Новини

Це був не найкращий рік. На додачу до всіх негараздів у 2017 році ми втратили ряд літературних знаменитостей: улюблених романістів, ентузіастів словесної творчості, легендарних редакторів і журналістів, які були класиками жанру. Звісно, ми як читачі не втратили їхні твори, які житимуть, доки буде живий хоч хтось з нас, отже ми можемо бути вдячні.

Пола Фокс, 1 березня  

Плодовита романістка, мемуаристка і дитяча письменниця Пола Фокс померла 1-го березня у Брукліні у віці 93-х років. Мабуть, краще за все її пам’ятають завдяки неймовірно гострому роману «Відчайдушні персонажі». За словами Тома Біссела – це «роман, який йде всупереч поглядам поколінь та естетичним смакам, як жоден відомий мені сучасний прозовий твір. Його люблять постмодерністи. Його люблю я. Його люблять хіпстери. Його люблять академіки. Його люблять реалісти. Його любить моя мама». Це не дивно для роману про Нью-Йорк, весілля та гідрофобію.

Дерек Волкотт, 17 березня

Поет і драматург, лауреат Нобелівської премії Дерек Волкотт помер 17-го березня у віці 87-ми років. Волкотт народився у Сент-Люсії та глибоко цікавився поняттями приналежності й ідентичності, отримав грант «генія» Фонду Макартура, премію Королівської літературної спілки, медаль королеви за поезію, інавгураційну премію OCM Bocas з карибської літератури, премію Т. С. Еліота і премію за досягнення в поезії  трасту Гріффіна.

«Він вловлював повсякденність з епічним розмахом, його мова могла бути розслабленою та химерною, ритмічною, мов прибій, щільною, як наші гори, та ефемерною, як їхні привиди. В поезії Волкотта ви можете почути голос Т. С. Еліота, але ще дивніше, що після знайомства з творчістю Волкотта ви по-новому дивитиметесь на поезію Еліота. Він часто поєднував культурні парадигми країн Карибського басейну з міфами Древньої Греції – найбільш очевидно в своєму епосі «Омерос», але загалом постійно і завжди. Також він був сповнений мудрості письменства»,  – писала Габріель Белло у чудових спогадах про Волкотта.

Читайте також: Нобелівці: українською не перекладено

Роберт Б. Сілверс, 20 березня

Роберт Б. Сілверс, засновник і редактор книжкового огляду «New York Review of Books», відданий ентузіаст літератури та підтримки письменників, впливовий діяч літературного світу. Помер у березні, у віці 87-ми років. «Він просто неймовірний, чудовий редактор, таку чуйність рідко можна знайти. Думаю, всі, хто з ним працював, захоплювались цим», – одного разу сказала про Сілверса Джоан Дідіон,

Він працював з Дідіон, не кажучи вже про Гора Відала, Елізабет Хардвік і С’юзен Зонтаг. Він опікувався А. О. Скоттом, Деборою Айзенберг і Дерріл Пінкні. Унікальний інтелектуал покоління пішов від нас, але принаймні він був у нас стільки, скільки був.

Читайте також: 5 англомовних літературних часописів, які встановлюють і ламають стандарти

Роберт М. Пірсіг, 24 квітня

У віці 88-ми років у своєму будинку в Саус-Бервік, штат Мен, помер Роберт М. Пірсіг, автор культового роману «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом». Пірсіг також був філософом, і його знаменитий роман знайомить читачів з його теорією метафізики якості, що не є саме дзеном, але дещо схожа на нього.

«Як мати ховає шпинат до лазаньї, щоб її діти їли овочі, Пірсіг заманює читачів, щоб вони досліджували філософські або інтелектуальні землі в розповіді про повсякденне життя», – писала Бернадетт Мерфі. У романі «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом» читача затягує історія  17–денної подорожі оповідача на мотоциклі країною та його стосунків з 11-річним сином Крістофером.

Ці людські зв’язки роблять його польоти в царину теорій не лише прийнятними, але органічно необхідними. Зі свого боку Пірсіг сказав: «Я думаю, що метафізика – це добре, якщо вона покращує повсякденне життя, інакше забудьте про неї».

Джейн Стайн, 30 квітня

Джейн Стайн, яка довела мистецтво розповіді історій до ідеалу своїми біографіями Роберта Кеннеді та Еді Седжвік, і співавтором якої був Джордж Плімптон, померла у квітні в 83 роки. Вона працювала у «Paris Review» та «Esquire» і була редактором та видавцем «Grand Street» з 1990 по 2004 рр. Її найновіша книга – «Захід Едему», усна історія Лос-Анджелеса, що стала бестселером.

Перед смертю вона заснувала книжкову премію Джейн Стайн/ПЕН-клубу і грант за усну історію, перша з яких «концентрує увагу на видатних книжках, які відзначаються експериментальністю, дотепністю, силою і експресивністю мудрості». Також її добре пам’ятають завдяки грандіозним вечіркам.

Деніс Джонсон, 24 травня

Впливовий романіст і автор оповідань Деніс Джонсон помер у травні у віці 67-ми років. Його збірка «Син Ісуса» – важлива віха для дуже багатьох письменників, книжка, яку передавали з рук в руки, пошепки і з розумінням у погляді. Це рідкісний випадок культового автора, який зазнав масового успіху: він отримав стипендію і літературну премію Гугенхайма, у 2007 році – Національну книжкову премію за «Дерево диму» і у 2012-му був фіналістом Пулітцерівської премії за «Сни в поїзді».

Його смерть викликала шок у літературному світі. «Деніс усе життя писав про наших найкращих янголів,  за допомогою натяків і співів, так, як ніхто навіть не міг би собі уявити. Він був майстром передачі моментів психологічної оголеності, такої відчутної, що навіть комічної та жалісливої, шокуюче та надприродне  поєднувалось в його творах. Він ніколи не переставав нагадувати нам, що десь в середині особистості, яку ми представляємо світу – тієї особистості, яка, як нам відомо, так часто завдає страждань іншим – прихована інша особа, і ми хотіли б, щоб світ дізнався про неї, особу, про яку ми хотіли б отримати систематичне уявлення», , – сказав Джим Шепард.

Майкл Бонд, 27 червня

Майкл Бонд, який створив ведмедика Паддінгтона, помер у червні в своєму будинку у Лондоні. Йому було 91. Навіть Бонд не очікував, що цей персонаж стане світовою сенсацією, було продано 35 мільйонів примірників книжки, яку переклали 40-ма мовами. «Я кожного разу дивуюсь перекладам, тому що я думав, що Паддінгтон – виключно англійський персонаж», –  одного разу сказав Бонд

Після смерті Бонда письменниця Франческа Саймон сказала, що він «створив надзвичайно рідкісну річ: культового, повністю оригінального персонажа, якого легко впізнати і якого легко запам’ятати. Він був одним з найвеличніших».

Читайте також: Найкращі дитячі книжки 2017 року за версією The Guardian

Хіткот Вільямс, 1 липня

Радикальний поет Хіткот Вільямс, який, згідно з даними «New York Times», також був «драматургом, актором, ліриком, художником, скульптором, магом і  безжальним батогом для англійського істеблішменту протягом півсторіччя», помер від хвороби легенів у липні. Йому було 75 років.

«Якби ви взяли вибухову друкарську машинку Вільяма Берроуза, додали крихту витонченості Маршала Маклюена, трохи популярної науки, кілька книжок коміксів і трохи популярної психології, а потім настояли все це на ненависті, думаю, ви отримали б таку п’єсу, як «AC/DC» Хіткота Вільямса», – написав у 1970 році Клів Барнс в огляді про п’єсу Вільямса.

Свого часу Вільямса порівнювали не лише з Берроузом, але також з Персі Біші Шеллі, Вільямом Блейком, Д. Г. Лоуренсом та іншими письменниками у «великій традиції візіонерського дисидентства». Також він намалював графіті на Букінгемському палаці, що потребувало великої рішучості.

Лі Сяобо, 13 липня

Лі Сяобо, китайський есеїст і поет, якого визнали винним у «підбуренні до повалення державної влади» на підставі його критики (літературної та іншої) китайського уряду, і який отримав Нобелівську премію миру під час перебування у в’язниці. Він помер у липні від раку печінки під вартою у лікарні. Йому було 61.

«Лі Сяобо залишиться могутнім символом для всіх, хто бореться за свободу, демократію і кращий світ. Він був справжнім в’язнем совісті, і він заплатив найвищу можливу ціну за свою завзяту боротьбу» , – сказала кореспонденту «New York Times» Беріт Райсс-Андерсен, голова норвезького Нобелівського комітету.

Читайте також: Говорить ПЕН-клуб: культура між спокусою націоналізму та викликом глобалізму

Сем Шепард, 27 липня

Лауреат Пулітцерівської премії, драматург, актор і американський культовий автор Сем Шепард помер вдома у липні у віці 73-х років від ускладнень хвороби Лу Геріга. Його твори завжди були похмурі, сповнені чорного гумору, чудових досліджень потаємного життя Америки. У п’єсах Шепарда, як писав Бен Брентлі у «New York Times», «він розвінчував класичну іконографію ковбоїв та поселенців, американську мрію і білі парканчики навколо будинків із садом, і перетворив пейзаж пустель і фермерських угідь на свій власний мерехтливий простір фантастичного маєтку. У п’єсах Шепарда єдина беззаперечна правда – це міраж. Він уявляв світ, в якому ніщо не певне».

Він був плодовитим авангардним автором і об’єднуючим голосом  для багатьох з тих, хто називає себе аутсайдерами. «Я чув, як письменники говорять про «розкриття голосу», але для мене це не було проблемою. Голосів було так багато, що я не знав, з якого почати. Це було справді неймовірно: я почувався таким собі надприродним стенографістом», – сказав Шепард кореспонденту «Paris Review».

Джудіт Джонс, 2 серпня

Джудіт Джонс, завдяки якій ми прочитали «Щоденник Анни Франк» (який вона врятувала з купи сміття, коли була помічницею редактора, і переконала видавців, що книжка має право на існування), і яка відкрила Джулію Чайлд, померла у серпні у віці 93-х років. Вона працювала у журналі Knopf з 1957 по 2011 рр, після чого пішла на пенсію з посади старшого редактора і віце-президента. Джонс також написала кулінарну книгу і визначні мемуари. У 2006 році вона отримала премію за досягнення в літературі Фонду Джеймса Бірда.

Ліліан Росс, 20 вересня

Легендарна журналістка Ліліан Росс, яка працювала в журналі «New Yorker» сімдесят років, померла у вересні. Їй було 99. «Особливий талант пані Росс полягав у тому, що вона могла зачарувати героїв статей, щоб вони розкрили свої найбільш  безпосередні прошарки підсвідомості, як під час знаменитої триденної подорожі Гемінгвея Нью-Йорком, коли пані Росс була поряд з ним», – писала Пенелопа Грін у «New York Times».

У цій статті, що називалася «Як вам це подобається тепер, джентльмени?», пані Росс у значній мірі винайшла жанр сучасного розважального нарису. Також її звинувачували у тому, що ця стаття – зла пародія, хоча Гемінгвей читав її до публікації і йому сподобалось.

Вільям Г. Гасс, 6 грудня

Новатор і експериментатор, письменник, есеїст і професор філософії Вільям Г. Гасс помер цього місяця у 93 роки у своєму будинку в Сент-Луїсі. Його пам’ятатимуть перш за все і головним чином як одного з найкращих майстрів фрази.

«Це вирізняло Гасса – точна мова і дивні метафори, які примушували мене повертатися до його творів. Холодні заклинання «Дитини Педерсена» були міметичними і мета-фіктивними водночас. Напевне, Гасс був таким собі магом? Філософом, який міг змусити мене відчувати? Маю сказати, що так», – писав Нік Ріпатрацоне.

Бетт Хоуленд, 13 грудня

Письменниця, критикиня і лауреатка гранту «генія» Фонду Макартура Бетт Хоуленд померла минулого тижня у віці 80-ти років. «Немає значення, про що пише пані Хоуленд – вона завжди вивчає плоть і кров Чикаго. Проза, в якій відбуваються її пошуки, аритмічна, нервова, самоаналітична і пристрасна. Ви не можете йти з нею в ногу, тому що, коли ви налаштовуєте крок, вона змінює темп і прямує в іншу частину міста, в інший час, в іншу історію Чикаго», – написав у 1978 році Крістофер Ленман-Гаупт в огляді на «Блакить в Чикаго».

Хоча вона отримала багато премій і очевидно блискуча авторка, в останні роки літературний істеблішмент майже її забув. «Що сталося з кар’єрою, яка вирізнялася таким талантом і так багато обіцяла? Хоуленд вела кочовий спосіб життя і часто жила відлюдницею. Чому вона відмовилася від того, на що заслуговувала? Яка роль літературної спільноти у тому, що її твори були забуті? Її син Джейкоб вважає, що премія Макартура – часткова відповідь на це запитання»», – писав про письменницю у статті 2015 року А. Н. Деверс. Дійсно, після отримання премії вона більше нічого не опублікувала.

Ульф Старк, 13 червня

Шведський письменник і сценарист. Як автор книжок для дорослих дебютував 1964 року. У 1975-му почав писати для дітей, а з 1984-го цілком присвятив себе дитячій літературі. Його називають спадкоємцем Астрід Лінгрен і людиною, яка чудово розуміє психологію дитини. Лауреат багатьох престижних літературних премій.

Написав близько 30 книжок, які перекладені 25 мовами. Українською вийшли його «Петер і червоний птах», «Мій друг Персі, Бофало Біл і я», «Диваки і зануди» та «Чи вмієш ти свистати, Юганно?». У квітні 2016-го відвідав Київ як почесний гість Дитячої програми Книжкового Арсеналу.

Ервін Мозер, 12 жовтня

Австрійський дитячий письменник і художник, лауреат численних премій у сфері дитячої літератури. Автор ілюстрованих дитячих книжок, найвідоміші серед яких «Місячна кулька», «Лагідний дракон» та серія книжок про мишенят Мануеля і Діді.

З 2002 року страждав на бічний аміотрофічний склероз. Тривалий час із допомогою дружини Рут Мозер продовжував творити нові книжки. Зокрема вийшло вісім історій із серії про кота Бориса, які раніше не публікувалися окремими виданнями.

Його твори перекладені понад 20-ма мовами. Українською вийшли його «Манюній. Велика книжка про маленького слоника», «Фантастичні історії на добраніч», «Мануель і Діді. Велика книга маленьких мишачих пригод» та «Мануель і Діді. Друга велика книга маленьких мишачих пригод».

Януш Гловацький, 19 серпня

Польський прозаїк, драматург, сценарист. Дебютував 1960-го у виданні Almanach M?odych. З 1964 року співпрацював із польськомовним паризьким журналом Kultura (редактор Єжи Ґедройць) як колумніст та автор блискучих оповідань. На зламі 1960–1970 рр. розпочав активну діяльність як сценарист. За мотивами його творчості знято фільм Анджея Вайди «Полювання на мух». Справжній успіх прийшов до Гловацького після спільного із Мареком Півовським сценарію до фільму «Рейс», який визнали найкращою польською кінокомедією.

Як колумніст «Культури» виступав до 1981 року. Після запровадження воєнного стану в Польщі прийняв рішення, як і багато польських митців, залишитися за кордоном. Оселився у США, де став відомим драматургом. Прославився після постановки п’єси «Полювання на тарганів» (1986).

Українською його «Четверту сестру», «Антигону в Нью-Йорку» та «З голови» переклав Олександр Ірванець.

Євген Євтушенко, 1 квітня

Радянський і російський поет, перекладач, публіцист, режисер, сценарист та актор. Автор понад 150 книжок, які перекладені багатьма мовами світу. Багато його віршів були покладені на музику і стали відомими піснями, серед них «А снег идет», «Бежит река», «Со мною вот что происходит», «Чертово колесо».

Народився 1932 року на станції Зима Іркутської області в родині геолога. Перший вірш Євтушенка опублікували в газеті «Радянський спорт» у 1949 році. 1991-го разом із родиною виїхав до США викладати в американському університеті в місті Талса, де і жив до останнього дня.

У травні 2015-го Євтушенка звинуватили у підтримці російських терористів у російсько-українській війні. Підставою стала спільна прес-конференція з антиукраїнським російським діячем Йосипом Кобзоном, на якій Євтушенко зачитав вірша, пов’язаного з війною на сході України. Сам Євтушенко відкинув звинувачення, мовляв його вірш проти війни в цілому.

Читайте також: Great again: Америка в п’яти нещодавно перекладених романах

Переклала Ольга Брагіна за матеріалами lithub.com