Новини

На 73-му році життя помер відомий український поет та представник «Київської школи» – Станіслав Вишенський. Про це повідомили друзі та рідні письменника у Facebook.

Вишенський Станіслав Олександрович народився 24 серпня 1944 року в місті Переяславі-Хмельницькому на Київщині. Закінчив Київський педагогічний інститут.

Працював редактором «Українського ботанічного журналу» (1980—1984), видавництва «Веселка» (1984—1991), літредактором журналу «Вавилон» (1992—1993), головним редактором Київської філії видавництва «Фоліо» (1994—1995), відповідальним секретарем журналу «Дошкільне виховання» (1995—2004), головними редактором журналу «Книжковий клуб плюс» (2005—2007).

Належав до покоління постшістдесятників (Київська школа поезії), з-поміж яких зараз найбільш відомі Микола Воробйов, Василь Голобородько, Михайло Григорів, Валерій Ілля, Віктор Кордун, Рубан Василь Федорович та ін.

Автор збірок: «Симфори», «Світотвір», «Альта», «Колекція снігів», «Синус покутя», «Перевтомлені скафандром», та ін.

БЕЗХРЕБЕТНІСТЬ КОЛА

рослини  переховують  докази
підкинутих  вирієм
хлопче  –  Боже  мій  –
хворі  на  діагноз
пригублюють  хрестоцвітні
накрохмалені  пелюстки  постелі
які  губи  у  цього  виду
убезпечненого  свідками
як  переведено  стріли  лука
супроти  Сонця
одержимого  вчасною  смертю
обробляємо  мур  квазару
для  картини  чужого  життя
люби  —  мій  любий  –
безхребетних  змій
з  настанням  легального  колапсу
ми  приходимо  у  всесвіт
подихом  срібного  крововиливу
в  пустелю  чергового  заколоту  пастухів
з  головного  тяжіння
викидаються  поклади  перехожих
в  цих  очах  зримі
хвалитись  світами  вимерлими
доки  є  срібло
очікуваної  помилки  на  обличчі
між  скільки  оком  сягнеш
вічний  переворот  нападами  на  закон
і  нехай  нічний  напад
привидами  домучує
примноженням  і  катує  зв’язок
ізольованих  винятків  яко  катастроф
увесь  сенс  нічної  пісні
в  спадковості  світобудов
де  ми  нацьковуємо  на  відкриття
капітанів  загиблих  суден
але  ж  хтось  тероризує  діагнозами
переселення  з  катастрофи  у  катастрофу
попри  полювання  на  опір  матері
ми  милуємося
перегонами  спадкоємців

ЗАПАСИ ПАМ’ЯТІ

втечі  –  в  промисел  викид

просто  санна  дорога  між  стін
завжди
в  трупах  зірок
Твої  іскри
стають  квітами
звідки  запах  некрозу
й  запаси  моделей  –  сад  відтворень
що  наш  пощерб  калічать
провокуючи  рух  мозолів:
працездатний  вогню  відпочинок
з  рук  у  руки  долонь  передача
і  віч-на-віч  з  польотом
в  азотові  кисень
кореневі  системи  птахів
стародавні  кліше  переселень
у  інсульту  дитятко  –  інсульт
як  податливе  тіло
в  мішковині  морозу
закладається  потай
і  потай  від  мозку
краде  рідкісну  роль
не  відкритих  ще  чакр
у  паломництво  кинутий
крик  зозулі  як  контур  яйця
і  під  обстріли  з  квітів
ці  прекрасні  селекції  Трійці
ці  запилень  притони
у  зозулям  призначених  гніздах
є  та  святість  приречених  бути
в  рабстві  раю
ці  осяяні  трупи  зірок  –
батьківщина  конвою

РЕСТАВРАТОР

Жовто-жовто цвіте люцерна:
адже справжнє – завжди бур’ян;
жовте-жовте підніжжя церкви
або злущене золото бань.

Знати б – тайна вечеря о котрій
і о котрій завершиться світ.
Що весна восени непотріб –
я дізнався, дійшовши літ.

Є прообраз кори – риштовання –
павутина з уявлених рис:
про митців мушу знати – хто вони,
хто в дорозі якій народивсь.

Доля всіх – обростати учнями,
пережити найкращого з них:
підсвідомість така ж приручена,
як з Чумацького Воза візник…

…Страхітливі пеньки, а мусиш
відтворити дерево й тінь
і, не маючи власної музи,
маєш звести верхи золоті.

Люди стежать. Із пальцем в роті
пильно стежить сумління Землі:
знову поночі йду з роботи –
може, з мінних полів.

Раніше повідомлялося, що на 85-му році життя помер український мовознавець, розробник проекту українського правопису 1999 року Василь Німчук.