходиться доволі тяжко, навіть за умови, що з цієї галузі за кордоном можна отримати PhD. Адже поки це явище попри весь науковий дискурс має проходити шлях легімітизації, долаючи низку стереотипів. Але досвід Роберта Крамба, Арта Шпігельмана та Кріса Вера показав, що таке бути вільним коміксистом, не дивлячись на репресивність стереотипів.

Читайте також: Три історії про український комікс