Book Art

З 7 листопада харківський пті-університет «Іона» разом із Центром європейської культури Dante Centro та арт-галереєю Come In розпочинають лекторій «Комікс: короткий вступ». Курс читатиме Борис Філоненко – вільний арткритик та аспірант ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Починаючи з наступної п’ятниці протягом п’яти тижнів слухачі лекторію дізнаються про найцікавіших коміксистів світу – Віла Ейзнера, Стена Лі, Арта Шпіґельмана, Алана Мура, Френка Міллера та багатьох інших. За тиждень до старту проекту його автор ексклюзивно для «Читомо» розповів про те, що спільного між коміксами та Бертраном Расселом, для чого Супермен викрав Гітлера та Сталіна і чому творці українського графічного роману «Даогопак» пішли не тим шляхом.

Про лекторій

Ідея пті-університету «Іона» народилася в 2012 році в Харкові. Я, мій батько (кандидат філософських наук, доцент філософського факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Олександр Філоненко – Читомо) і ще кілька моїх друзів зрозуміли, що освіта не виконує своєї головної функції – не зацікавлює. Ми обрали формат коротких лекторіїв у п’ять занять, які мали підштовхнути слухачів займатися тою чи тою темою далі.

Назва університету походить від біблійного сюжету про пророка Іону в череві кита: це історія про боротьбу, заради того, щоб вийти із темряви. У нас вже відбулося кілька пілотних курсів. Зараз – два роки потому – у нас проходять курси про Ейнштейна для не фізиків, про кобзарів, історію речей, дизайн плакату, портрет, мистецтво Японії, християнство. І, звичайно, про комікси. Ми маємо власне невеличке приміщення, але лекції проводимо по всьому Харкову – в «Єрмілов-Центрі», наприклад. Намагаємося налагоджувати діалог із різними інституціями.

Про улюблені комікси

Вперше мене захопив Tантан – французький комікс про журналіста. У нас він транскрибується більше на англійський манер, як Tінтін. Побачив я його в Англії, коли мені було 13 років. Також дуже люблю комікс про Геллбоя – хлопця з пекла. Це завершена історія, таке рідко буває в коміксах. Бо Супермен, наприклад, почався ще в 1938-му році і продовжується досі. За сюжетом сина диявола викликали з пекла на Землю націонал-соціалісти, щоб він допоміг остаточно знищити цей світ, але він, навпаки, хоче допомогти його врятувати. Це, насправді, постмодерний підхід, коли навіть потвора може стати героєм. Супермен, Бетмен, Спайдермен – це все ідеалізовані персонажі. А тут ми маємо справу з монстром, який має власну точку зору і прагне стати у пригоді людству.

Про комікси як постмодерне мистецтво

Постмодерн, на відміну від модерну, пропонує багато векторів розвитку. З огляду на це комікс є типовим постмодерним жанром. Тому в тоталітарних країнах на кшталт СРСР комікси не мали розвитку, бо там існувала лише «лінія партії».

Про текст і малюнок як складники коміксу

Наскельні малюнки первісних людей цілком можна назвати протокоміксами. Люди хотіли щось розповісти, але використовували для цього не слова, а зображення. Однак, комікс повинен оперувати і текстом, і картинкою. Текст може допомагати розвиватися історії, але іноді не збігається з ілюстраціями. Один із моїх улюблених прикладів – Age Of Reptiles. Там взагалі немає слів, тому що динозаври, ясна річ, не спілкувалися. Але історія вибудовується.

Про різницю між карикатурою та коміксом

Карикатура переслідує дві прості цілі: висміяти реальність і дати посміятися читачеві. Тьопфер, наприклад, хотів створити низьку культуру, яка б показувала людину в неформальних обставинах. Мета коміксу більш антропологічна. Цей жанр перш за все розповідає історії, неважливо – комічні чи трагічні. Карикатура робить дуже точковий удар по визначених місцях, коли ж комікс хоче сказати дещо більше.

Про походження коміксу

Звісно, можна говорити про комікс як про американське явище, і тоді від супергероїв нікуди не подінешся. Але на першій лекції я буду якраз заперечувати цю тезу. Бо такі люди, як Топфер і Хоґарт – європейці. А вже завдяки їм і книжковим піратам комікси потрапили до Америки. Американці придумали «Жовтого хлопця» (Yellow Kid) – тезу про те, що комікси винайшли саме вони. Вони посилаються на відповідні газети і намагаються «приватизувати» це мистецтво. Але я спробую довести, що комікс не може взагалі бути національним видом мистецтва. Він наднаціональний, бо зрозумілий для кожної людини.

Читайте також: Кілька слів про американський епос від Каті Корнієнко (конспект лекції)

Про супергероїв

Декілька років до появи телебачення в Америці комікс був найважливішим видом мистецтва. Тоді супергерої відігравали важливу роль. Для Америки вони виконували соціальну функцію. В перших коміксах про Супермена герой вирішував проблеми Другої світової війни: летів до Німеччини і викрадав Гітлера, летів до Росії і викрадав Сталіна, а потім приводив їх на суд. Також існує версія, що Супермен допоміг багатьом американцям пережити холодну війну. Тому, що коли люди боялися атомної бомби, комікси протиставляли щось цій загрозі і морально підтримували населення.
Але потім з’являються люди, які хочуть показати, що супергерой – це щось більше. Що це проблема, яка сформульована не в Америці, а, наприклад, Фрідріхом Ніцше в Німеччині. І тоді комікс починає дорослішати.

Про освітню функцію коміксів

Комікс може виховувати. Є окремий жанр освітнього коміксу для навчальних закладів. Дуже раджу почитати «Логікомікс», присвячений кембриджському філософу Бертрану Расселу і всій його тусівці, яка витворювала поняття про логіку. Читаючи його, ти починаєш і в історії орієнтуватися, і відкриваєш для себе біографії цих людей, і долучаєшся до цілком важливих проблем, які виходять за рамки сюжету.

Про комікси в Україні

Коміксу в Україні як такого немає. Ті спроби, які існують чи існували – «Даогопак», «К9» – це окремі експерименти окремих людей, але аж ніяк не масова культура. В останній лекції про це будемо говорити окремо.

Читайте також: Максим Прасолов: Люди, що були на Грушевського, читали «Даогопак»

Якщо ми хочемо зробити український комікс, потрібно створити коміксову культуру, доступну кожному. Це має бути культура читання маленьких журналів. Мені здається, що «Даогопак» в цьому сенсі пішов не тим шляхом. Це цікава книжка, яку можна подарувати на день народження і читати раз на рік, але вона не продукує культури. Зате мені сподобалося, що вони на першій сторінці зробили інструкцію з читання коміксів. Вони розуміють, що українцям все це треба пояснювати.

В першу чергу, комікси мають перекладатися. Це допоможе тим, хто хоче робити власні комікси. У Росії з цим вже другий рік відбуваються зрушення: видається Уїнзор МакКей, Maus Шпіґельмана, «Хранителі» Алана Мура, Френк Міллер тощо.

Зараз в Україні було б на часі робити комікси з національними героями. Я, наприклад, давно планував зробити комікс про Шевченка. Має вийти комікс «Герой поневолі» за Франком – дуже на нього чекаю. Але краще робити не штамповані комікси, без героїв і злочинців. В інтернеті є дебільний комікс про Гіркіна, який всіх перемагає. Люди не будуть його читати, бо від пропаганди вже недобре себе почувають. Треба залучати читача до роздумів. Якщо комікс зацікавить велику кількість людей – це зробить важливу роботу.

Читайте також: Три історії про український комікс

Детальнішу інформацію про лекторій «Комікс: коротке введення» можна знайти тут